Перехідне правосуддя у контексті російсько-української війни

Україна сьогодні опинилася на складному роздоріжжі, де минуле, насичене війнами, репресіями та порушеннями прав людини, тягнеться за нею важким тягарем, а майбутнє вимагає нових підходів і стратегій. Перехідне правосуддя є тією концепцією, яка може стати ключем до подолання цих викликів. Важливо, що цей інструмент не обмежується лише розслідуванням злочинів чи відшкодуванням збитків. Перехідне правосуддя є комплексним підходом, що охоплює правову, політичну, економічну, соціальну та інші сфери.

Термін transitional justice зазвичай перекладають як «перехідне правосуддя» або «правосуддя перехідного періоду», але альтернативний переклад «перехідна справедливість» набагато точніше передає суть концепції. Адже ідея перехідного правосуддя, у нинішньому його розумінні, охоплює не лише юридичні механізми, як-от судові процеси чи розслідування, але й відновлення почуття справедливості в суспільстві, визнання прав жертв і забезпечення миру. Саме справедливість є центральним принципом перехідного правосуддя: від репарацій для постраждалих – до реформ, що запобігають повторенню конфліктів. Тому, акцент на справедливості підкреслює головну мету цієї концепції.

Історичний розвиток перехідного правосуддя

Перехідне правосуддя як концепція з’явилася відносно нещодавно і перебуває в процесі постійних змін, розширюючи сфери свого застосування.  Можна виділити декілька етапів розвитку перехідного правосуддя:

1. Після Другої світової війни. Цей період найчастіше вважається моментом виникнення перехідного правосуддя як повноцінної концепції. Але сфера застосування у ті часи була доволі вузькою, а сама концепція передбачала, перш-за-все, притягнення до відповідальності міжнародних злочинців, що виявилося у створенні Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі та Токійського трибуналу.
2. 1970-1980-ті роки. У цей період сфера застосування все ще зосереджувалася на кримінальному правосудді, але поступово почала розширюватися, охоплюючи політичні реформи та відновлення демократичних інститутів після тривалого періоду диктаторського або авторитарного правління.
3. 1990-ті роки. Саме на цьому етапі, під впливом наслідків кровопролитних конфліктів в колишній Югославії, Руанді та Колумбії, стало абсолютною істиною те, що виключно судових механізмів перехідного правосуддя є недостатньо для подолання наслідків конфліктів, – і концепція почала охоплювати соціальну, економічну та інші сфери.
4. Сучасний етап. Нині перехідне правосуддя все більше розширює сфери, у яких воно застосовується, перетворюючись на складний і складений із багатьох елементів інструмент. Особлива увага приділяється подоланню наслідків колоніалізму, расової сегрегації та інших явищ, які у певні моменти історії мали колосальні наслідки. При цьому, перехідне правосуддя все частіше фокусується на віддалених історичних аспектах, досліджуючи, як минулі несправедливості та системні порушення прав людини впливають на сучасні проблеми різних суспільств. Ці процеси допомагають зрозуміти витоки соціальної нерівності, етнічних та культурних конфліктів, які продовжують формувати реальність сьогодення. Таким чином, перехідне правосуддя стає не лише інструментом для подолання наслідків сучасних конфліктів, але й способом осмислення та сприяння загоєнню тривалих історичних травм, що зберігають свій вплив протягом століть.

Чотири ключові елементи перехідного правосуддя

Перехідне правосуддя ґрунтується на чотирьох фундаментальних елементах. Кожен із цих компонентів виконує свою унікальну роль у досягненні миру, примирення та відновлення прав, а їх ефективність є найвищою, коли вони запроваджуються як частини єдиної системи. Натомість, запровадження окремих елементів перехідного правосуддя часто не має бажаного ефекту.

1. Розслідування злочинів та притягнення винних до відповідальності.

Цей елемент є основою для відновлення справедливості. Його мета – встановити відповідальність за серйозні порушення прав людини, воєнні злочини та злочини проти людяності. Притягнення винних до відповідальності демонструє суспільству, що ніхто не стоїть вище закону і є важливим запобіжником проти повторення злочинів. Як приклад можна згадати Нюрнберзький процес після Другої світової війни, який став історичним прецедентом судового переслідування високопосадовців за злочини проти людяності. Для України це означає необхідність створення механізмів, які дозволять ефективно розслідувати злочини росії, зокрема ті, що були скоєні на окупованих територіях.

2. Репарації для жертв.

Репарації є важливим кроком для відновлення довіри між державою та жертвами конфлікту. Вони можуть набувати різних форм: матеріальна компенсація за втрати, соціальна підтримка для реабілітації постраждалих, а також символічні акти, такі як публічні вибачення чи створення меморіалів. Репарації не лише допомагають жертвам відчути справедливість, але й сприяють відновленню їхніх прав та соціального статусу. Наприклад, у Колумбії була впроваджена програма реституції земель для жертв конфлікту, яка допомогла їм повернути втрачене майно та відновити нормальне життя.

3. Право на правду.

Право на правду передбачає документування та розкриття повної інформації про злочини, їхні причини та наслідки. Це включає збір свідчень, розсекречення архівів, проведення громадських слухань і створення звітів, які відображають об’єктивну картину подій. Право на правду є ключовим для збереження історичної пам’яті, визнання страждань жертв та попередження спотворення фактів. У Південній Африці, наприклад, Комісія правди і примирення виконала цю роль, сприяючи встановленню історичної справедливості та побудові національного примирення. Для України право на правду має особливе значення, оскільки воно може стати інструментом протидії російській пропаганді та допомогти в укріпленні національної ідентичності.

4. Гарантії неповторення конфлікту.

Цей елемент має довгострокову перспективу і спрямований на створення умов, за яких конфлікт більше не зможе повторитися. Це включає реформи судової системи, очищення влади, посилення демократичних інституцій, розвиток громадянського суспільства та багато іншого. Для України це завдання є критично важливим, адже російська агресія – це не лише військовий конфлікт, а й наслідок системних проблем у самій росії.

Гарантії неповторення конфліктів у ширшому контексті

Гарантії неповторення конфліктів є однією з найважливіших складових перехідного правосуддя. Це завдання особливо актуальне для України, оскільки причини російської агресії не пов’язані з внутрішніми проблемами нашої держави, а криються саме в імперських амбіціях кремля. Український випадок відрізняється від багатьох прикладів запровадження перехідного правосуддя в інших країнах, де конфлікти зазвичай були наслідком громадянських війн. У нашій ситуації причини конфлікту зовнішні – це наслідок російського експансіонізму та агресивної ідеології. Це принципова відмінність, яка потребує специфічного підходу, адже боротьба за мир і справедливість у цьому контексті виходить за межі внутрішньодержавних українських рішень.

Ключ до запобігання майбутнім нападам росії на Україну у цьому випадку лежить у трансформації самої росії. Імперські амбіції, які не були засуджені або подолані після розпаду Радянського Союзу, залишаються основним рушієм агресивної політики кремля. Без зміни цього підходу навіть найбільш прогресивні внутрішні реформи в Україні не зможуть гарантувати неповторення конфлікту в довгостроковій перспективі.

Цей виклик має також ширший міжнародний контекст. Поки світ не зможе ефективно засудити і приборкати агресію росії, аналогічні дії залишатимуться загрозою для інших країн. Варто памʼятати, що саме безкарність росії за злочини минулого, зокрема в Ічкерії, Грузії та Сирії, створили відчуття вседозволеності, які лише спонукали росію надалі реалізовувати її імперські амбіції.

Отже гарантії неповторення конфлікту в українському контексті мають ґрунтуватися на таких кроках:

1. Засудження імперських амбіцій росії та її воєнних злочинів, як мінімум, із 1991 року.
2. Внутрішня трансформація держави-агресорки та її відмова від імперських амбіцій.
3. Міжнародна ізоляція агресора до досягнення внутрішньої трансформації.
4. Розвиток механізмів міжнародної безпеки, які унеможливлять повторення подібних конфліктів.

Для України ці гарантії означають необхідність посилення власної обороноздатності, побудову міцних союзів із демократичними державами та продовження реформ, які зроблять суспільство більш стійким до зовнішніх загроз з боку росії.

Деокупація Криму: ключ до послаблення імперських амбіцій росії

Деокупація Криму є критично важливим етапом у боротьбі з імперськими амбіціями росії. Півострів займає унікальне місце в її ідеології, виступаючи не лише геополітичним, але й символічним центром експансіоністських прагнень. Для кремля контроль над Кримом є втіленням ідеї “російської величі” та підтвердженням його впливу на міжнародній арені. Саме тому повернення Криму під контроль України стане не просто відновленням територіальної цілісності нашої держави, але й серйозним викликом для всього імперського наративу росії.

Повернення Криму під контроль України, матиме глибокі наслідки для російського суспільства. Це підірве міф про непереможність кремля, змусивши громадян росії переглянути власні уявлення про роль своєї країни у світі. Для багатьох росіян Крим є символом “збирання земель”, тому його повернення Україні означатиме крах імперських ілюзій. Цей удар по символічних основах російської пропаганди може стати каталізатором внутрішніх змін — від послаблення підтримки агресивної політики до початку дискусій про необхідність реформ і переосмислення минулого та майбутнього країни.

Отже, деокупація Криму має потенціал стати не просто вирішальним моментом для України, але й важливим чинником у трансформації самої росії. Це буде серйозним ударом по її імперських амбіціях, відкривши шлях до демократичних змін та відмови від агресивної політики. Для України ж це стане великим кроком уперед – до побудови мирного і справедливого майбутнього.

Ярослав КРИМСЬКИЙ