Особливості перехідного правосуддя у контексті Криму

Із 2014 року концепція перехідного правосуддя стала предметом значного практичного та теоретичного інтересу в Україні. Це і не дивно, адже після початку російської збройної агресії проти України ми зіткнулися із масштабними порушеннями прав людини, які у різний спосіб торкнулися мільйонів українців. І, на думку багатьох експертів, саме комплексне запровадження елементів перехідного правосуддя має стати відповіддю на масштабні виклики конфлікту, посприявши таким чином переходу від стану війни до стану миру. Детальніше про концепцію перехідного правосуддя та його структурні елементи в контексті України можна дізнатися у нашому попередньому матеріалі «Перехідне правосуддя у контексті російсько-української війни». 

Не дивлячись на те, що більшість елементів перехідного правосуддя мають бути застосовані на всій території України, все ж таки можна виділити певні особливості застосування концепції перехідного правосуддя щодо окупованого Криму. Важливо підкреслити, що, коли ми говоримо про перехідне правосуддя у цьому контексті, то маємо на увазі не лише подолання наслідків збройної агресії росії проти України. Важливо не забувати також і про подолання наслідків багатьох жахливих подій та деструктивних процесів, які мали місце протягом останнього століття і навіть раніше, але які до цього моменту впливають на стан українського суспільства.

Отже, специфіка запровадження перехідного правосуддя в контексті окупованого Криму обумовлена демографічними, історичними тощо факторами, які не мають аналогів серед інших регіонів України, а також політикою окупаційного режиму. Прикладом є демографічна ситуація. 

Росія масово переселяє своїх громадян на півострів, що призводить до радикальної зміни демографічної структури. Наприклад, за оцінками експертів Інституту Чорноморських стратегічних досліджень за роки окупації АР Крим та міста Севастополь наявне населення півострова за рахунок міграції з рф зросло щонайменше на 1 млн осіб.

Настільки велика кількість нелегальних мігрантів робить дану ситуацію унікальною навіть порівняно з іншими окупованими територіями України. Ці демографічні зміни є прямим наслідком російської агресії і їх ігнорування унеможливить повне подолання наслідків конфлікту, що є метою перехідного правосуддя. 

Детальніше про це можна дізнатися у наших попередніх матеріалах:

- Населення на заміну: російська колонізація Криму. Частина 1

- Населення на заміну: російська колонізація Криму. Частина 2

- Колонізація Криму: проблеми та перспективи 

У цьому ж матеріалі ми сфокусуємось на інших особливостях Криму, які пояснюють необхідність запровадження додаткових заходів перехідного правосуддя: 

- присутність на півострові корінних народів України; 

- знищення етнічної української спільноти.

Корінні народи України

На території Криму проживають три корінні народи України: кримські татари, кримчаки та караїми. Кожен із цих народів став жертвою колоніальної політики росії, а їх нинішній стан є безпосереднім наслідком минулих зловживань, вчинених російською імперською та радянською владами.

Серед усіх російських репресій щодо корінних народів України особливо жахливими є репресії щодо кримськотатарського народу, апогеєм яких стала депортація 1944 року, яка призвела до масових смертей та руйнування традиційного укладу життя. 

Після відновлення незалежності України кримські татари почали масово повертатися до Криму, проте зіткнулися з дискримінацією та байдужістю державної влади. Радянський режим довгий час заперечував їхнє право на повернення, а після здобуття Україною незалежності фактична спадковість радянської бюрократії призвела до відсутності комплексної політики інтеграції кримських татар у суспільство. Українська влада не змогла реалізувати ефективну програму повернення та відновлення кримськотатарського народу, а з часом проблеми з розселенням, працевлаштуванням тощо лише поглиблювалися.

Замість розробки дієвих стратегій реінтеграції, кримськотатарська спільнота опинилася у стані правової та соціальної невизначеності. Попри деякі спроби української влади, ці заходи були фрагментарними, не вирішували глибинні проблеми дискримінації та, фактично, зберігали фактичну маргіналізацію кримських татар. Одним із найбільш показових прикладів невдалої політики щодо кримських татар та відсутності жодного розуміння щодо потреби подолання наслідків минулих порушень є поширена раніше в Криму практика самовільного зайняття земельних ділянок.

Що ж стосується кримчаків і караїмів, то присутність цих корінних народів на території України раніше відверто ігнорувалася українською владою.

Така унікальна ситуація має передбачати особливі заходи перехідного правосуддя, зокрема визнання та імплементації колективних прав корінних народів, створення умов для їхнього повноцінного розвитку, збереження мови, культури та національної ідентичності. Важливо, щоб усі три корінні народи отримали можливість для самовизначення відповідно до міжнародних стандартів. Це включає право на політичне представництво, культурну автономію та ефективні механізми захисту їхніх прав. Питання їхнього історичного відновлення, зокрема визнання наслідків колоніальної політики, є надзвичайно важливим для формування справедливої моделі відносин у майбутньому Криму.

Разом із тим, особливий статус корінних народів повинен реалізовуватися через механізми, які не ставлять під загрозу територіальну цілісність України. Надання спеціальних прав і гарантій має базуватися на принципах рівності, не створюючи підґрунтя для політичного розколу. Відтак, держава повинна впровадити конкретні заходи, що забезпечать розвиток корінних народів у межах єдиної української політичної нації.

Серед таких заходів:

• Політичне представництво – гарантії доступу представників корінних народів до процесу ухвалення рішень, наприклад, через справедливе квотування в органах місцевого самоврядування та дорадчих органах при центральних органах влади.

• Культурна автономія – створення та підтримка інституцій, які сприятимуть збереженню мови, традицій, історичної пам’яті та духовної спадщини корінних народів.

• Мовна політика – запровадження державних програм, що сприятимуть розвитку та використанню мов корінних народів у сфері освіти, медіа та культурного життя.

• Економічні можливості – підтримка бізнесових та освітніх ініціатив, спрямованих на покращення соціально-економічного становища представників корінних народів, що дозволить їм брати активну участь у розвитку регіону.

• Юридичний захист – завершення законодавчого врегулювання спеціального статусу корінних народів, що гарантує їхні права в рамках Конституції України та міжнародних норм.

Історична комісія

Перехідне правосуддя зазвичай фокусується на подоланні наслідків конфліктів сучасності, але, як ми вже побачили, в Криму важливо враховувати і тягар минулого. Події XX століття, зокрема депортації та репресії, залишили глибокий відбиток на соціальній тканині регіону.

Одним із важливих і найвідоміших інструментів перехідного правосуддя є створення Комісії правди. Це інституція, які зосереджується на встановленні фактів про минулі порушення прав людини, дослідженні причин конфліктів і їхніх наслідків. Комісії правди створюються для відновлення довіри між суспільством та державою, забезпечення права на правду для жертв і підготовки рекомендацій для майбутнього примирення.

Однак останнім часом у світі активно обговорюється створення історичних комісій як нового інструменту в рамках перехідного правосуддя. На відміну від комісії правди, діяльність історичної комісії спрямована на ширше дослідження історичних процесів, включаючи колоніалізм. Історична комісія досліджує довготривалі та віддалені у часі історичні тенденції, причини системних порушень та їхній вплив на нинішній стан суспільства. А у своїй діяльності така комісія як правило найчастіше застосовує архівні документи. Це особливо актуально для України, зокрема, в контексті окупованого Криму, де жахливі історичні події, такі як депортація кримських татар, є невід'ємною частиною сучасного порядку денного.

Для України створення історичної комісії могло б допомогти не лише дослідити події, пов'язані з російською агресією, але й глибше зрозуміти, як історичні трагедії, такі як депортація кримських татар чи насильницька русифікація, вплинули на сучасні процеси в Криму. 

Одним із прикладів роботи історичної комісії є діяльність Спеціальної парламентської комісії Бельгії, створеної влітку 2020 року. Вона була покликана дослідити вплив колоніалізму на Демократичну Республіку Конго, Руанду та Бурунді. Хоча комісія використовувала методологічні підходи, притаманні історичним комісіям, її робота була інтегрована у рамки перехідного правосуддя, а не просто історичного аналізу.К

Комісія залучила експертів для проведення історичних досліджень, аналізу колоніальної політики та її наслідків, а також розробки рекомендацій для уряду Бельгії щодо заходів з відновлення справедливості. Для України подібний формат міг би стати основою для аналізу наслідків російської колоніальної політики та напрацювання механізмів подолання історичних несправедливостей.

Етнічні українці у меншості

Крим – це єдиний регіон України, де етнічні українці були в меншості починаючи з 1991 року, що наклало відбиток на соціально-політичний розвиток регіону. Протягом усього періоду незалежності він залишався осередком російського впливу, зокрема через політику культурної та інформаційної експансії. Росія активно використовувала Крим як територію для поширення своєї пропаганди та діяльності власних політичних структур. Це створило середовище, в якому українська культура, мова та історична пам’ять систематично витіснялися.

Після окупації 2014 року російська влада взяла курс на повне знищення української ідентичності в Криму. Це проявилося через закриття українських шкіл, переслідування українських активістів, репресії щодо представників українських церковних громад, заборону на використання української мови у публічному просторі та знищення всіх українських медіа. Окупаційна адміністрація проводить систематичну політику асиміляції населення, яка супроводжується демографічними змінами, спрямованими на заміщення українського населення російськими переселенцями.

В умовах окупації українська громада в Криму зазнала значних втрат, що значно ускладнить її повноцінний розвиток після деокупації без цілеспрямованих заходів державної підтримки. Російська політика витіснення та заміщення українського населення має довгострокові наслідки, які виходять далеко за межі культурного чи освітнього виміру. Вона призводить до поступового розмивання української ідентичності, втрати історичної пам’яті та ослаблення національної свідомості серед місцевого населення. Саме тому повернення Криму під контроль України потребуватиме активної реінтеграційної політики, спрямованої на підтримку української громади та подолання наслідків асиміляції.

Для досягнення цієї мети перехідне правосуддя має включати комплексні заходи, які сприятимуть відновленню прав українців у Криму. Це передбачає створення можливостей для повернення внутрішньо переміщених осіб, відновлення діяльності українських релігійних та освітніх установ, підтримка громадських ініціатив, спрямованих на розвиток української культури та створення програм із популяризації української мови та культури. Усе це є необхідними кроками для відновлення української громади та забезпечення її сталого майбутнього в Криму.

Ярослав ХМЕЛЬ

Дана публікація стала можливою за вдяки підтримці Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів і зміст опублікованих матеріалів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.