Порушення прав українців в Криму

28 липня 2021 року в приміщенні Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС України відбулося експертне обговорення кримської проблематики, зокрема у сфері освіти, культурної спадщини та знищення української ідентичності.

Під час заходу для міжнародної спільноти було  презентовано експертно-аналітичну доповідь «Громада українців Криму в умовах російської окупації станом на 2020 р.: дискримінація, потенціал самозбереження та підтримувальні дії України», автором якої є кандидат історичних наук, представника Крайової Ради Українцв Криму Андрій ІВАНЕЦЬ.

Метою експертно-аналітичної доповіді є аналіз стану громади етнічних українців Криму у 2014–2020 рр., яка в умовах тимчасової окупації АР Крим і м. Севастополя Росією перетворилася на одну з двох найбільш дискримінованих етнічних спільнот регіону, виявлення викликів і загроз для неї з боку російської окупаційної адміністрації, з’ясування ефективності політики органів влади України щодо захисту прав та інтересів кримських українців.

Експертно-аналітичну доповідь представника Крайової Ради Українців Криму Андрія ІВАНЦЯ надруковано ТОВ “Видавничий дім “Українська культура”

Інформаційна агенція «Голос Криму» для широкого кола читачів розпочинає публікування експертно-аналітичного матеріалу «Громада українців Криму в умовах російської окупації станом на 2020 р.: дискримінація, потенціал самозбереження та підтримувальні дії України».

Порушення прав українців на свободу совісті в Криму

Загалом владні структури РФ і так званої Республіки Крим з 2014 р. взяли курс на ліквідацію інституцій української/україномовної освіти, культури і ЗМІ в Криму, заборону діяльності українських політичних і більшості громадських структур, а також на переслідування тих конфесій, де серед парафіян переважають українці. Найбільшими і найважливішими для української громади Криму є ПЦУ і УГКЦ. Ось тільки деякі приклади порушення їхніх прав.

У 2014–2020 рр. постійно піддавалися тиску з боку російських силових структур і парамілітарних організацій, органів влади Росії та її окупаційної адміністрації священики та архієрей Кримської єпархії Української православної церкви Київського патріархату (після об’єднавчого православного собору – автокефальної Православної церкви України) Климент. Уже влітку 2014 р. йому було спалено дачний будинок у с. Мраморному під Сімферополем. Окупаційна адміністрація здійснює пресинг на мирян і священників цієї конфесії, зокрема, ФСБ неодноразово намагалася завербувати кліриків Кримської єпархії. У результаті тиску з моменту окупації кількість структур цієї конфесії в Криму різко скоротилася (станом на 2020 р.) з 46 релігійних громад, 2 братств і 1 монастиря до 7 громад (4 постійно функціонують у Сімферополі, Сімферопольському районі, Євпаторії, Білогірську; 3 – на непостійній основі в Первомайському та Роздольненському районах), а священників – з 25 до 4 осіб (ще один клірик час від часу відвідує окупований Крим для проведення служб). Велику частину культових приміщень було відібрано силовим шляхом або із застосуванням адміністративних і квазісудових процедур (з використанням нелегітимних судових установ). Зокрема, через тиск на суб’єктів господарювання, які надавали приміщення в оренду для культових потреб, та парафіян УПЦ КП/ПЦУ загалом закрили парафії у Керчі, Красноперекопську і Саках.

Як мінімум, у чотирьох випадках приміщення храмів (дві церкви в Севастополі та одна у с. Перевальному Сімферопольського району) і єпархіального управління у Сімферополі були захоплені силою, причому в останньому випадку із застосуванням насильства до архієпископа Сімферопольського і Кримського Климента. Храм Святої Покрови у Перевальному, під час захоплення якого, зокрема, побили вагітну дружину священника, у подальшому був переданий УПЦ Московського патріархату на умовах надання допомоги у «патріотичному вихованні» військовослужбовців окупаційних військ Росії[1]. Настоятель цієї церкви І. Катькало через погрози і порушення окупаційною владою кримінальної справи за сепаратизм був змушений разом з родиною виїхати з Криму. Інші представники кліру УПЦ КП/ПЦУ у зв’язку з загрозою фізичної розправи також вимушені були вивезти жінок і дітей з окупованої території.

У лютому 2015 р. де-факто влада Сімферополя висунула претензії щодо повернення управлінням Кримської єпархії земельної ділянки під будівництво кафедрального собору, де ще до війни було встановлено освячений хрест. На незаконно відібраній у церкви землі спочатку планували звести будинки для співробітників «управління ФСБ РФ по Республіці Крим та Севастополю», потім – віддати її іншій конфесії.

У 2015 р. окупаційна влада розпочала судову процедуру позбавлення УПЦ КП/ПЦУ Кафедрального собору святих рівноапостольних князя Володимира і княгині Ольги у Сімферополі та приміщень, де розташовано Управління Кримської єпархії УПЦ КП/ПЦУ. Такі дії, зокрема, порушують рішення Верховної Ради АРК від 16.05.2001 р. про передачу будівлі у безоплатне користування УПЦ КП до 2050 р. 31 серпня 2017 р. на виконання рішення так званого «суду» були захоплені приміщення єпархіального управління. У червні 2019 р. окупаційний «суд» у Криму ухвалив рішення з вимогою до ПЦУ остаточно звільнити приміщення Кафедрального собору в Сімферополі. 4 серпня 2020 р. Верховний Суд РФ відмовився переглянути рішення про виселення громади ПЦУ з Кафедрального собору в Сімферополі. Це свідчить про послідовний курс окупаційної влади на примусове позбавлення ПЦУ можливості користуватися приміщенням та дискримінацію вірних ПЦУ загалом.

15 травня 2020 р. нелегітимний «Євпаторійський міський суд» виніс рішення, яким зобов’язав ПЦУ знести храм у Євпаторії. Документ передано митрополиту Клименту лише 22 липня, аби унеможливити подання апеляції на це рішення.

Фактично, станом на 2020 р., ПЦУ мала змогу використовувати 9 приміщень, оформлених безпосередньо на Кримську єпархію. Керівництво останньої вимушено було звернутися до Європейського суду з прав людини щодо порушення прав вірян. Під час окупації клір ПЦУ в Криму надає морально-психологічну підтримку кримським політв’язням-громадянам України, тому у червні 2019 р. митрополит Київський і всієї України Епіфаній призначив архієпископа (нині митрополита) Климента головою Православної місії допомоги жертвам порушення прав людини та особам, позбавленим волі.

Всупереч міжнародному праву Росія після анексії Криму висунула вимогу релігійним організаціям перереєструватися до 1 березня 2015 р. Кримська єпархія УПЦ КП, яка з 15 грудня 2018 р. є частиною єдиної в Україні помісної автокефальної православної церкви – ПЦУ, принципово відмовилася це робити, що призвело до втрати її структурами правосуб’єктності в очах окупаційної адміністрації і, відповідно, до неможливості укладати угоди, відкривати рахунки в банках та здійснювати інші важливі для повноцінного функціонування дії. До того ж з початком окупації, зазначають правозахисники, на територію Криму поширилася російська політика нетерпимості до християнських конфесій (за винятком православної церкви Московського патріархату), що призвело до значного погіршення стану УПЦ КП (нині ПЦУ) на півострові[2].

В умовах, коли окупаційна влада у 2014 р. заборонила в Криму діяльність українських політичних структур і більшості громадських організацій, у складі яких більшість становили етнічні українці (регіональні організації Української республіканської партії, Української народної партії, Української республіканської партії «Собор», Всеукраїнського товариства «Просвіта» тощо), структури УПЦ КП стали основною організацією, в якій українці могли гуртуватися для задоволення своїх духовно-культурних та мовних потреб. До анексії Криму орієнтовно десята частина кримчан декларувала відданість цій церкві (за даними соцопитування Центру Разумкова, у 2008 р. 11% кримчан були вірянами УПЦ КП[3]). За оцінкою правозахисників, політика Росії «призвела до суттєвого зменшення чисельності релігійної групи» – парафіян Київського патріархату в Криму і «сформувала тенденцію для її знищення». «Дії російської влади є проявом дискримінації за ознакою національності, оскільки для мешканців півострова належність до УПЦ КП – це один із небагатьох доступних способів зберегти українську ідентичність», переконані правозахисники[4]. Певним фактором, що стримує окупаційний режим від повного знищення Кримської єпархії УПЦ КП, є функціонування структур РПЦ на вільній території України. Процес утвердження помісної автокефальної Православної церкви України, який приводить до переходу в її склад усе більшої частини парафій УПЦ МП, несе ризики повної заборони окупаційною адміністрацією цієї конфесії в Криму.

Другою за кількістю вірян, більшість яких становили етнічні українці, релігійною спільнотою в Криму був Кримський екзархат Української греко-католицької церкви (далі УГКЦ), який до початку 2014 р. мав статус Кримського деканату Одесько-Кримського екзархату УГКЦ. . Після окупації автономії та Севастополя частина греко-католиків, як і вірян УПЦ КП, змушена була залишити Крим. Ще частина через релігійні обмеження, встановлені Росією (потреба кожному парафіянину зареєструватися, заборона на участь у богослужіннях непарафіян, заборона проводити богослужіння поза межами храму тощо), фізичний та інший тиск перестали відвідувати церкви УГКЦ. За інформацією кліру УГКЦ, під час так званої «російської весни» ставленик Росії на чолі кримської влади С. Аксьонов заявляв, що в Криму греко-католицької церкви не буде[5].

15 березня 2014 р. у Севастополі бойовики «самооборони» викрали під час богослужіння священника парафії Успіння Пресвятої Богородиці Севастополя, головного військового капелана Кримського екзархату УГКЦ Миколу Квича. Російські спецслужби піддали його допиту та фізичному тиску, а окупаційна влада погрожувала судовим переслідуванням. Після звільнення священнику вдалося виїхати з Криму. У Сімферополі було здійснено напад на приватний будинок, де розташована каплиця УГКЦ. На о. Ігоря Гавриліва, який на початку 2014 р. був деканом Кримського деканату УГКЦ, чинився тиск з метою його переходу до УПЦ Московського патріархату. Всі греко-католицькі священники змушені були вивезти свої родини з Криму, а потім і самі виїхати. У грудні 2014 р. Ватикан призначив пароха євпаторійської громади о. Богдана Костецького делегатом пастирського округу Католицької церкви в Криму для вірян східного обряду і він повернувся на окуповану територію. Окупаційна влада не дозволила Кримському екзархату УГКЦ перереєструватися за законодавством держави-окупанта. Було заявлено, що назви «українська» та «греко-католицька» у «російському» Криму неможливі[6].

Після зустрічі президента РФ і Папи Римського Франциска у 2015 р. українським греко-католикам запропонували перереєструватися за російським законодавством, але не як частина УГКЦ. У 2016 р. парафії цієї церкви у Севастополі, Керчі, Ялті, Сімферополі та Євпаторії вимушено перереєструвалися як екзархат, який безпосередньо підлягає Ватикану, – Католицька церква візантійського обряду. У її парафіях, окрім релігійних відправ, віряни відзначають українські національні та державні свята.

У 2017 р. окупаційна влада зареєструвала як «місцеві релігійні організації» 5 парафій «католицької церкви візантійського обряду» в Євпаторії, Керчі, Сімферополі, Ялті та Севастополі. Втім, служили в них лише два священники. Для порівняння – до війни в Криму функціонувало 11 парафій УГКЦ, у яких служили 5 священників.

Попри вимушений компроміс з окупаційною владою, греко-католики в Криму й надалі зазнають тиску. Наприклад, у 2016 р. греко-католицьку громаду в Євпаторії позбавили приміщення для каплиці у бібліотеці центральної курортної поліклініки, яке вони тривалий час використовували, а у 2017 р. «Ленінський районний суд» у Севастополі призупинив на два тижні діяльність греко-католицької громади за те, що служби проводив священник-громадянин України без патенту держави-окупанта або дозволу на працю. Самого клірика депортували із забороною в’їзду на територію РФ і окупованого півдня України.

Греко-католицькі парафії окупаційна адміністрація піддає штрафам. Так, наприклад, навесні 2019 р. греко-католицьку парафію в Севастополі було оштрафовано за відсутність вивіски з повною назвою релігійної організації на будівлі храму, а у жовтні 2020 р. «мировий суддя» наклав за аналогічне «порушення» на ялтинську греко-католицьку громаду штраф у розмірі 30 тис. рублів.

Російське законодавство щодо свободи совісті й віросповідання порівняно з ліберальним українським є відверто дискримінаційним стосовно низки конфесій, тому поширення його дії на тимчасово окупований південь України призводить до порушень прав представників кримської громади українців та кримчан загалом. Так, наприклад, у 2017 р. Верховний Суд РФ визнав Церкву Свідків Єгови «екстремістською» та заборонив її діяльність. Росія розповсюдила дію репресивного законодавства щодо цієї конфесії і на тимчасово окупований Крим, що призвело до припинення її публічної діяльності та кримінального переслідування її вірних. Серед них є, ймовірно, й представники української громади Криму – В. Сташевський і А. Шаблій, які притягаються до кримінальної відповідальності за ст. 282.2 КК РФ «Організація діяльності екстремістської організації».

Загалом законодавство РФ на тимчасово окупованій території Криму не забезпечує ані захисту прав вірян на свободу совісті та віросповідання, ані прав релігійних організацій, навіть тих, що змушені були перереєструватися за законодавством держави-окупанта. В особливо складній ситуації опинилися релігійні організації, які таку процедуру не пройшли. Росія не дозволяє громадянам України в Криму, які відмовилися отримувати російські паспорти, реєструвати релігійні громади.

Порушення прав громади українців Криму на доступ до освіти рідною мовою

Ще більш гострою, ніж ситуація із задоволенням права на свободу совісті, є після окупації Криму проблема захисту права етнічних українців на освіту рідною мовою.

Напередодні окупації у АРК і Севастополі функціонувало 660 шкіл, із яких 7 мали статус україномовних. Усі школярі вивчали українську мову, 13,3 тисяч навчалися нею.

Вже з осені 2014 р. кримські школи перевели на російські програми, у них перестали викладати історію України та українську літературу, а у більшості випадків і українську мову. У «Конституції Республіки Крим», ухваленій у квітні 2014 р. нелегітимним кримським парламентом, державними мовами у «республіці» оголосили російську, українську і кримськотатарську. Проте відповідно до роз’яснень так званого «Міністерства освіти Республіки Крим» від 25 червня 2014 р. № 01-14/382 «викладання та вивчення державних мов Республіки Крим (українська та кримськотатарська) не мають здійснюватися на шкоду викладанню та вивченню державної мови Російської Федерації», тобто російської. Представники окупаційної влади та підлеглих їм шкільних установ нерідко примушують батьків відмовлятися від навчання дітей українською та кримськотатарською мовами.

Вчителів української мови та літератури змусили пройти перекваліфікацію й викладати російську мову та літературу або звільнитися з роботи.

У 2014 р. ліквідували кафедру історії України та факультет української філології Таврійського національного університету імені В. Вернадського, значну частину його викладачів скоротили, у інших кримських вишах закрили кафедри української мови та літератури. Сам навчальний заклад у 2014 р. окупанти протиправно об’єднали з кількома іншими вишами й перейменували на «Кримський федеральний університет імені В.І. Вернадського».

Держава-агресор знищила у тимчасово окупованому Криму практично всі україномовні заклади освіти, які створювалися переважно з ініціативи та зусиллями кримської громади українців. Росія ліквідувала також абсолютну більшість із майже 400 україномовних класів, які функціонували в Криму у 2013/2014 навчальному році.

Станом на кінець 2019 р. кількість учнів, які навчаються в Криму українською мовою, скоротилася, за інформацією МЗС України, порівняно з доокупаційним періодом у 150 разів. На початку 2014 р. українською навчалося 7,3% школярів АРК, а у 2020/2021 навчальному році – лише 0,1% (214 осіб).

Росія на тимчасово окупованій території України продовжує політику, спрямовану на створення умов для асиміляції етнічних українців, адже на її території україномовні школи відсутні, попри кількамільйонну українську діаспору, а також для зміни громадянської ідентичності громадян України в Криму.

Деякі освітні заклади, які носили імена українських діячів, перейменували. Так, наприклад, загальноосвітню школу № 20 Феодосійської міської ради у сел. Приморське позбавили імені поетеси Олени Теліги, школу № 15 м. Ялти – імені поета й ялтинського лікаря Степана Руданського.

Протягом перших років анексії автономії і Севастополя окупанти закрили абсолютну більшість українських класів та скасували україномовний статус де-факто для всіх 7-ми таких шкіл у Криму (формально лишилася одна, проте моніторинг правозахисників і журналістів показує, що навчання там відбувається російською мовою[7]). Під тиском змушені були звільнитися директор НВК «Українська школа-гімназія» м. Сімферополя, заслужений працівник освіти України Н. Руденко та деякі інші педагогічні працівники.

Міжнародний суд ООН під час розгляду позову України до РФ щодо порушення Конвенції про заборону расової дискримінації видав 19 квітня 2017 р. наказ, яким зобов’язав Росію забезпечити в Криму доступ до освіти українською мовою.

Росія у порушення міжнародного права не виконує наказ і продовжує знищення системи освіти для україномовного населення Криму. В результаті її дій кількість учнів, які навчаються українською мовою, зменшилася порівняно з 2014 р. на 98,4 %. Зауважимо, експерти зазначають, що статистика окупантів щодо української мови викладання може бути ще й завищеною. Де-факто Росія вже знищила систему україномовної освіти в Криму.

Знищення місць пам’яті та культурних центрів українців Криму

Є прояви антиукраїнської політики після окупації Криму у ставленні до місць пам’яті та назв публічних об’єктів. У Севастополі російська окупаційна влада демонтувала у квітні 2014 р. пам’ятники, пов’язані з історією України: прославленому флотоводцю початку ХVII ст. гетьману П. Сагайдачному і 10-річчю ВМС України. «В.о. губернатора» Севастополя,  екс-заступник командувача ЧФ РФ С. Меняйло цинічно пояснив такі дії тим, що «Севастополь – гордість російських моряків» і нібито «інших моряків у Севастополі ніколи не було». У цьому місті також, ймовірно, було демонтовано бюст Т. Шевченку на території захопленого окупантами штабу ВМС України. Севастопольську гімназію № 5 позбавили після окупації імені Л. Українки, а бюст видатної поетеси прибрали з холу навчального закладу. Батьки учнів школи виявили, що його було пошкоджено – у погрудді з’явилися дірки[8].

Окупація Росією Криму у 2014 р. змусила відкласти на невизначений термін встановлення пам’ятників Т Шевченку у Джанкої, заплановане восени 2013 р., та в селищі Новоозерному Євпаторійського регіону, звідки у 2015 р. повідомили про демонтаж закладеного пам’ятного каменя[9].

Час від часу здійснюються словесні нападки на пам’ятники українським культурним діячам, встановленим у Криму. Особливо часто на монументи, присвячені Т. Шевченку. Проте ці випадки, скоріше, пов’язані із антиукраїнською істерією, яку насаджує російська пропаганда, аніж з прямими вказівками окупаційної адміністрації.

А ось Український академічний музично-драматичний театр, розташований у центрі Сімферополя, у листопаді 2014 р. за рішенням окупаційної адміністрації був незаконно позбавлений статусу українського і перетворений на «Державний академічний музичний театр Республіки Крим». Театр створювався у 1954 р. саме як український, і ще у березні 2014 р. ставив прем’єру вистави «Назар Стодоля» за твором Т. Шевченка до 200-річчя поета. У 2015–2020 рр. у його репертуарі не було жодної україномовної вистави.

У 2014 р. обговорювалася ідея про перейменування Кримської республіканської бібліотеки імені І. Франка, проте частина громадськості виступила проти. У червні 2015 р. «депутат Державної ради Республіки Крим» А. Жилін на «засіданні комітету з культури та питань охорони культурної спадщини» запропонував повернути кінотеатру в Сімферополі, який з 1950-х рр. названий ім’ям Т.Г. Шевченка, дореволюційну назву «Баян». Аргументував член президії Російської общини Криму свою ініціативу тим, що Т. Шевченко – це «людина, яка була дуже ворожа Російській імперії і яка була прихильником національного руху в Україні»[10]. Члени комітету вирішили опрацювати це питання. Профільна комісія Сімферополя у червні 2015 р. також заявила про підтримку ідеї Жиліна[11], втім, її поки не реалізували.

У 2016 р. російська адміністрація Ялти закрила на ремонт Музей Лесі Українки, який має автентичні речі видатної поетеси та є відділом Ялтинського історико-літературного музею, через його аварійний стан. Українські інтелектуали тоді розцінили ці дії як замаскований крок до ліквідації центрів українського культурного життя, а засновниця музею поетеси С. Кочерга, яка вимушено залишила Крим, висловила побоювання, що музей можуть не відкрити або повністю змінять його концепцію[12].  Заклад не працює й досі.

У нездоровій атмосфері окупованої території навіть приватний скансен «Музей української народної архітектури і побуту «Рідне село» у Бахчисарайському районі, основу якого складають хати та інші споруди минулих століть із різних регіонів України, перейменували на «Славянскую деревню».

Порушення прав українців Криму на доступ до україномовних та українських ЗМІ, обмеження публічного використання української мови

Держава-окупант проводить послідовну політику ізолювання Криму від українського інформаційного простору і витіснення із кримських мас-медіа української мови. Майже одразу після анексії Кримського півострова перестали виходити україномовні передачі на багатьох кримських телеканалах та радіостанціях, було значно скорочено їхній обсяг (наразі практично відсутні) у ефірі ДТРК «Крим», «перереєстрованої» окупаційним режимом як Автономна некомерційна організація «Телерадіокомпанія «Крим». Загалом із понад 3000 регіональних і місцевих ЗМІ, які працювали в Криму перед окупацією, у 2015 р. окупаційна адміністрація перереєструвала за російськими законами лише десяту частину[13], що звузило доступ до інформації етнічних українців та кримчан загалом. Вкрай негативно на задоволення інформаційних і культурних потреб етнічних українців впливає незаконне припинення російською владою ретрансляції в Криму українських телепрограм та радіостанцій, обмеження доступу на його територію української друкованої продукції та цілої низки українських сайтів.

Проблема не тільки в тому, що, наприклад, російські електронні ЗМІ незаконно використовують частоти в Криму, які Міжнародний союз електрозв’язку виділив Україні. Головна проблема, що кримчани опинилися в інформаційному гетто, де російські ЗМІ нав’язують методами військової пропаганди спотворену картину світу. Її важливою складовою є демонізація України, її політичної системи та політичних сил, виховання неповаги до права українців вибирати політичний устрій та вектор інтеграції, нетерпимості до багатьох проявів української ідентичності, часом до її заперечення загалом.

Окупаційна влада формально оголосила про рівноправне використання в Криму української, кримськотатарської і російської мов (надала їм статус «державних») і нібито толерує існування українських культурницьких структур, реєструє в містах Криму українські національно-культурні автономії, дозволяє проводити підконтрольним організаціям українські фольклорно-етнографічні заходи та деякі інші форми культурницької активності. Проте показово, що керівники так званої Республіки Крим у 2014 р. демонстративно і в урочистій обстановці знімали дорожні вказівники українською мовою, яку самі ж кілька місяців перед тим оголосили «державною». Окупаційна влада майже цілком її витіснила з публічного простору в окупованому Криму, зокрема, нею перестали здійснювати документообіг, проводити судові засідання.

Андрій ІВАНЕЦЬ,
кандидат історичних наук, член Крайової Ради Українців Криму

Також читайте по темі: Стан громади українців в окупованому Криму. Переслідування та витіснення

Українська громада Криму: від незалежності до окупації 

______________________________

[1] «Крым без правил. Тематический обзор ситуации с правами человека в условиях оккупации». Специальный выпуск. Религиозная оккупация: притеснение Украинской православной церкви Киевского патриархата в Крыму / Под общей ред.: С. Заец, Р. Мартыновский, Д. Свиридова. Киев, 2018, С. 39.

[2] «Крым без правил. Тематический обзор ситуации с правами человека в условиях оккупации». Специальный выпуск. Религиозная оккупация: притеснение Украинской православной церкви Киевского патриархата в Крыму / Под общей ред.: С. Заец, Р. Мартыновский, Д. Свиридова. Киев, 2018, С. 39.

[3] Кримська єпархія УПЦ КП. URL:  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%8 (дата звернення: 02.12.18).

[4] «Крым без правил. Тематический обзор ситуации с правами человека в условиях оккупации». Специальный выпуск. Религиозная оккупация: притеснение Украинской православной церкви Киевского патриархата в Крыму / Под общей ред.: С. Заец, Р. Мартыновский, Д. Свиридова. Киев, 2018, С. 39.

[5] «Кожен парафіянин УГКЦ у Криму має дати свої паспортні дані», – священник про законодавство РФ.  URL: http://religionpravda.com.ua/2018/06/27/%D0%BA%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%  (дата звернення: 02.12.20). 

[6] Солончак В. «Ничего украинского здесь не будет»: проблеми греко-католицької громади Криму. 19.03.21. Сайт «Голос Криму». URL: https://gol.martex.website/main/articles/nichego-ukrainskogo-zdes-ne-budet-problemi-greko-katolicko%D1%97-gromadi-krimu.html

[7] У Криму офіційно існує єдина українська школа: мову там не вивчають. Сайт «Українська правда». 01.01.2020. URL:  https://www.pravda.com.ua/news/2020/01/1/7236355/

[8] У Севастополі «прострелили» пам’ятник Лесі Українці. 02.02.2016. Сайт depo.ua/ URL: https://www.depo.ua/rus/life/u-sevastopoli-prostrelili-pam-yatnik-lesi-ukrayinki-02022016174200

[9] Конашевич С. Історія та доля пам’ятників Шевченкові в Криму. 06.10.2020. Сайт «Голос Криму. Культура». URL: https://culture.voicecrimea.com.ua/uk/zloveshchye-symvoly-ukraynskoj-okkupatsyy-istoriia-ta-dolia-pam-iatnykiv-shevchenkovi-v-krymu/

[10] Симферопольский кинотеатр хотят переименовать в «Баян». 16.06.2015. Сайт АТР. URL: https://atr.ua/news/124938-simferopolskij-kinoteatr-hotyat-pereimenovat-v-bayan

[11] Симферопольские власти выступили за «Баян». 27.06.2015. Сайт АТР. URL: https://atr.ua/news/127036-simferopolskie-vlasti-vystupili-za-bayan

[12] Музей Лесі Українки в Ялті закрили, російська влада каже – на ремонт, письменники – назавжди. 15.03.2016. Сайт «Радіо Свобода». URL: https://www.radiosvoboda.org/a/27613859.html

[13] Ремовська О. «У місті масовано накручували страх»: журналістка Тетяна Рихтун про севастопольський спротив анексії. URL:   https://ua.krymr.com/a/u-misti-masovano-nakruchuvaly-strakh/30458545.html

______________________________

Матеріал підготовлений за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» проекту «Крим: час боротися за право».