Український голос Криму. Революція Гідності та російська окупація.

Проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. та 54% голосів виборців АР Крим і 57% – Севастополя під час відповідного загальнонаціонального референдуму 1 грудня 1991 р. стали неабияким стимулом для діяльності українських національно-культурних організацій Кримського півострова, що проголошували його фактичну приналежність до України. Проте вони наражалися на реакцію місцевих політичних і громадських сил, які агітували за вихід Криму зі складу України та його приєднання до Російської Федерації, навіть силовими методами. Нечисленне свідоме українство регіону було розпорошене по багатьох організаціях, які нерідко не мали порозуміння і не могли власними силами ефективно протидіяти пропагандивній машині проросійських сил. На тлі антиукраїнської вакханалії на півострові та в умовах цілковито проваленої української гуманітарної політики в регіоні українці Криму зазнавали шовіністичних нападів на свою мову, історію та культуру і були покинуті сам-на-сам зі своїми проблемами, не маючи практично жодної підтримки ані державної влади, ані регіональної, котра потурала проросійським сепаратистам і перешкоджала реалізації прав української «меншини в меншині».

Критичним для представників кримського українства став період подій Революції Гідності восени 2013 – взимку 2014 рр.

22 листопада 2013 р. після оприлюднення заяви Президії Верховної Ради АР Крим (ВР АРК) про підтримку рішення уряду Миколи Азарова щодо призупинення підготовки до підписання угоди про асоціацію України з Європейським Союзом у Сімферополі відбулися перші вуличні зібрання як прихильників, так і супротивників євроінтеграції держави. Наступного дня в Севастополі після мітингу-реквієму та панахиди за померлими під час Голодомору 1932-1933 рр. активісти української громади вперше спільно обговорили питання про підтримку київського Євромайдану і прийняли рішення провести 24 листопада свій перший мітинг на його підтримку.

24 листопада в Сімферополі під час першої великої акції прихильників євроінтеграції під назвою «Я обираю ЄС» було оголошено про створення громадського руху «Євромайдан-Крим». На противагу цим заходам відбувся провладний мітинг під назвою «За стабільність і процвітання». Того ж дня в Севастополі прихильники євроінтеґраційного курсу України висловили свою солідарність з учасниками Євромайдану. В місті міліціянти та бійці спецпідрозділів живим щитом відокремлювали ідейних проросійських маргіналів від громадян, що прийшли заявити про свою позицію незгоди з діями уряду України, який відступив від проголошеного курсу на євроінтеґрацію і розвернув вектор зовнішньої політики держави на 180 градусів.

27 листопада ВР АРК у заяві «Про політичну ситуацію» висловила підтримку дій уряду України, засудила дії опозиції, закликала до зміцнення зв’язків із регіонами РФ та інших країн, а також звернулася до кримчан із проханням зберігати Крим як територію стабільності та міжнаціональної згоди. Того ж дня учасники кримського Євромайдану передали до Почесного консульства Литви в Криму послання кримчан із закликом підписати у Вільнюсі угоду про Асоціацію. Також активісти передали символічного листа з подякою президенту Литовської Республіки Далі Грібаускайте за її підтримку курсу українського народу до Європейського союзу.

У Севастополі відбулася прес-конференція лідерів громадських і політичних організацій, на якій вони висловили підтримку євроінтеґраційного прагнення українського народу та анонсували проведення мітингу наступного дня на площі Нахімова.

28 листопада у Сімферополі перед Вільнюським самітом відбувся мітинг руху «Євромайдан-Крим». У центрі Севастополя, попри заборону Окружного адміністративного суду напередодні, відбувся мітинг на підтримку євроінтеграції України. На акції, участь у якій узяли кілька десятків людей, лунали заклики до української влади не позбавляти країну європейського майбутнього і не регресувати до тоталітарного режиму. Єдиним депутатом СМДА, що підтримав місцевий Євромайдан, став Василь Зеленчук – учасник Євромайдану в Києві. Тим часом голова СМДА Володимир Яцуба заявляв у ЗМІ, що в Севастополі нема прибічників інтеґрації до ЄС.

1 грудня перед Радою міністрів АРК за участі правозахисників розпочався мітинг руху «Євромайдан-Крим» проти розгону студентів у Києві; акція перейшла під будівлю головного управління МВС України в АРК. Того ж дня в Ялті розпочалися переслідування співробітників Кримського гуманітарного університету (КГУ), які брали участь в акціях на підтримку євроінтеграції України. У Севастополі в офісі партії «Удар» відбулася нарада за участі партійних структур («Удар», «Солідарність», «Батьківщина», «Свобода»), на якій обговорювалося питання про створення більш чіткої і жорсткої структури взаємодії між проукраїнськими, партійними та громадськими організаціями міста, а також максимальне залучення в першу чергу службовців, а згодом і військовослужбовців та членів їхніх родин до Євромайдану в Севастополі. Наступним на нараді розглядалося питання підготовки та проведення автопробігу «Автомайдан-Севастополь» як протесту проти насильства, скоєного в Києві. Особливу увагу було скеровано на штаб тилу ВМСУ, студентів СВМІ ім. П.С. Нахімова та СевНТУ. Проте буквально за добу керівництво тилу провело інструктаж, на якому було сказано, щоб жоден службовець і військовослужбовець не з’являвся на подібних заходах під загрозою звільнення. Такий же інструктаж зі службовцями, військовослужбовцями та студентами було проведено в СВМІ ім. П.С. Нахімова.

2 листопада на позачерговому пленарному засіданні ВР АРК прийняла звернення до Президента України з закликом застосувати всі можливі заходи для відновлення громадського порядку аж до введення надзвичайного стану. В Сімферополі зібрався провладний мітинг «Кримчани – за мир та стабільність в Україні». У Севастополі на площі Нахімова близько сотні активістів зібралися на підтримку Євромайдану в Києві.

В ніч на 3 грудня невідомі зловмисники в Євпаторії підпалили дерев’яний Хрестовоздвиженський храм УПЦ КП. Вдень у Сімферополі відбулося засідання президії ВР АРК, на якому обговорювалася політична ситуація в країні; під час заходу перший віце-спікер ВР АРК Сергій Донич обізвав євромайданівців «непотребом», а депутат фракції Партії регіонів Володимир Кличніков заявив про необхідність відстежування «ініціаторів націоналістичного спрямування», які «жодного слова російською не знають», і запропонував парламенту звернутися до Міністерства юстиції АРК щодо розгляду питання про заборону діяльності ВО «Свобода» на території півострова.

4 грудня в Сімферополі відбулася акція активістів Майдану «Йолка для Януковича»; тоді ж було створено координаційну раду кримського Майдану. В Севастополі було проведено автопробіг, у якому вперше взяв участь фан-клуб ПФК «Севастополь». Усі номери автомобілів, які брали участь у заході, зафіксували працівники ДАІ; з грудня 2013 р. по лютий 2014 р. практично всі ці машини були пошкоджені або спалені. Згодом стало відомо, що всі команди на залякування активістів виходили від керівництва СМДА.

6 грудня учасники кримського Майдану створили Штаб національного спротиву.

7 грудня в Ялті на набережній відбулася мирна акція проти застосування насильства і залякування органами влади своїх громадян. Близько 50 людей пройшли ходою від готелю «Ореанда» до пам’ятника Леніну. Багато ялтинської молоді у цій акції участі не брало: студенти КГУ розповіли, що керівництво вишу заборонило їм брати участь у подібних заходах, погрожуючи відрахуванням. У Сімферополі того дня євромайданівці провели мітинг під стінами Ради міністрів АРК, а потім пройшли центральними вулицями міста до приміщення Постійного представництва президента України в АРК. В акціях узяли участь до півтисячі осіб. Під час пікетування учасники акції ухвалили резолюцію з вимогою розпуску ВР АРК, яка раніше закликала президента запровадити в Україні надзвичайний стан.

9 грудня на мітингу в Севастополі зібралися кілька десятків прибічників євроінтеграції. Учасники акції засудили звернення депутата Севастопольської міськради Сергія Смольянинова до президента РФ Володимира Путіна з закликом ввести російські війська до України, а також відсутність належної реакції на це з боку депутатського корпусу. Також вони засудили нещодавнє рішення позачергової сесії міськради про звернення до керівництва України з пропозицією «внести корективи до зовнішнього курсу в бік Митного Союзу».

10 грудня у Сімферополі відбулася одна з наймасштабніших акцій руху «Євромайдан-Крим». 14 грудня в Севастополі біля міської держадміністрації відбулося чергове зібрання Євромайдану. Наступного дня лідери й активісти кримського Євромайдану виступили під час всеукраїнського віча на Майдані у Києві, де вони перебували тривалий час.

12 січня 2014 р. в Севастополі відбулися перші в році році збори близько 40 прибічників Євромайдану на площі поруч із Гагарінською РДА, біля пам’ятника Шевченкові. На мітингу виступили активісти кримського Євромайдану, які закликали до єднання, що дозволило б заявити про силу нового руху як у Криму, так і в Україні загалом. Під час зборів було запропоновано дочекатися чергових виборів президента задля зміни влади мирним шляхом.

14 січня учасники севастопольського Євромайдану прийняли рішення переформатуватись і зареєструватись як ГО «Майдан-Севастополь»; до неї увійшли 5 партійних структур («Батьківщина», «Українська республіканська партія», «Удар», «Свобода» та «Солідарність») і 19 ГО. Постійно діючу Раду було визначено в кількості восьми чоловік з місцем праці в партійному офісі «Батьківщини» на площі Повсталих.

У середині січня до руху «Євромайдан-Крим» долучилися ультрас футбольного клубу «Таврія».

17 січня рух «Євромайдан-Крим» звернувся до громадян України, а також до ООН та ОБСЄ, окресливши загрози від прийнятих напередодні диктаторських законів, які мали істотно обмежити права громадян України. Наступного дня активісти руху оголосили мобілізацію на Київ і заявили про політичне переслідування.

20 січня на провладних мітингах у Сімферополі з’явилася «дошка ганьби», на якій були зображені опозиційні лідери та активісти кримського Майдану. В той же час у ЗМІ почали з’являтися повідомлення про готовність Криму відокремитися від України в разі приходу до влади опозиції. Наступного дня в Сімферополі на площі Леніна відбулася сутичка активістів руху «Євромайдан-Крим» з прихильниками партії «Русское единство».

22 січня під час позачергового засідання ВР АРК депутати закликали до «самовизначення» Криму в разі приходу опозиції до влади. Того ж дня в Сімферополі вшанували пам’ять загиблого в Києві учасника Революції Гідності Сергія Нігояна.

У Севастополі біля пам’ятника Тарасові Шевченкові відбувся мітинг з нагоди Дня Соборності й Свободи. В мітингу активну участь взяли представники опозиційних партій, а також члени міського відділення ВУТ «Просвіта», Конгресу українців Севастополя, Спілки офіцерів України та Всеукраїнського об’єднання ветеранів імені Володимира Пилипенка. Учасники мітингу хвилиною мовчання вшанували пам’ять перших жертв зіткнень на вулиці Грушевського в Києві. Священики та учасники зібрання спільно провели молебень.

На мітингу було прийнято резолюцію:

– негайно розпочати перемовини на найвищому рівні державної влади з лідерами парламентської опозиції з метою виходу з політичної кризи;

– скасувати прийняті Верховною Радою закони, що обмежують права і свободи наших співгромадян і ведуть країну до диктатури;

– представникам правоохоронних органів припинити й не допустити в подальшому застосування зброї проти власного народу;

– притягнути до відповідальності винних у придушенні мирного протесту громадян 30 листопада 2013 року в Києві;

– ініціювати процес повернення до положень Конституції України 2004 року з послідовним перетворенням України на парламентсько-президентську республіку.

24 січня ВР АРК запровадила на півострові надзвичайний стан. Того ж дня в центрі Сімферополі на будівлях почали з’являтися нанесені аерозольною фарбою імена євромайданівців, загиблих під час сутичок у Києві, а також дати їхньої загибелі. Ініціативна група підприємців і бізнесменів Криму, що підтримали Євромайдан, на анонімних засадах оголосила про створення руху «Крим без диктатури» і закликала кримчан не піддаватись на сепаратистські заяви і дії місцевої влади.

26 січня в Севастополі та Сімферополі зазнали нападу активісти Євромайдану.

28 січня в Криму почали поширюватись листівки проти активістів місцевого Євромайдану з провокаційною та брехливою інформацією. Поруч зі знімками сутичок на вулиці Грушевського у Києві та фотографіями активістів було написано, що вони «криваві зрадники Криму, що підтримують злочинний Майдан і фінансуються американськими спецслужбами». Погрози отримували підприємці, що підтримували київський Майдан матеріально. У Сімферополі поширювалися листівки з фотографіями і даними футбольних фанатів «Таврії», що виступили на захист активістів кримського Євромайдану 26 січня.

29 січня Міжконфесійна рада Криму прийняла заяву з осудом розпалювання конфлікту в Україні. Того ж дня у Сімферополі у кафедральному соборі УПЦ КП відбулася панахида за Героями Крут і Небесної Сотні; також було заплановано мітинг-реквієм біля пам’ятника Шевченкові.

3 лютого члени групи силового блоку ГО «Майдан-Севастополь» спільно з офіцерами флоту почали підготовку акції непокори на кораблях і частинах ВМСУ.

8 лютого в Сімферополі відбувся Всекримський Форум суспільно-політичних ініціатив «ЄвроМайдан – Крим», участь у якому взяли активісти з усього Криму. Захід довелося проводити просто неба, поруч із представництвом Президента України в АРК; через це не вдалося повноцінно провести секції, які мали бути присвячені конкретним практичним напрямам розвитку громадянського суспільства. В роботі форуму взяли участь близько 500 осіб, з них 174 активісти з різних міст Криму пройшли реєстрацію як делегати, ще 49 осіб зареєструвалися спостерігачами від політичних партій, громадських організацій і рухів. У резолюції форуму, прийнятій переважною більшістю голосів делегатів (при одному голосі проти), дана оцінка суспільно-політичній ситуації в Криму й Україні і сформульовано вимоги «переформатування уряду АРК, представники якого повністю ігнорують права кримчан у вирішенні конфліктних ситуацій мирним шляхом».

Вперше представники місцевих регіональних акцій в Криму на підтримку ЄвроМайдану з`їхалися в Сімферополь, щоб провести Всекримський Форум руху «Євромайдан-Крим». Було прийнято Резолюцію ФОРУМУ. У резолюції форуму, прийнятій переважною більшістю голосів делегатів (при одному голосі проти), дана оцінка суспільно-політичній ситуації в Криму й Україні і сформульовано вимоги «переформатування уряду АРК, представники якого повністю ігнорують права кримчан у вирішенні конфліктних ситуацій мирним шляхом». Резолюція також відзначала: «Вкрай важливо зробити неможливими сепаратистські заклики в стінах ВР АРК шляхом її розпуску і притягнення до відповідальності тих депутатів, чиї висловлювання є закликами до дестабілізації суспільно-політичної ситуації в регіоні».

09 лютого в рейсових тролейбусах Криму розпочалися демонстрації відеороликів проти активістів місцевого Євромайдану, правозахисників та журналістів з провокаційною та брехливою інформацією. Поруч зі знімками сутичок на вулиці Грушевського у Києві та фотографіями активістів було написано, що вони «криваві зрадники Криму, що підтримують злочинний Майдан і фінансуються американськими спецслужбами».

18 лютого в Криму серед прихильників Майдану було оголошено мобілізацію для поїздки на Київ. Наступного дня було оприлюднено заклики до кримчан про матеріальну допомогу активістам, що мали їхати з Криму на Майдан до Києва. У Ялті понад 50 активістів вийшли на акцію солідарності з Євромайданом; учасники акції виконували національний гімн, тримаючи у руках світлини загиблих протестувальників.

У ніч на 20 лютого відбулася спроба підпалу офісу ГО «Євромайдан-Крим» у Сімферополі. Того ж дня фактично розпочалася російська спецоперація з окупації Криму.

21 лютого активісти кримського Євромайдану зібралися біля будівлі ВР АРК на мирний мітинг після того, як голова кримського уряду Володимир Константінов повернувся з Москви і відверто заявив, що Крим може відійти до Росії. На мітингу була присутня значно більша кількість прибічників «Антимайдану», які вигукували образи на адресу проукраїнських активістів і вимагали згорнути прапори України. Після цього між двома таборами розпочалася бійка, до якої втрутилися міліціянти.

23 лютого в селі Привітне поблизу Алушти було скинуто й потрощено пам’ятника Леніну. В Ялті біля пам’ятника Лесі Українці активісти вшанували пам’ять загиблих напередодні протестувальників у Києві. У Євпаторії під час проведення біля міського театру жалобного заходу в пам’ять про загиблих 18-20 лютого на Майдані невідомі зловмисники побили священика УПЦ КП о. Ярослава Гонтара. У Севастополі майданівці провели мітинг на площі Повсталих. У Сімферополі активісти кримського Євромайдану, представники ультрас ФК «Таврія» та люди доброї волі зібралися біля кафедрального собору УПЦ КП на панахиду за загиблими під час протистоянь у Києві, після чого колоною вирушили на площу Леніна, де планувався мітинг з метою осуду сепаратистських дій кримського уряду.

23-24 лютого в селищі Зуя Білогірського району було знесено пам’ятника Леніну. Тоді ж у Севастополі почали палити українські прапори та створювати проросійські збройні формування.

У ніч з 24 на 25 лютого в Сімферополі невідомі кинули у вікно одного з приміщень ТРК «Чорноморська» пляшку з запальною сумішшю; перед цим журналісти ЧТРК неодноразово отримували погрози. Вдень архієпископ Сімферопольський і Кримський (УПЦ КП) Климент під час брифінгу у Штабі національного спротиву, оголошуючи звернення «Про суспільну ситуацію в Україні та загострення політичного протистояння», закликав кримську владу провести круглий стіл заради примирення на півострові. Владика зазначив, що зі стін ВР АРК виходять заяви, які насичені мовою ворожнечі, сіють ненависть і розбрат. Він зазначив, що в разі відмови від проведення діалогу вся відповідальність за деструктивні дії в Криму буде покладена на керівництво регіону. Тоді ж у Балаклаві біля пам’ятника Лесі Українці проукраїнський актив Севастополя і регіону провів мітинг, присвячений дню народження поетеси.

На 26.02.2014 р. о 10:00 у Сімферополі на площі Леніна було анонсовано проукраїнський мітинг для запобігання відокремленню Криму від України.

26 лютого біля ВР АРК відбулася сутичка між проросійськи та проукраїнськи налаштованими активістами у зв’язку з намірами кримського парламенту розглядати питання щодо виходу Криму зі складу України. Після заходу  проукраїнські мітингувальники розійшлися, щоб створити самооборону. Наступного дня російські військові без розпізнавальних знаків захопили приміщення ВР та Ради Міністрів АРК; тоді ж депутати ВР АРК під дулами автоматів прийняли постанову про проведення 25 травня 2014 р. референдуму щодо статусу республіки. Прибічники руху «Євромайдан-Крим» та Меджлісу кримських татар відмовилися від проведення «контрмітингів», щоб не нагнітати ситуацію.

Тим часом українці Криму закликали українську владу вжити всіх заходів для захисту спокою і безпеки кримчан. «Надходять прямі погрози українцям, що мешкають у Криму та тим, хто підтримував Євромайдан у Криму незалежно від національності», – зазначалося у заяві, підписаній координатором руху «Євромайдан-Крим» Андрієм Щекуном та архієпископом Сімферопольським і Кримським (УПЦ КП) Климентом.

28 лютого російські військові продовжили захоплення стратегічних об’єктів Криму. Українців півострова звернулися до світової спільноти та народу України у зв’язку з початком російської окупації Криму. Етнічні росіяни та російськомовні мешканці півострова розпочали збір підписів під електронною петицією до президента РФ Володимира Путіна з наступним текстом: «Ми не потребуємо захисту наших інтересів іншими державами і хочемо донести інформацію, що нас ніхто і ніколи не зачіпав на території України. Ми завжди жили вільно і щасливо. Тому ми просимо не порушувати на державному рівні РФ внутрішнє питання нашої країни, тим більше вводити війська для врегулювання не видимого нами конфлікту».

1 березня у кафедральному соборі УПЦ КП у Сімферополі відбувся молебень за мир і спокій кримчан.

2 березня в Сімферополі відбулася акція «Крим проти окупації і за мир»: біля пам’ятника Шевченкові близько ста активістів виступили проти російського вторгення на півострів. Під час заходу було зачитано відповідне звернення до міжнародної спільноти. За результатами акції було прийнято рішення про створення Всекримської української ради для захисту українців у Криму. Наступного дня жінки Криму вийшли на акції протесту проти російської окупації півострова; 5 березня у Сімферополі відбувся напад сепаратистськи налаштованого населення на учасниць акції. Тоді ж у Ялті на набережній кілька десятків активістів провели акцію проти російської окупації Криму

Активісти руху “Євромайдан-Крим” почали організовувати волонтерський рух на підтримку військових Збройних Сил України, здійснено збір коштів на матеріальну підтримку в/ч у м. Феодосія та м. Бахчисарай. Організовано цілодобовий захист військової частини в Сімферополі, що знаходилася по вулиці Карла Маркса.

6 березня кримський парламент прийняв рішення про «приєднання» Криму до Росії. Того ж дня в селі Строганівка в передмісті Сімферополя кілька сотень жінок провели акцію за мир у Криму і всій Україні; вишикувавшись уздовж об’їзного шляху, вони закликали президента РФ Володимира Путіна вивести з Криму російські війська.

7 березня кілька сотень людей провели акцію «За мир і єдність України» біля пам’ятника Шевченкові у Сімферополі. У рамках мітингу відбувся молебень за душу Кобзаря та за мир у країні. Учасники акції прийшли з українськими прапорами та білими повітряними кульками, що символізували мир і дружбу. Того ж дня на міському залізничному вокзалі безвісти зникли учасники Євромайдану Іван Бондарець і Владислав Ващук, які прибули до Криму підтримати місцевий проукраїнський рух.

8 березня в Сімферополі активісти руху «Євромайдан-Крим» та «Жінки Крим за мир» організували «Жіночий суботник»: кілька сотень людей підмітали доріжки парку вздовж річки Салгиру, а також біля кінотеатру «Сімферополь» мітлами, пофарбованими у синій і жовтий кольори. Жінки заплітали у волосся синьо-жовті стрічки, чоловіки були з прапорами України. Після заходу відбувся проукраїнський мітинг біля пам’ятника Петра Григоренка. Після чого всі активісти пішою ходою пішли до військової частини, що знаходилася на вулиці Карла Маркса, на підтримку військовослужбовців ЗСУ. У цей день понад 12 тисяч жінок по всьому Криму вийшли на акцію проти російської окупації.

9 березня, у 200-ту річницю від дня народження Тараса Шевченка, у Сімферополі біля пам’ятника Кобзареві зібралося близько тисячі чоловік з українськими прапорами та з плакатами на підтримку територіальної цілосності України. Організаторами заходу стали представники руху “Євромайдан-Крим”, котрі закликали підтримати мирні акції спротиву російській окупації. У рамках заходу активісти організували акцію проти війни та окупації Криму, під час якої пролунала вимога розпуску кримського парламенту. Того ж дня на залізничному вокзалі міста Сімферопль сепаратисти викрали одно із співкоординаторів кримського Євромайдану Андрія Щекуна та активіста громадського руху, фотокореспондента Анатолія Ковальського. У Севастополі мітинг біля пам’ятника Шевченку за наказом міської влади був перетворений на побоїще молодиками з «самооборони» і «казаками» з Краснодару та з Ростова. У цей же день в Криму було повністю заблоковано аналогове мовлення українських телеканалів, яке почали відключати у перших числах березня.

10 березня у Сімферополі кілька десятків активістів провели марш проти утисків свободи слова, виступивши за відновлення мовлення українських телеканалів. У Севастополі був викрадений проукраїнський активіст Ігор Кирющенко: його з дружиною погрозами змусили залишити Крим. По місту міліція почала «відловлювати» активістів спільно з «самообороною» міста; всім членам ГО «Майдан Севастополь» довелося переховуватись в родичів та знайомих, а дехто був змушений поїхати не лише з міста, а й з Криму.

11 березня депутати АРК і Севастополя прийняли «декларацію про незалежність Криму» та заборонили діяльність українських правих організацій на півострові. У Севастополі був затриманий один з організаторів місцевого Євромайдану Іван Шульга. У центрі Сімферополя посеред дня було викрадено 28-річного активіста Михайла Вдовченка, що прямував на акцію протесту проти окупації Криму з українським прапором у руках. Чоловіка відвели до офісу організації «Русское единство», який фактично був транзитним пунктом для викрадених активістів: тут відбувалися їхні перші побиття та допити по дорозі до підвалу. Згодом Вдовченка перевезли до районного сімферопольського військкомату, де наступні 9 днів піддавали допитам, тортурам, жорстокому поводженню, психологічному тискові. Незабаром Вдовченка разом з іншими бранцями сімферопольського військкомату обміняли на Чонгарі на проросійських сепаратистів, затриманих українськими спецслужбами. В день викрадення Вдовченка в Сімферополі біля пам’ятника Шевченкові відбувся мітинг за звільнення Андрія Щекуна та Анатолія Ковальського. Активісти задекларували, що розглядають Крим як територію України і відмовляються брати участь в анонсованому «референдумі» щодо його статусу, а також оголосили, що акції протесту стануть щоденними. У відповідь голова кримського парламенту Сергій Аксьонов заявив, що викрадені українські активісти перебуватимуть у полоні до проведення «референдуму».

12 березня архієпископ Сімферопольський і Кримський (УПЦ КП) Климент закликав кримську владу звільнити викрадених проукраїнських активістів.

13 березня в Сімферополі біля пам’ятника Шевченкові відбувся мітинг проти цензурування ЗМІ та обмеження свободи слова і свободи доступу до інформації, а також за звільнення викрадених Андрія Щекуна та Анатолія Ковальського. Наступного дня небайдужі кримчани під час акції за єдність України і проти «референдуму» щодо статусу Криму вздовж головних шляхів півострова створили живий ланцюг на знак протесту проти сепаратистських рухів та окупації російським військом. Учасники закликали матерів російських вояків забрати своїх дітей з Криму. Понад 40 тисяч кримчан з Сімферополя, Бахчисараю, Білогорська, Джанкойського та Кіровського районів висловилися таким чином за єдність Криму з Україною.

15 березня в Севастополі озброєні люди з храму викрали настоятеля парафії Успіння Пресвятої Богородиці (УГКЦ), капелана ВМСУ о. Миколу Квича. Після кількагодинного допиту, фізичного і морального тиску його відпустили, склавши на нього протокол про адміністративне порушення. За два тижні над о. Миколою мав відбутися суд, за результатами якого священикові загрожувало до 15 років за звинуваченнями у «тероризмі». В той же час він залишив територію півострова. Впродовж березня 2014 року кримські священики УГКЦ не раз отримували усні чи письмові погрози з вимогами покинути територію Криму. В день викрадення о. Миколи Квича у Севастополі зник безвісти активіст Автомайдану Василь Черниш. Того ж дня в Сімферополі близько сотні активістів мітингували біля пам’ятника Шевченкові проти російської окупації півострова та «референдуму» щодо статусу Криму й за єдність України. В центрі міста відбулися 8-мі Маяковські читання, під час яких поети та громадські активісти виступили проти військового втручання Росії. Тоді ж у Сімферополі люди у масках затримали проукраїнського активіста Станіслава Єрмакова, викладача історії кафедри музеєзнавства кримського університету культури: його намагалися звинуватити у «спротиві співробітникам міліції». Затриманому вдалося уникнути подальших репресій і виїхати на материкову територію України.

Під час брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі правозахисниця Олександра Дворецька заявила, що в Криму під приводом захисту російськомовного населення почалися масові переслідування україномовних мешканців півострова, людей з українською позицією, які підтримують неподільність України і вважають себе її громадянами. Було наголошено, що українці виявилися найнезахищенішою етнічною групою у регіоні.

У мережі було оприлюднено звернення студентів Криму до міністра освіти і науки України Сергія Квіта, ректорів ВНЗ України та інших посадовців-освітян з проханням по допомогу: «Просимо вас розглянути можливості переведення кримських студентів в інші українські вищі навчальні заклади для продовження навчання зі збереженням форм навчання; знайти можливість надати квоту для кримських абітурієнтів на вступ в українські ВНЗ, оскільки зараз навчання на теренах Криму в українських вищих навчальних закладах стає неможливим; забезпечити студентам з Криму умови, що сприятимуть їхньому навчанню, зокрема, надати житло під час навчання».

В селищі Земляничне Білогірського району було знайдено мертвим Решата Аметова (Герой України посмертно, 2017 р.), який 3 березня вийшов з дому в Сімферополі з наміром піти у військкомат через оголошену часткову мобілізацію та записатися до лав добровольців. Того дня він брав участь у мирному протесті проти окупації Криму російськими військами на площі Леніна, звідки троє членів «самооборони Криму» вивезли його у невідомому напрямку. На тілі чоловіка були численні ознаки катування.

16 березня відбувся «референдум про статус Криму», на якому 96,77 % жителів АРК та Севастополя буцімто проголосували за «возз’єднання» відповідних територій з РФ. Активісти руху «Євромайдан-Крим» оголосили про бойкот «референдуму» і закликали всіх кримчан не йти на нього і закликати своїх рідних та близьких саботувати його, або йти до дільниць, фіксувати порушення на фото і відео, та передавати ЗМІ або допомогти представникам ЗМІ виконати свою роботу та зафіксувати явку, порушення тощо. Того ж дня було пограбовано кафедральний собор УПЦ КП у Сімферополі. Наступного дня ВР АРК проголосила «незалежність Республіки Крим».

18 березня в Москві президент РФ Володимир Путін підписав зі своїми кримськими маріонетками Сергієм Аксьоновим, Володимиром Костантіновим та Олексієм Чалим «договір про прийняття Республіки Крим і міста Севастополя до складу РФ». Того ж дня під час штурму російськими окупантами фотограметричного центру Управління центрального військово-топографічного та навігаційного ГУ ВСУ в Сімферополі прямим влученням в область серця був убитий прапорщик ЗСУ Сергій Кокурін. Департамент у справах релігій та національностей Міністерства культури України оприлюднив заяву стосовно переслідувань священнослужителів на території Криму.

20 березня кілька десятків курсантів-моряків Академії ВМСУ ім. Нахімова у Севастополі відмовилися переходити під російський прапор і на знак протесту виконали гімн України.

28 березня у Севастопольському національному університеті ядерної енергії і промисловості студенти під час зміни прапора на російський почали співати гімн України і розгорнули українські прапори. Молодь продовжувала спів без музики після того, як була поспішно вимкнена фонограма. Після спроби в.о. ректора перервати спів студенти влаштували скандування «Слава Україні – Героям слава – Україна понад усе – Смерть ворогам», після чого демонстративно залишили плац.

Протягом місяця через загрозу життю і здоров’ю Крим залишили деякі священики УПЦ КП та УГКЦ.

21 квітня у Чорноморському районі Криму був насмерть забитий 16-річний Марк Іванюк з Березнівщини Рівненської області. Юнак завжди і всюди розмовляв українською мовою. Винуватцями смерті хлопця, що навчався у Криму, могли стати кримські «правоохоронці», що перейшли на бік Росії.

9-11 травня в Сімферополі були затримані учасники спротиву російській окупації Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Геннадій Афанасьєв та Олексій Чирній. Усі вони були звинувачені у членстві в українській організації «Правий Сектор» та «тероризмі». Сенцов був засуджений до 20 років колонії, Кольченко – до 10,  Афанасьєв і Чирній – до 7. «Терактом» «слідчі» визнали нібито підпал двері офісу партії «Єдина Росія» у Сімферополі в ніч з 17 на 18 квітня 2014 р. Репресованих судили як громадян Росії. 7 вересня 2019 р. Сенцов і Кольченко разом з іншими політв’язнями прибули до Києва у рамках обміну полоненими між Україною та Росією; Геннадій Афанасьєв повернувся до України 14 червня 2016 р. в рамках аналогічного обміну.

23 травня на свято останнього дзвоника деякі випускники та вчителі гімназії №5 імені Лесі Українки у Севастополі прийшли у вишиванках на знак протесту проти російської окупації.

1 червня архієпископ Сімферопольський і Кримський (УПЦ КП) Климент виступив з вимогою припинити дискримінацію УПЦ КП в Криму та знущання з почуттів православних кримчан. Того дня в селі Перевальне Сімферопольського району група озброєних людей у формі російських «казаків» виламала двері до храму Покрови Пресвятої Богородиці (УПЦ КП) і розгромила його, побивши парафіян і настоятеля.

2 червня учнів ялтинської школи № 15, які під час останнього дзвоника демонстративно співали гімн України під російський гімн, змусили прийти до школи і написати пояснювальні записки. Директор і вчителі опинилися під загрозою звільнення. 1 вересня близько 10 учнів школи прийшли на святкову лінійку у вишиванках.

3 червня 2015 р. в інтернеті з’явився датований 4 березня список, складений в окупаційній «прокуратурі» Криму: до нього увійшло близько 50 осіб, які, на думку тогочасного псевдопрокурора Криму Наталі Поклонської, мали стосунок до організації Євромайдану на півострові. Підозри було висунуто людям, що вже так чи інакше піддавалися погрозам або були репресовані. Напередодні Поклонська заявила, що начебто встановлені імена і прізвища всіх «командирів», що збирали прибічників Євромайдану у Криму й організовували їхнє відправлення до Києва. Справа перебувала у компетенції «слідчого комітету РФ по республіці Крим». У списку були зазначені як відомі правозахисники й активісти, так і пересічні громадяни; чимало з них виїхали з півострова на материкову територію України.

Крим перебуває під окупацією Російської Федерації понад шість років. Весь цей час на півострові загарбники проводять заходи з придушення української етнічної, громадської, політичної та релігійної ідентичності. 

Сергій КОНАШЕВИЧ

Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

На головному фото Координатори руху “Євромайдан-Крим”: Сергій Ковальський, Андрій Щекун, Ісмаіл Ісмаілов, Сергій Мокренюк, 01.12.2013, м. Сімферополь. Фото Анатолія Ковальського.

Матеріали по темі:  Український голос Криму (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Український голос Криму. Севастополь 1917-1920 р.

Український голос Криму: Керч, Сімферополь, Феодосія, Ялта 1917-1920 р.

Український голос Криму. Радянська та німецька окупація (1920 – 1980 рр.)

Український голос Криму. Незалежність (1980 – 2000-ні роки).