Нова кримська регіональна економічна модель, вступ: питання без відповідей або «біг по колу»

Якщо сформулювати запит про пошук публікацій з теорії післявоєнної реінтеграції (Theory after military reintegration), будуть запропоновані публікації на тему реінтеграції військовослужбовців і ветеранів війни. В опублікованих матеріалах зазначається, що наукова, дослідницька думка сьогодні розглядає категорію реінтеграції, виключно в контексті людини, її інтересів, її соціалізації, її подальшого після військового життя.

Новим, передовим поглядом та напрямом досліджень у західній науці на тему реінтеграції вважається розгляд реінтеграції людини в тісному зв’язку з такими дисциплінами як політична економія та соціологія. Західні дослідники зосереджені на вивченні питань, пов’язаних із комбатантами. Комбатант – безпосередній учасник бойових дій. І справді, людям, які брали участь у бойових діях, вкрай необхідна реінтеграція, а ще більше – реабілітація. Адже російсько-українська війна триває вже  одинадцятий рік.

У цьому контексті залишається відкритим питання – у яке суспільство, у яку систему відносин реінтегруватимуться українські ветерани війни? І не тільки вони.

Реінтеграція тривалий час залишалася маловивченим і недостатньо фінансованим третім елементом системи РДР (DDR) – роззброєння, демобілізація, реінтеграція.

Абсолютно поза увагою залишається інший аспект реінтеграції – реінтеграція людей, які не брали безпосередньої участі у бойових діях, але постраждали внаслідок війни. Постраждалих, як об’єкт політичних переслідувань з боку окупантів. Постраждалих, як бранців окупантів у своїх будинках на окупованій ворогом території. Постраждалих, як вимушених мігрантів з окупованої території. Постраждалих внаслідок обстрілу ворогом усієї території України.

Слід зазначити, що ООН дає певний обсяг рекомендацій щодо реінтеграції в контексті міграції та поворотної міграції. Тобто переміщення людей і пов’язаних із цим переміщенням процесів. Існуючі міжнародні рекомендації треба враховувати, брати до уваги. Але слід пам’ятати, що ці рекомендації не дають відповіді на питання – як облаштувати після закінчення війни Україну та її деокуповані території. Адже рекомендації мають загальносвітовий характер і не прив’язані до проблематики території конкретної держави.

Якщо казати образно, формування політики реінтеграції – це створення квінто-ключа для роботи зі свідомістю мешканців деокупованих територій. Що мається на увазі? Мова йде про розробку:

– нової кримської регіональної освітньої моделі;

– нової кримської регіональної економічної моделі;

– моделі відновлення справедливості;

– моделі створення якісного життєвого простору на деокупований території Кримського півострова;

– розробка пропозицій по створенню кримського регіонального культурного простору.

Всі ці елементи мають бути одночасно невід’ємною частиною єдиного українського простору відповідно до напрямів. Але головним елементом створення сприятливого середовища, яке забезпечує позитивний результат у питаннях реінтеграції свідомості, є регіональна економічна модель. Тільки за умов соціально-економічної стабільності можна очікувати позитивних змін свідомості. А цю соціально-економічну стабільність і забезпечує регіональна економічна модель.

Серйозно говорити про відновлення та реінтеграцію регіональної економічної моделі в Криму неможливо без урахування історичного контексту формування регіональної економічної моделі на півострові. Слід візначити декілька етапів, які стосуються питання реінтеграції кримської регіональної економічної моделі після настання факту деокупації півострова.

По-перше, це період до окупації Криму у 1941–1944 роках під час Другої світової війни. Візьмемо за приклад дані по Куйбишевському та Бахчисарайському районам. Господарства цих районів до окупації під час Другої світової війни мали свої міні гідроелектростанції, які забезпечували електроенергією потреби господарств, а надлишки віддавали до районного центру. Під час відступу радянських військ до Севастополя електростанції були підірвані та зруйновані. За 70 років у період із 1944 до 2014 року вони так і не були відновлені. Така ситуація дає право говорити про те, що повною мірою реінтеграція регіональної економічної моделі в Криму після його деокупації 1944 року так і не була завершена. Проблема високого рівня енергетичної залежності Криму залишилася невирішеною.

По-друге, ще один етап розвитку нової регіональної економічної моделі в Криму настав у 1964 році з пуском першої черги Північно-Кримського каналу. Це створило можливість для інтенсивного розвитку сільськогосподарського та промислового виробництва у північних районах Кримського півострова, а також вирішення проблем із забезпеченням побутових потреб населення півострова у прісній воді. У цей період була сформована і функціонувала нова регіональна економічна модель, яка була безпосередньо пов’язана з призначенням Криму як потужної та великої військово-морської бази, яка в побуті отримала назви «авіаносець, що не можна потопити» з розміщеним військовим контингентом у 142 000 військовослужбовців. Відповідно, основним драйвером формування валового регіонального продукту на той час у Криму був оборонно-промисловий комплекс. Він займав понад третину всього виробленого валового регіонального продукту.

Для ілюстрації лише два приклади. У період, про який йдеться (кінець 70-х початок 80-х років) виробниче об’єднання Севастопольський морський завод ім. Серго Орджонікідзе мав функціонуючих 10 000 робочих місць, а також своє технічне училище (освітня база) з підготовки кадрів робітничих спеціальностей. Крім того, здійснював ремонтне забезпечення бойових кораблів, цивільного флоту та будівництво плавучих кранів. До речі, вся ця продукція стосується категорії продукції з високою доданою вартістю, як зараз модно говорити. На момент початку окупації Криму у 2014 році на заводі функціонувало близько 300 робочих місць.

Інший приклад. «Севастопольський радіозавод ім. В.Д.Калмикова» у 80-ті роки ХХ століття 5 000 робочих місць та своє технічне училище (освітня база) з підготовки кадрів робітничих спеціальностей. Випускалася продукція з високою часткою доданої вартості: радіоапаратура УКХ та КХ зв’язку для військово-морського флоту, цивільного флоту, побутова радіоапаратура. На території СРСР це був єдиний завод, де випускали станції супутникового зв’язку «Хвиля»; “Хвиля-М”; “Айсберг”. Перед окупацією головна будівля заводу функціонувала як торгово-розважальний комплекс «Мусон».

По-третє. Наведені приклади підводять нас до наступного етапу формування регіональної економічної моделі у Криму. Після здобуття незалежності та розвалу СРСР у Криму, як і по всій території України на хвилі глибокої економічної кризи, як спадщина від СРСР пройшла «цунамі» деіндустріалізації. Протягом 90-х у Криму було ліквідовано сотні промислових підприємств. У тому числі й тих, хто випускав продукцію з високою доданою вартістю. Найбільш постраждалими були райцентри у сільській місцевості Криму та села. Адже, що менше населений пункт – то менше пропозиції ринку праці.

Після цього потроху почала формуватися нова кримська регіональна економічна модель, яка так остаточно і не була сформована на момент початку нової російської окупації Кримського півострова. У цей час так званими драйверами формування регіонального валового продукту була кримська велика хімія, аграрний сектор разом із переробкою сільгосппродукції. Регіональна продовольча безпека забезпечувалась на рівні 40–60% залежно від року.

По-четверте. У період окупації розпочала своє формування ще одна нова регіональна економічна модель, яка була повністю орієнтована на потреби та цілі окупантів. Тобто відновлення тієї величезної військово-морської бази радянського періоду. За період окупації знову зросла роль підприємств оборонно-промислового комплексу в окупованому Криму. Але силою різних обставин, у тому числі санкцій, ця нова регіональна економічна модель не стала самодостатньою та повністю залежала від бюджетних дотацій та вливань.

Сьогодні ми стоїмо на порозі необхідності формування ще однієї нової регіональної економічної моделі в деокупованому Криму. Успішна реалізація такої потреби нерозривно пов’язана з успішністю реінтеграції Криму загалом. Оскільки головною стратегічною метою такої реінтеграції є зміна свідомості мешканців Кримського півострова. А позитивна зміна свідомості неможлива без забезпечення соціально-економічної стабільності. Яку у свою чергу повинна забезпечити функціонуюча кримська регіональна економічна модель.

Нова регіональна економічна модель у Криму як невід’ємна частина єдиної економічної моделі України (з нею ми маємо також великі проблеми) має почати формуватися ще до настання факту деокупації Кримського півострова. Це якщо говорити про ухвалення необхідних законодавчих та нормативних документів. Але таких процесів у нас сьогодні немає.

Представники діючої української влади вже неодноразово заявляли, що йде процес розробки програми, стратегії та інших документів з питання економічного повоєнного відновлення Криму. Так приблизно рік тому прем’єр-міністр України Денис Шмигаль зробив заяву щодо розробки програми економічного розвитку Криму. Він публічно назвав п’ять ключових пунктів, з яких, за його словами, складається модель, що розробляється. Давайте просто розберемо, як влада бачить кримську регіональну економічну модель після деокупації півострова.

Перший пункт – це перетворити Крим на новий туристичний центр Європи. Це нова готельна інфраструктура та нові публічні простори під брендом «Крим365». Для людини не в темі звучить красиво і при цьому вона знає, що до Криму справді багато їздили відпочивати. Є один старий радянський фільм, де в епізоді безпритульний вимовляє фразу у відповідь на запитання «Куди?» – «У Крим. Там тепло, там яблука». Додам, що перший пункт точно з серії такого варіанта відповіді, з погляду розуміння суті економічної галузі – туризм та кримських реалій. За логікою, а інших пояснень прем’єр не дав, перший пункт це основний, базовий драйвер економічного розвитку Криму. Тобто планується, що туризм стане драйвером повоєнного економічного розвитку Кримського півострова. Туризм як економічна галузь у Криму і не тільки у Криму – тема окремої розмови.

Слід зафіксувати лише одне. Досить тривалий час після деокупації туризм не зможе відігравати ніякої суттєвої ролі у економічному відновленні як Кримі, так і будь-якої іншої території України.

Другий пункт – поєднання Криму з Україною, Європою та світом. «Півострів як частина європейського транспортного простору, інтегрованого до TEN-T. Будівництво чотирьох автобанів, двох аеропортів міжнародного рівня, демонтаж Кримського мосту для безпечного мореплавання у Чорному та Азовському морях».

Розмова про реалізацію величезного інфраструктурного проекту як, власне, і будь-якого іншого інфраструктурного проекту, повинна починатися з пояснень: яку економічну, геополітичну чи іншу вигоду принесе реалізація такого проекту. Якщо таких пояснень немає і додати до оголошеного хоча б один космопорт, ми отримаємо чергового Остапа Бендера та чергові Нью-Васюки. А хороші дороги, аеропорти, залізничні вокзали, морські порти, автобусні станції та зупинки, перевезення пасажирів у комфортному транспорті – це норма для цивілізованої держави. А не якесь величне досягнення.

Чи буде потреба у реконструкції або відновленні, новому будівництві кримської інфраструктури? Так, буде. Об`єм цієї потреби буде залежати від стану кримської інфраструктури після настання факту деокупації півострова. Єдине, що має реальний сенс у цьому пункті обіцянок – руйнація Керченського (Кримського) мостового переходу, який не несе у своєму існуванні ніякого економічного сенсу. Це лише військово-стратегічний об’єкт, що використовується у тому числі для організації пасажиро та грузоперевезень в якості додаткового захисту об’єкта.

Третій пункт – інтегрувати Крим у систему ENTSO-E. Крім того, планується розробка Чорноморського газового шельфу із залученням новітніх технологій. Завдяки цьому Крим стане нетто-експортером енергоресурсів.  Слід почати з одного прикладу. У 2005 – 2006 роках проводився в Україні конкурс на розробку газового родовища в морі, в 60 км від Ялти. Брали участь відомі міжнародні компанії, брав участь Чорноморнафтогаз. А виграла конкурс нікому не відома молода українська компанія, засновниками якої були три київські студентки. Родовище так і не розроблено. Підходи до вирішення таких питань у нас, на жаль, так і не змінилися.

Сьогодні дуже слабко можна уявити як окремий регіон єдиної унітарної держави можна інтегрувати в єдину європейську систему операторів мережі передачі електричної енергії. А решту України прем’єр не збирається інтегрувати? Якщо при цьому згадується видобуток газу на шельфі, то, можливо, йдеться про збільшення генерації електричної теплової енергії у Криму? Невідомо. Але є сумніви, що це сучасний та перспективний підхід. Головне інше. Може розпочати із забезпечення рівня енергетичної безпеки регіону Кримського півострова? Або хоча б зі збільшення частки такої незалежності, тобто регіональної енергетичної безпеки з довоєнних 20% до хоча б 70%? Це дуже масштабний проект. Але про це прем’єр чомусь жодного слова не сказав. Чи інтереси жителів Криму не мають для нього жодного значення?

Четвертий пункт – розвиток аграрного сектора. Уряд готує проект відновлення Каховської ГЕС для зрошення Півдня України. Це добра новина. Але весь комплекс робіт за радянських часів зайняв 24 роки з 1951 по 1975 рр. У Красноперекопськ дніпровська вода прийшла у 1963 році, через 12 років. Вважаємо, що період відновлення займе той самий термін. Хоча відомо, що відновлювати завжди складніше, довше і дорожче, ніж будувати нове.

Тобто 12 років дніпровської води у Криму не буде. За винятком одного сезону –  весна 2022 та весна 2023 – її не було весь період окупації. Це період часу, за який відбуваються кліматичні зміни, змінюється якість ґрунтів тощо. Змінюється і структура сільського господарства. Яку структуру сільського господарства у деокупованому Кримубачать в уряді України? Невідомо. Заява про розвиток аграрного сектору – це просто чергова фраза, яка нічого не означає. Російські окупанти робили такі ж самі пусті заяви.

«Зробимо ставку на малі фермерські господарства, масштабуємо на Крим програму «єРобота» з підтримки виноградарства» — це із серії сказати про щось і не важливо про що. У Криму є виноград його підтримуватимемо. До окупації регіональна продовольча безпека у Криму забезпечувалася на 40–60% залежно від року та врожаїв. Такий рівень після деокупації прем’єр виноградом має намір забезпечити? Люди, яким багато разів доводилося брати участь у збиранні винограду, впевнено скажуть – одним виноградом ситий не будеш.

Відновити довоєнну структуру сільського господарства Криму після деокупації без дніпровської води ми не зможемо. А їжа є однією з первинних, базових потреб людини. Рекреація без їжі неможлива. Туризм також. Як Кабмін планує забезпечити задоволення цієї потреби? Невідомо.

П’ятий пункт – створення на півострові ІТ-хабу європейського та світового рівня. Спеціальний режим для залучення інвестицій у науку, освіту та інновації. Прем’єр наголосив, що Крим має стати українською Кремнієвою долиною.

Тут по порядку. Спеціальний режим для залучення інвестицій у науку та освіту. Порожня болтологія без будь-якого сенсу, якщо не йдеться про те, в які наукові напрями планується інвестувати. Яка частка державних інвестицій у науку планується? На яких умовах? Який очікується результат?

Насамперед треба визначатися, якою буде регіональна освітня модель у Криму? Яким чином ця модель мінімізуватиме існуючі та можливі ризики та загрози у процесі реінтеграції кримського освітнього простору? Без розуміння якою буде регіональна економічна модель дуже складно, а точніше, неможливо об’єктивно сформувати регіональну освітню модель. Адже треба розуміти, кого і навіщо готувати, у якій кількості? У влади жодних напрацювань із цього питання немає.

До окупації в Криму вже створювали і Кремнієву долину, і гральну зону, і транспортний хаб, і бізнес-інкубатори та багато іншого. Результат нульовий. Окупанти займалися тими самими обіцянками. Результат нульовий. Прем’єр вирішив запустити обіцянки по новому колу.

Для того, щоб в Україні з’явилася своя Кремнієва долина, система відносин, рівень життя, принципи життя тощо повинні відповідати тим, що існують у державі, де вже з’явилася Кремнієва долина. А цього у нас навіть на обрії не видно.

На сайті іншої державної інституції – Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим – розміщено документ під назвою «Стратегія відновлення Криму після деокупації». По суті цей документ дає такі самі посили як і прем’єр-міністр України, але намагається ширше пояснити таке бачення. Тобто підвести під зроблені заяви якусь професійну базу. Загальне відчуття від ознайомлення з цим документом – йде якась демонстрація і на ціпках несуть якісь гасла, за великим рахунком, зовсім не пов’язані з темою демонстрації та з логікою процесу. Але терміни, що використовуються, схожі і начебто підходять. І ще одне узагальнення. В опублікованих «бажаннях» влади з питань економічного відродження деокупованого Криму немає громадян України, мешканців півострова. Бо немає відповіді на питання: «А який зиск, яку вигоду отримують мешканці Криму від реалізації напрацьованих владою бажань?»

Наприклад, нова інфраструктура. Може зиск у полегшенні дороги для еміграції до ЕС? Питання портової вантажної інфраструктури на рівні «човників із кравчучками». А яка частка кримської регіональної економічної моделі бачиться (планується) розробниками у зростанні морських відвантажень? Чи територія півострова розглядається лише як «морський вантажний вузол?» А яка частка контейнерних вантажів планується у загальному потоці вантажив? Це все різні варіанти або сценарії розвитку портової інфраструктури.

Про видобуток газу з метою: «регіональний енергетичний центр з видобутком газу та сучасними зеленими технологіями». Український варіант «сучасних зелених технологій» цікавий, по великому рахунку, лише власникам цих генерацій. Причина банальна – вартість електричної енергії. А по великому рахунку навіть не вартість, а її невідповідність споживчим можливостям суспільства. Тому сьогодні «українська зелена енергетика» це «поглинач бюджетних компенсацій вартості» чим і цікава власникам. Щось планується змінити? Чи лише збільшити об’єм бюджетних виплат? І, до речи, природний газ і зелена енергетика конкуруючі напрями. Яким чином будемо впливати на формування ринкового балансу?

Термомодернізація будівель. Це добре, правильно. Це потрібно. Це робилось до окупації у якихось об’ємах. Щось робиться під час окупації. Питання інші. Про які будівлі мова? Про ті, що експлуатувалися до окупації чи про окупаційні новобудови? А за чий рахунок планується «банкет»? А чи будуть мешканці Криму мати такі споживчі можливості? Скоріш за все,  на протязі якогось невизначеного терміну, ні.

І загальне питання, а яким ми сьогодні бачимо цій сегмент ринку? Мається на увазі теплозабезпечення та енергоефективність будівель. Чи буде доступно споживачеві якесь ринкове різноманіття? Чи знову лише «неприродні» монополісти?

Розвиток громадського електротранспорту. Автор колись задовго до окупації займався цим питанням на рівні вирішення проблем з транспортними потоками у місті Ялта. Були розроблені деякі пропозиції та запропоновані місцевій владі. Але ті територіальні можливості розвитку вже вичерпано. Земельні ділянки розпродано за українським законодавством. Як ці питання планується вирішувати? Бо гаслами «зробимо громадський транспорт більш електрифікованим» проблема не вирішується.

Ще одна мрія влади у цьому питанні – створення ринку електротранспорту у Криму. Слід почати з пояснення, що «ринок – це сукупність відносин з купівлі та продажу якихось благ (товарів, робіт, послуг). Спосіб або інструмент взаємодії між виробником (посередником) та споживачем». Електротранспорт сьогодні дороге задоволення. Тобто знову питання споживчих можливостей мешканців Криму, бо навряд чи «ринок електротранспорту» у Криму розглядається як якийсь майданчик на кшталт Лас-Вегаса.

Інше питання. А яка модель цього сегменту ринку розглядається: «виробник – посередник – споживач» чи «посередник – споживач»? Від моделі залежить, хто буде розглядатися як вигодонабувач, тобто потенційний інвестор. Яким буде рівень сервісних пропозицій?

Таких питань набагато, набагато більше. Зазвичай стандартна відповідь на професійні запитання виглядає таким чином: «Що ви починаєте. Це в нас рамочний документ. Наше бачення. Наша мрія». Проблема в тому, що на одинадцятому році окупації з мріями відносно політики економічного відродження Криму якось запізно. Відсутність потрібних відповідей породжує велику невизначеність і як наслідок недовіру. Напрошується висновок, що, на жаль, це чергова хибна реальність від влади для суспільства.

Вже потрібно мати конкретизоване, сформульоване бачення з урахуванням можливих сценаріїв розвитку подій.

Усі існуючі на сьогоднішній день особливості Кримського півострова є можливістю створення на його території умовної «лабораторії соціально-економічного розвитку України». Потреба у реінтеграції та повоєнного відновлення з подальшим розвитком півострова лише посилюють існуючі можливості.

З цієї, і не тільки, причини нова регіональна економічна модель Кримського півострова може стати образом майбутньої нової економічної моделі України, потреба в якій відчувається дуже гостро.

На сьогоднішній день економічна модель України, що функціонує, зорієнтована на досягнення головної стратегічної мети – «утримання керівної ролі державної влади в економіці». Без зміни самої моделі та головної стратегічної мети її функціонування на формування «економічної незалежності людини» та, тим самим, створення джерела внутрішнього інвестиційного потенціалу, говорити про відродження та подальший соціально-економічний розвиток України безглуздо. Експериментальним майданчиком для відпрацювання таких новацій може бути Кримський півострів, який забезпечений необхідними особливостями свого політико-територіального устрою.

Інший чинник впливу формування нової регіональної економічної моделі для Кримського півострова безпосередньо пов’язаний з питанням безпеки. Цю безпеку потрібно буде забезпечити. А росія та її агресивні наміри нікуди не дінуться. Територія Кримського півострова має морський кордон із Російською Федерацією, протяжністю 321 км. Найменша відстань між російським материком та Кримським півостровом проходить Керченською протокою і становить 19 км. А відстань від міста Анапа до міста Судак 185 км.

У радянський час основним чинником формування валового регіонального продукту у Криму були підприємства оборонно-промислового комплексу. Фактичне знаходження території Кримського півострова у зоні постійної небезпеки з боку росії вимагає повернення на новому рівні розвитку тієї частини варіанта регіональної економічної моделі Криму, коли основним системо утворюючим фактором валового регіонального продукту становитимуть підприємства оборонно-промислового комплексу. І, у свою чергу, ці підприємства мають бути орієнтовані на випуск продукції, яка забезпечуватиме посилений режим безпеки для мешканців, економічних активів та всієї території Кримського півострова.

Існує три узагальнені сценарії економічного відродження Кримського півострова.

1. Відродження довоєнної, доокупаційної структури регіональної економічної моделі Кримського півострова.
2. Формування нової регіональної економічної моделі Кримського півострова.
3. Розробка та розвиток експериментальної регіональної економічної моделі Кримського півострова, як прообразу нової економічної моделі України (бази), яка враховуватиме нові реалії у житті деокупованого півострова.

Можуть бути й інші варіації виходячи з перелічених сценаріїв.

При розробці та формуванні нової регіональної економічної моделі Кримського півострова слід враховувати, що модель має допомагати у вирішенні низки завдань. У тому числі:

– забезпечення безпеки життєвого простору та ведення економічної діяльності на Кримському півострові;

– забезпечення продовольчої безпеки Кримського півострова на рівні щонайменше 75%;

– забезпечення енергетичної безпеки Кримського півострова на рівні щонайменше 50%;

– забезпечення рівня зайнятості та функціонування робочих місць не нижче за довоєнний рівень з урахуванням повоєнної чисельності населення півострова;

– забезпечення соціально-економічної стабільності на Кримському півострові;

– забезпечення органічної присутності кримської регіональної економічної моделі в єдиній економічній моделі України;

– використання Кримського півострова для відпрацювання (експериментальність) у розвитку та вдосконаленні економічної моделі України та її елементів з метою підвищення їх ефективності.

Розробка майбутньої регіональної економічної моделі Кримського півострова потребує серйозного професійного та суспільного діалогу, який нині, на жаль, відсутній. Є надія, що такій діалог буде розпочато на базі Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського у найближчий час.

Юрій СМЄЛЯНСЬКИЙ

експерт з питань окупованих територій, економічний експерт