Сільське господарство Кримського півострова: мрії та реальність

Більшість досліджень на тему: «Скільки людина може протриматись без їжі?» є тематичними історіями людей, які опинилися у надзвичайних або дуже складних ситуаціях. Дослідники стверджують, що у середньому без їжі людина може прожити кілька тижнів, але організм перестає функціонувати вже через 2 – 4 доби без води. Вважається рекордом випадок який стався з австрійцем, що пробув 18 днів без їжі та води.

Їжа є первинною базовою потребою людини. Без якісного задоволення цієї потреби не варто очікувати від людини ефективної праці; високого рівня продуктивності праці; позитивного відношення до дій влади тощо.

Загальний огляд ситуації за офіційними показниками

Сільське господарство або аграрний бізнес є основою в питанні забезпечення людини їжею та, відповідно, забезпечення продовольчої безпеки як невід’ємної частини національної безпеки. Результати діяльності сфери сільського господарства або безпосередньо забезпечують потреби у їжі, або ці результати є сировиною для виготовлення продуктів харчування. Тобто, одним із показників, з яким безпосередньо пов’язане сільськогосподарське виробництво, є продовольча безпека, як частина національної безпеки.

Таблиця 1. Основні показники розвитку сільського господарства по Автономній Республіці Крим у 2010 році

У загальноукраїнському обсязі виробництва сільськогосподарської продукції Автономна Республіка Крим забезпечувала понад чверть загального обсягу виробництва винограду (27,4%), м’яса у забійній вазі 7% з урахуванням того, що основною складовою цього показника були баранина та козяче м’ясо (18,1% поголів’я) та м’ясо птиці (6% поголів’я). Крім того, Автономна Республіка Крим забезпечувала третину обсягу овечої вовни, що збирається в Україні (34,1%). Об’єми виробництва цих продуктів у місті Севастополі ще збільшували частку Криму у загально українському об’ємі виробництва.

До окупації у 2014 році Крим забезпечував свою регіональну продовольчу безпеку на 40–60%, залежно від року, погодних умов та урожайності. І сільське господарство було як безпосередньою так і  сировинною основою забезпечення продовольчої безпеки. Оскільки своєю продукцією забезпечувало сировиною виробництво продовольчих товарів та ринки і магазини у Криму. У свою чергу, виробництво продовольчих товарів у Криму була однією з передових галузей у формуванні внутрішнього регіонального продукту (ВРП).

Таблиця 2. Показники валового регіонального продукту АР Крим  (млн. гривень у фактичних цінах)

Для прикладу, за підсумками 2009 року ВРП Криму становило 27396 млн. грн. У тому числі сільгоспвиробництво 4428 млн. грн. або 16,17% частки у ВРП. Додаємо сюди виробництво продовольчих товарів із показником близько 18% частки у ВРП. Маємо третину ВРП. До речі, за підсумками 2009 року туризм у Криму мав показник близько 6,5% частки у ВРП, а за підсумками 2012 року – 8%.

При цьому сировинна сутність продукції сільського господарства не мала високого рівня доданої вартості, а механізація робіт та збільшення виробництва сільськогосподарської продукції домогосподарствами та фермерськими господарствами не породжувало великого попиту на найману робочу силу. Так у 2009 році частка у загально кримському (АР Крим) обсязі валової доданої вартості склала 9:3%, а частка найманих працівників 8,4%.

Таблиця 3. Сільське господарство, мисливство, лісове господарство

в економіці Автономної Республіки Крим (відсотків)

В той же час існував і негативний результат державної політики та політики кримської регіональної влади у сфері сільського господарства, який збільшував залежність півострова від постачання сільськогосподарської продукції з інших регіонів України на півострів. Так за результатами економічної діяльності на протязі майже 20 років незалежності об’єм виробленої продукції сільського господарства у АР Крим був меншим за досягнутий об’єм виробництва у 1990 році в цілому. У тому числі було знижено виробництво зернових культур (враховуючи, що у Криму вирощувалася пшениця твердих сортів); плодів та ягід; винограду; м’яса у забойній вазі; молока; яєць. Тобто, ті види продукції збільшення виробництва якої можливо за рахунок глибокої спеціалізації та технологічності, що не завжди доступно для невеликих сільськогосподарських підприємств та домогосподарств, насамперед, з погляду їхніх фінансових можливостей.

Таблиця 4. Виробництво сільськогосподарської продукції на одну особу (кг)

Одночасно по деяким позиціям йшло зростання виробництва. Наприклад, овочі, картопля. Але це зростання, в основному, відбувалася за рахунок тієї продукції, що вирощувалася кримськими домогосподарствами.

В цілому виробництво сільськогосподарської продукції у АР Крим все більше переходило у сферу маленьких сільгосппідприємств (домогосподарств). Значно зростала особиста участь населення у виробництві продукції сільського господарства.  Частка населення у виробництві сільськогосподарської продукції збільшилася з 19,8% у 1990 році до 53,7% у 2010 році.

Таблиця 5. Частка господарств населення у виробництві продукції сільського господарства (у порівнянних цінах 2005 року; млн.грн.)

У тому числі домогосподарства в АР Крим майже на 100% взяли на себе виробництво картоплі (на півострові збирали два врожаї картоплі на рік), овочів, молока, вовни. Частка у виробництві плодів та ягід досягла 51,0%, яйця 46,6%,  а м’яса у забійній вазі 42,1%.

Загалом ситуація у сільському господарстві та споріднених з ним лісовому господарстві і рибальстві виглядала наступним чином. Держава практично не була присутня у сільгоспвиробництві з часткою у 1,8%. Але у лісовому господарстві підприємства державної власності були присутні на рівні 92,9%, у сфері рибальства на рівні 3,2%.

Таблиця 6. Кількість діючих підприємств за організаційно-правовими формами господарювання у 2010 році

 Мрії та їх порівняння

Коли дивишся на цифри, які характеризують діяльність сільськогосподарської галузі до окупації зовсім по іншому починають сприйматися мрії майбутніх досягнень як результату реінтеграції Криму після деокупації. Ці мрії також викладені у документі з назвою «Стратегія відновлення Криму після деокупації». Цей документ опубліковано на сайті Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим (надалі – ППУ в АР Крим). Він запропонований як візійний документ, тобто документ стратегічних мрій.

Перша цитата. «Наша мета  – розвинути в Криму приватний сектор економіки та створити збалансовану систему, де з одного боку були б мікро, малі та середні підприємства як драйвери інновацій, економічного різноманіття та підвищення особистого добробуту населення, а з іншого — великий бізнес як джерело сучасних технологій та сервісів із залученням кращих представників міжнародних стратегічних інвесторів у знакові проєкти». Як свідчать дані кримської статистики у АР Крим до окупації були дуже добре розвинуті підприємства приватного сектору економіки в сфері сільгоспвиробництва. Тобто, питання не у необхідності «розвинути», а у поверненні власникам прав за такої необхідності. Хоча, мріяти про розвиток ліса знаходячись у центрі густого лісу простіше з точки зору досягнення результату.

І другий аспект цієї частини мрії від ППУ в АР Крим – «підвищення особистого добробуту населення». Як викладено в тексті мрії, добробут пов’язується лише з малим та середнім підприємництвом. Тобто, якщо людина буде працювати найманим працівником їй добробуту у особистому житті не дочекатися? З одного боку малий бізнес і особистий добробут, а з іншого великий бізнес. Великий бізнес, що створює велику кількість робочих місць і наймає працівників різного рівня фаховості та досвіду. Висококваліфіковані робітники, інженери, технологи, програмісти і так далі, тобто кваліфіковані спеціалісти, які працюють за наймом – їм на добробут не чекати? З такими підходами середній клас не створити і не розвинути.

Друга цитата: «Підтримання розвитку тваринництва та вирощування морських культур. Впровадження окремої моделі оподаткування та державних субсидій для локальних малих виробників у тваринництві — відродження вівчарства та виробництва сирної продукції. Також вирощування локальних морепродуктів (мідії, креветки, рапани, риба тощо)». По-перше, термін «локальний» означає місцевий або той, що не виходить за визначені межі».

Морепродукти

Виходячи з цього визначення подивимось на мрії по вирощування морепродуктів.

Почнемо з рапанів. Ці морські скельні равлики не є місцевими для Криму, як і для всього Чорного моря. Іншими словами, рапани не є локальними ні для Криму, ні для Чорного моря. А ще він хижак відносно місцевих видів молюсків: мідій та устриць. У Чорному морі і, відповідно, біля Кримських берегів вони з’явилися після закінчення Другої світової війни. Основна кормова база для них – колонії чорноморських молюсків. До речи, зникнення біля берегів Криму колоній чорноморських устриць, які свого часу мали дуже високий попит, пов’язують як раз з появою рапанів. Тобто, якщо взяти курс на промислове вирощування рапанів, мрію про промислове вирощування мідій та устриць слід забути. І навпаки. До речі, локальність для чорноморських молюсків – це весь басейн Чорного моря, а не лише кримські береги. Тож з локальністю якось помилилися.

Якщо взяти курс на промислове вирощування мідій та устриць з рапанами буде потрібно боротися, бо останні знищать усі промислові плантації молюсків. Але для промислового вирощування чорноморських молюсків є ще один ризик, ще один ворог – чорноморські шторми, особливо шторми, що породжуються південними вітрами.

Час від часу в Криму з’являлися екстремали, які облаштовували плантації чорноморських мідій, сподіваючись на розгортання успішного бізнесу. Найчастіше весняні або осінні шторми, але не тільки вони, розбивали і руйнували ці плантації разом з продукцією, що вирощувалася. Це не означає, що процес нових спроб зупинявся, що не вирощувалась чорноморська мідія. З чорноморською устрицею все ще більш складніше. Це не означає, що про вирощування чорноморських молюсків не треба мріяти. Просто дивитися на такі мрії слід по-дорослому.

Ще один аспект проблеми. Створення колоній молюсків для промислового вирощування – це процес створення штучних рифів, які стають базою (фермою) майбутньої плантації. А це, у свою чергу, виділення ділянок прибережної території (у їхній морській та береговій частині). Для кримських умов питання берегової лінії або прибережної акваторії завжди було дуже болючим, складним та корупційним. А якщо в цю проблематику додати інтереси, що породжуються «зеленим туризмом», адже ферми молюсків дуже чітко лягають у концепцію розвитку «зеленого туризму», то виходить «небезпечно гримуча суміш». До окупації боротьба за вільний доступ до берегової лінії на Південному березі Криму велася постійно з перехідним успіхом. Для мінімізації ризиків у майбутньому. У тому періоді, на який розповсюджуються мрії, слід дуже докладно, чітко і прозоро прописати в законодавстві умови. Щоправда про ці елементи мрії у документі не згадується.

Декілька слів про державні субсидії та впровадження окремої моделі оподаткування. По-перше, у запропонованому викладі не зовсім зрозуміло про що мова. Про окрему модель оподаткування та субсидії – це обіцянка чи така сама частина мрії? Якщо частина мрії, то цю частину «візійного документа» взагалі не варто сприймати всерйоз. Точніше навіть шкідливо сприймати хоч трохи всерйоз. А якщо – обіцянка, то які гарантії, що ці обіцянки будуть виконані? Крім того, субсидія це чи пільга, чи пряма компенсаційна виплата? Якщо пільга, то, в основному, у вигляді кредитного відсотка. А гіркий український досвід одразу видає скептицизм за таким пільговим варіантом. Або податкові пільги. Але йдеться також про якусь окрему податкову модель.

На сьогодні дві різні податкові системи (звичайна та спрощена) об’єднані під «дахом» одного державного документа «Податкового кодексу України». При цьому підхід до формування моделі оподаткування один і той самий – використання пропорційних ставок податків. Виходячи із заявленої мрії, розробники очікують (або обіцяють), що в Криму буде впроваджено ще одну окрему податкову систему. Чи не надто багато для однієї держави? Чинна система податкових відносин потворна і не є інструментом розвитку. Ці пропорційні ставки податків заважають, і не лише вони.

Крім того, впровадження спрощеної системи оподаткування свого часу здійснювалося з прийняттям спрощеного (фактично відсутнього) бухгалтерського обліку.

При цьому право на впровадження окремої моделі оподаткування може отримати лише автономна політико-територіальна одиниця в рамках єдиної держави. І це буде показником глибоких автономних прав. Породжується питання майбутніх бюджетних відносин, пов’язаних із таким рівнем автономії.

Крім того, основним гравцем на полі вирощування марикультури у Криму буде малий та середній бізнес, який і так має спрощену податкову систему та право не використовувати національні стандарти бухгалтерського обліку. Вірніше, ставиться до цих стандартів спрощено.

Що мали на увазі розробники цієї частини мрії? Якими для вирощування марикультури у Криму будуть стандарти бухгалтерського обліку? Яким буде політико-територіальний устрій Криму? Якою буде «окрема податкова система»?

Також нерозкритим залишається питання безпеки вздовж південного та східного берегів Криму, тобто вздовж значної частини місць розміщення морських ферм з вирощування марикультури. Які гарантії безпеки від нападу з російського берега? Без таких гарантій наївно чекати інвестицій та розвитку цього економічного напряму.

Тваринництво

За даними кримської статистики домогосподарства Криму мали частку у виробництві продукції тваринництва в розмірі 53,2% у 2010 році. Дані у таблиці 5 цієї статті. Іншими словами, кримська статистика говорила про те, що на той момент великий бізнес у Криму не морочився і не напружувався у питанні виробництва (вирощування) великої рогатої худоби, свиней, овець та більшості інших видів тваринництва. Виняток складало птахівництво та виробництво яйця. Йдеться про приватизовані великі птахофабрики радянських часів. Потреба м’яса для продажу та м’ясопереробних цехів та підприємств закривалася за рахунок закупівлі м’яса в інших регіонах України або імпортом. Теж саме по молоку.

Залишається питання результату реалізації вказаної мрії. Це мрія про збільшення виробництва (вирощування) поголів’я тварин в цілому у Криму, чи лише збільшення поголів’я у вівчарстві? Але тоді виникають інші питання, про які у мріях не згадується.

За радянських часів автор працював у системі кримської споживчої кооперації. Лише заготконтора нашої райспоживспілки щорічно закупляла у населення та відправляла на первинну обробку до міста Чернігів два 60-ти тонних залізничних вагона вовни. Система споживчої кооперації у Криму зруйнована, а потреба у первинній обробці вовни залишається. Питання: а хто буде масово закуповувати у населення вовну і відправляти її на переробку? Якою буде подальша доля цієї первинно обробленої вовни?

Процес первинної обробки вовни за радянських часів в Україні здійснювала Чернігівська спеціалізована фабрика первинної обробки вовни. Вона обробляла шерсть вироблену в Україні, на Північному Кавказі та у південних регіонах РРФСР. Після здобуття незалежності виникло таке саме підприємство у Харкові десь у нульових. Але це транспортні витрати та й возити малими партіями на авто економічно не вигідно. Інакше ціна на шерсть (проміжний продукт) буде не конкурентною.

Будувати фабрику у Криму неможливо. Технології первинної обробки вовни вимагають великої кількості прісної води. Її у Криму немає у необхідних обсягах. Та й подальша (після первинної) обробка вовни в Криму стала неможливою після того, як у період великої деіндустріалізації 90-х у Бахчисараї була зруйнована, нехай і слабенька, шерстепрядильна фабрика. А ще питання випасу, тобто землі сільгоспугідь, адже для зростання поголів’я потрібно більше землі для випасу цього поголів’я.

Написати чи сказати, ми мріємо цей економічний напрямок «повісити» на малий бізнес недостатньо. Необхідно створювати умови для розвитку економічного напряму. Інакше мрії так і залишаться нікому не цікавими мріями у стилі фентезі. Подібні мрії, як мінімум, слід більше конкретизувати.

Рослинництво та виноробство

«Вирощування винограду та розвиток виноробства. Відновлення та розвиток історичних осередків відомих виробників вин — серед них Масандра, Коктебель, Новий Світ. Окремі державні програми підтримання регіональних виробників вина та приватного виноробства, зокрема проведення фестивалів та ярмарків, допомога з виходом виробників на зовнішні ринки», – йдеться у Стратегії.

Лише кілька слів про історичні осередки відомих виробників вин у Криму. В Україні реалізується політика ліквідації радянської та російсько-імперської спадщини. Усі перелічені у документі на сайті ППУ в АР Крим осередки відомих виробників вин у Криму виникли якраз у період російсько-імперської окупації. Масандрівські вина пропонувалися до дегустації у 1837 році. Виноробний завод у Коктебелі запущено 1879 року. Виноробний завод «Новий Світ» запущено у 1878 році. Незрозуміло чому розробники мрії забули про ще один історично відомий осередок виробництва вин – Інститут виноградарства та виробництва вин «Магарач». Дата заснування 1828 рік. Свої виноградники, виноробне виробництво, технології. Були. Чи любов до винної історії Криму вибіркова? Які критерії вибірковості?

Масштабного розвитку виноробна галузь набула вже в радянський період. Практично кожен колгосп чи радгосп у Криму мав своє невеличке винне виробництво. Більшість з них були ліквідовані в період деіндустріалізації 90-х і розвалу колгоспів і радгоспів у Криму.

Повертаючись до відомих виробників вин у Криму. Як планується діяти у контексті боротьби з імперським минулим по відношенню до цих виробників. Або з огляду на важливість виробництв до уваги брати не будемо?

Ще цитата зі Стратегії: «Замість виробництва та постачання сировинної масової продукції ефективніше переходити на вирощування «нішевих» культур та виробництва продуктів на їх основі (овочі, квіти, фрукти, ягоди, лікувальні трави тощо)». Декілька вступних тез до цитати. Якщо перефразувати висловлювання Рене Декарта про значення термінів, то вийде: «Визначивши точно значення слів, ви позбавите людство половини помилок». Коли зустрічається термін «нішева культура» читач-фахівець розуміє, що йдеться про культури, які можуть бути вирощені в умовах конкретної території або регіону і на які є попит на ринку, але обсяг їх виробництва невеликий. У тому числі до нішевих відносять сезонні зелені культури (кріп, петрушка, пастернак, кінза тощо).

В економіці використовується два терміни: потреба та попит. Якщо дуже і дуже коротко і узагальнено, потреба це те без чого неможливо обійтися, а попит це те, що споживачі бажають і мають можливість оплатити. Йдеться про Крим. Для прикладу, хліб, картопля, цибуля, помідор, огірок тощо є продуктами без яких не можна обійтися. Те, що відноситься до продуктів першої необхідності. І якщо щодо них використовувати термін «нішевий продукт», то йдеться про всю територію України. А інжир, солодкий, бажаний плід, але має ціну, яка не по кишені частині споживачів. Враховуючи, що на Південному березі Криму інжирові дерева є природним елементом місцевого пейзажу, інжир можна віднести до нішевого продукту для Криму, вірніше його частини.

Ще про один нюанс чи особливості низки продуктів сільського господарства. Овочі, фрукти, зелень, виноград, м’ясо, яйця, молоко. Залежно від виду споживання може бути як безпосередньо «продуктом споживання», так і сировиною для виробництва «продуктів споживання» з різним рівнем глибини переробки.

Базуючись на озвучених тезах можливо сформулювати наступне запитання: «Що насправді пропонували мрійники коли формулювали свою «сільськогосподарську продовольчу мрію»? Відмову від вирощування в Криму овочей, фруктів, ягід тощо? Чи навпаки: перехід на їх вирощування? Якщо орієнтуватися на використаний термін «нішева культура», то мріють про відмову від вирощування. Бо данні кримської статистики ілюструють, що овочі, фрукти, ягоди тощо вирощувались, споживались та перероблялися у доокупаційному Криму та продовжують вирощуватися під час окупації. Питання в майбутніх об’ємах? Це інше питання. Але перед тим як починати мріяти про майбутні об’єми слід визначитися з орієнтирами майбутнього попиту та майбутнього споживання, враховуючи попит з боку майбутніх туристів. Визначитися з рівнем забезпечення продовольчої безпеки в українському Криму. Мова ж йде про стратегічні мрії.

Мабуть передостання цитата з мрійного документу: «Перехід із вирощування базових сільськогосподарських культур (зернові, зернобобові) на культури з більшою доданою вартістю, а також розвиток їх переробки». Якщо не вдаватися глибоко в тонкощі економічної теорії, то додана вартість це «сума інтересів власника (норма прибутку) + вартість найманої праці (без участі якої неможливе створення блага) + інші супутні витрати (які пов’язані з виробництвом блага, але не враховуються в собівартості)». В українському варіанті податкової системи на законодавчому рівні додається ще один рівень доданої вартості у вигляді ренти на право споживання (усім відомий своєю скандальністю, кримінальністю, корупцією тощо «податок на додану вартість»).

Спрощено, у чому суть усіх цих розмов навколо високого рівня доданої вартості. Мова про товари, послуги, роботи, тобто навколо створюваних благ, які мають високий рівень передового технологічного забезпечення виробництва? або ексклюзивне становище на ринку? або мають споживчі якості, характеристики та попит, які дозволяють збільшувати бажану норму прибутку при формуванні ціни продажу.

Як вже було зазначено, вирощена сільськогосподарська продукція не має високого рівня доданої вартості. Економічних підстав для появи на цьому етапі життя сільгосппродукції високого рівня доданої вартості немає! Тим більше в Україні. Наймана праця сільськогосподарських працівників дешева, якщо продукція в режимі «з лану до столу» немає і додаткових великих витрат на переробку. Єдиний варіант зміни цінової позиції сільгосппродукції – дефіцит, не достаток її у ринковій пропозиції. Але ж у мріях йдеться про відсутність дефіциту за рахунок збільшення виробництва. Щоправда фраза про «перехід від вирощування базових культур» якраз із розряду заклику щодо створення дефіциту продовольчих товарів на споживчому ринку. І, відповідно, збільшити рівень вартості, що додається, зменшуючи рівень продовольчої безпеки, який веде до збільшення рівня соціально-економічної напруженості в суспільстві. Як то кажуть, обережніше з мріями треба.

До речі, навіть перехід на вирощування маку, конопель та подібних нарконосіїв не гарантує високий рівень доданої вартості у вирощеній сировині. І з’являється цей високий рівень доданої вартості лише після глибокої переробки цієї сільськогосподарської сировини.

Остання цитата з мрійного документу: «Вирощування медичного канабісу в окремих регіонах Криму (після його легалізації в Україні). Також сприяння виробництву медичних засобів на основі канабісу та експорту його до інших країн, де цю речовину легалізовано». Узагальнено, ця частина мрій про переорієнтацію Криму на черговий світовий центр виробництва наркотиків.

Від того, що мрійники українську назву «коноплі» замінили на назву латиною «канабіс» та додали категорію «медичний» суть дійства не змінилась. До речи, використане мрійниками словосполучення «медичний канабіс» це не про сировину, яку вирощують, це про лікарські засоби, що виготовляють з конопель. Тобто, це результат переробки сировини, тому і висока додана вартість.

Фахівці виділяють три види конопель: дика; посівна (технічна, промислова); індійська (індика, гашиш, марихуана, ананаса).

Для економіки інтерес представляють два види (технічна та гашиш або марихуана). Технічні коноплі практично не містять тетрагідроканабіол (це та сама речовина, яка йде на виготовлення наркотиків і нарковмісних лікарських препаратів). Індійські коноплі (або «мрія наркомана») мають вміст того самого тетрагідроканабіолу на рівні від 2 до 30%.

Технічні коноплі мають дуже широкий спектр застосування і можуть використовуватися в легкій промисловості, целюлозно-паперовій, косметичній, фармацевтичній та інших видах промисловості. Але мова у «стратегічних мрійників» про вирощування цього виду конопель та отримання, зокрема, високого рівня доданої вартості не йдеться.

«Стратегічні мрійники» говорять про вирощування в Криму лише одного виду коноплі – марихуани (індійські коноплі). Чи може це прояв прагнення розпочати боротьбу за частку світового ринку з Колумбією та Афганістаном? Просунути таким чином територію Кримського півострова до світових ринкових лідерів? Можна лише уявити собі як вирощування марихуани у щойно деокупованому Криму підвищує національну безпеку України загалом та Кримського півострова зокрема.

Мрії – це добре та правильно. Мрії дарують надію. Людина не може повноцінно жити без мрії. Але якщо мрії стосуються життєдіяльності великих груп людей та територій, обов’язково має виконуватися одна умова – мрії мають бути тісно пов’язані з реальністю, враховувати реальність та спиратися на реальність. В іншому випадку мрії перетворюються на порожнє і безглузде стрясання повітря.

ПРОДОВЖЕННЯ в статті «Сільське господарство Кримського півострова: повернення у реальність».

Юрій СМЄЛЯНСЬКИЙ

експерт з питань окупованих територій, економічний експерт