Міністр промисловості і торгівлі рф Антон Аліханов у вересні 2025 року здійснив робочий візит на тимчасово окуповані території України – зокрема, до Донецької та Луганської областей (так звані «ДНР» і «ЛНР»). Цей «високопрофільний» візит відбувся на тлі нещодавно проведених росією псевдовиборів в цих регіонах та був покликаний продемонструвати інтеграцію окупованих територій у російський економічний простір.

За офіційними даними, впродовж дводенної поїздки Аліханов провів зустрічі з керівництвом окупаційних адміністрацій – з «главою ДНР» Дєнісом Пушиліним та «головою уряду ЛНР» Єгором Ковальчуком[1]. На цих зустрічах обговорювалися плани відновлення промисловості регіону, її подальшої інтеграції в економіку країни-окупанта та залучення російських інвестицій. 

Візит мав не лише економічне, але й політичне підґрунтя. Його варто розглядати як сигнал місцевому населенню і елітам, що москва серйозно ставиться до економічного «відродження» окупованих територій та їхньої повної інтеграції. Таким чином, кремль прагне зміцнити контроль над регіоном і продемонструвати внутрішній аудиторії успіхи в «реабілітації» захоплених земель. 

Офіційна програма та цілі візиту 

За офіційними повідомленнями російських та окупаційних медіа, Антон Аліханов прибув на Донбас з метою оцінити стан промислових підприємств, окреслити потреби їхнього відновлення та погодити подальші кроки підтримки з федерального бюджету. 

У ході зустрічі з гауляйтером «ДНР» Дєнісом Пушиліним було заявлено, що підприємства окупованої частини Донеччини мають «хороші перспективи» інтеграції в російський ринок і коопераційні ланцюги[2]. Міністр повідомив, що починаючи з 2026 року росія спрямує додаткові ресурси на відновлення і розвиток промислових підприємств Донецької області, а також на створення в регіоні індустріальних парків та технопарків[2]. Ці заяви узгоджуються із загальною політикою кремля щодо економічного закріплення контролю над ТОТ: раніше було анонсовано федеральну програму відбудови Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Запоріжжя з фінансуванням близько 940 млрд рублів на 2025–2027 роки[3]. 

Під час відвідин окупованої частини Луганщини Аліханов провів нараду з так званим головою уряду «ЛНР» Єгором Ковальчуком. За повідомленням Мінпромторгу рф, домовлено про збільшення фінансування Фонду розвитку промисловості «ЛНР» у наступному році понад заплановані обсяги[4]. Крім того, поставлено завдання спільно з місцевою «владою» підготувати до 1 грудня 2025 року трирічну програму розвитку промисловості регіону[4]. 

Отже, офіційна мета візиту – не лише інспекція підприємств, але й стратегічне планування їхньої інтеграції та розвитку під егідою Москви. 

Склад делегації. Офіційні джерела не розкривають повний персональний склад російської делегації, яка супроводжувала міністра Аліханова у поїздці окупованими територіями. Можна припустити, що разом із головою Мінпромторгу до «ДНР» та «ЛНР» прибули заступники міністра та експерти профільних департаментів, які відповідають за промисловий розвиток «нових регіонів» (так російська влада називає окуповані рф території України – ред.). Зокрема, федеральний Фонд розвитку промисловості та інші підвідомчі організації Мінпромторгу могли бути представлені співробітниками, які займаються проєктами на окупованій частині Донбаса. 

На місцях до робочої групи Аліханова приєднувалися представники окупаційних адміністрацій та локальних органів управління промисловістю. Наприклад, при відвідуванні луганського заводу «Лугамаш» разом із міністром були присутні «голова уряду ЛНР» Єгор Ковальчук та «міністр промисловості та торгівлі ЛНР» Владіслав Варшавскій[22]. Вони брали участь в огляді виробничих цехів та обговорювали плани розвитку підприємства, що свідчить про координацію між федеральною делегацією та місцевими «міністерствами» промисловості[29]. У Донецьку в робочій нараді Аліханова з «головою ДНР» також брали участь «керівники профільних міністерств республіки» – зокрема відповідальні за промисловість, економічний розвиток та фінансову підтримку підприємств. 

Таким чином, делегація Аліханова фактично включала не лише федеральних чиновників, а й взаємодіяла на місці з регіональними окупаційними структурами, забезпечуючи експертний супровід питань, що обговорюються. 

Ключові промислові об’єкти, відвідані під час візиту 

Під час поїздки Антон Аліханов разом із представниками окупаційних адміністрацій особисто відвідав низку великих заводів окупованої частини Донбасу – як діючих, так і тих, що зазнали значних руйнувань у ході збройної агресії росії проти України. Делегація оглянула виробничі майданчики провідних підприємств окупованого регіону, після чого було визначено заходи підтримки цих заводів на найближчі три роки[5],[5]. Нижче наводимо об’єкти, що були в центрі уваги окупаційної делегації. 

Донецький металургійний завод (ДМЗ) – один з найбільших металургійних комбінатів окупованої Донеччини. За повідомленнями російських медіа, підприємство продовжує функціонувати, попри пошкодження внаслідок війни[6]. Також окупаційні ЗМІ повідомляють, що на заводі працює близько 3 тисяч працівників, і він, навіть, забезпечує теплом та гарячою водою дитсадки і школи Донецька[7]. 

Завод «Енергоспецмаш» – машинобудівне підприємство в Донецьку, що спеціалізується на випуску обладнання для металургії та гірничодобувної галузі. Цей завод теж був оглянутий делегацією. За інформацією Міністерства промисловості рф, на «Енергоспецмаші» станом на вересень 2025 відновлено і запущено в експлуатацію близько 90% виробничого обладнання[10]. Іншими словами, підприємство майже повністю поновило свою технологічну спроможність після простою і наразі виготовляє продукцію для потреб металургійного комплексу. 

«Азовмаш» – колишній гігант важкого машинобудування у місті Маріуполь, який до повномасштабного вторгнення виробляв залізничні вагони, цистерни, обладнання для металургії тощо. Під час бойових дій в 2022 році комплекс «Азовмашу» зазнав серйозних руйнувань, оскільки Маріуполь був епіцентром боїв. Попри це, російська окупаційна влада заявляє, що підприємство «змогло вижити» і продовжує працювати в надскладних умовах[6]. Конкретні обсяги чи номенклатура виробництва не розголошуються, що не дозволяє незалежно оцінити рівень активності заводу. Імовірно, мова йде про часткове відновлення або збереження окремих цехів. Маріуполь відрізаний від глобальних логістичних шляхів, тому відновлений «Азовмаш», ймовірно, орієнтований на внутрішні потреби окупованих територій чи рф (наприклад, ремонт техніки, виготовлення контейнерів тощо). У ході візиту Аліханов і гауляйтер «ДНР» Пушилін відвідали майданчики «Азовмашу» особисто, демонструючи увагу до його долі[5]. 

«Азовелектросталь» – ще одне металургійне підприємство Маріуполя, розташоване поблизу заводу «Азовсталь». Відомо, що російська адміністрація планує кардинально перепрофілювати ці промислові майданчики. За словами колаборанта Дєніса Пушиліна, територію колишніх заводів «Азовсталь» і «Азовелектросталь» збираються розділити на ділянки та передати окупаційним російським інвесторам для створення індустріального парку[11]. Тобто, на місці зруйнованих металургійних гігантів має з’явитися кластер менших виробництв, потенційно орієнтованих на різні галузі (машинобудування, металоконструкції, логістика тощо). Це стратегічний крок москви – замість відбудови величезного комбінату, який нині недоцільний, залучити приватний російський капітал для організації нових виробництв на готових проммайданчиках[11]. Поки що цей проєкт знаходиться на стадії планування; реальних інвесторів або строків запуску не названо. 

Луганський завод «Лугамаш» – машинобудівне підприємство в Луганську, яке до збройної агресії росії проти України спеціалізувалося на виробництві обладнання для залізничного транспорту та іншої техніки. Наразі завод фактично контролюється російською компанією «Трансмашхолдінг» (входить до її структури)[12]. В межах візиту Аліханов відвідав «Лугамаш» і обговорив перспективи створення на його базі індустріального парку[12]. Місцева окупаційна влада підтримала ідею: власник підприємства (тобто «Трансмашхолдінг») за рекомендацією Мінпромторгу рф вирішив розмістити на території заводу декілька незалежних виробництв – резидентів індустріального парку[12]. 

Офіційно оголошені результати та плани «розвитку» 

За підсумками візиту було публічно оголошено низку ініціатив, «спрямованих на стимулювання промисловості» окупованих територій у середньостроковій перспективі. Нижче наведено головні з цих «планів», підтверджені відкритими джерелами. 

Міністр промисловості рф Аліханов заявив, що з 2026 року буде спрямовано додаткові ресурси на відновлення та розвиток підприємств Донецької області (мається на увазі окупована росіянами частина – ред.)[2]. Хоча конкретні суми не названо, очевидно йдеться про вливання з федерального бюджету рф або спеціальних фондів. 

Створення індустріальних парків було одною з ключових фраз у риториці Аліханова. Концепція полягає в тому, щоб на базі зруйнованих або недіючих великих заводів облаштувати майданчики для кількох менших виробництв, які можуть швидше адаптуватися до існуючих умов. 

Офіційно анонсовано кілька таких проєктів: по-перше, індустріальний парк в окупованому Донецьку, який планують побудувати до 2031 року[14] (ймовірно, на околиці міста або на території колишнього промислового гіганта, деталі не уточнено). 

За результатами переговорів, російська сторона окреслила інструменти підтримки промисловості на окупованих нею територіях. Зокрема, заплановано збільшити фінансування регіональних фондів розвитку промисловості (на прикладі «ЛНР» – обсяг докапіталізації Фонду розвитку промисловості буде вищим за початково закладений)[4]. Також, домовлено про податкові та адміністративні преференції для підприємств окупованого Донбасу, щоб стимулювати їхню конкурентоспроможність. 

Багато з озвучених планів мають показовий характер. Схожі обіцянки російська влада озвучувала й раніше, але їх реалізація буксує через брак ресурсів, корупцію та триваючу війну. З великого обсягу фінансів, заявленого на розвиток Донбасу, значна частина може піти на поточні витрати або бути перенаправлена, тож не всі проєкти справді будуть завершені в зазначені терміни. Тим не менш, сам факт оголошення масштабних інвестицій свідчить про намір рф утримувати ці території в довгостроковій перспективі. 

Реакції та реальний стан промисловості: погляд з України та незалежних джерел 

Офіційна російська риторика під час візиту Аліханова була оптимістичною – наголошувалося на «відродженні» промисловості Донбасу, створенні тисяч робочих місць та інтеграції в економіку рф. Пропагандистські медіа рф підкреслювали, що попри роки війни тамтешні заводи «продовжують працювати на благо країни» і навіть можуть стати новим центром зростання російської індустрії[6][17]. Наприклад, прокремлівський канал «Царьград» пафосно заявив: «Донбас сьогодні опинився в центрі масштабної програми відновлення і розвитку, і перший крок вже зроблено... Перед владою та промисловцями стоїть ключове завдання – перетворити регіон на новий центр російської індустрії»[18]. 

Однак українські та міжнародні спостерігачі дають радше протилежну оцінку, вказуючи на глибоку кризу промисловості окупованих територій та маніпулятивність російських заяв. 

Центр протидії дезінформації РНБО України звертає увагу, що гучні заяви кремля про економічне зростання на ТОТ приховують катастрофічне становище реального сектору. За даними об’єднання керівників ключових металургійних і коксохімічних підприємств Донеччини й Луганщини (так звана компанія «ЮГМК»), станом на літо 2025 року металургія Донбасу опинилася на межі повного занепаду[19]. 

Українська сторона також вказує на разюче скорочення масштабів промислового виробництва на окупованих територіях порівняно з довоєнним періодом. Для ілюстрації: очільник Мінпромторгу рф Антон Аліханов похвалився, що на ТОТ станом на 2025 рік нібито «стабільно працюють» 637 промислових підприємств[23]. Російська пропаганда подає цю цифру як «велику перемогу» і доказ успішного відродження економіки[23]. 

З міжнародної точки зору, будь-які інвестиції та економічна активність рф на окупованих територіях України вважаються незаконними. Уряд України послідовно наголошує, що жодні угоди чи проєкти на ТОТ не матимуть юридичної сили і будуть анульовані після деокупації. 

Зокрема, українське МЗС регулярно засуджує візити російських посадовців на окуповані території як такі, що порушують суверенітет і територіальну цілісність України. Візит Аліханова не став винятком: українські офіційні особи охарактеризували його як черговий крок рф до «інтеграції шляхом поглинання» українського Донбасу, що суперечить нормам міжнародного права. Західні країни також не визнають жодних економічних трансформацій на окупованих територіях, оскільки ті є результатом агресії. Євросоюз і США продовжують режим санкцій, що забороняє інвестиції та економічну взаємодію з підприємствами в Криму, ОРДЛО та інших окупованих районах. Це означає, що будь-які російські інвестори чи компанії, які залучаються до проектів на Донбасі, фактично діють в ізоляції від світових ринків. 

Наприклад, інформація про участь іранських фахівців у відновленні Донецького метзаводу[7] свідчить про вимушеність рф звертатися по допомогу до країн-ізгоїв, адже доступ до технологій і експертизи розвинених країн для неї закритий. Така залежність від санкційних партнерів (Іран, Північна Корея тощо) обмежує можливості модернізації промисловості на ТОТ. 

Ймовірно, російська влада розглядає промислові підприємства Донбасу не лише в економічній, а й у військово-стратегічній площині. Металургійні заводи можуть постачати сталь для укріплень чи ремонту техніки, а машинобудівні – виробляти комплектуючі для військових потреб, що пояснює наполегливість, з якою москва тримається за ці збиткові активи. Відновивши частково роботу заводів, кремль прагне показати, що захоплені території здйснюють вклад в «обороноздатність та економіку» країни-агресора. Втім, безперервні бойові дії поблизу і ризик ударів по інфраструктурі стримують будь-яке масштабне розгортання виробництва. 

Висновки. Візит міністра промисловості рф Антона Аліханова на ТОТ України у вересні 2025 року став показовим епізодом політики Кремля щодо тимчасово окупованих територій України. Підтверджені факти свідчать, що росія активно демонструє готовність інвестувати у промисловість Донбасу, озвучує амбітні плани відновлення заводів та створення індустріальних парків. На зустрічах з маріонетковою владою «ДНР» і «ЛНР» були узгоджені конкретні кроки – додаткове фінансування з 2026 року, розробка трирічних програм розвитку, стимулювання інтеграції підприємств у російські виробничі ланцюжки. На практиці вже здійснюються деякі відновлювальні проєкти: наприклад, запущено більшу частину обладнання заводу «Енергоспецмаш», частково функціонує Донецький металургійний завод та інші майданчики. 

Втім, реальна картина значно складніша й менш оптимістична. Незалежні українські та міжнародні джерела вказують на глибокі структурні проблеми промисловості окупованого Донбасу: масове знищення інфраструктури, падіння виробництва до історичного мінімуму, неконкурентоспроможність підприємств без дотацій і захисту та фактичну ізоляцію від світових ринків. Навіть ті заводи, що працюють, роблять це зі збитками та потребують постійної допомоги (як приклад – ДМЗ з хронічними фінансовими втратами). Російські обіцянки інвестувати мільярди рублів в окупований регіон можуть стикнутися з реальністю браку ресурсів або неефективного їх використання. 

Для української сторони подібні «інтеграційні» поїздки російських посадовців є ще одним доказом наміру кремля де-факто закріпитися на захоплених територіях. Водночас, кожен такий крок фіксується і аналізується: підтверджені факти про стан економіки Донбасу під окупацією будуть важливими при оцінці збитків та плануванні післявоєнної відбудови. Візит Аліханова висвітлив як наявність певних виробничих потужностей на ТОТ (що потенційно можуть бути реінтегровані в українську економіку після деокупації), так і масштаби руйнувань та деградації, спричинених російською агресією. Для експертного середовища очевидно, що російська модель «відродження» Донбасу носить переважно показовий характер: вона покликана підтримати пропагандистський наратив про успішну «русскую весну», але суттєво не вирішує нагальних проблем регіону. 

У підсумку, візит міністра Аліханова можна розглядати як індикатор довгострокових планів РФ щодо окупованих територій. Кремль, схоже, готується утримувати і освоювати ці окуповані регіони економічно в найближчі роки, спираючись на ручне управління та фінансові вливання. Однак стійке відновлення промисловості Донбасу малоймовірне без широкого залучення зовнішніх ринків, модернізації та миру. Поки триває війна, а світова спільнота не визнає спроб анексії, окупаційна промислова політика залишатиметься вразливою: як показала практика, будь-які об’єкти можуть стати цілями ударів, логістика – порушеною, а інвестори – під санкціями. З точки зору економічної доцільності, росія наразі фактично дотує депресивний регіон, щоб підтримувати видимість його інтеграції, що навантажує бюджет рф, а витрати продовжуватимуть зростати, якщо обіцяні проєкти втілюватимуться, не приносячи швидкої віддачі. 

Вояж Аліханова на окуповану територію підтвердив відому тенденцію – Москва форсує адміністративну і економічну інтеграцію ТОТ, але реальні успіхи цієї політики досить скромні і досягаються ціною великих витрат. Подальший розвиток ситуації залежатиме від перебігу війни: у разі тривалого конфлікту росія, ймовірно, продовжить утримувати на плаву кілька ключових заводів (переважно для власних потреб) та імітувати «процвітання» регіону для пропаганди. 

З іншого боку, успіхи ЗСУ або посилення санкцій можуть звести нанівець і ці обмежені здобутки, адже промисловість Донбасу залишається вразливою і в ізоляції. Українській державі та міжнародним партнерам варто й надалі відстежувати економічні процеси на окупованих територіях: будь-які дані про стан підприємств, інвестиції чи персоналії (як-от поїздки російських міністрів) є важливими для розуміння намірів рф та оцінки майбутніх викликів відбудови. Україна вже зараз фіксує факти розграбування та руйнації промислової бази Донбасу, що в подальшому стане основою для міжнародних позовів і репараційних претензій.