Про деякі теоретичні та практичні аспекти реінтеграції

15.02.2023, 11:52

Поділитись

Якщо сформулювати запит про пошук публікацій з теорії післявоєнної реінтеграції (Theory after military reintegration), будуть запропоновані публікації на тему реінтеграції військовослужбовців і ветеранів війни^1-3.

В опублікованих матеріалах зазначається, що наукова, дослідницька думка сьогодні розглядає категорію реінтеграції виключно в контексті людини, її інтересів, її соціалізації, її подальшого післявоєнного життя.

Новим передовим поглядом і напрямом досліджень у західній науці на тему реінтеграції вважається розгляд реінтеграції людини в тісному зв’язку з такими дисциплінами, як політична економія та соціологія.

Західними дослідниками цього питання наголошується, що існує два підходи у питаннях формування політики реінтеграції:

Програмний підхід, зокрема, пропонована програмна підтримка міжнародними та національними агенціями.
Модель, в якій центральне місце посідають учасники подій (комбатанти).

Одне зауваження. Комбатант – безпосередній учасник бойових дій. І справді, людям, які брали участь у бойових діях, вкрай необхідна реінтеграція, а ще більше реабілітація. Це тим більше необхідно, якщо пам’ятати, що 20 лютого ми фіксуватимемо перетин 9-річного рубежу продовження російсько-української війни, боротьби України за свою незалежність.

У цьому контексті залишається відкритим питання: в яке суспільство, в яку систему відносин реінтегруватимуться українські ветерани війни?

Реінтеграція тривалий час залишалася маловивченим і недостатньо фінансованим третім елементом системи РДР (DDR) – роззброєння, демобілізація, реінтеграція⁴.

Абсолютно поза увагою залишається інший аспект реінтеграції – реінтеграція людей, які не брали безпосередньої участі у бойових діях, але постраждали внаслідок війни. Постраждали як об’єкти політичних переслідувань з боку окупантів. Постраждали як бранці окупантів у своїх будинках на окупованій ворогом території. Постраждали як вимушені мігранти з окупованої території. Постраждали внаслідок обстрілу ворогом усієї території України.

Слід зазначити, що ООН дає певний обсяг рекомендацій щодо реінтеграції в контексті міграції та поворотної міграції. Тобто переміщення людей і пов’язані з цим переміщенням процеси⁵. Наявні міжнародні рекомендації треба враховувати, брати до уваги. Але слід пам’ятати, що ці рекомендації не дають відповіді на запитання: як облаштувати після закінчення війни Україну та деокуповані території. Адже рекомендації мають загальносвітовий характер і не прив’язані до проблематики території конкретної держави.

Один дуже важливий історичний аспект післявоєнної реінтеграції Кримського півострова. Перед початком Другої світової війни та окупації Криму німцями практично кожне господарство у Бахчисарайському та Куйбишевському (Албат) районах (нині це один Бахчисарайський) мало власні міні-гідроелектростанції, які забезпечували електроенергією господарства, а надлишки віддавали райцентрам. Коли радянські війська у 1941 р. відступали до Севастополя ці міні-гідроелектростанції були зруйновані. А після деокупації їх ніхто не відновив.

У питанні самодостатності регіонального енергозабезпечення Крим залишився залежним регіоном. Тобто на момент початку окупації Криму в 2014 році у питанні енергетичної самодостатності реінтеграцію півострова після Другої світової війни не було завершено. Спроба будівництва Кримської АЕС у другій половині 80-х також провалилася.

Інший аспект реінтеграції після Другої світової війни – демілітаризація Криму щодо розмінування території. Є на південному заході Кримського півострова гірська ділянка під назвою Мекензієві гори. У період оборони, а потім деокупації Севастополя їх так напхали боєприпасами, що до початку окупації Криму в 2014 році цей регіон так і не був демілітаризований. Реінтеграцію у цьому питанні так і не було завершено.

Політико-територіальний вимір. На момент початку окупації в період Другої світової війни Крим мав статус автономної радянської соціалістичної республіки, сформованої за національною ознакою. Після деокупації 1944 року кримські татари були депортовані і не тільки вони. Але з депортацією кримськотатарського народу в Криму було ліквідовано ту саму національну ознаку, за якою було створено автономію. І 1945 року автономію в Криму було ліквідовано, а півострів став областю.

Статус автономії Криму було повернуто у лютому 1991 року, але національної ознаки автономності не було. Комуністи повернули Криму статус, щоб не повертати кримським татарам державність. А відновлена автономія у вигляді Автономної республіки набула корупційного та проросійського контексту.

Тобто у питанні політико-територіального статусу Криму реінтеграцію також не було закінчено.

У період Другої світової війни Крим перебував в окупації з листопада 1941 до травня 1944 року. Тобто неповних 3 роки. Реінтеграція так і не була закінчена за минулі 70 років після факту деокупації.

У лютому 2023 року термін окупації Криму московитами перевищить позначку 9 років. Це дуже довго. Відповідно і про швидку реінтеграцію говорити не доводиться. За 9 років окупації, наприклад, через загальноосвітні школи пройшло процес «мілітаризації свідомості» практично ціле покоління дітей. Демілітаризація свідомості – тривалий процес.

У процесі роботи над питаннями реінтеграції, насамперед майбутньої реінтеграції Кримського півострова, автором було сформульовано визначення «реінтеграції» як відновлення чи повернення до правового, економічного, ідеологічного, культурного, адміністративного та інших елементів загального простору України. Іншими словами, до української системи координат.

Що ж на практиці означає й означатиме процес реінтеграції Кримського півострова на правове, економічне, культурне, конфесійне та інші поля України. Це питання сприйняття та готовності вибудовувати своє життя, життя своєї родини в українських координатах.

Отже, виникає питання, яке визначається терміном «благополуччя» в усіх його проявах. Інакше кажучи, можливість реалізувати свої конституційні права та виконувати свої конституційні обов’язки. Це означає, що основною стратегічною метою реінтеграції є людина, спільнота людей, громадян України, які постійно проживають на деокупованій території. Якщо говорити в контексті реінтеграції Криму – то на деокупованій території Кримського півострова. Їхня свідомість. З економічної теорії, теорії соціальних відносин відомо, що позитивні зміни у свідомості відбуваються лише в умовах соціально-економічної стабільності.

У Методичних рекомендаціях ООН з питань реінтеграції термін визначається як «багатоаспектний процес, що дозволяє людям відновити економічні, соціальні та психосоціальні відносини, необхідні для підтримання життя, засобів для існування та гідності та досягнення включення до громадянського життя»⁵.

Допустимо запропонувати ще одне визначення реінтеграції – це політика адаптації людини та соціальних груп людей, громадян, які постраждали внаслідок воєнних дій.

З такої площини погляду на питання реінтеграції будь-яке нове будівництво чи відновлення зруйнованого є лише одним із інструментів забезпечення адаптації людини, а не стратегічною метою. У цьому корениться помилковість позиції української влади щодо формування Стратегії реінтеграції Криму та тактики її реалізації.

Стратегічною метою розглядається будівництво і йому подібні дії та проєкти. Насправді, головним інструментом реінтеграції є «якість життя людини». Оскільки «якість життя» забезпечує соціально-економічну стабільність і, зрештою, позитивні зміни свідомості людини та мас. Зміна свідомості з військового мислення на мислення мирного часу є стратегічною метою реінтеграції, однією з декількох.

Отже, насамперед політика реінтеграції – це питання створення умов соціально-економічної стабільності у звільненому від окупантів регіоні. Соціально-економічна стабільність, зокрема, стане фактором «темпів реінтеграції півострова в Україну». А забезпечення соціально-економічної стабільності – із наявністю ресурсів. І чим швидше Крим зможе забезпечувати свою поточну життєдіяльність за рахунок генерації власних ресурсів, тим дешевше обійдеться реінтеграція півострова Україні і тим вищими будуть темпи реінтеграції загалом.

З цієї причини цілком логічно, що процес реінтеграції має розпочатися з відновлення та коригування економічної моделі Криму як природної та невід’ємної частини єдиної економічної моделі України. Структурна регіональна економічна модель має бути сформована до настання факту деокупації Кримського півострова. Таке реалізоване рішення полегшить переговори щодо допомоги з відновлення Криму із нашими західними партнерами.

Ще однією важливою умовою успішної реінтеграції деокупованих територій України є правильне визначення принципів, на яких ґрунтуватиметься процес реінтеграції.

Принципи реінтеграції українських територій

Принцип терміновості. Він означає, що перехідний період, тобто період, при якому управління деокупованою територією здійснюється перехідною військово-цивільною адміністрацією, не може тривати нескінченно. Максимальний термін перебування території у перехідному періоді не може перевищувати 3 років. Оптимальний термін дії на деокупованій території тимчасової військово-цивільної адміністрації 1,5-2 роки.

Принцип кадрової субсидарності. Він означає, що максимально можливий обсяг апарату управління місцевими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, педагогічними та іншими необхідними кадрами, який формується на території, що деокуповується і реінтегрується, формується переважно з місцевого населення.

Принцип справедливості, примирення, неупередженості та рівного ступеня відповідальності. Він означає, що до моменту настання факту деокупації української території держава забезпечує належний обсяг законодавчих і нормативних документів, які забезпечать справедливість ухвалення рішень у процесі оцінки дій громадян України на звільненій території у період окупації.

Принцип рівних можливостей у розвитку. Він означає, що всі українські регіони та території мають рівні можливості та підтримку для свого соціально-економічного розвитку.

Принцип випереджувального розвитку та експериментальності. Він означає, що окремі території України можуть мати більший обсяг власних повноважень та автономних прав, які використовуються для випереджального соціально-економічного розвитку, проведення експериментів з апробування нових моделей, які мають забезпечити вищі темпи соціально-економічного розвитку.

Принцип єдності політичної нації та єдиного економічного простору. Він означає, що мешканці звільнених територій України розвиваються та живуть у єдиному культурному, освітньому, правовому, конфесійному просторах України, а соціально-економічний розвиток цих територій будується на умовах міжрегіональної взаємозалежності та взаємообміну.

Слід враховувати, що правильний вибір принципів реінтеграції, стратегії та тактики дій не гарантує 100% успіху, якщо не враховуватимуться наявні ризики, а мінімізація впливу цих ризиків не враховуватиметься у стратегії та тактиці реінтеграції.

Основні ризики

Ризик відсутності ціннісних орієнтирів. Проблема посилюється тим, що досі ціннісні орієнтири не сформовані загалом для української політичної нації. Хоча саме цінності визначають причину та мету існування політичної нації та держави. Водночас наявність сформованих цінностей не гарантує одномоментну переорієнтацію свідомості суспільства за вектором розвитку, який встановлюється ціннісними орієнтирами.

Ціннісні зміни у свідомості та поведінці індивідів відбуваються лише в тому разі, якщо населення держави тривалий час живе в умовах економічного благополуччя. Соціально-економічний розвиток веде до передбачуваних культурних і політичних змін. Колапс економіки породжує зміни у протилежному напрямку. Причин декілька.

По-перше, переважна у суспільстві ціннісна орієнтація відповідає переважним життєвим умовам.

По-друге, коли умови життя змінюються, ціннісні орієнтири, як правило, змінюються вслід за ними, але лише через доволі тривалий час, необхідний для усвідомлення змін умов існування і для експериментування з новими життєвими принципами, які виявляють серед них ті, що краще відповідають життєвій ситуації. В реаліях українських умов перехід від війни та окупації до мирного та облаштованого життя допустимо розглядати як «прискорюючий коефіцієнт».

У рамках мінімізації впливу фактора ризику відсутності ціннісних орієнтирів, зокрема в рамках процесу реінтеграції, необхідно вирішувати завдання психологічної реабілітації громадян України, які постраждали внаслідок окупації частини українських територій. Мета такої реабілітації – формування такого сприйняття дійсності, за якого стає максимально можливою безконфліктна життєдіяльність на деокупованих та реінтегрованих територіях України.

Із ситуації, що склалася, з ціннісними орієнтирами випливає ще один ризик…

Ризик соціально-економічної нестабільності. Структурна регіональна економічна модель, сформована до настання факту деокупації Кримського півострова, виконуватиме, зокрема, роль інструмента мінімізації зазначеного ризику. Ризик посилюється тим, що економічна модель України, що склалася і функціонує, не здатна генерувати позитивний вектор розвитку держави і забезпечити у необхідних обсягах ресурсами такий розвиток. Має бути сформована нова економічна модель для України, в якій розвиток та соціально-економічний добробут кожного регіону перебуває у взаємозалежності. Своєю чергою, реалізований принцип випереджувального розвитку та експериментальності мінімізуватиме негативний вплив відсутності нової економічної моделі України за правильного його використання.

Після відходу Росії з тимчасово окупованих територій економічний потенціал Кримського півострова буде фактично знищений і його доведеться відновлювати практично наново. Практичною ілюстрацією цієї тези є ситуація на вже звільнених від російської окупаційної присутності територіях України.

Допустимо говорити про те, що стан економічного потенціалу після відходу окупантів відповідатиме стану економіки Криму на момент його звільнення в період Другої світової війни у травні 1944 року. За умови, що кремлівська влада не повторить злочин сталінського режиму – депортацію громадян України з окупованого півострова. Стан економічного потенціалу тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей зі знищеними, демонтованими та вивезеними на територію Російської Федерації промисловими підприємствами є яскравим прикладом такого твердження.

Для довідки. Станом на 1 січня 2018 р. у Криму було ліквідовано близько 300-350 тисяч робочих місць із моменту початку окупації півострова. Дані, які забезпечували аналіз таких змін в окупованому Криму в 2018 році, було закрито. Процес ліквідації робочих місць триває. Не можна стверджувати, що в окупованому Криму йде виключно скорочення робочих місць. Створюються і нові, насамперед у невиробничій бюджетній сфері. Наприклад, нові класи в загальноосвітніх школах, нові робочі місця у дитячих садках, окупаційному державному управлінні, окупаційному муніципальному управлінні тощо. Свого часу саме така тактика використовувалась Росією на окупованих територіях Чеченської республіки Ічкерія.

Створення цих нових робочих місць пов’язано із завданнями з колонізації окупованої території Кримського півострова та збільшенням чисельності населення на окупованій території Криму за рахунок імміграції з материкової частини РФ до Криму громадян Російської Федерації у рамках проведення політики заміщення населення.

За фактом деокупації та депортації російських іммігрантів з території Кримського півострова необхідність у збереженні нових робочих місць буде ліквідовано. Водночас виникне необхідність відновлення робочих місць, що функціонували до окупації півострова, ліквідованих окупантами у процесі окупації та реалізації політики колонізації окупованої території Криму.

На момент початку окупації в Автономній Республіці Крим та Севастополі функціонувало 1 050 000 робочих місць. Дефіцит робочих місць для досягнення рівня 100% зайнятості становив приблизно 50-70 тисяч робочих місць, що постійно діють (не сезонних). За фактом деокупації можна прогнозувати орієнтовний дефіцит робочих місць на всій території Кримського півострова в кількості 700-800 тисяч робочих місць.

У короткий час ліквідувати такий рівень дефіциту робочих місць, особливо у виробничій сфері, неможливо. Позитивно вплинути на пришвидшення процесу відновлення доокупаційної чисельності робочих місць, що функціонують, допоможе формування образу майбутньої політико-територіальної та регіональної економічної моделі Криму в рамках загальної моделі системи відносин в Україні з урахуванням кримських особливостей. Що також стане інструментом для мінімізації наявних ризиків.

Така необхідність породжується тим, що політико-територіальний устрій держави характеризує спосіб політичної та територіальної організації держави, систему взаємозв’язків людей, які проживають у центрі та різних регіонах, і розподіл влади на території держави між центральними та місцевими органами державної влади й місцевого самоврядування.

Держава об’єднує різнорідні в етнічних, релігійних, мовних, культурних відносинах соціальні спільності, у результаті виникає потреба забезпечити взаємодію цих спільностей і цілісність держави. До того ж управління великою державою, яка має значну територію та чисельне населення, з одного центру надзвичайно важко, а насправді ефективне управління неможливе. Право трьох корінних народів Криму на самовизначення диктує необхідність остаточного вирішення цього питання до факту деокупації з погляду формування образу-моделі Криму після звільнення від окупаційної присутності. З урахуванням допущених помилок.

Мінімізація ризиків соціально-економічної нестабільності є головною умовою успішної реінтеграції Криму.

Ризик екологічної нестабільності. Виникнення ризику пов’язано з фактом руйнування промислової інфраструктури та інфраструктури життєзабезпечення, безпосереднього завдання збитків екології за весь період окупації.

Інструментом мінімізації впливу ризику екологічної нестабільності є максимально швидке проведення ревізії об’єктів промислової інфраструктури та інфраструктури життєзабезпечення. Ліквідація можливостей виникнення техногенних катастроф. Першочергове відновлення функціонування інфраструктури життєзабезпечення. Дев’ять років окупації та вісім сезонів відсутності дніпровської води у Криму. Втручання у природний ландшафт. Це достатній термін для запуску процесу зворотної кліматичної зміни, яка буде негативною для всієї території Кримського півострова.

Масштабне руйнування родючого шару внаслідок збільшення солоності ґрунтів; масштабні кліматичні зміни внаслідок руйнування Кримських гір через збільшення обсягів видобутку будівельних матеріалів для будівництва окупаційних військових об’єктів; знищення кримських лісів загалом та їхньої унікальності зокрема (наприклад, зняття заборони на вирубку кримської сосни); зневоднення території Кримського півострова внаслідок хижацького видобутку прісної води із підземних джерел; знищення лікувальних грязьових озер; знищення берегової лінії внаслідок збільшення обсягів видобутку морського піску тощо.

Роботи з мінімізації таких ризиків мають розпочатися одразу після настання факту деокупації. Для цього мають бути розроблені протоколи дій, розраховані зразкові кошториси та напрямки робіт, рішення для випадків, де виправити завдану шкоду буде вже неможливо.

Ризик високого ступеня розвитку побутових конфліктів. Ненависть, помста, неприйняття, непримиренність, найбільш стійкі поведінкові позиції побутового рівня. Одним із основних факторів розвитку таких поведінкових позицій є пошук справедливості.

Слід зазначити, що, на жаль, досі до законодавства України не запроваджено норм, з допомогою яких на правовій основі можна було б визначити фізичних та юридичних осіб, які несуть відповідальність за підтримку та сприяння окупації частини суверенної території України. Не визначено критерії, що описують цю підтримку та сприяння. Чинне законодавство України не забезпечене нормами, використовуючи які державні інституції мають адекватно реагувати на дії окупаційних режимів по всій окупованій території України, зокрема, й на ті структури та осіб, які здійснюють пряму чи непряму підтримку діям окупаційного режиму.

В результаті відповідальність за зраду інтересів своєї держави і рух шляхом колабораціонізму визначається здебільшого в так званому «ручному режимі». Критеріїв, визначених кількома статтями кримінального кодексу, недостатньо, і вони не повною мірою враховують усі нюанси прояву колабораціонізму.

Компанії, які порушують введений режим санкцій за чинним українським законодавством, не можуть бути притягнуті до відповідальності, якщо тільки на них не звернуть увагу наші західні партнери. У такій парадигмі правових координат говорити про реінтеграцію території безглуздо. Оскільки з погляду пересічного громадянина такий підхід сприйматиметься як несправедливий.

Несправедливість у правовому полі підштовхує громадян до формування власних моделей досягнення справедливості. Формування безлічі самостійних моделей справедливості призведе до великої кількості побутових конфліктів. Як наслідок – відповідальними стануть особи, які постраждали від окупації, що також породжуватиме нестабільність.

В Україні необхідно розробити та ухвалити Закон України «Про колабораціонізм» як документ, що визначає невідворотність настання відповідальності кримінальної, адміністративної, цивільної, конституційної залежно від ступеня провини. Цей закон може мати різну назву: «Про колабораціонізм», «Про примирення», «Про прощення» тощо. Його завдання – охолодити апетити колабораціоністів у їхньому прагненні збагатитися за рахунок української державної та приватної власності; підштовхнути певну частину населення до ухвалення вивірених цивільних рішень; показати громадянам України державне бачення справедливості щодо оцінки дій своїх громадян у період окупації частини суверенної території держави.

Ризик неприйняття дій державної влади внаслідок недовіри спецслужбам та органам правопорядку (СБУ, ГПУ, МВС, суди та інші). До початку війни кадрова політика в спецслужбах здебільшого базувалася на територіальному принципі. Основна причина – мінімізація залежності від необхідності забезпечення працівників житлом. На території Криму, особливо Південного берега, реалізовувалась модель «квартирного службового туризму», коли на керівні посади призначалися люди, які недовго виконували свої обов’язки та переводилися в інші регіони України, але за цей короткий проміжок часу встигали отримати у власність житло. Негативним наслідком реалізації територіального принципу є корупція та комерціалізація діяльності спецслужб. Як наслідок – зростання недовіри.

З метою мінімізації рівня недовіри слід реалізовувати кадрову політику цих органів на принципі ротації. За винятком тієї невеликої частки працівників, які забезпечують агентурну роботу. Мотиваційна основа кадрової політики має будуватися на інших принципах і гарантіях, але в період служби має надаватися службове житло без права приватизації.

Відсутність рішень або реалізація помилкових рішень щодо мінімізації перерахованих вище ризиків може породити/загострити тиск додаткових ризиків і загроз:

Масову відмову від входження в законодавче поле України/відмову від виконання законів України.
Збройний опір.
Ідеологічний опір.
Конфесійний опір.
Повторення збройної агресії.
Терористичні акти з метою дестабілізації обстановки на деокупованих територіях.

Для правильного формування політики реінтеграції Кримського півострова слід розробити кілька блоків питань:

Соціально-економічний блок.
Блок відповідальності та відновлення справедливості.
Адміністративно-територіальний та політико-територіальний блок.
Гуманітарно-освітній блок.
Природно-екологічний блок.

Об’єктивно сформована Стратегія реінтеграції має вирішувати триєдину функцію:

Бути очікуваними сигналами для громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території або змушені були її залишити, як підтвердження факту реальної, а не декларативної уваги української влади до вирішення питання реінтеграції в Україну тимчасово окупованих територій у максимально можливий термін, а отже, і їх деокупації.
Сигналами для колабораціоністів та порушників санкцій про невідворотність настання відповідальності (покарання) за скоєні дії проти держави Україна та її громадян.
Сигналами для керівництва іноземних держав, наших потенційних союзників і партнерів, міжнародних організацій, що підтверджують послідовність та узгодженість дій органів державної влади України у їхньому прагненні до деокупації та реінтеграції до України тимчасово окупованих територій.

Політику реінтеграції можна поділити на дві складові чи дві частини.

Рішення та дії ухвалені, реалізовані чи підготовлені для реалізації до настання факту деокупації. Формування Стратегії; тактика реалізації Стратегії; протоколи дій щодо різноманітних прогнозованих ситуацій; визначення відповідальних за реалізацію напрямів чи конкретних питань; алгоритми дій чи ухвалення рішень; формування кадрового резерву та багато інших підготовчих заходів.
Рішення та дії після настання факту деокупації. Реалізація підготовлених напрацювань; вивчення обстановки по всій деокупованій території Криму та рівня завданих збитків від окупації; коригування цілей Стратегії та тактичних завдань у разі виникнення такої необхідності; ну і так далі. Безпосередньо реалізація Стратегії реінтеграції, тобто досягнення певних цілей та отримання очікуваних результатів досягнення цих цілей.

По суті, політикою реінтеграції є тактика реалізації відповідної Стратегії. Сьогодні ми маємо вирішити завдання першої частини формування політики реінтеграції, але у виконанні цього блоку завдань дуже сильно відстаємо.

Одне з основних стратегічних завдань реінтеграції – унеможливити повторення лиха 2014 року. Без реінтеграції свідомості більшості населення на деокупованих територіях це завдання не має рішення. Це дуже складна та масштабна робота. Реалізація політики масштабної реінтеграції потребує великої суспільної підтримки та схвалення. Отже, потрібен діалог і широке експертне та громадське обговорення. Все, що буде таємно напрацьовано владою й оголошено правильним шляхом, буде сприйнято негативно. Так склалась ситуація реальності. Розробникам необхідно одночасно зі Стратегією готувати свою аргументацію щодо правильності та збалансованості рішень.

Юрій СМЕЛЯНСЬКИЙ,

економічний експерт, експерт з питань тимчасово окупованих територій, співзасновник правління БО «Інститут чорноморських стратегічних досліджень»

__________________________________

3.https://www.ilo.org/wcmsp5/groups/public/@ed_emp/documents/instructionalmaterial/wcms_141276.pdf