Рішення ЄСПЛ у міждержавній справі «Україна проти Росії (щодо Криму)»: ключові висновки та значення

У продовження статті «Рішення ЄСПЛ у міждержавній справі «Україна проти росії (щодо Криму)»: зміст, мотиви прийняття» проведемо аналіз ключових висновків викладених у рішенні Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 25 червня 2024 року, їх важливість та значення у майбутніх судових процесах.

Першочергово коротко пройдемося по порушенням росією статей Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) встановлених ЄСПЛ (виходячи з резолютивної частини рішення від 25 червня 2024 року):

– 2 (право на життя), через організовану росією практику насильницьких зникнень і відсутність ефективних розслідувань таких випадків;

– 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) та 5 (право на свободу та особисту недоторканість), у зв’язку з незаконними затриманнями, нелюдським поводженням та тортурами, яких зазнали українські військовослужбовці, етнічні українці та кримські татари, журналісти, політичні в’язні. Відсутнє ефективне розслідування жорстокого поводження з «українськими політичними в’язнями» як в Криму, так і в росії;

– 6 (право на справедливий суд), через функціонування «судів» на територію Криму, що не можуть вважатися «встановленими законом»;

– 7 (ніякого покарання без закону) та 5, через незаконне позбавлення волі, судового переслідування та засудження «українських політичних в’язнів» на основі застосування російського законодавства в Криму;

– 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), у зв’язку з практикою свавільних рейдів та обшуків, що ґрунтуються на російському «анти-екстремістському законодавстві», і відсутності ефективної системи відмови від російського громадянства;

– 9 (свобода віросповідання), через переслідування та залякування релігійних лідерів, які не сповідують російську православну віру (зокрема українських православних священиків), свавільні рейди на місця богослужіння та конфіскацію релігійного майна;

– 10 (свобода вираження поглядів), у зв’язку з утисками ЗМІ, що не контролюються росією, включно із закриттям українських та кримськотатарських телевізійних станцій, систематичні переслідування та залякування журналістів;

– 11 (свобода зібрань та об’єднань), у зв’язку із забороною публічних зібрань і проявів підтримки України чи кримськотатарської громади, а також, залякуваннями і свавільними затриманнями організаторів демонстрацій, переслідуваннями політичних опонентів;

– 1 (захист права власності) Першого протоколу до Конвенції, у зв’язку з широкомасштабною експропріацією/націоналізацією майна без компенсації, що належить цивільним особам і приватним підприємствам;

– 2 (право на освіту) Першого протоколу до Конвенції, через придушення української мови в школах і переслідування україномовних дітей;

– 2 (свобода пересування) Протоколу № 4 до Конвенції, у зв’язку з діями росії, що були спрямовані на обмеження свободи пересування між Кримом і материковою частиною України внаслідок фактичної трансформації лінії адміністративного кордону між материковою частиною України та АР Крим на державний кордон (між росією та Україною);

– 14 (заборона дискримінації) у поєднанні зі статтями 8, 9, 10 і 11 та статтею 2 Протоколу № 4, у зв’язку з цілеспрямованим переслідуванням кримських татар та діями, що «диспропорційно» нашкодили кримським татарам на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополь та обмежили їх у можливості використання прав та свобод гарантованих Конвенцією;

– 18 (межі застосування обмежень прав) у поєднанні зі статтями 5, 6, 8, 10 та 11, у зв’язку з тим, що переслідування політв’язнів не були випадковими, а були спрямовані проти українських активістів і журналістів, а також кримських татар, які сприймалися як прихильники України.

Українські посадовці та правозахисники називають великою перемогою України рішення ЄСПЛ у першій міждержавній справі.

«Це рішення є основним. Відповідно до розгляду справи по суті Європейський суд визнає, що є ці порушення. І вже наступний етап – щодо компенсації та справедливої сатисфакції. Тому ми вже будемо далі очікувати, які вказівки Європейський суд дасть в цій частині і відповідно будемо працювати на наступному етапі.», – зазначила Уповноважена у справах Європейського суду з прав людини Маргарита Сокоренко.

Голова правління Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник назвала рішення ЄСПЛ «беззаперечною правовою перемогою України», наголосивши на одноголосному рішенні суддів визнати росію відповідальною в усіх заявлених порушеннях Конвенції.

«Європейський суд з прав людини показав, що він дійсно може зафіксувати низку порушень. Держава Україна зібрала достатні докази і на високому рівні їх представила на тлі великої кількості заперечень з боку росії. Вона не визнавала переміщення політв’язнів депортацією, не визнавала насильницькі зникнення. Вона казала, що не створює нової освітньої системи, а підтримує ту, яка була в Криму, твердила, що є українські класи та школи, а по факту їх не було», – зазначила заступниця Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим Ольга Куришко.

«Мін’юст добросовісно використав докази, які збирали правозахисники, а також прислухався до аргументації, яку вони пропонували. Фактично отриманий результат – це синергія роботи уряду і правозахисної спільноти», – зазначив адвокат, радник адвокатського об’єднання «Azones» із застосування практики ЄСПЛ і міжнародного захисту прав людини Сергій Заєць.

Міжнародна судова інстанція беззаперечно визнала росію відповідальною за систематичні порушення прав та свобод людини на тимчасово окупованій території Криму. Дане рішення несе за собою позитивні наслідки для України та її громадян, що постраждали від окупації, також воно є преюдиційним для подальшого відновлення порушених прав.

Чим керувався суд при розгляді справи «Україна проти росії (щодо Криму)» та прийнятті рішення 

Значення поняття «адміністративна практика» було встановлено та роз’яснено в ранніх міждержавних справах (зокрема Данія, Норвегія, Швеція та Нідерланди проти Греції, Ірландія проти Сполученого Королівства, Франція, Норвегія, Данія, Швеція та Нідерланди проти Туреччини).

Так, адміністративна практика вимагає, щоб були продемонстровані два елементи, а саме повторення дій, які становлять стверджуване порушення, і офіційна толерантність до цих дій.

У тлумаченні цієї фрази немає місця надмірному формалізму, і немає необхідності наполягати на повторенні конкретних дій ідентичного характеру, визначаючи чи виконано умови. Має значення те, чи мало місце повторення дій, що свідчать про кричущу неповагу і, таким чином, порушення певного права, передбаченого Конвенцією.

Регулятивне підґрунтя оскаржуваної практики та її загальне застосування до всіх зацікавлених осіб є достатнім доказом існування як елементів «повторення дій», так і «офіційної толерантності» адміністративної практики.

Суд також підкреслив, що застосування порогу допустимості доказів у міждержавних справах накладає особливий ступінь суворості під час перевірки наданих доказів. Таким чином, уряд-заявник повинен забезпечити prima facie докази, необхідні для підтвердження своїх тверджень про адміністративну практику (Україна і Нідерланди проти росії).

При цьому, ЄСПЛ окремо наголосив, що зіштовхнувся з особливими складнощами при аналізі всіх обставин та подій, що відбулися як на тимчасово окупованій території Криму, так і на території росії, через відсутність співпраці з боку держави-відповідача та відмові у доступі до території Криму для українських посадових осіб та незалежних моніторингових груп.

Водночас суд встановив, що наявні докази у справі «Україна проти росії (щодо Криму)» є достатніми та «поза розумним сумнівом» і демонструють системність скоєння злочинів, а також існування безперервної російської державної політики придушення будь-якої опозиції.

Як зазначила Уповноважена у справах ЄСПЛ Маргарита Сокоренко, що: «один з їхніх улюблених аргументів був про те, що наша заява політична і ми намагаємось оббрехати росію, що нами керує хтось іззовні й що це все напади Заходу на росію. Суд відхилив цю частину. І сказав, що міждержавні позови справді мають елемент політики, бо держави не змогли в переговорному процесі домовитись про щось і тому запустили юридичні механізми.

Росіяни також намагалися підірвати нашу доказову базу, постійно говорили, що щось сфабриковано, якісь відео несправжні, казали, що активістами керували якісь американські фонди.

Ми підкріплювали кожен доказ: якщо у нас якесь відео — ми шукали журналістів, які його записали, і вони підтверджували, де і за яких обставин це зробили. І так з кожним свідком, кожним потерпілим. Ми аналізували всі відкриті джерела інформації й особливо російські. І виявилось, що багато речей, які ми стверджували, повністю перегукувалися з тим, що вони подавали у своїх медіа».

У даному контексті варто відзначити, що росія у своїх запереченнях зазначала, зокрема що матеріали української влади були неповними, оскільки не містили інформації про якісь слідчі дії, що вживаються. Росія також заперечувала проти визнання як доказ інформації, отриманої зі ЗМІ (принаймні як єдиний доказ), розкритикувало і письмові матеріали, опубліковані деякими неурядовими організаціями, такими як «Українська Гельсінська спілка з прав людини», «Громадянська солідарність», «Центр громадянських свобод», «Кримська правозахисна група», «Кримська польова місія з прав людини». Щодо посилань України на доповідь Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини про положення в галузі прав людини у тимчасово окупованій АР Крим та місті Севастополі (Україна) від 25 вересня 2017 року, на слуханні росія стверджувала, що під час підготовки звіту не було завдання щодо встановлення фактів у Криму і що ніхто з робочої групи не відвідував Крим, а місії спостерігачів відмовилися прийняти умови в’їзду до Криму.

ЄСПЛ відхилив вказані заперечення держави-відповідача посилаючись не те, що при оцінці значення, яке слід надавати матеріалам країни, суд у своїй прецедентній практиці встановив, що необхідно враховувати джерело таких матеріалів, зокрема, його незалежність, надійність та об’єктивність. Що стосується звітів, репутація автора, серйозність розслідувань, за допомогою яких вони були складені, послідовність їх висновків та їх підтвердження іншими джерелами — все це елементи, що заслуговують на увагу.

Суд додав, що він не залишить поза увагою звіт просто на тій підставі, що його автор не відвідував аналізований район і натомість покладався на інформацію, надану джерелами.

Також, суд відмітив, яким чином були складені звіти, що розглядаються (звіт УВКПЛ за 2017 рік та звіт Human Rights Watch), і вважає, що надійність цих звітів, а також їх доказова цінність будуть розглядатися не тільки на підставі того, чи підтверджують вони один одного, але також у світлі тверджень України, підтверджених у звітах міжурядових організацій та відповідних міжнародних органів, про те, що росія відмовила у доступі до Криму організаціям, що контролюють дотримання прав людини.

Крім того ЄСПЛ взяв до уваги прямі свідчення свідків та інформацію про відкриті кримінальні провадження правоохоронними органами уряду-заявника, а також зазначив, що навіть якщо національним органам влади не було надано можливості перевірити докази, а сам суд не мав можливості перевірити деталі заяви під час провадження в ньому, це не обов’язково зменшує її доказову силу.

Також показовим є врахування рішення Міжнародного суду ООН від 31 січня 2024 року за позовом «Україна проти Росії», що однозначно вказує на важливість таких рішень.

Таким чином, суд визнав належними та допустимими доказами у справі, зокрема документи правозахисних українських та міжнародних інституцій (доповіді, звіти, резолюції), що підтверджували системність порушень прав людини державою-відповідачем на окупованій території Криму та свідчить про їх важливість як одних зі складових доказування.

Відсилаючись до статті «Рішення міжнародних інстанцій щодо окупованого Криму: аналіз впливу на міжнародну політику та перспективи вирішення конфлікту» варто наголосити на важливості комплексного підходу до доказування.

Разом з тим, з метою з’ясування всіх обставин справи судом було запропоновано (зокрема листом із пропозицією від 02.07.2021) державі-відповідачу надати, у контексті їхніх меморандумів, копії відповідних матеріалів по суті справи.

Проте держава-відповідач не надала жодних матеріалів у відповідь на запити суду. При цьому, суд зазначив, що запитуваний доказовий матеріал, безсумнівно, перебував у розпорядженні держави-відповідача, яка була єдиною організацією, яка могла надати його вичерпним чином.

Суд наголосив, що неспроможність держави-відповідача подати інформацію, яка є в його розпорядженні, без задовільного пояснення, може стати підставою для висновків щодо обґрунтованості тверджень заявника.

Так, згідно з правилом 44C § 2 Регламенту ЄСПЛ, «нездатність або відмова Договірної сторони-відповідача взяти ефективну участь у провадженні сама по собі не є підставою для припинення Палатою розгляду заяви». Це положення діє як застереження, що дозволяє суду, унеможливлюючи для сторони в односторонньому порядку затримувати або перешкоджати проведенню провадження. Ситуація, коли держава не брала участі принаймні в деяких стадіях провадження, в минулому не перешкоджала суду проводити розгляд заяви.

Суд зробив висновок, що відмова держави-відповідача подати свої меморандуми або взяти участь у слуханні за відсутності достатніх причин може розглядатися як відмова від права на участь. Продовження розгляду справи в умовах такої відмови відповідало належному відправленню правосуддя (Кіпр проти Туреччини [ВП], № 25781/94, §§ 10-12, ЄСПЛ 2001‑IV; Данія, Норвегія та Швеція проти Греції , № 4448/70, рішення Комісії від 16 липня 1970) Суд може зробити такі висновки, які вважатиме доцільними, виходячи з нездатності або відмови сторони взяти ефективну участь у провадженні (правило 44C § 1).

При цьому ЄСПЛ врахував, що держава-відповідач не надала суду жодної причини, чому наведені вище докази не можуть служити для підтвердження доводів, зроблених урядом-заявником. Крім того, вони не надали жодного достовірного чи обґрунтованого пояснення, яке б спростувало презумпцію відповідальності з боку російських органів влади (або тих, хто знаходиться під їхнім контролем) за оскаржувані дії.

Варто зауважити, що держава-відповідач по суті у своїх запереченнях більше акцентувала увагу суду на процесуальній складовій справи ніж на її матеріально-правових елементах.

Так, держава-відповідач у своїх поданнях від лютого 2022 року стверджувала, що «абстрактний опис дій» уряду-заявника не можна розглядати як «адміністративну практику». Певні «епізоди передбачуваних викрадень або затримання невідомими особами», на які посилається уряд-заявник, не можуть довести наявність елемента «повторності дій» в адміністративній практиці. Крім того, не було жодних доказів того, що влада росії несе відповідальність за стверджувані події. Деякі звинувачення були нечіткими, і ймовірні жертви не могли бути ідентифіковані. У деяких випадках ймовірних жертв викрадення згодом знаходили живими та здоровими. Що стосується стверджуваної «офіційної терпимості», держава-відповідач вказала, що майже в усіх повідомлених випадках не було реальних спроб з боку ймовірних жертв вичерпати національні засоби правового захисту. У більшості інших випадків початкове звернення до національних засобів правового захисту (якщо такі були) було коротким і формальним і не супроводжувалося підтверджуючими доказами. Лише ці факти свідчать про те, що аргументи української влади про «офіційну толерантність» були лише спекуляціями.

Водночас, ЄСПЛ відхилив вказані доводи по кожному з пунктів скарг та зазначив, що вищевказане небажання органів влади держави-відповідача розслідувати твердження про допущенні порушення прав людини і співпрацювати з судом у цьому провадженні, додатково свідчить на користь існування компонента «офіційної терпимості» в адміністративній практиці. Крім того, суд зазначає, що оскаржувана «модель або система» порушень тривала протягом кількох років. Він вважає доцільним зробити необхідні висновки також з того, що держава-відповідач не спростував стверджуваних фактів і не надав жодних доказів у відповідь чи контраргументи.

Крім того, росія посилалась на процес доказування та власне внутрішнє законодавство, що відхилялось судом, оскільки у відповідності до міжнародного права у Криму мало діяти українське законодавство.

Так, російське законодавство не може розглядатися як «закон» у значенні Конвенції та будь-які індивідуальні акти, що становлять оскаржену практику, повинні розглядатися з посиланням на вимоги українського, не російського законодавства.

На цьому етапі суд зауважив, що Міжнародне гуманітарне право слід брати до уваги при тлумаченні положень Конвенції у цій справі. Він посилається на положення Четвертої Женевської конвенції, які передбачають: (i) що кримінальні закони правової системи переміщеної суверенної держави повинні залишатися в силі; (ii) що окупуюча держава має право здійснювати кримінальну юрисдикцію на окупованій території щодо дій, які відбуваються під час окупації, і лише щодо таких дій; (iii) що суди на окупованій території повинні забезпечувати виконання лише тих законів, які діяли до будь-якого передбачуваного правопорушення; (iv) що окупаційна влада не повинна арештовувати, переслідувати чи засуджувати осіб, які перебувають під захистом, за дії, вчинені або за думки, висловлені до окупації, за винятком порушень законів і звичаїв війни; та (v) щоб суди, створені до окупації, продовжували функціонувати.

Як видно ці положення спрямовані на те, щоб уникнути покарання жителів окупованої території за допомогу військам своєї країни чи її союзників, за належність до політичної партії, забороненої окупаційною владою, або за висловлення політичних поглядів, які суперечать поглядам окупанта. При цьому, ЄСПЛ констатував недотримання росією вказаних принципів Міжнародного гуманітарного права та відповідно порушення положень Конвенції.

Отже, ЄСПЛ дійшов висновку, що існувало накопичення ідентичних або аналогічних порушень з боку росії, які були достатньо численними та взаємопов’язаними, щоб становити модель або систему (повторення дій), які не можна вважати «законними» у значенні Конвенції. 

Яке ж значення має прийняте рішення ЄСПЛ та що далі 

У контексті політичних здобутків уряду-заявника – це рішення ЄСПЛ дало чітке визначення дати окупації Криму, 27.02.2014, а також визнання дій росії на території Криму незаконними. Також, можна використовувати зроблені ЄСПЛ висновки для дипломатичного впливу на росію, зокрема впровадження нових санкцій, посилення міжнародної підтримки щодо повернення контролю над Кримом.

В юридичному аспекті рішення ЄСПЛ є преюдиційним для подальшого відновлення порушених прав та стягнення матеріальних компенсацій. Крім того, рішення матиме значення для майбутнього спецтрибуналу, який буде розслідувати російські воєнні злочини.

«Якщо казати про перспективу, це рішення є другим пунктом п’єси з трьох актів», – наголосив під час брифінгу в Українському національному інформаційному агентству «Укрінформ» експерт Центру громадянських свобод, доктор політичних наук Михайло Савва, – «Першим актом було визнання прийнятності цього позову, зараз ми маємо закінчений другий акт. А третім актом буде визначення збитків і рішення про відшкодування. І зважаючи на об’єм порушень, за моїми приблизними підрахунками, коли справа дійде до визначення обсягу збитків, це будуть мільярди доларів».

Зразковим у цьому плані є рішення ЄСПЛ  прийняте у квітні 2023 року щодо виплати росією близько 130 млн євро компенсації Грузії через війну 2008 року. У відповідності до рішення протягом трьох місяців росія повинна була виплатити Грузії 3,25 млн євро компенсацій, у зв’язку з 50 вбивствами цивільних осіб у грузинських селах Південної Осетії і в буферній зоні, та 2,69 млн євро компенсації присуджено за 166 випадків довільного затримання і нелюдського поводження з грузинським цивільним населенням, а також 640 тисяч євро компенсацій призначено за тортури над грузинськими військовополоненими. Ще 8,24 млн євро мають бути виплачені 142 грузинам, які постраждали від небажання окупантів здійснювати адекватне розслідування загибелі цивільних під час активної фази бойових дій.

У свою чергу, росія так досі не виплатила компенсації за вказаним рішенням та навіть більше, готуватися до невиконання подібних рішень ЄСПЛ держава-відповідач почала ще з 2015 року. Так, 14.07.2015 Конституційний суд росії вказав, що вона може не виконувати рішення ЄСПЛ, якщо при цьому порушуються основоположні конституційні принципи росії. Разом з тим, у березні 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила рішення про вигнання росії з організації, через що 16 вересня вона офіційно перестала бути країною-учасницею Конвенції (тобто росія перестала перебувати зараз в зоні юрисдикції ЄСПЛ і вона не зобов’язана виконувати рішення цього органу). У зв’язку із чим, 11.06.2022 Володимир Путін підписав  прийнятий Держдумою законопроект про невиконання рішень ЄСПЛ прийнятих після 15.03.2022.

«Хоча росія перестала бути членом Ради Європи 16 березня 2022 року, а також Високою Договірною Стороною Європейської конвенції з прав людини – з 16 вересня 2022 року, вона зобов’язана згідно з міжнародним правом виконувати рішення Європейського суду з прав людини, ухвалених проти неї», – йдеться в листі Генеральної секретарки Ради Європи Марії Пейчинович-Бурич.

«Скарги, подані українцями до росії, є в провадженні ЄСПЛ, вони не зупинені, не вилучені. Європейський суд саме 16 вересня озвучив кількість таких скарг в його провадженні проти росії – майже 17500», – зазначила Уповноважена у справах Європейського суду з прав людини Маргарита Сокоренко.

«16 вересня — це не дата, коли закрита можливість подавати скарги до росії. Це останній день, коли Європейський суд може розглядати порушення прав людини, тобто все, що сталося до 16 вересня, воно є під компетенцією ЄСПЛ», – додала уповноважена.

Водночас, експерти одностайно сходяться на думці, що навіть після прийняття рішення про виплату компенсацій по майже 17500 заявам, росія не буде його виконувати, як і не робить цього програвши міждержавну справу Грузії.

У даному ключі, позитивне для України рішення ЄСПЛ посилило можливості відстоювання справедливості при використанні інших міжнародних механізмів, зокрема щодо отримання компенсацій.

Існує декілька механізмів виконання подібних рішень ЄСПЛ, у тому числі за допомогою Комітету міністрів Ради Європи, який може накласти на росію санкції за невиконання рішення суду.

Крім того, у зв’язку з тим, що величезна кількість порушень прав людини вчинених  після 16.09.2022, які є наслідком збройної агресії росії на території України, не можуть більше бути предметом розгляду ЄСПЛ, важливо використовувати альтернативні міжнародно-правові засоби захисту.

Так, Міністр юстиції України Денис Малюська заявив, що росія, очевидно, не має наміру виконувати рішення ЄСПЛ. За його словами, існує дві опції, щоб виправити ситуацію. Він підкреслив, що росіяни, зокрема, не збираються виконувати рішення ЄСПЛ, які стосуватимуться компенсацій.

«Тому є дві опції. Перша опція – дочекатися зміни влади або зміни підходів росії, коли вони захочуть повернутися в рамку цивілізованих країн. Це довго, і не факт, що станеться, і що я за своє життя це побачу. А інша опція – це створити новий механізм виконання рішень судів, зокрема ЄСПЛ, без згоди та волі росії. Зокрема, наприклад, завдяки арешту і конфіскації суверенних коштів росії. Тобто, як тільки такі кошти будуть конфісковані, їх можна буде спрямувати на виплату компенсації, як у рамках Реєстру збитків, так само і в рамках виконання рішень Європейського суду з прав людини.», – зазначив Денис Малюська.

Міністр юстиції певен, що кошти для компенсації можна отримати за допомогою арешту та конфіскації суверенних активів росії. На його думку, коли порушується питання компенсаційного фонду, в першу чергу йдеться про російські активи. Також він зазначив, що у Гаазі закінчили роботу першої підготовчої зустрічі щодо міжнародному інструменту для створення комісії з розгляду заяв для України в рамках відшкодування збитків через агресію Росії.

Голова правління Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник вважає, що рішення ЄСПЛ може виступити стимулом окремим країнам, які зберігають російські знерухомлені активи, модифікувати власне законодавство й передавати конфісковані кошти на користь України та конкретних постраждалих.

Як підсумок важливо зрозуміти, що ЄСПЛ нажаль не має повноважень примушувати держави до виконання своїх рішень. У зв’язку із чим, Україні знадобиться допомога міжнародної спільноти, щоб домогтися виконання рішення ЄСПЛ, зокрема щодо стягнення російських активі для виплати компенсації потерпілим від дій держави-окупанта.

Поряд з цим, варто не забувати про необхідність використання міжнародних механізмів для сатисфакції, у зв’язку із втратою Україною державного майна через дії росії, враховуючи визнання державою-відповідачем у рішенні ЄСПЛ, що державні активи України були передані росією у власність окупаційній владі Республіки Крим та міста Севастополя. Україна може застосувати арбітражні механізми, однак це досить тривалі процедури але необхідні.

Еней ТЕСЛЯ, юридичний оглядач для ІА "Голос Криму"

_____________________________________ 

Джерела:

«Наступний етап – питання компенсацій за ці порушення»: Сокоренко про рішення ЄСПЛ щодо порушення РФ прав людини в Криму;

Розгромна справа проти РФ й перемога України: експерти про рішення ЄСПЛ щодо відповідальності Росії за порушення прав людини в Криму;

Вирок ЄСПЛ у справі Україна проти Росії: що встановив суд, і які наслідки матиме рішення;

Україна виграла у ЄСПЛ справу про порушення прав людини в Криму. Чому це важливо, хоча Росія й не визнає цього рішення, ― пояснює уповноважена у справах ЄСПЛ Маргарита Сокоренко;

Брифінг на тему: «Україна виграла справу проти Росії щодо Криму в ЄСПЛ: що це дасть країні та як вплине на РФ?»;

Коментар МЗС України щодо постанови Конституційного суду РФ про застосування рішень ЄСПЛ;

ПАРЄ одноголосно ухвалила рішення про вигнання Росії та просить надати Україні засоби ППО;

Генсек Ради Європи звернулась до Лаврова: закликала Росію виконувати рішення ЄСПЛ;

Путин подписал закон о неисполнении решений ЕСПЧ, принятых с 15 марта;

Що буде зі скаргами України проти РФ до ЄСПЛ. Пояснює уповноважена у справах Європейського суду з прав людини;

Понад сотню мільйонів євро: ЄСПЛ присудив Росії виплатити компенсацію жертвам війни в Грузії;

Як змусити Росію виконувати рішення ЄСПЛ: Малюська каже, що є дві опції;

Розгромна справа проти РФ й перемога України: експерти про рішення ЄСПЛ щодо відповідальності Росії за порушення прав людини в Криму;

Рішення від 14.01.2021 Європейського суду з прав людини у справі «Україна проти Росії» (скарги № 20958/14 і № 38334/18);

Рішення від 25.06.2024 Європейського суду з прав людини у справі «Україна проти Росії» (скарги № 20958/14 і № 38334/18);

Доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини щодо ситуації з правами людини в Україні;

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод;

Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни.