Законопроект про перехідний період. Міркування про те, коли простота гірша за крадіжку

Існує в архівах пам’яті один старий радянський анекдот: «Громадяни СРСР звертаються до Л. І. Брежнєва з питанням – Скажіть, будь ласка, а чому при переході від соціалізму до комунізму народу немає що їсти? – Леонід Ілліч відповідає – А ніхто в дорозі годувати не обіцяв».

На сайті Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 31 грудня 2020 року була опублікована інформація наступного змісту: «Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій завершило розробку проекту закону «Про державну політику перехідного періоду» і направило на розгляд для надання пропозицій центральним органам виконавчої влади, державним службам і фондам, місцевим органам влади, науковим, міжнародним організаціям, громадським організаціям, експертному середовищі, судовим органам, прокуратурі, органам військового управління, представництва Президента України в АРК та іншим».

«Наша мета – мирна і безпечна реінтеграція наших територій, і перш за все – реінтеграція наших громадян в Україну та українське суспільство. Головним завданням перехідного періоду і мирної реінтеграції є відновлення довіри між людьми. І найкращий спосіб відновлення цієї довіри – це активна робота органів місцевого самоврядування, мерів, депутатів місцевих рад, це гарантія по відновленню порушених окупантом прав людей – прав на своє майно, на справедливість, на правду. Коли ми говоримо про державну політику перехідного періоду, це не тільки перехідне правосуддя, а й багато інших речей. Сигнал цього документа в тому, що люди, які сьогодні знаходяться на тимчасово окупованих територіях, є заручниками окупаційного режиму, який забезпечується Російською Федерацією, їм не потрібно боятися власної країни».

Ознайомлення з текстом законопроекту і пояснювальною запискою до нього дозволяє засумніватися в щирості керівників згаданого Міністерства в контексті визначення мети –  мирної та безпечної реінтеграції. З огляду на те, що автори законопроекту залишилися невідомими, а будь-яких публічних обговорень тексту законопроекту ніхто не проводив для тих, хто писав текст в подальшому в цій статті автор буде застосовувати термін «розробники».

Трохи про «матчастину»

Різноманітні варіанти методичних вказівок з підготовки та оформлення проектів законів, нормативно-правових актів інститутів влади і дотримання правил нормо-проектної техніки в достатній кількості є у вільному доступі.

У тому числі ці рекомендації звертають увагу на те, що «законопроект повинен містити чітко визначений предмет правового регулювання і обмежуватися тільки одним предметом правового регулювання». У словниках предмет правового регулювання визначається як різноманітні суспільні відносини, на які впливає право. Предмет правового регулювання відповідає на питання: «які саме відносини між суб’єктами регулюються тим або іншим структурним елементом системи права».

Крім того, різноманітні Методичні рекомендації звертають увагу на те, що «в разі, коли в законі є норми, які відносяться до більш ніж одного предмета правового регулювання, вони не можуть встановлювати інші правила, ніж ті, що визначені іншими законами. В такому випадку використовується відсильна (бланкова) норма до того чи іншого закону (кодексу)».

У методичних рекомендаціях, крім того, вказувалися «норми, що складають зміст законопроекту:

1. Сфера дії закону.
2. Цілі і завдання.
3. Загальні і конкретні вимоги до поведінки суб’єктів, які вступають в певні відносини.
4. Правові наслідки».

Розробники законопроекту неодноразово в тексті законопроекту посилаються і використовують бланкову норму по відношенню до рішень ЄСПЛ. Правда не дають відповіді на питання: «А що буде, якщо раптом ЄСПЛ змінить свою позицію з якогось рішення? Україна закон перепише?»

У 2015 році в допомогу українським судам при підтримці ОБСЄ, Верховного суду України, уряду Канади було видано науково-методичний посібник, під авторством Т.І.Фулей, щодо застосування практики Європейським судом з прав людини при здійсненні правосуддя. У цьому посібнику, в тому числі відзначалися вимоги ЄСПЛ у питанні «якості» законів.

Висновки з питання «якості» законів, у тому числі, формулювалися наступним чином:

«1. Поняття «якість закону» (quality of law) або «принцип зрозумілих правил» (understandable rules) охоплює собою такі характеристики відповідного акта законодавства як, наприклад, чіткість, точність, недвозначність, зрозумілість, узгодженість, доступність, здійсненність, передбачуваність і послідовність. Ці характеристики відносяться як до положень будь-якого акту (норм права, що містяться в ньому), так і до взаємозв’язку такого акта з іншими актами законодавства такої ж юридичної сили.

2. Категорія «якість закону» є основою правового порядку, заснованого на верховенстві права (принцип правовладдя; rule of law), оскільки однією з вимог цього принципу є юридична визначеність (legal certainty), яка є істотно важливою в питаннях довіри суспільства до судової системи, а також для забезпечення ефективності підприємницької діяльності та привабливості інвестиційного клімату (передумов економічного розвитку держави).
3. Норми права, не відповідають критерію «якості закону» (зокрема, не відповідають принципу передбачуваності (principle of foreseeability) або передбачають можливість різного тлумачення і правозастосування), суперечать і такому елементу принципу верховенства права як заборона свавілля, а застосування таких норм може привести до порушення конституційних прав особистості і неможливість адекватного захисту від необмеженого втручання суб’єктів владних повноважень у права такої особи.
4. Законодавчий акт, що містить норми, які не сформульовані з достатнім ступенем якості, не дозволяє особі регулювати (упорядкувати) свою поведінку і передбачати (без зайвої складності або отримавши, при необхідності, відповідну консультацію) наслідки такої поведінки, не володіє повною мірою такою ознакою як обов’язковість (не може розглядатися як «право»).
5. Суб’єкт нормотворення не повинен порушувати права людини в результаті прийняття «неоднозначних» актів законодавства і повинен за це нести відповідальність (особливо, якщо акт передбачає можливість обмеження прав людини), а також відповідний суб’єкт повинен мати обов’язок негайного виправлення негативної ситуації, обумовленої прийняттям акта, що містить норми права, які не відповідають критерію «якість закону».

Будь-яке управлінське рішення, в тому числі регуляторного характеру, проходить шлях перетворення з документарної форми в товарну. Закон, як документ, не виняток. Будучи інструментом регулювання відносин, закон є послугою, яка формує систему відносин в тому чи іншому питанні. Як специфічний вид товару, така послуга має і специфічну ціну. Вона може виражатися у вигляді обсягу податкових надходжень, рівні соціально-економічної стабільності, рівні політико-економічної стабільності, обсягу інвестицій тощо. Або нестабільності різного рівня. Років 15-16 тому такий процес переходу управлінських та регуляторних рішень з документарної форми в товарну автор назвав «маркетинговим механізмом».

На підставі викладеної площини поглядів і пропонується подивитися на текст опублікованого законопроекту про перехідний період.

Про орієнтири

Питання якості та кількості законодавства по відношенню до умов війни, розв’язаної Росією проти України; наявності тимчасово окупованих територій; відповідності чинного законодавства України цих нових умов неодноразово піднімалося серед експертного співтовариства, громадських організацій, ЗМІ. Так в процесі розгляду питання окупованої території Криму на парламентських слуханнях у червні 2016 року було відзначено, що «для ефективної роботи інститутів виконавчої влади в Україні не вистачає законодавчих інструментів, які б сприяли більш конструктивній роботі і підвищували відповідальність і підзвітність щодо дій і вжитих заходів, які були б одночасно:

1. Очікуваними сигналами для громадян України, які перебувають в окупації або змушені були покинути окуповану територію, як підтвердження факту реальної, а не декларативної уваги влади у вирішені питання деокупації та реінтеграції території Кримського півострова.
2. Сигналами для колабораціоністів і порушників режиму санкцій про невідворотність настання відповідальності за вчинені дії.
3. Керівництву зарубіжних країн, наших партнерів й інших міжнародних організацій, як підтвердження послідовності дій влади України, в її прагненні до деокупації і реінтеграції тимчасово втрачених територій України».

Це ж, але по-своєму, відзначають і розробники законопроекту в поданій до нього пояснювальній записці.

Ймовірно, саме з цієї причини, розробники взяли на себе тягар вирішення усіх проблем і спробували в одному документі дати відповіді на всі проблемні питання, пов’язані з окупованими територіями та їх подальшої реінтеграції.

По-перше, таким підходом був порушений принцип обмеженості при обранні предмета правового регулювання. Збільшення кількості предметів правового регулювання в законопроекті, в свою чергу, призвів до кількісного збільшення обсягу тексту законопроекту – 99 сторінок, що в більшій мірі відповідає обсягу Кодексу. Для обгрунтування можливості такого підходу розробниками і був винайдений термін «перехідний період». З усім супутнім йому термінологічним обґрунтуванням. Такий підхід допустимий для наукової суперечки, але не для використання в законотворчості. Люди, які будуть користуватися в такий спосіб встановленими нормами не є «піддослідними кроликами». Хоча допустимо, що розробники можуть думати інакше.

По-друге, питання деокупації та реінтеграції дуже і дуже об’ємне. Як результат, розробники законопроекту не охопили весь спектр необхідних для правового регулювання проблем реінтеграції. Але заявили про формування конкретного переліку заходів, які здійснює держава як в процесі деокупації, так і в період реінтеграції. Тобто, виняткового для контролю переліку питань для вирішення. А решта питань і проблеми вирішуватися не будуть? Або розрахунок на те, що поки справа дійде до конкретних дій цей епізод забудеться?

Якісним допустимо вважати закон, який регулює один предмет правового регулювання. У запропонованому міністерством законопроекті таких «предметів правового регулювання», по суті, безліч. Адже сам предмет правового регулювання, як вид суспільних відносин можна розглядати під різними мікроскопами. Іншими словами, за різною класифікацією. Введення для великій кількості предметів правового регулювання узагальнюючого терміна є маніпуляцією.

Трохи про термінологію і терміни

Розробники визначили назву законопроекту «Про державну політику перехідного періоду». Словосполучення «перехідний період» означає тимчасовість дії, обмежений термін. Іншими словами, пропонований законопроект належить до тимчасових законів. Відповідно, в прописаних нормах цього законопроекту має бути вказаний термін його дії. Але, такого параметра, як термін дії цього тимчасового закону відсутній. Нормою закону встановлюються тимчасові параметри перехідного періоду – 25 років. У той же час весь перехідний період розробники ділять на «конфліктний період» і «постконфліктний період». Період в 25 років відноситься тільки до «пост-конфліктного періоду».

Під «конфліктним періодом» розробники пропонують приймати час «в продовженні якого тривають заходи по відновленню територіальної цілісності України в межах міжнародно визнаною державного кордону та забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях.

«Заходи щодо відновлення територіальної цілісності України», взагалі-то, називаються війна або збройний конфлікт. Але розробники з якоїсь причини уникають називати речі своїми іменами. Ще однією проблемою є питання встановлення термінів початку цього самого «конфліктного періоду» Адже на думку розробників, «конфліктний період» розпочався з 14 квітня 2014 року. В цю дату вийшов указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» (№405/2014 року). Розробники відзначають, що окупація Криму почалася 20 лютого. Але «конфліктний період» визначають з моменту початку антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Відкритим залишається питання, що ж відбувалося на території України в період з 20 лютого по 14 квітня 2014 роки? Це що за період був? Саме в цей період був окупований Крим, проведено псевдо-референдум, був прийнятий Закон про тимчасово окуповані території, введені санкції проти Росії нашими західними партнерами. Всі ці події на думку розробників до конфлікту, як категорії, не мають ніякого відношення? Все що відбувалося на території Кримського півострова до конфлікту не відноситься? Для яких цілей здійснюється чергова спроба дезорієнтації суспільства як в Україні, так і за кордоном? Чи можна вважати, що подібні трактування використані з метою перетворення Кримського півострова в предмет торгу? Або розробники просто заплуталися в термінології перебуваючи в пошуку більш м’яких формулювань? Початок періоду окупації не встановлюється за останньою датою захоплення частини суверенної території або запізнілої реакції на таке захоплення.

Термін «перехідний період», як тимчасової вимір має на увазі шлях або процесс. Рух, перетворення з одного стану в інший. Будь-який шлях або процес має якусь кінцеву мету. Судячи з норм, запропонованих розробниками, кінцевою метою процесу переходу є стійкий мир. Читаючи текст законопроекту, можна помітити, що розробники є любителями використовувати в перекладі англійські терміни. Можна припустити, що з терміном «стійкий мир», як стратегічною метою правового регулювання перехідного процессу, сталася така ж ситуація.

Англійська мова пропонує два найбільш підходящі варіанти термінів: «sustainable peace» і «sustained peace». По-перше, «світ» – це стан «не війни». По-друге, як роз’яснили носії мови, слово «able» означає «здатний/в стані/має потенціал зробити …». А ось «ed» – це закінчення вказує на вчинене действіе.Такім чином, «sustainable peace» – це мир (в сенсі стан не-війни), який в принципі може бути таким, що підтримується/стійким. А «sustained peace» – це вже стійкий/підтримуваний мир. Іншими словами. На сьогоднішній день ми знаходимося в стані війни, збройна агресія проти України з боку РФ триває. Це означає, що в законопроекті розробники використовували майбутню, можливу форму стану «не війни» (тобто миру). Раз термінологічна форма має майбутній час вона повинна бути описана параметрами, які будуть визначати можливість прийняття такого стану миру в дуже і дуже тривалому проміжку часу (стійкість).

На жаль, параметрів які описують прийнятний стан «стійкого миру» в запропонованому законопроекті відсутні. Інший аспект цього питання. Встановлюючи 25-річний термін досягнення стійкого стану не війни на частині суверенної території України, розробники не уточнюють: навіщо потрібен термін у 25 років; хто (яка соціальна група) на реінтегруємій частини суверенної території України протягом 25 років буде фактором виникнення війни? Тобто, чому розробники впевнені, що протягом 25 років після деокупацію на реінтегруємих територіях не буде миру, а триватиме війна? З ким, на думку розробників, державна влада України продовжуватиме воювати на деокупованих територіях протягом 25 років?

Якщо це просто плутанина в питанні використання термінології – потрібно виправити. А якщо за такою штучно створеною плутаниною ховається справжня мета, яку не можна озвучити громадянам України? Подібна плутанина порушує принцип передбачуваності при прийнятті закону. А на думку Європейського суду з прав людини, принцип передбачуваності є один з критеріїв оцінки якості законів.

Про «чіткість», «точність» і «зрозумілість»

Одним з предметів правового регулювання є питання взаємовідносин з Російською Федерацією, розробники визначають Російську Федерацію як державу-агресора та як державу-окупанта. І одне, й інше визначення є правильними. Ось тільки з норм викладених у статті 2 законопроекту неможливо зрозуміти: «які правові наслідки виникають після визнання РФ державою-агресором, а які після визнання РФ державою-окупантом»? Нормами статті фіксується відповідальність за завдані збитки у всіх формах їх прояву. Більшою мірою такі види відповідальності можна віднести до формулювання «держава-окупант». Адже шкода завдається на окупованій території України.

У такому випадку, які наслідкі виникають після прийняття формулювання «держава-агресор»? Збільшення обсягів експортно-імпортних операцій між Україною та РФ? Розширення або скорочення інших видів відносин? Як подібні правові наслідки вплинуть на припинення збройної агресії? Адже «агресор» – це «ворог». Розробникам варто було б пам’ятати про необхідність дотримуватися точності, чіткості та зрозумілості формулювань. Весь запропонований розробниками документ пронизаний відсутністю вищезазначених показників.

До речі, точність, чіткість і зрозумілість, в тому числі, має на увазі, що, наприклад, норми Конституції не цитуються у законопроекті, а виконуються. Законопроект покликаний описати яким чином норми Конституції будуть виконані.

Про недвозначність

Одним з показників якості законів є принцип юридичної визначеності. Тобто формулювання норм закону і термінів, які використовуються в законі, повинні бути чітко визначени і однозначні. Ще одним предметом правового регулювання в даному законопроекті є питання так званого «перехідного правосуддя». Рене Декарт сформулював наступну тезу: «Уточніть значення слів, і Ви позбавите людство від половини похибок». Як вже зазначалося в даній статті термін «перехідний» означає тимчасовість дії. Термін «правосуддя» не має чіткого і однозначного визначення. У словниках його в основному тарктують, як діяльність правових або судових органів. Як вид правоохоронної і правозастосовчої державної діяльності, в результаті якої реалізується судова влада. Для позначення судової діяльності існують й інші усталені терміни, наприклад судоустрій.

Є й інші варіанти визначення терміна «правосуддя» – ціннісно орієнтований акт, справедливе рішення. Тобто, справедливість, яка встановлена ​​нормами чинного законодавства та визначена судом. Чого очікують від влади, а судова система одна з основних вертикалей влади, громадяни України, які в тій чи іншій мірі постраждали від окупації? Відновлення справедливості! У різних питаннях їх життєдіяльності. Але, хіба справедливість може мати тимчасове значення? Ні, справедливість або є, або її немає. З цієї причини не може бути «справедливість перехідною». Тобто, «тимчасової справедливості» не існує. А саме це пропонують розробники законопроекту. Точність і однозначність формулювань! До речі, статтею 9 законопроекту в переліку завдань для державної політики перехідного періоду відновлення справедливості не значиться.

Жорсткість покарання повинна бути адекватна ступеню злочину. Це справедливо. Реалізується такий підхід в нормах, що прописуються розробниками в розділі 2 «Перехідне правосуддя»? Однозначно ні. Є деякий перелік посад, які підпадають під так звану «люстрацію». У словниках термін «люстрація» визначається як законодавче обмеження для політичної еліти колишньої влади, що вводиться після зміни влади, у вигляді обмеження активного і пасивного виборчого права, а також права на участь в управлінні справами держави. Розробники не дають визначення в якому саме сенсі цей термін вони використовують в нормах, які прописуються у законопроекті. Крім того, розробники не вказують види і терміни обмежень, що вводяться в залежності від ступені вчиненого діяння, не вказують чи стосуються ці обмеження посад у органах місцевого самоврядування, чи мають відношення до інших видів соціально-політичної активності, яка забезпечує можливість впливу на свідомість мас.

Подібні питання виникають у зв’язку з тим, що питання люстрації розробники не пов’язали з об’єктами правового регулювання. По великому рахунку в розглянутому питанні об’єктом правового регулювання повинен був би бути «колабораціонізм» у всіх формах його прояви. Складається враження, що невизначеність формулювань допущена розробниками свідомо, щоб уникнути необхідності використання терміна «колабораціонізм». Що, в свою чергу, знову породжує двозначність і неконкретність у формулюванні норм.

Теж саме слід віднести і до питання визначення суб’єктів запланованих до регуляції правових відносин. Відсутність чітко визначеного переліку таких суб’єктів, завдання полегшує використання терміна колабораціонізм, робить допустимим припущення, що одним із завдань, поставлених перед розробниками, було – «в ході встановлення законодавчих норм не вийти на самих себе». Розробники пропонують ввести відповідальність за колабораціонізм без визнання існування такого явища як колабораціонізм. Такий підхід породжує повну відсутність конкретизації.

Наприклад, колишній інспектор окупаційного відділу освіти, політика мілітаризації свідомості дітей, організація освітнього процесу (як вид забезпечення життєдіяльності) – це нанесення шкоди громадянинові України чи ні? Передбачається відповідальність чи ні? Норми які вводяться без конкретизації – це створення умов та інструментів виведення з-під відповідальності «потрібних» людей? Такий собі варіант «надання квитка»? Тобто – корупція?

Питання формування і роботи люстраційних комісій. За якими критеріями буде визначатися «бездоганність репутації; високі моральні якості; громадський авторитет». За принципом лояльності до чинної влади? Без однозначно роз’яснення критеріїв відбір учасників не буде сприйнятий суспільством, а значить не буде довіри до прийнятих рішень. Наслідок – зростання соціальної напруженості.

Про регулювання економічних правовідносин

Ще один аспект правовідносин, який взялися відрегулювати (зарегулювати) розробники – це питання економічних відносин як в умовах реінтеграції деокупувати територій, так і в умовах окупації. Першу спробу регулювання економічних відносин в умовах окупації частини суверенної території українська влада здійснила влітку 2014 року. Результатом цієї спроби став закон України «Про створення вільної економічної зони «Крим» і про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України».

Дійсно, норми цього закону полегшили і узаконили експлуатацію бізнес-активів на окупованій території Криму для невеликої групи резидентів України. Ці бізнес-активи продовжують функціонувати в інтересах їхніх українських власників і в інтересах окупантів. Норми закону урізали для жителів окупованого Криму можливість реалізовувати свої конституційні права на контрольованій українською владою території і ускладнили евакуацію бізнесу з окупованої території України на контрольовану. Протягом майже семи років з моменту прийняття цього закону експертне і громадянське суспільство вимагає його скасування. У червні 2016 парламент України проголосував за необхідність скасування цього закону. Але інтереси групи осіб виявилися важливішими за громадську, експертну та депутатську думки.

У нормах законопроекту пропонується одночасно скасувати закон про вільну економічну зону «Крим» і ввести умови території пріоритетного розвитку в Донецькій та Луганській областях на термін в 25 років. У зв’язку з цим виникає ряд питань. Норми закону про вільну економічну зону «Крим» пропонується розробниками скасувати з тієї причини, що громадянське суспільство цього вимагає? Або тому, що ефективність цього закону для інтересів національної безпеки України негативна? Або і те, і інше разом? Якщо відповідь позитивна, то на чому базується впевненість розробників, що територія пріоритетного розвитку в Донецькій і Луганській областях дасть позитивний результат? Чому не реалізується проголосована народними депутатами в червні 2016 року пропозиція про проведення державно-правового експерименту по створенню території пріоритетного розвитку в Херсонській області? Тимчасово окупована територія Криму не є одним з пріоритетів в політиці чинної влади?

Термін «пріоритет» означає ступінь важливості, первинність. Територія пріоритетного розвитку в Донецькій і Луганській областях означає, що важливіше за розвиток цих двох регіонів в Україні більше нічого немає по рівній мірі важливості? А в якій регіональній економічній моделі, як невід’ємної частини єдиної економічної моделі України, будуть розвиватися Луганська і Донецька області? У чому саме буде проявлятися така пріоритетність? Або це все не важливо? Головне, щоб була можливість збагатитися якійсь невеликій групі громадян України? Не тільки України? Введення режиму пріоритетності території – це повторення досвіду вільної економічної зони на окупованій території Криму? Або помилки враховані? Відповідей на ці питання розробники не дають. А питань набагато більше.

Тобто і в цьому питанні регулювання економічних відносин залишається лише декларацією. Реальні норми, що регулюють, не встановлюються. Негативний показник з точки зору оцінки якості закону і наслідків застосування пропонованих норм.

Про регулювання майнових правовідносин

Реінтеграція звільнених територій передбачає повернення можливості експлуатації власного майна громадянами. У когось майно буде зруйновано в ході бойових дій, у когось експропрійовано окупантами, хтось був змушений покинути окуповану територію і весь період окупації майно перебувало без нагляду. Варіантів дуже багато. Яким буде механізм відновлення можливості використання власного майна? Буде виплачена грошова компенсація? Хто матиме право на компенсацію за соціальними категоріями; територіальними категоріям; видам і ступеням завданих збитків? В які терміни повинна бути виплачена компенсація, тобто відновлена ​​можливість експлуатувати майно? Компенсації будуть стосуватися виключно нерухомого майна або рухоме майно також буде компенсовано? Яке? Відповідей на ці питання розробники не дають. Питань набагато більше. Знову відсутність конкретизації в формуванні правовідносин.

Вводячи деякі критерії щодо розпорядження майном на деокупованих територіях, розробники відзначають, що не підлягає відчуженню майно, що перебуває у державній або комунальній власності. Але не конкретизують. На який момент? На початок окупації? На момент деокупації? Або на момент звернення за вирішенням проблеми? У цій конструкції нічого розробників не бентежить?

У громадянина України вилучили майно в період окупації в інтересах окупаційної влади. Це майно в момент деокупації військово-цивільною адміністрацією автоматично зараховано до комунальної (державної) власності. Приклади будівництва траси «Таврида» в Криму. Що громадянину – попрощатися з майном? Порядок проведення конвалідаціі зобов’язаний бути невід’ємною частиною закону, а не встановлюватися в залежності від інтересів членів КМУ та наближених осіб після деокупації. Закон повинен містити конкретні норми.

Не даючи відповіді на перераховані і не згадані первинні питання з організації процесу реінтеграції, розробники з якоїсь незрозумілої причини вирішили заодно вирішити питання реституції. Тобто питання незаконно забраного майна. Реституція трактується як акт спрямованої справедливості. І тут розробники дійсно визначили конкретну групу осіб, які мають, на думку розробників, право на реституцію. Це корінні народи України (кримські татари, караїми та кримчаки). Часовий орієнтир прийняття претензій по реституції момент депортації представників корінних народів з території Кримського півострова. На перший погляд справедливе рішення.

З території Криму в період другої світової війни були насильно депортовані: у 1941-1942 роках кримські німці та італійці; у 1944 році кримські татари, вірмени, болгари, греки. В одному класі з автором навчався представник кримських бахчисарайських греків. У 1944 році у його бабусі відібрали будинок та вигнали всю родину на вулицю, депортували. Після повернення на малу Батьківщину їхня сім’я отримала квартиру в багатоповерховому будинку у 60-х минулого століття. Будинок так і не повернули. На думку розробників законопроекту такі сім’ї не мають права на реституцію? Чому? Чому реституція вибірково поширюється тільки на період 1944 року? З яких міркувань не враховується період 20-х років минулого століття або період першої депортації 18-го століття. Аргументацію розробники з якихось причин не представили.

А хіба немає питань реституції по західним областям України для титульної, української нації? Скільки буде коштувати реституція? Хоча б орієнтовно. Скільки буде платникам податків коштуватиме вирішення питання реституції? Чи планують розробники використовувати для вирішення питань реституції в Криму об’єкти житлового будівництва, які були незаконно побудовані окупантами? Всі або частково? Критерії відбору? Як будуть вирішуватися питання якщо нове будівництво накладається на відібране окупантами майно інших громадян України, а це нове будівництво використовується в цілях реституції?

Чи розуміють розробники наслідки реалізації подібних ініціатив в такій бідній державі як Україна? Особливо після закінчення війни? Особливо на території, яка буде знаходитися в процесі реінтеграції? Як розробники оцінюють коливання суспільно-політичної та соціально-економічної стабільності на реінтегруємій території при реалізації цієї ініціативи? Для прикладу наслідків автор пропонує розробникам ознайомитися з наслідками реституції на території Румунії і докладає кілька фотографій. Румунія найбідніша держава Європейського союзу. Україна бідніша за Румунію. Це треба пам’ятати і враховувати при ініціюванні подібних проектів.

Про компетентність, кваліфікацію та розвиток

Як вже зазначалося в тексті цієї статті розробники впевнені, що розвитку, як пріоритетному завданню, відповідають території Луганської та Донецької областей. Кримський півострів такої уваги не вимагає? Або вільна економічна зона у Криму вже забезпечила необхідний обсяг розвитку. Або територія Кримського півострова розглядається розробниками як «обмінний фонд» для досягнення миру з агресором і, відповідно, розвиток цієї української території турбота майбутнього власника?

Без кваліфікованих кадрів неможливий розвиток жодної території. Це аксіома. Період окупації породжує проблему документального підтвердження одержаних за цей період кваліфікацій. У вищій освіті, в спеціальній (професійній) освіті, в середній освіті. Що з цього питання пропонують розробники? Всі кваліфікації повинні пройти додаткову атестацію. В черговий раз, з конкретизацією цього питання розробники вирішили не морочитися. На їхню думку, головне оголосити про наміри?

Складається враження про присутність повного нерозуміння наслідків реалізації введеної норми. Або свідома дія для майбутньої дестабілізації ситуації на тільки що деокупованій території? Багато слів про права людини, а по факту чергова дискримінація за територіальною ознакою. Це спадщина реалізації норм закону про вільну економічну зону в Криму? Хто-небудь з розробників уявив собі цей процес, скажімо в 2030 або 2040 році? Повністю паралізована життєдіяльність деокупованих територій, так як основна маса громадян України на цих територіях не має права виконувати будь-яку! кваліфіковану роботу навіть на рівні середньої освіти. Тільки землю на ношах носити. Розробники припускають, що буде підготовлений необхідний обсяг кадрового резерву? Якою буде реакція жителів деокупованих територій?

Спрогнозувати можна вже сьогодні – соціальний вибух та новий виток протистояння. Тепер вже дійсно громадянська війна за право заробляти, працювати за фахом і жити на своїй землі. Не виключений варіант повторної окупації і остаточної втрати частини суверенної території. А як буде виглядати процес масової здачі атестації, іспитів? Як будуть формуватися комісії? В яку суму для платників податків обійдеться ця вигадка? Або передбачається, що платниками будуть ті, кому необхідно обміняти документи? Так вже заявлено про бюджетне фінансування. Але ж обміну підлягатимуть не тільки атестати і дипломи про освітній рівень. А як буде з іншими видами документів? Дипломами токарів, слюсарів, водіїв, кухарів і так далі. Про це розробники мовчать.

На жаль, обсяг газетної статті не дозволяє автору поміркувати над кожним терміном, над кожною сформульованою розробниками дією і виникаючими наслідками пропонованих дій. Ряд узагальнень …

… в якості висновку

Ні у пропонованого «перехідного періоду», ні у «перехідного правосуддя», як термінів-носіїв сенсів, в пропонованому розробниками варіанті немає нічого спільного з відновленням справедливості. А відновлення справедливості саме те, що чекатимуть звільнені території, і громадяни України, які постійно проживають на цих територіях.

Деоккупація, реінтеграція, звільнення суверенної території, відновлення територіальної цілісності, все що пов’язано з цими процесами – це не просто слова, це терміни, які позначають набір сенсів і дій по досягненню мети. Загальна стратегічна мета – відновлення територіальної цілісності, відновлення справедливості в питанні територіальної приналежності частини суверенної територію України за всіма аспектами життєдіяльності цих територій і всієї України як цілісної держави. А не незрозумілий «стійкий мир», як можливий варіант розвитку подій. «Стійкий мир», який на думку профільного міністра Рєзнікова допускає, що окупанти, які нелегально потрапили на територію Криму можуть залишитися жити у Криму після деокупації при їх на це бажанні. Правда пан Резніков при цьому не пояснює яким чином в цьому випадку влада збирається дотриматися гуманітарних прав громадян України, які вже постраждали від окупації, від міграції тих самих окупантів, яким він так щиро запропонував залишитися жити на території Криму.

Той текст, який опублікований на сайті міністерства можна вважати в якості одного з базових варіантів погляду на обговорення питання формування стратегії реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Закон є інструментом досягнення поставленої мети. Стратегічної або тактичної. Комплекс стратегічних та тактичних цілей формує політику щодо якогось розглянутого проблемного питання. Комплекс законів формує своєрідний інструментальний набір для досягнення стратегічних цілей по всьому колу питань, які потребують правового регулювання в умовах, що склалися. Інший алгоритм не принесе позитивного результату.

Дуже б не хотілося, щоб процес реінтеграції тимчасово окупованих територій України виявився черговим провальним експериментом над українським суспільством з боку української влади. Другого шансу не буде. Автор вірить в те, що ті, хто писав текст законопроекту є патріотами України і бажають запропонувати своє бачення вирішення проблем тимчасово окупованих територій. Щиро бажають! Ось тільки не розуміють і не можуть собі уявити, що там відбувається і буде відбуватися після деокупації та в процесі реінтеграції. Хоча все може бути набагато простіше, розробники законопроекту просто виконали поставлене завдання – забезпечити піар-фон для влади і одночасно проштовхнути тему створення чергової «годівниці» для обраних на питанні відновлення зруйнованих війною територіях і територіях, прилеглих до деяких окупованих?

Юрій СМЄЛЯНСЬКИЙ,

експерт з питань окупованих територій,економічний експерт, співзасновник ГО «Інститут Чорноморських стратегічних досліджень»

Матеріал підготовлений за підтримки «Фонду прав людини» Посольства Нідерландів в Україні в рамках реалізації громадською організацією «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український дім» проекту «Крим: час боротися за право».