Колонізація Криму: проблеми та перспективи

Із 2014 року населення окупованого Криму зазнало колосальних змін. Наприклад, за оцінками експертів Інституту Чорноморських стратегічних досліджень за роки окупації АР Крим та міста Севастополь наявне населення півострова за рахунок міграції з рф зросло щонайменше на 1 млн осіб.

А якщо додати до цієї кількості також росіян, які легально проживали в Криму до 2014 року, то стає очевидним, що росіяни тепер складають абсолютну більшість населення Криму. Вирішення цієї проблеми після деокупації може стати одним із ключових викликів для нас.

Коли ми говоримо про деокупацію Криму, то зазвичай уявляємо найоптимістичніший для нас сценарій абсолютної перемоги. Такий сценарій логічно передбачатиме можливість для України формувати політику в деокупованому Криму без суттєвих обмежень. Але оптимістичний сценарій повної перемоги України, на жаль, може і не настати. Іншим можливим сценарієм є деокупація Криму шляхом політичного компромісу між Україною та країною-агресоркою, якщо для цього складуться відповідні умови. Україна поверне контроль над територією Кримського півострова, але це передбачатиме певну обмеженість нашої політики на півострові. Зокрема, це може позбавити Україну простору для маневру у питанні перебування на півострові громадян Росії, як тих, які незаконно заїхали з 2014 року, так і тих, які проживали там легально до 2014 року.

Наприклад, Україною можуть бути взяті зобов’язання щодо створення можливості для більшості росіян залишитися в Криму. Наскільки би нам не подобався такий сценарій, він є теоретично можливим. Це потенційно може бути обґрунтовано важливістю цього питання для росії, що дозволить їй подати такий компроміс як часткову перемогу, адже росія ніби то захистить права своїх громадян, а також збереже для себе можливість використання цієї групи населення для дестабілізації України в майбутньому. Гарантами дотримання компромісу можуть стати союзники України, що змусить нас ставитися до виконання цих домовленостей серйозно. Але навіть за таких умов розумна довгострокова політика України може запобігти найгіршим сценаріям і в осяжному майбутньому ліквідувати російський вплив у Криму як серйозну загрозу.

Загрози від російської спільноти

З огляду на значні демографічні зміни та за умови реалізації компромісного сценарію деокупації Криму, Україна зіткнеться з низкою серйозних викликів, які вимагають ретельної підготовки та довгострокової стратегії. Однією з ключових задач буде не лише врегулювання присутності російського населення, але й створення умов для ефективної інтеграції цього регіону в український суспільно-політичний простір. Розгляньмо основні виклики, які можуть виникнути, а також стратегії, що можуть допомогти Україні подолати ці перешкоди та забезпечити стабільність у майбутньому.

Головними викликами стануть:

1. Політична загроза: участь «російської спільноти» у виборчих процесах та формування проросійських груп інтересів, що можутьвпливати на політичні процеси та зовнішній курс України.
2. Соціальна ізоляція: виникнення “російських анклавів”, які можуть стати “гетто” з обмеженими можливостями соціальної інтеграції, що сформує з цих людей сталу групу суспільства зі спільними (здебільшого антиукраїнськими) інтересами.
3. Культурна та ідентичнісна асиміляціяКриму: домінування «російської спільноти» на півострові може призвести до продовження русифікації регіону та втрати контролю над регіоном у подальшому.

Політична загроза, а саме – вплив російської спільноти на виборчі процеси на національному та місцевому рівнях, буде першим викликом, який Україна буде змушена подолати. Участь у виборчому процесі більшості росіян у короткостроковій перспективі повинна бути недопустимою. Це дасть змогу уникнути формування впливової проросійської політичної організації, яка могла б сприяти втручанню Росії у внутрішні справи країни через виборчі процеси. Нині це безпосередньо пов’язано з питанням громадянства, адже лише громадяни України можуть брати участь у виборах. У міжнародному праві чітко закріплено право кожної держави самостійно визначати коло своїх громадян. Це означає, що країни можуть встановлювати власні критерії для набуття громадянства, що є основою для підтримання стабільності та захисту від потенційних внутрішніх загроз. Тому унеможливлення здобуття українського громадянство росіянами у короткостроковій перспективі є пріоритетом номер один. Ключовим критерієм успіху в цьому випадку стане унеможливлення участі російської спільноти у виборах як на національному, так і місцевому рівнях.

Однією з головних довгострокових загроз для України після деокупації Криму може стати соціальна ізоляція російської спільноти на півострові. Це емоційне і просте рішення складної проблеми може здаватися привабливим, але досвід багатьох країн світу демонструє, що ізоляція певної групи суспільства веде до створення “гетто” — замкнутих спільнот, які стають легкою здобиччю для зовнішнього впливу та пропаганди. Яскравим прикладом є Латвія, де після розпаду СРСР залишилася значна кількість росіян. Політика, що дозволила їм залишатися в країні, але обмежувала виборчі права без надання автоматичного громадянства, сприяла уникненню політичного впливу цієї громади, але також призвела до її маргіналізації. Як результат – протягом 30 років ця група осіб повністю так і не інтегрувалася в латвійське суспільство, залишилася вразливою до впливів з Москви та продовжує становити виклик для Латвії.

У нашому випадку повна ізоляція російської спільноти в Криму та відсутність системної державної політики може створити певне «російське гетто» на півострові, що за активної підтримки росії може мати потенціал до подальшої русифікації цілого регіону. Варто зазначити, що в Україні, на відміну від багатьох європейських країн, які мали досвід соціальної ізоляції певних національностей, культурні та мовні відмінності між українцями та росіянами менш виражені, на жаль. Тому, якщо після деокупації Криму сотні тисяч росіян залишиться на півострові, найбільш оптимальним шляхом буде поступова інтеграція (асиміляція) їх в українське суспільство. Такий досвід не буде абсолютно новим для нас. Після розпаду СРСР Україна вже мала досвід інтеграції великої кількості етнічних і “політичних” росіян. Із 1991 року частка російського населення зменшувалася, а вживання російської мови поступово скорочувалося. І все це відбувалося за активного втручання росії та майже абсолютної відсутності ефективної української державної політики. Це свідчить про потенціал українського суспільства до асиміляції, що є важливим ресурсом для подолання подібних викликів.

І третя головна загроза: подальша культурна та ідентичнісна асиміляція Криму спільнотою російських громадян. Якщо припустити, що після деокупації Криму на півострові залишаться сотні тисяч росіян, а державна політика України та рівень впливу росії залишаться на рівні до 2014 року, то подальша русифікація цього регіону буде гарантованою.

Шляхи подолання викликів

Для успішної інтеграції Криму, розпорошення впливу російської спільноти та її поступове включення в загальноукраїнське суспільство необхідно вжити комплекс заходів. Головними завданнями стануть:

1. Ліквідація активного російського впливу. Звільнення інформаційного, культурного та економічного простору від впливу росії є першим кроком до успішної інтеграції. Це передбачає створення потужних механізмів захисту від пропаганди, обмеження доступу до російських медіа та запровадження заходів, що сприятимуть популяризації українських культурних, освітніх та інформаційних ресурсів. Очищення медіапростору від проросійських наративів допоможе сформувати основу для позитивних змін у свідомості населення.
2. Максимальне сприяння поверненню внутрішніх переселенців. Із 2014 року десятки тисяч громадян України покинули окупований Крим і переїхали на вільну територію України. Важливо підкреслити, що ця внутрішня міграція відбувалася здебільшого за «політичними» ознаками – ці особи не підтримували російську окупацію. Проте, існує загроза, що якщо сотні тисяч росіян залишаться в Криму після деокупації, то багато з цих осіб не захочуть туди повертатися. Але їх повернення у максимально великій кількості – буде критично важливим. Адже, буде тривати боротьба за майбутнє регіону і саме активні українці мають стати головними дійовими особами у перетворенні Криму на український регіон по факту, а не на папері. Максимальне стимулювання та фінансова підтримка українців із боку держави буде важливою, як ніколи. Також, варто стимулювати переїзд українців із інших регіонів у Крим, щоб таким чином робити гучнішим «український голос» в Криму.
3. Формування цілеспрямованої державної політики. Україні потрібна чітка стратегія, яка полягатимена заохоченні інтеграції та підтримки української ідентичності в Криму після деокупації на десятиліття вперед. Державна політика має бути направлена на створення умов, які заохочуватимуть усіх жителів Криму брати участь у громадському житті України. Наприклад, розвиток освітніх програм, які підтримуватимуть вивчення української мови та культури, а також забезпечення економічних можливостей для місцевого населення. Водночас має бути визначений поступовий та невідворотний курс держави щодо впровадження української мови в усіх сферах життя суспільства, особливо освітній та інформаційній. Це також включає розширення доступу до українських медіа, сприяння українському кінематографу, музичним проєктам і літературі.
4. Підтримка економічного зростання та підвищення рівня життя. Створення стабільного економічного клімату та розвиток інфраструктури в Криму сприятимуть інтеграції через відкриття нових робочих місць, підвищення якості життя, що стимулюватиме позитивне сприйняття української держави. Економічна стабільність – один з найважливіших факторів, який допоможе зміцнити зв’язок між жителями Криму та Україною, адже на тлі покращення матеріального добробуту вдасться зменшити вплив ворожих наративів.Гіркий досвід перших років незалежності України чітко демонструє, що економічний занепад є головним інгредієнтом для соціальної дестабілізації та посилення зневіри в державу та майбутнє, широко відкриваючі двері деструктивним процесам і російському впливові.

Підсумовуючи, варто наголосити, що хоча сценарій, за якого значна частина російського населення залишиться у Криму, не є оптимальним для України і ми зобовʼязані докласти максимум зусиль для запобігання його реалізації,- у разі його здійснення існують можливості для зменшення загрози та поступової інтеграції цієї спільноти до української політичної нації. Це можливо виключно за умови проведення системної державної політики, забезпечення сталого економічного зростання, підвищення рівня життя, інтеграції в Європейський Союз та відкриття нових можливостей, які супроводжують усі ці процеси.

Ярослав КРИМСЬКИЙ,

аналітик для “Голос Криму”