Сільське господарство Кримського півострова: повернення у реальність

У цьому матеріали продовжуємо досліджувати тему щодо перспектив розвитку сільського господарства після деокупації, яка була розпочата у попередній статті «Сільське господарство Кримського півострова: мрії та реальність».

 В історичному контексті функціонування галузі сільського господарства у Криму можна поділити на кілька етапів: «природного довкілля» та «вільного зрошення».

Етап «природного довкілля». У цей період північ Криму зневоднений регіон. Частина цього регіону напівпустеля під назвою «Голодний степ». Майже не прохідна влітку. У цей період напрями сільського господарства між півднем, південним заходом та південним сходом півострова, з одного боку, північчю, північним сходом, північним заходом, з іншого боку, сильно відрізнялися. Південні регіони Криму – це виноградарство, садівництво, виноробство, вирощування ягід, вирощування зернових культур тощо. Північ Криму – це вівчарство, конярство, в якомусь обсязі велика рогата худоба. Вже після революції 1917 року у Джанкої у батьків мами автора у дворі жив верблюд (тяглова сила, шерсть, молоко, м’ясо наприкінці життєвого циклу). За статистичним переписом кінця 19 століття в Криму налічували 5160 голів верблюдів станом на 1825 рік. Закінчення цього етапу почалося 1963 року і завершилося 1975 року.

Етап «вільного зрошення». Цей етап розпочався у 1963 році з приходом дніпровської води до Перекопу (Красноперекопськ). Перехідний період затягнувся до 1975 року, коли було закінчено будівництво другої черги Північно-Кримського каналу. Вже через 10-15 років після початку цього етапу жителі Криму відчули деякі кліматичні зміни пов’язані із зволоженням того самого «Голодного степу». Весь цей період також можна умовно розділити на дві частини: «радянський період» та «період незалежності».

«Радянський період» – це період активного розвитку сільського господарства на Кримському півострові. Особливості ціноутворення цього періоду дозволили вільно та без обмежень (за потребою) оросити, насамперед, землі північного Криму та інших регіонів півострова. На землях сільськогосподарського призначення, що отримали воду, стали активно розвивати виноградарство, садівництво, овочівництво, рисівництво, ставкове промислове рибництво тощо. Зберігалися і деякі традиційні напрям, наприклад, вівчарство. Окремі господарства Криму мали поголів’я овець складало понад 20-25 тисяч.

На півдні Кримського півострова окрім традиційних напрямів сільського господарства активно розвивалися промислове вирощування та первинна переробка ефіроолійних культур та лікарських трав. Ці напрями отримали свій розвиток у Бахчисарайському, Карасубазарському (Білогірському) та Сімферопольському районах Криму, але не тільки у цих районах. Для вирощування ефіроолійних та лікарських рослин також активно використовувалися невеличкі земельні майданчики у Кримських горах та лісі.

Таблиця 1. Динаміка площ під вирощування ефіроолійних культур у Криму (га)

Природні умови Криму, кримський клімат практично ідеально підходять для промислового вирощування великого переліку ефіроолійних та лікарських рослин. Але, якщо говорити про ефіроолійні культури в період, що розглядається, то в Криму в основному займалися вирощуванням трьох видів культур: лаванда вузьколиста; шавлія мускатна; троянда ефіроолійна. Крім того, в Криму здійснювалася первинна переробка вирощеної продукції. З неї витягувалися ефірні олії. Цей проміжний результат (ефірні олії) вже мав високий експортний потенціал. Представники французьких парфумерних компаній, представники інших держав приїздили для укладання договорів та закупівлі цих ефірних олій.

Наприклад, у 1984-1985 роках у Криму щорічно виробляли: лавандова ефірна олія 90 – 100 тон або 60% всього загальносоюзного обсягу; шавлієва ефірна олія 15 – 20 тон або 50% по всьому СРСР; ефірна олія троянди до 1,5 тон або до 30% обсягу виробленого СРСР.

У 1989 році під ефіроолійними культурами в Криму було зайнято 10192 гектари. Зокрема: плантації троянди ефіроолійної – 1370 гектарів; шавлії мускатної – 4023 гектари; лаванди вузьколистої – 4401 гектар.

За результатами 1989 року було відправлено на експорт 30 тон ефірних олій і конкрету (пастоподібної основи, що містить ефір, для виробництва кремів, паст і так далі в парфумерії). У процесі вирощування ефіроолійних культур у Криму було задіяно 28 господарств. У тому числі: 6 спеціалізованих радгосп-заводів; 14 колгоспів; 8 радгоспів. За цим перерахуванням у пам’яті одночасно спливають Центральне дослідно-виробниче господарство Всесоюзного науково-дослідного інституту ефіроолійних культур на базі радгоспу «Кримська троянда» (Карасубазарський район); Бахчисарайський ефіроолійний радгосп-завод; радгосп-завод Аромат (Бахчисарайський район) та інші.

Таблиця 2. Динаміка обсягу вирощування сировини ефіроолійних культур у Криму (тон)

У середині 80-х років минулого століття на базі Бахчисарайського ефіроолійного радгосп-заводу було зроблено перший крок до розвитку парфумерної промисловості Криму світового рівня. Було укладено договір та створено сумісне підприємство з виробництва парфумерії із спільною франко-єгипетською парфумерною компанією «OUI». Були змонтовані перші лінії, у будівлі офісу радгосп-заводу у Бахчисараї відкрито невеликий магазин та у продажу з’явилася перша продукція світового бренду. Асортимент поступово розширювався. Але найголовніше у Криму почав функціонувати ще один завершений цикл виробництва – від вирощування сировини до випуску кінцевої продукції (парфумерії). При цьому продукція, що випускалася, мала високий рівень доданої вартості. Було створено нові робочі місця. Цей результат нехай і несильно спочатку, але позитивно вплинув на зовнішньоторговельний баланс, знизивши потребу в імпорті з гарною перспективою на майбутнє.

Не менш привабливо виглядав та був перспективним у майбутньому розвиток напряму промислового вирощування лікарських трав і, відповідно, розвитком фармацевтичної галузі на основі натуральних продуктів рослинництва. Підкріплене організованим збором диких лікарських трав та співробітництвом із медичним вищим навчальним закладом у Сімферополі, розвитком елемента медичного туризму на цій основі, а також зеленого туризму. І знову ж таки фармацевтичний продукт (ліки) є продуктами з високою часткою доданої вартості та мають високий експортний потенціал. І знову ж таки, закінчений виробничий цикл «від лану до споживання».

«Період незалежності». Після здобуття незалежності та здобутої радянської спадщини – глибока економічна криза, посилена процесами формування первинних приватних капіталів, що супроводжується деіндустріалізацією півострова – ефіроолійна галузь у Криму була практично зруйнована. Як приклад, створене сумісне підприємство з виробництва парфумерії із спільною франко-єгипетською парфумерною компанією «OUI» було ліквідовано. Бахчисарайський ефіроолійний радгосп-завод припинив свою виробничу діяльність. Як і багато інших кримських підприємств переробної галузі.

Якщо узагальнено подивитись на процеси того часу, то майже всі елементи деіндустріалізації відбувалися за однією схемою: «доведення підприємства до банкрутства – викуп підприємства за безцінь («за копійки» як говорилося на той час); втрата кадрового потенціалу та сировинної бази; спроби реанімувати виробництво без отримання позитивного результату; економіко-виробнича смерть підприємства; використання будівель та земельної ділянки в інших цілях».

У «нульових» нового тисячоліття, простимульовані спрощеною системою оподаткування та ведення бухгалтерського обліку, малий та середній бізнес на користь власного отримання валютної виручки став потроху відроджувати вирощування ефіроолійних культур у Криму як одного з елементів ефіроолійної галузі із майже закінченим (повним) циклом виробництва. Але галузь так і не була відроджена повною мірою з урахуванням природно-кліматичного потенціалу регіону.

Таблиця 3. Вирощування деяких ефіроолійних культур в Україні у 2012 – 2013 рр.

У якості проміжного підсумку слід зазначити, що Крим та Україна здійснили низку політекономічних помилок і як результат фактично:

По-перше, відмовились від гарантованого стабільного надходження валюти. Знижено експортний потенціал регіону та держави.

По-друге, відмовились від можливості створення нових робочих місць, виробництва продукції з високою доданою вартістю, появою нових високотехнологічних виробництв.

По-третє,  погодились на додаткову залежність від імпорту; додатковий відтік валюти (негативно вплинули на державний торговельний баланс), відповідно негативно вплинули на стабільність національної валюти у тривалому часовому періоді; суттєво знизили ефективність використання природно-кліматичного потенціалу Кримського півострова.

Але про виправлення згаданих у тексті статті помилок розробники документа «Стратегія відновлення Криму після деокупації», опублікованому на сайті Постійного Представництва Президента України в АР Крим не мріють. Межа візії – чагарники гашишу в деокупованому Криму.

Реальність така, що після настання факту деокупації Кримський півострів очікує щонайменше два етапи відновлення галузі сільськогосподарського виробництва. Перший етап можна умовно назвати «повернення до витоків» або «повернення в давнину». Другий етап також умовно можна назвати «нове відродження».

Етап «повернення до витоків»

Ми деокупуємо Крим без забезпечення його дніпровською водою; з процесами зворотних негативних природно-кліматичних змін; з якоюсь (на сьогодні невизначеною) часткою руйнувань по всій території півострова. Ситуація буде посилена подіями, що вже відбулися – кримські підземні горизонти прісної води якщо не повністю знищені, то дуже сильно пошкоджені. Ілюстрацією цього факту є ситуація зі зникненням у горах та лісах Бахчисарайського району природних джерел. У той час, коли Бахчисарайський район завжди отримував у Криму найбільший об’єм природного стоку прісної води. Така природно-кліматична особливість району.

Дніпровська вода є головним чинником у формуванні мікрорегіонального елемента північнокримського сільськогосподарського кластера зокрема та всього Кримського півострова загалом. Без наявності цього чинника марно говорити про відродження ефективних промислових масштабів рисівництва, садівництва, овочівництва, виноградарства, виробництва ягід тощо. І в цілому про зрошуване землеробство.

Будівництво Каховського гідровузла розпочалося восени 1950 року. Рішення передбачало будівництво безпосередньо ГЕС, а також Південноукраїнського та Північнокримського каналів. У Перекоп (Красноперекопськ) дніпровська вода прийшла у 1963 році, через 12 років після початку будівництва. Будівництво першої черги Північнокримського каналу було завершено у 1975 році. Ще через 12 років. Тобто. Весь комплекс робіт першої черги за радянських часів зайняв 24 роки. Будемо вважити, що відновлення другої черги не знадобиться, бо це ще 11 років додатково. Владою України було заявлено про відбудову Каховської ГЕС та відновлення зрошення Півдня України. Це добра новина. Але.

Війну ще не закінчено і лівобережна частина Херсонської області знаходиться в окупації. Крим також. Відповідно відновлюваних робіт проводити не можливо. Як і готувати проектну документацію. Вважаємо, що період відновлення займе той самий термін що і будівництво за радянські часи. Хоча відомо, що відновлювати завжди складніше, довше і дорожче, ніж будувати нове.

Тобто після закінчення війни та деокупації Кримського півострова, що найменше 24 роки дніпровської води в обсязі достатньому для відновлення зрошуваного землеробства у Криму не буде. За винятком одного сезону весна 2022 – весна 2023 її не було весь період окупації. На сьогодні це 10 з гаком років. Загалом виходить більше за 35 років. А якщо відновлювати і другу чергу, то 46 років. Це період часу, за який відбуваються кліматичні зміни, змінюється якість ґрунтів тощо. Відповідно. Змінюється і структура сільського господарства.

І ще один аспект цього питання, яке обов’язково треба враховувати. За минулі роки окупації багато говорилося про викрадення прісної води в Криму з підземних прісноводних горизонтів.  А також про те, що ці прісноводні обрії катастрофічно зруйновані цим видобутком. Ситуація, яка є ще одним негативним фактором щодо зміни родючості ґрунтів, впливу на зміну клімату. Завдання стоятиме у відродженні підземних прісноводних горизонтів на території Кримського півострова та зволоженні північних регіонів Криму.

Без досягнення цієї мети відновити довоєнну модель сільськогосподарського виробництва в Криму буде неможливо. Водночас вже звучать пропозиції щодо зміни, скажімо так, системи водозабезпечення Кримського півострова. У тому числі вносяться пропозиції щодо відмови у подачі води відкритим способом та переходу на доставку дніпровської води до Криму трубами. Обґрунтовуються такі пропозиції економією прісної дніпровської води як природного ресурсу. За розрахунками екологів із Північно-Кримського каналу (ПКК) випарювалося до 50% прісної води. Тому, на перший погляд, подача води трубами, є начебто логічним вирішенням проблеми водозабезпечення.

Ось тільки змінивши спосіб доставки дніпровської води, ми зменшимо темпи зволоження північних регіонів Криму. Адже зволоження забезпечувалося саме цим випаровуванням паралельно з поливом сільгоспугідь. Ще одним видом втрат дніпровської води під час транспортування ПКК були витікання води. Ті самі витоки, які активно впливали на швидкість та обсяг формування підземного прісноводного горизонту у Криму. Сховавши воду в труби, ми не зможемо впливати на відновлення прісноводних горизонтів. Чим це закінчиться для кліматичних змін та формування регіональної економічної моделі на території Кримського півострова? Навряд чи чимось позитивним. Не завжди пряма економія дає кінцевий позитивний результат.

Тому на першому етапі «повернення до витоків» ми будемо вимушені тимчасово відмовитися від довоєнної структури сільськогосподарського сектору у Криму. Що можливо запропонувати натомість? Те саме часткове «повернення до витоків». Розвиток на півночі Криму скотарства, вівчарства, конярства, розведення верблюдів, богарне землеробство. Скотарство – це, в першу чергу, велика рогата худоба і, як наслідок, молоко, шкури, роги тощо. Відповідно розвиток м’ясо-молочної промисловості (молоко, кисломолочні продукти, сири, м’ясо, ковбасні вироби, копченості, м’ясні консерви, напівфабрикати та інше), легкої промисловості (взуття, галантерея, одяг). Вівчарство – це ще й вовна: виготовлення пряжі, тканин, а з неї одягу (легка промисловість), а ще сири (сироваріння). Конярство – це кисломолочні продукти, ковбасні вироби, шкури, кінний спорт, туризм. Розведення верблюдів – це молоко, кисломолочні продукти, шкури, вовна, туризм.

Конярство, розведення верблюдів, скотарство та вівчарство у частки, яка виходить на легку промисловість, також дає можливість розвитку міжсезонного туризму «щорічний міжнародний бієнале українського модного одягу у Ялті чи Севастополі». Можливо не тільки українського.

Конярство та розведення верблюдів дає змогу організувати туристичні маршрути верхи через весь півотрів з півночі до півдня. Наприклад, караван «на зустріч із ханом» (Перекоп (Красноперекопськ) – Сімферополь – Бахчисарай (Ханський палас, турбаза «Привал»). Маршрути у Феодосію, Керч, Судак, Севастополь, Ялту, Алушту тощо.

Однією з перших дій на деокупований території Кримського півострова є оцінка регіонального балансу щодо забезпечення продовольчої безпеки регіону, його ресурсного забезпечення в цьому питанні. Чи навчають цьому на курсах підготовки кримського кадрового резерву – це велике і невідоме питання. Технологічні особливості вирощування можуть дати результат вже через 4 місяці з моменту появи молодняку окремих видів тварин і птиці. Це потрібно враховувати. Тому відродження має йти хвилями від видів із коротким терміном віддачі до довших термінів. Такий підхід дасть можливість більш швидкого наповнення регіонального споживчого ринку кримською продукцією та підвищення рівня продовольчої безпеки регіону. Варіант для сценарію з подолання максимальних руйнувань територією деокупованого Криму. Чим менше руйнувань, тим швидше буде йти процес.

Марикультура

На сьогоднішній день ситуація навколо вирощування марикультури (промислове розведення та вирощування морських водних живих ресурсів) у Криму склалася таким чином, що основним осередком промислового вирощування стала затока (озеро) Донузлав із групи Тарханкутських озер та найбільш шторм-захищена затока. Як ми бачимо подальший розвиток цього напрямку у Криму? Концентруємося також на Донузлаві чи розвиваємо промислове виробництво марикультури уздовж усього узбережжя Кримського півострова?

Тютюновництво

Можна нескінченно довго говорити про шкоду куріння, але кількість курців залишається дуже великою. Виходячи з опису даного в «Книзі подорожей» турецького мандрівника 17 століття Евлія Челебі відомо, що вже в цей період у Криму населення активно вживало тютюн. Відоме старе кримськотатарське прислів’я: «Бір к’аве, бір табак – зіяфет бутюн» («Філіжанка кави, трубка тютюну – ось і весь бал!»)

У народній медицині тютюновому листі, вірніше олії, витягнутій з тютюнового диму, приписували лікувальні властивості. Тютюновим попелом, наприклад, у складних умовах гірського походу, зупиняли невеликі кровотечі.

У Криму вирощували такі сорти тютюну, як «Ялтинський дюбек», «Самсун», «Трапезонд», «Американ». Ці сорти відносяться до сортів преміумкласу. Тютюнництво у Криму було поставлене на наукову основу. До окупації в період Другої світової війни у Криму функціонувала тютюнова дослідна станція Всесоюзного науково-дослідного інституту тютюнової та махоркової промисловості. Після деокупації у 1944 році було відновлено роботу кримської тютюнової дослідної станції в Ялті з відділенням у селі Коккоз (Соколине) на той час Куйбишевського району, а з 1962 року Бахчисарайського. У 1962 році станція була ліквідована в Ялті і в тому ж році відновила свою роботу в селі Киши кой юрту (Табачне) Бахчисарайського району.

Тютюн вирощували у Криму практично по всій території у передгірних та гірських районах. Вимоги до зрошення та захисту призводили до формування тютюнових плантацій біля краю кримських лісів або на лісових галявинах ближче до краю лісу. Вирощування тютюну у Криму мало закінчений цикл, оскільки у Феодосії з 1861 по 1990 роки функціонувала тютюнова фабрика. Але основним споживачем кримського тютюну за радянських часів були московські тютюнові фабрики «Ява» та «Дукат». У 90-ті роки минулого століття тютюнова промисловість у Криму припинила своє існування. Тютюновий бізнес сьогодні є добрим постачальником податків до державного та місцевих бюджетів у вигляді акцизів та податку на додану вартість.

Відродження напряму вирощування тютюну на рівні фермерських господарств або домогосподарств гірських та передгірських населених пунктів у Криму можна розглядати як логічно обґрунтоване рішення з погляду природно-кліматичних умов, фіскальних інтересів держави, розвитку зеленого туризму та інших факторів.

Наразі невідомо, яку структуру сільського господарства у деокупованому Криму бачать в уряді України. Заяви про розвиток аграрного сектору – це просто чергові фрази, яка нічого не варті. Російські окупанти робили такі ж самі пусті заяви.

Необхідно визначитися, оскільки визначення – це підготовка та затвердження нормативно-правового забезпечення цих процесів. Підготовче орієнтування майбутніх кримських чиновників у питаннях реальної реінтеграції та реального відродження півострова. Наприклад, як сприймається бізнес, організований у період окупації нелегальними мігрантами? Україна включає їм «зелене світло»? Чи працює принцип «усі рівні перед законом»? Для прикладу. У період окупації у смт. Джурчи (Первомайське), до 1944 року центр Лариндорфського району, пізніше Первомайського району, на орних землях був побудований свинячий годівник. Ми визнаємо всі порушення при цьому будівництві як «неіснуючі порушення» чи ні? Або збудований у період окупації представником держави-окупанта виноробний завод у селі Біюк Сюйрень (Танкове) Бахчисарайського району? І таких ситуацій буде багато.

Виходячи з викладеного, допустимо сформувати орієнтовну структуру сільськогосподарського виробництва на території Кримського півострова після деокупації в процесі реінтеграції та відродження території в період «повернення до витоків» та в період «нового відродження». Виглядатиме ця структура буде таким чином.

Період «повернення до витоків» зберігається майже довоєнна структура сільськогосподарського виробництва у південних районах Кримського півострова. При цьому відроджуються втрачені у період становлення незалежності України напрями сільськогосподарського виробництва. Ті напрямки, які мають великий потенціал з огляду створення робочих місць, формування закінченого циклу виробництва, використання земельних ресурсів, експортних можливостей та високого рівня доданої вартості наприкінці циклу виробництва.

У свою чергу, північні райони Криму в процесі формування свого мікрокластера сільськогосподарського виробництва орієнтуються на існуючі природно-кліматичні можливості з тимчасовою відмовою від існуючої до війни в цих районах структури сільськогосподарського виробництва.

Період «нове відродження»

У цей період північні райони Криму частково вдосконалюють структуру свого мікрокластера сільськогосподарського виробництва з урахуванням поновлення функціонування зрошувальної системи в Криму та змін, у зв’язку з цим, природно-кліматичних можливостей відроджуючи втрачені після окупації території напрями сільськогосподарського виробництва.

У свою чергу, південні райони Кримського півострова коригують, у разі необхідності, структуру сільськогосподарського виробництва у своєму регіональному мікрокластері.

Погляди «вільного ринку» стверджують, що ринок сам робить вибір напрямкам свого розвитку. Збідніле суспільство у поствоєний та пост окупаційний період, підкріплений звичками минулих часів може обрати та гарантовано вибере (що найменше в очікуванні кращих часів) посередництво як інструмент стабілізації свого життя. Якщо допустити, щоб кримський споживчий регіональний ринок був зорієнтований на сезонне обслуговування туристів (яких будуть довго очікувати в необхідної кількості), ми отримаємо лише споживче невдоволення високим рівнем цін. Збалансований економічний розвиток потрібно стимулювати. Розробка інструментів стимулювання є «домашнім завданням влади у процесі розробки кримської політики реінтеграції».

До речі. Одним із інструментів стимулювання виробництва традиційних, і не тільки традиційних, видів сільськогосподарської продукції є організація їх переробки. Тобто створення гарантованого ринкового сегмента збуту вирощеної продукції. Але маленькі фермерські господарства чи домогосподарства самі не зможуть стати інвесторами такої нової індустріалізації в сегменті переробки вирощеної сільгосппродукції (галузь виробництва продовольчих товарів). Можливе рішення – кооперація між фермерами або між домогосподарствами, або і всі разом. Невеликі сироварні, цехи з виробництва кисломолочної продукції, виноробні цехи, цехи з перегонки виноградного, фруктового, ягідного спиртів з їх подальшим використанням для виробництва витриманих міцних алкогольних напоїв (так звані винокурні), консервні цехи, сок-екстрактні цехи, дрібні ковбасні цехи та ефіроолійні цехи тощо.

Більше різноманітності, більше нових брендів та більше ринкової конкуренції. Відповідно, більше робочих місць у сільській місцевості, вища якість життя та соціально-економічної стабільності, більше податків до бюджетів. Такий підхід є запорукою ефективної реінтеграції півострова.

Проміжний етап чи етап «повернення до витоків» для сільськогосподарського виробництва має стати на території Кримського півострова періодом «нової індустріалізації» регіону. Але про це окрема розмова.

ПОЧАТОК в статті «Сільське господарство Кримського півострова: мрії та реальність».

Юрій СМЄЛЯНСЬКИЙ

експерт з питань окупованих територій,

економічний експерт