Політика монументальної пропаганди російської окупаційної влади на Кримському півострові

Окупація Росією у лютому–березні 2014 року двох південноукраїнських регіонів – АР Крим та м. Севастополя – стала безпрецедентним  порушенням міжнародного права у постгітлерівській Європі та поклала початок російсько-українській війні. Відсутність у Кремля правових підстав для спроби анексувати територію іншої суверенної держави, явний та гострий дефіцит легітимності його політики з тимчасової окупації Криму призвели до намагань замаскувати від російської, української громадськості та світового співтовариства ці проблеми, зокрема, з допомогою гуманітарного інструментарію. До того ж він є важливою частинорю інформаційно-психологічної війни Росії проти України загалом. Однією із суттєвих складових такої політики держави-агресора стало застосування монументальної пропаганди на окупованому півдні Української держави.

Монументальне мистецтво через своє перебування у публічному просторі практично завжди пов’язано із владними структурами чи пануючими політичними силами.  Відповідно зміна політичним режимом ідеології чи заміна самого політичного режиму, захоплення території та інші подібні масштабні суспільно-політичні та військові процеси призводять до трансформації владної семіосфери загалом і «війн пам’ятників» зокрема. Не випадково ми бачили прояви останньої у 2020 р. в США під час багатомільйонного протестного руху після вбивства поліцейським чорношкірого Д. Флойда. Ще більш яскравий випадок із «ленінопадом» в Україні, який розпочався стихійно під час Революції Гідності, а пізніше переріс з ініціативи громадськості на державну політику. До речі, у січні–лютому 2014 р. процес знесення пам’яток засновнику тоталітарної комуністичної держави спостерігався і в Криму, але був перерваний російською окупацією.

Війни часто можуть конкурувати з революціями за масштабами «війн пам’ятників». Частина науковців прямо стверджує, що знищення пам’ятників противника є одним із напрямків ведення війни[1]. Це не випадково, адже пам’ятники та монументи не тільки перебувають у публічному просторі, а символічно його організовують. Війна ж є боротьбою не лише за реальний, а й за символічний простір. Окупаційна російська влада навесні 2014 р. розпочала з демонтажу українських пам’ятників.

Так, у Севастополі 25 квітня 2014 р. були демонстративно зняті із своїх місць пам’ятник прославленому гетьману та флотоводцю ХVII ст. П. Сагайдачному і монумент на честь 10-річчя ВМС України. На місці останнього було невдовзі встановлено переданий Міністерством оборони РФ пам’ятник російському адміралу Д. Сенявіну. В подальшому процеси демонтажу пам’ятників з українськими сюжетами не набули великого масштабу, хоча вони нерідко піддаються агресивним словесними нападкам у мас-медіа, деякі актам вандалізму[2], а окупаційна адміністрація неодноразово обмежувала можливості кримчан вільно проводити біля них публічні заходи та зупинила процес встановлення деяких таких об’єктів-носіїв українського дискурсу.

Росія опинилася в Криму щодо пам’ятників і монументів у дещо двозначному становищі – в регіоні було чимало пам’ятників, які були встановлені ще у період Російської імперії та СРСР і, відповідно, виражали російський та імперський дискурс. За часів незалежності України тематичний репертуар пам’ятників в Криму значно розширився, зокрема, через увічнення пам’яті про депортацію кримськотатарського народу, його історію і культуру загалом, зверненням до релігійної тематики чи сюжетів античного минулого. Але завдяки ліберальній політиці України, демографічній перевазі етнічних росіян серед кримського населення та цілеспрямованому впливу Росії значна частина скульптур і монументів, встановлених у Криму в 1991–2014 рр., відображали пам’ять про російських діячів, культуру та російську історію.

В умовах тимчасової окупації Криму Росією є всі підстави говорити про «монументальний бум» – у 2014–2020 рр. на території АР Крим і м. Севастополя встановлено, за неповними відомостями, 150 пам’ятників, що значно перевищує показник всього періоду Російської імперії (1783–1917 рр.). А за часів Романових Крим вважався у володіннях царів одним із найбільш насичених регіонів такого роду об’єктами. Зазначимо, що показник у 150 пам’ятників є дещо заниженим, оскільки у наше поле зору попала їх абсолютна більшість, втім не всі. Не враховані у ньому і меморіальні дошки, які виконують аналогічні ідеологічні функції. Деякі з виявлених об’єктів є позаполітичними, але все ж значна частина пам’ятників створена з метою насадження ідеології держави-агресора і більшість є носієм імперського і російського дискурсів.

Варто наголосити, що така активність у монументальній сфері протягом останніх років носить протиправний характер, оскільки суперечить національному українському законодавству і міжнародному праву. Відповідно до законодавчих норм України пам’ятники встановлюються або з дозволу місцевих органів влади і самоврядування, або, як наприклад, пам’ятники видатним державним діячам, за рішенням українського уряду. З весни 2014 р. на тимчасово окупованій території АР Крим і м. Севастополя, відповідно до законодавства України, легальні органи влади і самоврядування відсутні, а Кабмін України жодних дозволів на спорудження пам’ятників на окупованій території не видавав, тому всі меморіальні об’єкти, встановлені відтоді, не мають належних дозвільних документів. До того ж значна частина з них несе імперську та українофобську ідеологію, яка негативно впливає на громадян України на тимчасово окупованій території.

Серед встановлених і відновлених навесні 2014–восени 2020 рр. пам’ятників є не менше 48 бюстів, 27 пам’ятних знаків (в тому числі 8 православних поклінних хрестів), 64 пам’ятників і скульптур (в тому числі 35 фігур героїв казок і мультфільмів), 4 меморіальних комплексів, один з яких перебуває у стадії активної розбудови, а один планують відкрити у середині листопада 2020 р. Ще кілька, серед яких значні пам’ятники у Севастополі (пам’ятники Потьомкіну), Феодосії (стела «місто воїнської слави») та деяких інших місцях, перебувають у стадії побудови.

Щодо сюжетів 150 пам’ятників, які нами виявлено, то 12 з них можна прямо віднести до «неоімперської» тематики (анексія Криму у 2014 р., боротьба з Революцією Гідності, агресія Росії проти України у 2014–2020 рр.), 25 увічнюють пам’ять діячів і подій Російської імперії, 44 – діячів і події періоду Радянської Росії і СРСР, 18 присвячені релігійній тематиці, 7 – радянським і російським прикордонникам, 44  – іншим темам (кримськотатарському письменнику С. Еміну, балалайці, лідеру білих генералу П. Врангелю, президенту США Ф.Д. Рузвельту, кубинському революціонеру Ф. Кастро, чебуреку, котам, героям казок і мультфільмів).

Не має вводити у оману відносно незначна кількість пам’яток, де прямо відображена неоімперська тематика – тимчасова окупація Криму та прагнення РФ його анексувати (у реваншистській ідеології Кремля «возз’єднання Криму з Росією»), увічнення солдатів окупаційної армії чи подій із захоплення військово-морської бази ВМС України. Частина подібних пам’яток ще розробляється, але головне, що більшість об’єктів, які незаконно споруджені у 2014–2020 рр. в Криму, працюють на концепт «Російського світу» та нерідко відверто слугують виправданню сучасної агресії Росії проти України.

Де-факто прямо підтримують ці ідеї 7 пам’ятників прикордонникам, які встановлені у різних населених пунктах Криму протягом останніх 6 років.  Всі вони мають підкреслювати перебування окупованої української території у нібито «російських кордонах».

Якщо ж, наприклад, взяти сферу новозбудованих релігійних пам’ятників, то вони не просто присвячені лише православ’ю, причому здебільшого постатям пов’язаним саме з російською його гілкою, а не багатому кримському ранньохристиянському та середньовічному спадку. Вони здебільшого інтерпретуються саме у російському неоімперському дискурсі. Так, наприклад, під час відкриття у грудні 2019 р. у Керчі пам’ятника князю Глібу та ігумену Нікону російські офіційні особи, які незаконно прибули на цю подію в Крим з Росії, та представники окупаційної російської адміністрації, а у подальшому російські ЗМІ твердили, що цей об’єкт нібито відображає єдність Криму з Росією. Недолугим з точки зору здорового глузду є те, що князь Гліб Святославович, який належав до чернігівської гілки Рюриковичів, та Никон, який був ігуменом Києво-Печерського монастиря, мають символізувати не єдність з серцевиною Київської Руси та її сучасним варіантом Україною-Руссю, а з Московією-Росією, ядро якої сформувалося набагато пізніше за життя увічнених діячів. Та російські пропагандисти пішли далі. Наразі Російське військово-історичне товариства планує встановити під Керчю пам’ятник апостолу Андрію Первозваному з метою увічнення … «єдності Криму з Росією». За останні роки в Криму встановлено не менше чотирьох об’єктів на честь князя Олександра Невського, визнаного святим. Втім, як мінімум, у двох випадках це було пов’язано з тим, що його вважають покровителем … російської морської піхоти. Навіть бюст святителю Луці (Войно-Ясенецькому) в Керчі примудрилися встановити у сквері «Возз’єднання», а на його відкритті у 2015 р. клірик УПЦ МП (чи РПЦ в Україні) молився за владу та «воїнство» Росії[3].

Ще один показовий приклад як пропагується неоімперська ідеологія у здавалося б далеких від політики сферах. Відкриття групи скульптур-героїв російських казок та радянських мультфільмів у 2015 р. у Севастополі представники проекту «Аллея слави Росії» приурочили до річниці анексії Криму Росією. На жаль, це не поодинокий випадок, а скоріше правило.

Російська дослідниця Д.Г. Чубукова на підставі аналізу спорудження пам’ятників у «російському Криму» у 2014–2018 рр. робить висновок про «яскраво виражений мілітаризм»  новітньої монументалізації, яка тісно пов’язана з війною – увічненням воєнних героїв, полководців, військових подій, винахідників зброї, небесних покровителів воїнів[4]. Яскравим підтвердженням вірності цієї тези стало встановлення у рамках проекту «Аллея російської слави» у листопаді 2019 р. бюста М. Калашнікова з автоматом у руках на подвір’ї школи № 29 у Сімферополі. Нерідко державницько-мілітаристська монументальна пропаганда носить відверто надлишковий характер. Так, наприклад, у 2015 р. поруч з пам’яткою – Кутузовським фонтаном (1956 р.) із барель’єфом полководця – було встановлено малохудожній бюст М. Кутузова.

Під час окупації Криму було встановлено не лише конфліктогенні новітні неоімперські пам’ятники, а й реалізовано скандальні проекти, які до війни були заблоковані через спротив органів кримськотатарського самоврядування, української громадськості та інших структур громадянського суспільства. Так у 2005 р. влади Криму та України через протести частини кримчан відмовились приймати в дар по-суті сталіністський твір російського скульптора З. Церетелі.  Російська окупаційна адміністрація проігнорувала думку кримських татар та інших антисталінські налаштованих сил і у лютому 2015 р. все ж встановила у Лівадії десятитонну бронзову скульптуру «Великій трійці» – главам держав-учасникам Ялтинської конференції  1945 р. Просталінська спрямованість твору підкреслюється тим, що скульптор зафіксував момент, коли президент США і прем’єр-міністр Великобританії дивляться на голову РНК СРСР Й. Сталіна. Подібним чином в окупованому Сімферополі у 2016 р. відновили багатофігурний монумент Єкатерині ІІ, демонтований ще у 1921 р. і  спроба почати відбудовувати який у 2007 р.  викликала конфлікт із кримськотатарськими активістами, які сприймають постать «розпутної імператриці» як символ знищення кримськотатарської державності, бід та пригнічення корінного народу у наступний історичний період. І, звісно, відновлений об’єкт доповнили написом у неоімперському дусі: «Пам’ятник відроджено на честь возз’єднання Криму з Росією у 2014 році назавжди»[5].

Під час «монументального буму» в окупованому Криму було чимало скандалів. Так, наприклад, депутати Держдуми зібрали ще у 2015 р. 10 млн. рублів на, звісно, незаконне встановлення у Севастополі вже другого пам’ятника фавориту Єкатерини ІІ Г. Потьомкіну, вклали ці гроші в один з банків Криму, який збанкрутував. Наразі вдруге збирають кошти на його спорудження. Але найбільш неочікуваний скандал виник навколо найдорожчого проекту, який до того ж було «спущено» у Севастополь очільником Кремля, – пам’ятника «Примиренню» білих і червоних (заявлена вартість лише самого монументального комплексу 190 млн. рублів, облаштування території навколо в рази дорожче). Ініціювали його створення російські емігранти ще до російсько-української війни, але з її початком запропонували спорудити його на Керченському півострові.  Президент РФ у 2017 р. вирішив встановити монумент «Примиренню» у Севастополі. Ця ідея зустріла досить активний ррспротив прорадянські налаштованої частини севастопольців, які кілька років поспіль проводили публічні заходи і збирали підписи з протестами. Севастопольська окупаційна адміністрація їм навіть обіцяла змінити назву пам’ятника, але хай і затримками, але у листопаді 1920 р. цей об’єкт збираються відкрити.

На його відкриття, як і на інші подібні заходи, напевно приїдуть без дозволу легітимної української влади представники держструктур Росії. Що стане черговим порушенням законодавства.

Серед акторів, які беруть активну участь у «монументальному бумі» в Криму, є представники органів влади РФ, державні органи Росії, державно-громадські структури на кшталт Російського історичного товариства та Російського військово-історичного товариства (обидва утворені згідно з указом президента, очолюються представниками влади та отримують дуже значні бюджетні суми на свою діяльність), афілійовані з російською владою організації на кшталт Російського імператорського палестинського товариства, представники російського мистецького істеблішменту та бізнесу, зокрема ініціатор проекту «Аллея російської слави» краснодарський бізнесмен Михайло Сердюков, діячі російської окупаційної адміністрації тощо.

Масштаби «монументального буму» на тимчасово окупованій території АР Крим і Севастополя вельми значні, що видно навіть за нашими неповними відомостями, і прогноз стабільно негативний. Найближчими роками, ймовірно, подібна незаконна діяльність продовжиться. Велика частина новозбудованих у цих регіонах пам’ятників відображає російську неоімперську ідеологію, носить відверто антиукраїнський і антидержавний характер, є конфліктогенною як для кримського соціуму, так й всієї української політичної нації. Ця ситуація стала результатом цілеспрямованих дій влади Росії та її окупаційної адміністрації із розколу України, анексії її південних регіонів, елементом здійснення політики соціокультурного віддалення чи ізоляції кримчан від українського гуманітарного простору, перетворення кримського населення на носіїв антизахідних та антиукраїнських поглядів, поступової маргіналізації та асиміляції деяких неросійських етнічних спільнот. До того ж всі пам’ятники в Криму встановлюються без належних дозвільних документів легальних органів влади і самоврядування, а на їх відкриття прибувають особи з Росії у порушення законодавства України.

За цих обставин влада держави-суверена має виробити свою ефективну відповідь і на цей виклик, адже гуманітарна агресія Росії спрямована на спроби символічно «привласнити» тимчасово окуповану територію Криму, завадити її деокупації та реінтеграції.

З метою зменшення, а у перспективі подолання наслідків незаконної діяльності Росії та її окупаційної адміністрації на тимчасово окупованій території АР Крим і м. Севастополя у сфері демонтажу і спорудження пам’ятників, захисту прав і свобод громадян, сприяння відновленню суверенітету і територіальної цілісності України пропонуємо:

­- Міністерству культури та інформаційної політики України створити структурний підрозділ для моніторингу ситуації із збереженням культурних цінностей і створення реєстру нелегально встановлених пам’ятників;

– Міністерству культури та інформаційної політики України спільно Міністерством реінтеграції тимчасово окупованих територій України, Представництвом Президента України в АР Крим здійснювати постійний моніторинг діяльності із встановлення пам’ятників на тимчасово окупованій території Криму і передавати цю інформацію правоохоронним органам України;

­- Прокуратурі АР Крим, ГУ Національної поліції України в АР Крим і м. Севастополі, ГУ СБУ в АР Крим виявляти факти порушень у сфері встановлення пам’ятників на тимчасово окупованій території Криму та давати їм правову оцінку;

– органам влади України при розробці стратегії і тактики із деокупації та реінтеграції АР Крим і м. Севастополя визначити категорії незаконно встановлених пам’ятників, які підлягають: 1) демонтажу і утилізації (на нашу думку, до них належать насамперед об’єкти неоімперського характеру), 2) музеєфікації,  3) легалізації тощо; розробити проекти пам’ятників, які будуть встановлюватися одразу після демонтажу нелегальних об’єктів;

– органам влади України включити у санкційні списки осіб, які беруть особливо активу участь у незаконному встановленні на тимчасово окупованій території  пам’ятників, таких наприклад як керівники Російського військово-історичного товариства, Російського історичного товариства, Російського імператорського палестинського товариства, підприємець М. Сердюков, скульптор С. Щербаков (автор пам’ятника солдату російських окупаційних військ у Сімферополі та низки інших незаконно встановлених в окупованому Криму пропагандистських об’єктів).

Андрій ІВАНЕЦЬ, кандидат історичних наук,

член Вченої ради НДІ українознавства

Фото з відкритих джерел

Інформаційний партнер редакція газети “Кримська світлиця”

_____________________________

[1] Федулин А.А., Багдасарян В.Э. Монументальная скульптура и борьба идеологий: история и актуальные вызовы. Современные проблемы сервиса и туризма. 2013. № 4. С. 12.

[2] Вандалы опять раскарсили памятник Шевченко в цвета украинского флага. 21.07.2016 [Електронний ресурс]. URL : https://crimea.ria.ru/society/20160721/1106295716.html

[3] В Керчи открыт и освящен памятник святителю Луке Войно-Ясенецкому. http://feodeparch.com/featured/v-kerchi-otryit-i-osvyashhen-pamyatnik-v-chest-svyatitelya-luki-voyno-yasenetskomu.html (дата перегляду: 11.11.20).

[4] Чубукова Д. Г. Памятники российского Крыма: символическое закрепление полуострова в составе России. Вестник РГГУ. Серия «Литературоведение. Языкознание. Культурология. 2019. № 4. С. 115.

[5] В Симферополе открыли памятник Екатерине ІІ. 19.08.2016. [Електронний ресурс]. URL : https://korrespondent.net/ukraine/3734064-v-symferopole-otkryly-pamiatnyk-ekateryne-II