Екологічні виклики окупованого Криму

У Криму з 2014 року зберігся «набір» проблем, пов’язаний зі станом довкілля – збільшення антропогенного впливу до критичного рівня, забруднення води та атмосферного повітря, переділ земельних ресурсів та ерозія земель, нераціональна експлуатація мінерально-сировинної бази, скорочення зелених насаджень, погіршення фітопатології ситуації, збідніння морських ресурсів, загроза заповідному фонду.

Після окупації Криму і Севастополя на півострові різко зросла чисельність населення. У Крим поїхали чиновники, підприємці, які сподіваються на «інвестиційний рай», мисливці за популярною нерухомістю, завербована робоча сила, безробітні та кримінальний елемент.

Водні та каналізаційні проблеми

Забезпечення населення водою та продуктами харчування – перша життєва проблема, яку змушена вирішувати російська влада півострова. Друга – куди подіти стоки каналізації. До 2014 року основними масштабними забруднювачами довкілля були водоканали. Каналізаційні стоки, які у водному господарстві називають «водовідведення» течуть у море та роблять курортні місця некомфортними. Комунальники сподівалися на грошові вливання, але вони не допомогли вирішити проблему цивілізованого відведення та переробки стоків.

Історія з очисними спорудами в Севастополі – цікавий приклад «прокручування» великих грошей із російського бюджету за нульового результату. У 2014-2015 роках російська влада презентувала цільову програму будівництва та реконструкції об’єктів за рахунок коштів бюджету. Найчутливіша проблема міського господарства – очищення каналізації. Запланували збудувати кілька очисних споруд у різних районах. Існуючі насосні станції очищення каналізації та стічних вод не розраховані на переробку відходів життєдіяльності збільшеної кількості населення. Точну кількість жителів Севастополя важко підрахувати через динамічну міграцію, але за приблизними оцінками населення зросло з 350 тисяч до 600 тисяч.

Після презентації програми російська влада відмовилася від ідеї будувати локальні очисні споруди у міських районах, вирішила використати існуючі каналізаційно-очисні споруди «Південні» («Южниє») в районі Козачої (Казачьєй) бухти Севастополя. Реконструкцію представили як будівництво нових очисних на базі старих, виділили 6,8 млрд рублів. Першу частину грошей у сумі 2 млрд рублів влада поклала до банку, який перебував у стадії банкрутства. Банк збанкрутував, гроші зникли, проблема відсутності якісних очисних залишилася.

Визначили нового підрядника, який спеціалізувався на будівництві доріг та мав кредиторську заборгованість у кілька мільярдів. Отримавши аванс у два мільярди, новий підрядник вирішив відкоригувати проект. Обсяг очисних споруд зменшили, термін виконання робіт збільшили, проект не закінчили, на об’єкті будівництва очисних відключили камери спостереження, через що спостерігати за перебігом робіт стало неможливо.

Після закінчення будівництва КОС «Південні» («Южниє») влада не планує вдруге використовувати стічні води. Каналізація стікатиме в Блакитну (Голубую) бухту на відстані 1,7 км від берега. Враховуючи морські течії, складний рельєф дна та часті аварійні залпові викиди вміст стоків заноситиме до прибережних рекреаційних зон.

Через погані очисні споруди частина кримського узбережжя та моря перетворилася на зливну яму. Каналізаційна система кримських селищ та міст побудована за принципом простого викиду стоків трубою в море на велику глибину. Через те, що труби, які прогнили, не змінюють, вміст не доходить до глибини і через дірки виливається на узбережжя в районі пляжів, заповідних і рекреаційних зон. Найбільші очисні споруди знаходяться в Алушті з прилеглими селищами, в Євпаторії, на території Великої Ялти – у Гурзуфі, Форосі, Сімеїзі, Отрадному. За спостереженнями екологів, лише в районі Форосу каналізаційні скиди відносно нормальні. Ймовірно, це пов’язано з тим, що довкола Фороса розташовані дачі чиновників.

Каналізацію зливають не тільки в море, а й у річки. Розташовані біля річок селища, пансіонати та дачі вивели невраховані каналізаційні стоки прямо у водні об’єкти. У районі села Поповка Сакського району мешканці домоглися перевірки санітарного стану місцевого озера із лікувальними грязями. З’ясувалося, що каналізація місцевих пансіонатів стікала до озера. Лікувальні грязі виявилися з домішкою продуктів життєдіяльності відпочиваючих.

При санітарно-гігієнічному моніторингу та мікробіологічних дослідженнях водних об’єктів біля Севастополя з’ясувалося, що кількість проб, які не відповідають санітарним нормам, зросла до 30%. Причина низької якості питної води – відсутність ефективного водоочищення. Особливо важко було знизити загальну жорсткість питної води. Комунальники скаржаться на високу зношеність водопроводів та мереж, немає планових капітальних ремонтів. Це призводить до вторинного забруднення води.

Через неякісне очищення в Криму та Севастополі в пробах води із пляжних зон «висіювали» умовно-патогенні мікроорганізми ембріонів холери.

Проте якість води – важлива, але не найголовніша проблема, яку змушена вирішувати російська влада Криму. Де взяти воду, скільки випаде дощів і чи вистачить водного ресурсу до наступного «дощового сезону» – це те, що бентежить чиновників. Довільно збільшити кількість води у Криму вони не зможуть. У 2014-2015 роках місцеві керівники припинили обіцяти реалізацію фантастичних проектів водопостачання. Якщо раніше мріяли протягнути водопроводи з Росії або відкачати воду з підземних «озер», то до 2016 року настало усвідомлення реальності. Починаючи з 2014 року в Криму почали бурити свердловини та видобувати воду з водоносних горизонтів. Рішення не було хорошим, тому що водоносні пласти виснажувалися, прісна вода заміщалася за законами фізики солонуватою чи солоною. Буріння обмежили, деякі свердловини законсервували.

Найнадійніший ресурс води в Криму – це річки та водосховища. На півострові 150 річок та 23 водосховища. Більшість штучних сховищ води – водосховища поверхневого стоку. Північно-Кримський канал мав свої наливні водосховища. Озера та зрошувальні ставки не можуть розглядатися як масштабні джерела водопостачання. Коли будували водосховища, то з метою безпеки їх максимальний обсяг був обмежений. У посушливі роки, які бувають у Криму раз на два-три роки, можна було сподіватися на компенсацію водопостачання через Північно-Кримський канал. Нині канал водою допомогти не може.

Після 2014 року російська влада намагалася піти шляхом збільшення кількості водосховищ. Зокрема, збиралися збудувати велике водосховище біля села Соколине в районі річки Коккозка, але натрапили на опір громадськості та фахівців. За висновками підприємства «Кримгеологія» води джерел річкового басейну належать до «висячих» картових вод, що знаходяться в зоні сезонного коливання рівня карстових вод. Грандіозне будівництво та вибухові роботи призведуть до тріщин у вапняках, якими «піде» вода.

Кар’єри як збереження вигоди

Окрім комунальників, кримські ресурси прибирають до рук підприємці. З 2016 року представники будівельного бізнесу «придивилися» до ділянок надр у Сімферопольському, Роздольненському, Красногвардійському (нині – Курманському), Сакському, Ленінському (нині – Керченському), Білогірському районах. Розвиток Криму уявляли як масштабне будівництво. Матеріали для будівництва вирішили добувати на місці. Тоді були опубліковані координати 17 нових кар’єрів для видобутку глини, рифового, пильного та облицювального вапняку. У Судаку будівельники «приглянули» ще родовище діоритових порфіритів, біля Євпаторії та в Сакському районі – піщано-гравійні суміші, будівельний вапняк збиралися пиляти у Білогірському районі. У районі мису Фіолент у Севастополі масштабно добували пісок.

Інформація про нові кар’єри викликала обурення місцевих жителів, збирали збори, писали звернення, наскільки можна замовляли експертизи. Чиновники зробили висновки – відомості про кар’єри не мають бути у широкому доступі, інформацію про видачу ліцензій обмежили.

Риби все менше, дельфінам все важче

Зазвичай Крим асоціюється із морем, а море – з водними ресурсами. За останні роки водні ресурси та мешканці моря страждають від господарської діяльності.

Останні роки преса пише про безліч випадків загибелі дельфінів. За інформацією громадських активістів у районі Севастополя морські ссавці почали раніше відкривати «сезон» викидів. З лютого у бухтах Севастополя почали знаходити мертвих дельфінів-азовок. Зоологи стверджують, що основна причина загибелі – потрапляння до рибальських сіток, коли дельфіни рухаються за зграєю риб. Через збідніння їхтіофауни дельфіни також голодують або годуються невластивим їх раціону видом риб, через що слабшає їхній імунітет.

Інше лихо для дельфінів – забруднення моря каналізаційними стоками, через що виникли віруси з урахуванням збудників хвороб людини. Імунітет дельфіна не може впоратися із новими інфекціями. За підрахунками громадських активістів, за перше півріччя 2023-го року в Криму на берег викинулося понад шістсот дельфінів. Це вдвічі більше, ніж зазвичай.

Габіони – паркани для річки та моря

Російська влада вирішила, що необхідно зміцнити береги кримських річок. Берегоукріплення в планах чиновників має на увазі звільнення берега від деревної рослинності, замість природних берегів поставити габіони – паркани з каменів у сітці рабиці. Габіони зводять у районі сіл на узбережжі. Таке порушення водного режиму, а також поглинання та фільтрації поверхневого стоку призводить до заболочування.

Заповідники – знищення через рекреацію

З 2014 року в Криму скоротилася площа природних територій, що безумовно зберігаються. Російська влада використовує схему виведення природних територій з-під збереження під приводом розвитку туризму та рекреації. Прикладом є історія з Кримським природним заповідником. Спочатку заповіднику у 2020 році змінили статус. Він став називатися національним парком із рекреаційними зонами. Близько половини території запланували під господарську забудову, намітили кілька десятків піших та автомобільних маршрутів. Багато маршрутів не мають відношення до екологічного виховання чи наукової діяльності.

Російська влада пішла шляхом заборон відвідування заповідних територій під загрозою покарання. У місцевій пресі головною проблемою заповідних територій оголосили сміття.

Життя громадського еколога ускладнилося

До 2014 року Крим вважався центром громадського природоохоронного руху. Законодавство України лібералізувало створення громадських організацій, сприяло участі громадських працівників без формалізації владного контролю у прийнятті та розробці рішень.

З 2014 року ситуація змінилася кардинально. Деякі організації, що збереглися, прийняли правила діяльності за російським законодавством. Активність непідконтрольних владі громадських діячів не вітається.

Крім того, після запровадження санкцій припинилася грошова підтримка із країн Європи. Громадські організації, що перейшли в російське правове поле, стикнулися з конкуренцією з боку вже існуючих російських організацій. Російська влада не має наміру надавати матеріальну підтримку безпосередньо кримським активістам. За напрацьованою схемою гроші у вигляді грантів надаються російським організаціям, а ті, за бажання, виділяють частину коштів кримським організаціям. Це суттєво знизило активність громадських діячів, які раніше мали фінансову та адміністративну самостійність. Громадські організації не тільки не отримали нових перспектив, але значною мірою виявилися позбавленими і старих можливостей.

Катерина МАРЧЕНКО