Населення на заміну: російська колонізація Криму (частина 2)

Український Крим знаходиться під російською окупацією більше 10 років. За цей час півострів став зоною постійних порушень прав людини, де панує атмосфера страху. Окупація мала численні негативні наслідки в різних сферах: економіка, освіта, культура, військова справа, екологія тощо. Вона також спричинила значні демографічні зміни.

Перша частина матеріалу «Населення на заміну: російська колонізація Криму», що була оприлюднена на сайті ІА «Голос Криму», мала на меті надати прості, наскільки це можливо, відповіді на базові запитання щодо російської колонізації Криму, а також щодо найважливіших аспектів зміни росією демографії окупованого Криму. Серед іншого були висвітлені такі питання:

• Які зміни відбулися в демографії Криму протягом окупації?
• Чи можна називати зміну росією демографії окупованого Криму колонізацією?
• Які інструменти використовує росія для колонізації Криму?
• Звідки в окупований Крим їдуть нелегальні мігранти?

У другій частині цього матеріалу ми хочемо обговорити складніші запитання щодо російської колонізації Криму. А саме: якою має бути державна політика України щодо нелегальних мігрантів/колонізаторів/«понаїхавших» після деокупації; як вирішити проблему колонізації Криму без негативних наслідків для України та чому за певних обставин непродумана політика щодо нелегальних мігрантів в окупованому Криму може стати «пострілом у власне коліно».

Чи обмежує міжнародне право Україну у питанні політики щодо нелегальних мігрантів?

Вирішення питання перебування іноземців на території України є суверенною прерогативою України. Оскільки ситуація України є унікальною, а рішення щодо перебування нелегальних мігрантів прийматиметься в умовах міжнародного збройного конфлікту, то це питання потребує окремого ґрунтовного дослідження. Проте, загалом, міжнародне право накладає низку обмежень та вимог щодо державної політики України у цій сфері. Перш за все, це стосується дотримання базових прав людини, таких як: право на життя та здоров’я, право на повагу до власної гідності тощо.

Що стосується процедури примусового видворення іноземців, яке є одним із варіантів державної політики України щодо нелегальних мігрантів на території Криму, то міжнародним правом передбачено декілька рівнів захисту нелегальних мігрантів під час їх видворення:

• Захист від повернення до країни, де особи можуть зіткнутися з серйозними порушеннями прав людини (смертна кара, тортури, незаконне ув’язнення тощо). Ці положення вже інтегровані в українське законодавство. Частиною 1 статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» забороняється видворення іноземців до країн, де їх життю, свободі, безпеці та здоров’ю загрожуватиме небезпека.
• Процесуальні гарантії під час процедури примусового видворення (рішення про примусове видворення мають бути законними, а кожен випадок розглядатися індивідуально).
• Заборона колективного видворення (без індивідуального розгляду). Ці положення також передбачені українським законодавством. У частині 2 статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вказано, що забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.
• Примусове видворення має здійснюватися з повагою до гідності особи. Це, зокрема, означає наступне: видворення має відбуватися без приниження та без застосування надмірного примусу; у термін і спосіб, який дозволяє нелегальним мігрантам самостійно покинути територію держави; з уникненням шкоди здоров’ю людини; взяттям до уваги особливих обставин (інвалідність, хвороба, вагітність) та інших.

Європейський суд з прав людини як дороговказ для української політики[1]

Перш за все, зазначимо, що ситуація України є унікальною, оскільки в жодній європейській державі після Другої світової війни не відбувалося масового незаконного переселення осіб на окуповану територію. У зв’язку з цим, серед рішень ЄСПЛ не вдалося знайти таких, які повністю відповідали би майбутнім викликам України на території Криму. Але, не дивлячись на це, ЄСПЛ має чималу кількість прикладів ухвалення рішень у контексті нелегальної міграції. А оскільки більшість іноземців на території окупованого Криму заїхали туди незаконно після 2014 року та, відповідно, є нелегальними мігрантами – вивчення найважливіших рішень ЄСПЛ у цьому контексті є вимогою часу.

Із детальнішим оглядом важливих та релевантних для нашої ситуації справ Європейського суду з прав людини можна ознайомитися у матеріалі «Як деколонізувати Крим… і не порушити права людини?».

Що може взяти до уваги Україна при напрацюванні політичного рішення щодо нелегальних мігрантів на території окупованого Криму, зважаючи на практику ЄСПЛ?

1. Держави повинні надавати пріоритет добровільному поверненню нелегальних мігрантів та вичерпувати всі можливості для осіб, щоб вони добровільно виїхали, перш ніж вдаватися до примусового видворення.
2. Затримання та позбавлення волі нелегальних мігрантів має використовуватися як крайній захід. Умови тримання мають відповідати мінімальним стандартам людської гідності, а термін тримання під вартою має бути обмеженим.
3. Держави не повинні піддавати осіб, у тому числі нелегальних мігрантів, тортурам, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню під час видворення. Це стосується способу депортації, умов утримання та поводження з мігрантами протягом усього процесу.
4. Держави зобов’язані забезпечити, щоб процес депортації не створював реального ризику для життя мігранта.
5. Нелегальні мігранти мають право на певні процедурні гарантії, такі як право бути поінформованим про причини їхньої депортації, право оскаржити рішення та право на ефективні засоби правового захисту.
6. Україна зобов’язана проводити індивідуальну оцінку ситуації кожного мігранта перед тим, як розпочати процедуру депортації. Ця оцінка повинна брати до уваги відповідні фактори, такі як особисті обставини особи, потенційні ризики в країні призначення та вплив на сімейне життя мігранта.
7. Україна повинна враховувати право на повагу до сімейного життя. Заходи депортації мають бути пропорційними та враховувати вплив на сім’ю, зокрема на права та найкращі інтереси дітей. Особлива вразливість дітей повинна враховуватися понад усе, і є вирішальною та переважає над незаконністю перебування іноземця на території держави.

Проте, все таки варто підкреслити, що рішення та практика ЄСПЛ не є єдино правильним дороговказом, яким має рухатися Україна. Унікальність нашої ситуації передбачає, що певні рішення будуть прийматися вперше, формуючи таким чином нові прецеденти та практику. Проте, зазначені висновки з існуючої практики ЄСПЛ демонструють певні «червоні лінії», повне ігнорування яких може мати негативні наслідки для України на світовій арені.

Чи необхідність дотримання прав людини означає, що Україна нездатна формувати власну політику щодо колонізаторів?

Дотримання прав і свобод людини є обов’язком України. Але ця вимога не суперечить необхідності вирішення питань національної безпеки. Ба більше, ці дві цілі не є взаємовиключними, а багато в чому доповнюють одна одну. Наприклад, дотримання прав людини є необхідною умовою для забезпечення національних інтересів України, як от інтеграція до Європейського Союзу та НАТО, оскільки дотримання демократичних стандартів державою є однією з вимог її вступу до цих структур. І навпаки, якщо Україна вчинить або допустить вчинення масових порушень прав нелегальних мігрантів на території Криму, це може мати дуже серйозні наслідки як для національних інтересів, так і національної безпеки.

Такі припущення підтверджуються нещодавнім прикладом Азербайджану, який після відновлення власної територіальної цілісності фактично реалізовував політику, спрямовану на витіснення усіх вірмен, які проживали у Нагірному Карабасі, території, яка протягом десятиліть, відповідно до міжнародного права, була окупована Вірменією[2]. Дана ситуація підкреслила потенційні негативні наслідки політики держави на звільненій території, яка не враховує права та інтереси осіб, які перебувають на цій території, у тому числі осіб, які з юридичної точки зору перебувають там незаконно. Так, політика Азербайджана щодо Нагірного Карабаху спричинила занепокоєння міжнародної спільноти ймовірним порушенням азербайджанською стороною міжнародних норм, що викликало критику щодо порушень прав людини та поставивши під серйозну загрозу відносини Азербайджану із «західним світом»[3].

У випадку, якщо Україна допустить масові порушення базових прав нелегальних мігрантів, наслідки для нашої держави можуть бути набагато суттєвішими, оскільки наші звʼязки із глобальним «Західним світом» є набагато стійкішими, а повноцінна інтеграції в ЄС та НАТО – наша стратегічна мета. Отже, необхідність дотримання прав людини є не лише моральним і юридичним обов’язком України, але також відповідає нашим прагматичним інтересам.

Чи означає це, що Україна не зможе видворити з Криму російських колонізаторів?

Україна є суверенною державою, яка може формувати та реалізовувати власну державну політику у будь-якій сфері, у тому числі – демографічній та міграційній. Громадяни росії, які незаконно заїхали в Крим під час окупації, – незаконно перебувають на території України. Ба більше, масова присутність цих осіб після звільнення Криму аж ніяк не в інтересах України та українців. Видворення абсолютної більшості «понаїхавших» росіян є безумовною вимогою для стабілізації ситуації на цій території після деокупації, уникнення політичних криз у подальшому, а також є важливим елементом забезпечення справедливості для українців, які найбільше постраждали від російської агресії.

Але, як вже зазначалося раніше, Україна має виважено підходити до видворення російський нелегальних мігрантів, дотримуючись при цьому міжнародних стандартів. У іншому випадку, ми власними руками забезпечимо собі десятиліття судових процесів; наразимося на шалену критику з боку наших міжнародних партнерів, що значно ускладнить наш шлях в ЄС та НАТО; ускладнимо процес відновлення нашої держави після війни та підважимо репутацію України як демократичної та європейської держави, де дотримуються невідчужувані права людини – навіть злочинців і колонізаторів.

Чи ймовірне видворення нелегальних мігрантів із Криму є міжнародним злочином і «сталінською депортацією»?

«Сталінські» депортації кримських татар, інгушів, калмиків і багатьох інших національностей у 40-х роках XX століття є одним із найжахливіших злочинів, вчинених радянської владою на території сучасної України та інших держав. Ці заходи здійснювалися на основі національної приналежності, мали за мету покарання цілих народів і проведення «етнічних чисток».

Натомість, сучасна Україна є демократичною державою, де права та свободи людини займають невід’ємно важливе місце. Заходи із видворення нелегальних мігрантів здійснюються відповідно до законодавства та супроводжується судовими рішеннями та можливістю оскарження, що забезпечує захист прав людини. Видворення абсолютної більшості російських нелегальних мігрантів буде здійснюватися з дотриманням процедурних гарантій, моніторингом з боку міжнародних та неурядових організацій, що кардинально відрізняється від арбітражних дій радянської влади у минулому столітті. Отже, порівняння майбутнього видворення більшості нелегальних мігрантів із території деокупованого Криму та «сталінських депортацій» є не більше ніж маніпуляцією, оскільки ці процеси не мають між собою абсолютно нічого спільного.

Окрім цього, у відкритих джерелах іноді зустрічаються думки про те, що можливе видворення Україною нелегальних мігрантів з Криму у майбутньому є «депортацією». Проте, Римський статут МКС визначає депортацію або насильницьке переміщення населення як «насильницьке переміщення відповідних осіб шляхом виселення або інших примусових дій з території, на якій вони законно перебувають» (стаття 7 (2) (d). Отже, саме незаконність перебування громадян росії в Криму унеможливлює інтерпретацію їх видворення як міжнародного злочину.

Чи можливі винятки у випадку видворення нелегальних мігрантів із Криму?

Не має сумнівів, що абсолютна більшість російський колонізаторів покинуть Крим безпосередньо до або після звільнення півострова. Проте, вже зараз можна стверджувати, що окремі категорії таких осіб, ймовірно, матимуть можливість залишитися на території України. Перш за все, варто зазначити, що дії України, спрямовані на вирішення проблеми колонізації, неодмінно мають бути законними та відповідати нормам міжнародного права. Під час індивідуального розгляду кожної справи (нагадаємо, що колективні видворення є забороненими) неодмінно стане зрозуміло, що у нелегальних мігрантів можуть бути наявні особливі обставини або унікальні фактори, які необхідно брати до уваги. Наприклад, навіть відповідно до нинішнього українського законодавства забороняється примусово видворяти іноземців:

• до країн, де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека;
• які не досягли 18-річного віку;
• які сприяли Україні у відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації.

Іншим аспектом є те, що відповідно до українського законодавства, частина нелегальних мігрантів у майбутньому можуть мати підстави для повернення в Україну. Наприклад, якщо вони мають родину та дітей, які є громадянами України. У такому разі, не зовсім доцільним може бути видворення особи, якщо вона в перспективі матиме підстави повернутися.

Можна навести інший приклад. Наскільки доцільним може бути видворення громадянки росії, яка є нелегальною мігранткою, але не є активною прихильницею «русского мира» і вступила в шлюб із громадянином України на окупованій території й у цьому шлюбі народила дитину, яка відповідно до закону є громадянином України? Запитання є риторичним, адже інтереси дитини у цьому випадку мають бути в пріоритеті. Видворення матері може мати довготривалі негативні наслідки для добробуту дитини, тому таке рішення було б недоцільним.

Чи всі нелегальні мігранти в окупованому Криму становлять небезпеку для України?

Під час повномасштабної війни це запитання безумовно оцінюється та сприймається надзвичайно емоційно, оскільки запит на справедливість «тут і зараз» є дуже високим. Проте, щоб відповісти на це запитання, треба використовувати науковий підхід та об’єктивно і незаангажовано оцінювати всі ризики.

Не підлягає сумніву той факт, що значна кількість нелегальних мігрантів в окупованому Криму, перш за все – громадяни росії, становлять суттєву загрозу для України з низки причин, а саме:

1. Наявність серед них діючих або колишніх російських військових, правоохоронців, суддів, спецслужбовців, державних службовців, політиків та пропутінських активістів.
2. Ризик підсилення російських реваншистських настроїв у майбутньому через значну присутність її громадян в Україні.
3. Ризик виникнення суспільних конфліктів внаслідок присутності великої російської спільноти, особливо без їх інтеграції в українське суспільство.
4. Використання росією цієї спільноти російських громадян як засобу для дестабілізації України.

Проте, варто об’єктивно оцінювати всі ризики. І виходячи з цього, загрози, зазначені вище, випливають саме з російських громадян, оскільки саме росії є екзистенційною загрозою для України. Натомість – значна частина нелегальних мігрантів, які є громадянами інших держав, не ворожих Україні, такої загрози обʼєктивно не несуть. У першій частині цього матеріалу вже зазначалося, що значна кількість нелегальних мігрантів є громадянами інших держав, наприклад: Вірменії, Азербайджану, Узбекистану та інших. Можна припустити, що більшість громадян цих держав незаконно оселились на території окупованого Криму виключно з економічних міркувань, а тому – представляють значно меншу небезпеку ніж «ідеологічні» прихильники «русского мира». Значна кількість громадян цих держав вже тривалий час проживають в Україні, тому немає підстав стверджувати, що легалізація перебування на території України після деокупації Криму цієї частини нелегальних мігрантів нестиме загрозу національній безпеці України.

Підсумовуючи, усі потенційні загрози пов’язані саме з громадянами російської федерації та їхнім майбутнім на території України після деокупації Криму. Однак, ці загрози здебільшого не стосуватимуться громадян інших держав, які, хоча й незаконно перебувають на території окупованого Криму, не становлять небезпеки для України.

Іноземці, які проживали в Криму до 2014 року

Іншою категорією іноземців, щодо яких можливо буде недоцільним реалізація заходів з видворення з території України є ті, які проживали на території Криму законно до початку окупації, проте не продовжили посвідку на проживання після початку окупації.

Станом на початок 2014 року на території АР Крим та м. Севастополя проживало постійно або тимчасово 27,274 іноземців. Згідно з чинним законодавством, іноземці, які тимчасово проживають в Україні, повинні продовжувати термін перебування кожні 1-3 роки. Державна міграційна служба, яка займається цим питанням, не володіє інформацією щодо кількості іноземців на території окупованого Криму, які продовжили термін перебування після початку окупації. Можна з впевненістю зазначити, що такі особи не продовжили термін перебування, оскільки українське законодавство не передбачало такої можливості для них із 2014 року. Тому всі ці особи де-юре будуть вважатися нелегальними мігрантами, такими самими, як ті, хто нелегально заїхав в окупований Крим після 2014 року. Але прирівнювання цих осіб є абсолютно неправильним, оскільки як обставини, так і мотивація їх заїзду на територію України кардинально відрізняються. Відповідно і заходи, які будуть вживатися щодо таких осіб, мають бути відмінними.

Серед іноземців, які тимчасово проживали на території Криму на початок окупації, більшість мали громадянство таких країн: Азербайджан – 95 осіб, Білорусь – 87, Вірменія – 63, Йорданія – 162, Індія – 633, Нігерія – 444, Росія – 606, Туреччина – 497, Узбекистан – 265.

Серед іноземців, які проживали на території Криму на постійній основі, більшість були громадянами Росії – 16,665 осіб. Питання скасування посвідок на постійне проживання для цих осіб є окремою проблемою.

Яка позиція органів державної влади України щодо нелегальних мігрантів в окупованому Криму?

Протягом останніх років українські високопосадовці не один раз висловлювалися на тему незаконної присутності громадян росії в окупованому Криму. Наприклад, у 2021 році тодішній Міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков заявляв, що громадяни росії, які незаконно переїхали на територію окупованого Криму, не будуть депортовані[4]. Проте вже через місяць змінив позицію і заявив, що такі особи будуть депортовані[5]. Подібна позиція щодо необхідності видворення громадян росії була висловлена віце-прем’єром Іриною Верещук у 2023 році[6]. Також, за видворення громадян російської федерації після деокупації Криму висловлювалася Постійна Представниця Президента України в АР Крим Таміла Ташева[7].

Проте, публічні висловлювання політичних осіб не дорівнюють офіційній позиції держави щодо певної проблематики. Для того, щоб встановити позицію держави треба брати до уваги офіційні документи органів державної влади, законодавства і розроблені стратегічні документи.

Згадка про проблему присутності на території окупованого Криму значної кількості іноземців, перш за все – громадян росії, які незаконо заїхали туди після 2014 року, а також щодо необхідності формування рішення – містяться в низці офіційних державних документів, зокрема: Стратегія деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя[8], Пріоритетні кроки державної політики після деокупації Криму[9] тощо. Проте, в державних документах на цей момент відсутні конкретні рішення щодо цієї проблеми, хоча робота над цим питанням, очевидно, триває.

Багато країн у світі заохочують притік мігрантів до власних держав з економічних міркувань. Чи можуть економічні міркування бути достатнім аргументом для того, щоб дозволити певній частині нелегальних мігрантів залишитися на території України?

В умовах повномасштабної війни навіть сама пропозиція розглядати такий варіант звучить настільки радикально, що може спонукати відмовитися від такої ідеї. Проте, варто усвідомити, що після завершення війни Україна та все українське суспільство опиниться в зовсім інших умовах і обставинах, ніж ті, в яких перебуваємо ми нині. Варто пам’ятати, що після перемоги та відновлення контролю над Кримом головним викликом для України стане відновлення та забезпечення стрімкого економічного зростання, що також є необхідним для забезпечення належного фінансування Збройних сил з метою уникнення війни у майбутньому. У такому випадку, залучення додаткових людських ресурсів та підприємницького потенціалу шляхом інтеграції певної категорії нелегальних мігрантів до українського суспільства, може сприяти досягненню цих цілей.  Тому, не варто повністю виключати жоден сценарій, який може сприяти економічному розвитку та відновленню України після війни. Проте розгляд таких пропозицій має бути виваженим і відповідати інтересам України.

З одного боку, прагматичною причиною запровадження певних винятків щодо видворення нелегальних мігрантів із Криму після деокупації є необхідність формування візії поствоєнного відновлення України. У такому випадку, нам можуть знадобитися іноземці, які мають спеціальність/кваліфікації, необхідні Україні для економічного відновлення та розвитку.  Наприклад, Кабінетом Міністрів в 2018 році була прийнята постанова «Про затвердження переліку професій загальнодержавного значення, підготовка за якими здійснюється за кошти державного бюджету», якою визначено такі професії загальнодержавного значення: виноградар, бджоляр, бурильник експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту та газ, верстатник деревообробних верстатів, токар, живописець тощо. Загалом – це 25 професій. Даний перелік може бути взятий за основу. Є й інші переліки та критерії, затверджені Урядом України, які можуть бути корисними.

З іншого боку, якщо дозволити хоч і незначній кількості нелегальних мігрантів, особливо – громадян росії, залишитися на території України виключно з економічних міркувань, це може викликати у багатьох з нас відчуття шаленої несправедливості. Особливо це стосується тієї частини суспільства, яка найбільше постраждала від російської окупації Криму та російської війни загалом. І у такій ситуації запровадження винятків для нелегальних мігрантів з економічних міркувань може бути надзвичайно вибуховою та політично небезпечною темою.

Загалом, питання щодо доцільності окремих винятків щодо видворення нелегальних мігрантів є дискусійним і невизначеним. Але неспростовним залишається факт, що це не може поширюватися на осіб, які активно підтримували та взаємодіяли з окупаційною владою, вчиняли антиукраїнські дії або безпосередньо пов’язані з російською «елітою». І найважливіше, спочатку має відбутися відкрита дискусія в українському суспільстві з цього питання. Оскільки, будь-яке рішення з такого чутливого питання, яке зачіпає найглибше почуття справедливості в кожному з нас, якщо ухвалене без підтримки більшості суспільства – завчасно приречене на провал.

Владислав МІРОШНИЧЕНКО

_______________________________________

[1] https://www.helsinki.org.ua/wp-content/uploads/2024/06/Illegal_migrants_ukr_A4-kopiia.pdf

[2] https://rus.azatutyun.am/a/32618143.html?fbclid=IwAR2MxKH75TRJNkqG59DGzHAnC_g4-vG5STKmC19ls34hY9mGLHT5RANtl14

[3] https://www.europarl.europa.eu/news/en/press-room/20230929IPR06132/nagorno-karabakh-meps-demand-review-of-eu-relations-with-azerbaijan

[4] https://lb.ua/news/2021/02/03/476752_pereseleni_krimu_rosiyani_pislya.html

[5] https://www.pravda.com.ua/news/2021/03/28/7288095/

[6] https://www.unian.ua/war/vereshchuk-rozpovila-pro-dolyu-rosiyan-kolonizatoriv-pislya-zvilnennya-krimu-12266895.html

[7] https://www.pravda.com.ua/columns/2022/11/29/7378372/

[8] https://www.president.gov.ua/documents/1172021-37533

[9] https://ppu.gov.ua/press-center/priorytetni-kroky-ukrayinskoyi-derzhavy-pislya-deokupatsiyi-krymu/?fbclid=IwAR1IYtBox55ti-fqlolXkMeae2p4teVOHpgQZf68eKYP2RfoSnU3Ki67pnQ