Кримська промисловість: погляд у майбутнє

Археологи стверджують, що знайдені в процесі розкопок грота Буран-Кая і стоянки Киїк-коба вироби практично нічим не відрізняються від таких же, знайдених у східній і центральній Європі і які відносяться до міокської культури або міокської індустрії (технології). Тобто сучасною мовою виробництво промислової продукції в Криму існувало вже приблизно 130–70 тисяч років до нашої ери. У різні історичні часи різний рівень розвитку.

Етап активної індустріалізації Кримського півострова розпочався у другій половині 20-х років 20 століття. У цей час було збудовано два металургійні комбінати на Керченському півострові, нові суднобудівні та судноремонтні заводи, свій розвиток отримала міні гідроенергетика, інші промислові напрямки. Як приклад – дані по двох районах Куйбишевському та Бахчисарайському (з 1962 року Бахчисарайський район). Сільські господарства цих районів до окупації під час Другої світової війни мали свої міні гідроелектростанції, які забезпечували електроенергією потреби господарств, а надлишки віддавали до районного центру. Під час відступу радянських військ до Севастополя всі ці електростанції були підірвані та зруйновані. За 70 років у період із 1944 до 2014 року вони так і не були відновлені. У період Другої світової війни практично весь Крим і, відповідно, кримська промисловість були зруйновані.

Наступний етап. Нове відродження та розвиток розпочалося лише після 1954 року як результат ухвалення рішення про включення півострова до складу УРСР. У період десятиліття з 1944 по 1954 рік відновлювальні повоєнні роботи на території Кримського півострова практично не проводилося. Банально не вистачало робочої сили, оскільки в результаті окупації і ще більшою мірою внаслідок геноциду щодо кримських татар, кримських німців, кримських італійців, болгар, вірмен, греків та інших національних груп, населення Криму скоротилося практично вдвічі від довоєнної чисельності.

За підсумками перепису населення 1939 року в Криму проживало 1 126 429 осіб, місто Севастополь знаходилося у складі Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, а сама автономія у складі РРФСР. 1945 року населення Криму становило 610 000 осіб, місто Севастополь у складі Кримської області, а сама область у складі РРФСР. 1959 року населення Криму, згідно з переписом, становило 1 201 517 осіб, а сама область перебувала у складі УРСР.

У період існування СРСР у контексті чи площині поглядів зайнятості населення та господарсько-економічної експлуатації території Кримського півострова; орієнтації державних інвестицій та обсягу випуску продукції; технологічних інновацій та напрямів професійної підготовки Крим виконував кілька призначень:

1. Велика військова та військово-морська база, яка забезпечувала домінування СРСР у регіоні Чорного моря та вплив у регіонах Середземного моря та Близького Сходу.
2. Промисловий та науковий центр всесоюзного значення у військовому приладобудуванні та суднобудуванні.
3. Один із центрів харчової промисловості СРСР зі спеціалізацією з переробки риби, овочів, фруктів, винограду.
4. Один із центрів загальносоюзного значення з виробництва ефірних олій.

Основу кримської промисловості у частки формування валового регіонального продукту та зайнятості населення становили підприємства військового приладобудування (Севастополь, Сімферополь, Євпаторія, Феодосія) та військового суднобудування та судноремонту (Севастополь, Феодосія, Керч). Для узагальнення – підприємства оборонно-промислового комплексу.

У цей період була сформована і функціонувала нова регіональна економічна модель, яка була безпосередньо пов’язана з призначенням Криму як потужної та великої військово-морської бази, яка в побуті отримала назви «авіаносець, що не можна потопити», з розміщеним військовим контингентом у 142 000 військовослужбовців. Відповідно, основним драйвером формування валового регіонального продукту на той час у Криму був оборонно-промисловий комплекс. Він займав понад третину всього виробленого валового регіонального продукту.

Для розуміння масштабів впливу підприємств оборонно-промислового комплексу формування валового регіонального продукту у Криму один приклад. В економіці існує співвідношення між чисельністю військовослужбовців на військовій базі та кількістю цивільного населення, задіяного для забезпечення життєдіяльності цієї військової бази. Коефіцієнт становить 1:4. Тобто, військова база з чисельністю військовослужбовців у 142 000 осіб забезпечувала зайнятись для, як мінімум, 568 000 цивільних осіб. Вихователі дитячого садка, вчителі, продавці, робітники тощо. Для порівняння, на момент початку окупації Кримського півострова у 2014 році на його території функціонувало 1 050 000 робочих місць.

Продукція, що випускалася на підприємствах оборонно-промислового комплексу: великі судна військово-морського флоту; керовані торпеди; системи керування для озброєнь; радіоапаратура; складні парашутні системи, у тому числі для космічних кораблів та десантування великої військової техніки; інша продукція.

Наступний етап для кримської промисловості розпочався 1991 року з моменту здобуття Україною незалежності. Те, що в цей час відбувалося у Криму, відбувалося на всій території України, як і на всій території колишнього Радянського Союзу. Глибока економічна криза як спадок СРСР. Бюджетні проблеми та згортання державного замовлення, у тому числі для підприємств оборонно-промислового комплексу. Первинне нагромадження капіталів. Усі перераховані й не лише зазначені процеси запустили інший процес – деіндустріалізацію. Почавшись у 90-х роках 20 століття, деіндустріалізація у Криму продовжилася й у першому десятилітті 21 століття.

Таблиця 1. Середньорічна кількість найманих працівників за видами економічної діяльності у Автономній Республіці Крим (найбільші роботодавці)(осіб)

У 2000 році найбільшим роботодавцем в Автономній Республіці Крим (АР Крим) була галузь сільського господарства з часткою 22,31% від загальної кількості найманих працівників (без урахування малого бізнесу). Промисловість АР Крим займала другу позицію із показником 16,88% від загальної кількості найнятих працівників.

Протягом першого десятиліття 21 століття на тлі систематичного згортання економічної активності у регіоні ситуація змінилася. Промисловість АР Криму зберегла свою другу позицію з показником 16,41% від загальної кількості найнятих робітників. На перше місце роботодавцем вийшла галузь «Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги» з показником 18,27% від загальної кількості найнятих працівників в АР Крим. На жаль, ці цифри не про підвищення якості послуг охорони здоров’я, а про посилення бюджетної залежності регіону.

У структурі промисловості АР Крим провідною підгалуззю, як роботодавець, весь аналізований період залишалася переробна галузь із часткою 73% у 2000 році та часткою у 65,67% у 2010 році. У свою чергу у структурі переробної промисловості як роботодавець переважали підприємства з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів. У 2000 році частка робочих місць підприємств із виробництва харчових продуктів та напоїв у загальній кількості робочих місць переробної промисловості становила 26,97%. А 2010 року частка збільшилася до показника 31,48%

Таблиця 2. Середньорічна кількість найманих працівників за видами промислової діяльності у Автономній Республіці Крим (осіб)

Наприклад,  лише у Бахчисараї під час деіндустріалізації припинили своє існування як мінімум 8 виробничих підприємств (харчова промисловість, будівельна промисловість, легка промисловість). Це близько 3 000 робочих місць, що становило понад 10% загальної кількості населення міста. У Севастополі лише за п’ятьма найбільшими приладобудівними, суднобудівними та судноремонтними підприємствами міста було втрачено близько 36 000 робочих місць. Що також становить понад 10% населення міста. Деіндустріалізація завдала удару по всій території Кримського півострова. Найбільш постраждалою виявилася кримська харчова промисловість.

Таблиця 3. Динаміка виробництва окремих видів продовольчих товарів та напоїв

З даних таблиці 3 видно, що значно скорочено виробництво борошна, макаронних виробів, безалкогольних напоїв. Результат таких процесів: зниження рівня самозабезпечення регіону та зниження рівня забезпечення продовольчої безпеки у всіх аспектах її прояву. На противагу спостерігається коливання у зростанні виробництва коньяків по відношенню до 1990 (року закінчення боротьби з алкоголізмом в СРСР), виробництву вина, горілки та інших міцних спиртних напоїв.

Усі наведені дані ілюструють, що процес деіндустріалізації та падіння промислового виробництва на території Криму, який одержав свій початок у 90-х роках минулого століття, тривав й у першому десятилітті 21 століття.

Після окупації Кримського півострова в 2014 році у кримській промисловості відбулася лише одна зміна. Окупанти активізували роботу частини кримських підприємств оборонно-промислового комплексу для виробництва та ремонту військової техніки, яка використовувалась для ведення війни проти України. Будівництво нових бойових кораблів, ремонт пошкоджених літаків, вертольотів, бронетехніки тощо. Свій частковий невеликий індустріальний розвиток в окупації окремі кримські підприємства отримали як виробниче забезпечення ведення загарбницької війни проти України.

Майбутня деокупація Кримського півострова вирішить питання відновлення статус-кво територією Кримського півострова і ліквідує загрози, які сьогодні походять від окупаційної бази, створеної російськими окупантами в Криму. Але питання забезпечення безпеки території півострова необхідно буде вирішувати. У тому числі, через проведення нової індустріалізації на території Кримського півострова.

Для опису та розуміння всього комплексу проблем у питаннях майбутнього забезпечення безпеки деокупованої території Кримського півострова дуже добре підходить термін «економіка фронтиру». Для тексту цього матеріалу під терміном «фронтир» приймається територія України з вилученням на 120 кілометрів від державного кордону з Російською Федерацією. Тобто відстань дальності удару із реактивних систем залпового вогню, які на сьогоднішній день знаходяться на озброєнні в армії РФ.

Фактично для українських реалій термін «економіка фронтира» застосовується як визначення «особливої моделі економічних відносин на частині суверенної території України, яка знаходиться під посиленою загрозою артилерійських атак з території РФ із застосуванням реактивних систем залпового вогню, що стоять на озброєнні.

Інакше кажучи, економіка фронтира – це, насамперед, про забезпечення безпеки у системі економічних відносин за умов постійно існуючої загрози життю та здоров’ю людей; цілісності та працездатності економічних активів на певній території України. І якщо загалом українсько-російське прикордоння – це про смугу глибиною мінімум 120 кілометрів, то в Криму ситуація буде дещо іншою. Точніше, вплив загроз має свої нюанси.

Протяжність Кримського півострова зі сходу на захід становить близько 360 км. З урахуванням вигинів кромки берегової лінії, відстані від лінії зіткнення територіальних вод і нейтральних вод під прямою загрозою перебуватиме понад половини території Кримського півострова. У такому контексті першим кроком для досягнення мети – «забезпечення максимально можливої безпеки», організатор та регулятор необхідних процесів та рішень має визнати:

1) наявність загрози у теперішньому та тривалому майбутньому періоді;

2) існування обов’язку та наявність необхідності забезпечити захист та максимально можливу безпеку для населення та економічних активів конкретних територій.

Варіант 1. Евакуація з постійного місця проживання населення територій, які відведені під застосування моделі «економіки фронтира». Створення системи можливого захисту економічних активів цієї території.

Варіант 2. Створення комплексної системи захисту від існуючих загроз для населення та економічних активів територій, які відведені під застосування моделі «економіка фронтира» без організації евакуації з територій, відведених під модель «економіки фронтира».

Для Кримського півострова при використанні «Варіанту 1» для формування моделі «економіки фронтиру» без населення повинні залишитися Керч, Феодосія, Судак, Новий Світ, Алушта, Ялта та всі інші населені пункти східного та південного узбережжя Криму від Керчі до Форосу. І дальність виникнення загроз слід вимірювати нейтральними водами в лінії їхнього дотику з лінією територіальних морських вод України. Внаслідок застосування такого варіанту формування моделі «економіки фронтира» призведе до втрати території східного та південного узбережжя Криму, які найбільш активно використовуються в туристичному та рекреаційному секторах економіки.

При використанні «Варіанта 1» для формування моделі «економіки фронтира» на території Кримського півострова будуть згенеровані додаткові негативні фактори впливу:

1. Виникає необхідність переселення від 1/5 до 1/3 населення півострова із курортних регіонів півострова, що загострить негативне сприйняття дій державної влади України.
2. Північні регіони Криму відчуватимуть брак питної води, і додаткове людське навантаження на її споживання також породжуватиме суспільно-політичне неприйняття політики, що проводиться.
3. Під розселення залишаються центральні, західні та південно-західні регіони півострова, але тут можна потрапити в пастку вибору щодо втрати природно-кліматичних ресурсів і, відповідно, втрати туристичної та рекреаційної привабливості цієї частини регіону. Що також негативно сприйматиме місцеве населення і породжувати соціально-економічну і, як наслідок, суспільно-політичну нестабільність.
4. Внаслідок необхідного розселення виникає необхідність швидкої переорієнтації економічних напрямів, що у повоєнних умовах у процесі реінтеграції півострова та обмежених ресурсах (фінансових, трудових) буде ставати не здійсненним завданням. І, своєю чергою, додатково генерує соціально-економічну нестабільність.

Одним із завдань у формуванні нової регіональної економічної моделі у деокупованому Криму є завдання забезпечення безпеки проживання та ведення економічної діяльності у регіоні. Постійними загрозами залишатимуться загрози завдання повітряних і артилерійських ударів з території РФ і з районів морських нейтральних вод.

Одними з інструментів забезпечення безпеки в таких умовах будуть створені системи постійного бойового чергування морських та повітряних дронів у поєднанні із системами спостереження, попередження, наведення, управління та іншими системами ППО та ведення вогню. Тобто тими системами, які раніше, за радянських часів, певною часткою випускалися кримськими підприємствами оборонно-промислового комплексу. Плюс наявні потужності з виробництва морських та повітряних дронів. Відроджуючи ці підприємства у деокупованому Криму, їх необхідно підняти на сучасний технологічний рівень.

Завдання дуже складне для функціонуючої економічної моделі України, але вирішуване в умовах правильно сформованих інструментів політико-територіального статусу Кримського півострова. Мова про національну автономію в Криму та рівень власних повноважень влади автономії.

Нова індустріалізація території Кримського півострова загалом, відродження та розвиток на новому технологічному рівні оборонно-промислового комплексу Криму вирішує, як мінімум, два цільових стратегічних завдання:

1. Виробництво бойової техніки як інструменту забезпечення безпеки життєдіяльності півострова зокрема та національну безпеку України в цілому.
2. Здійснює значний внесок у соціально-економічну стабільність на півострові, що, своєю чергою, позитивно впливає на процес реінтеграції Криму.

Хімічна та нафтохімічна промисловість Криму і до окупації займала одну з основних ролей у формуванні валового регіонального продукту. Але, маючи певний обсяг сировинних ресурсів, достатній для налагодження власного виробництва нафтопродуктів, у Криму цей крок так і не було зроблено. Приблизно 1990 року в одному з районів Криму американська нафтова компанія здійснювала технологічне забезпечення розвідувального буріння та облаштування нафтоносної свердловини. Отримана зі свердловини нафта мала дуже високі оцінки за рівнем октанового числа.

Американці були готові інвестувати у розвиток видобутку по відкритій свердловині, прогнозуючи термін її експлуатації щонайменше 50 років. Крім того, вони розглядали питання монтажу пересувного нафтопереробного міні-комплексу. На жаль, апетити, тоді ще радянської влади, у питанні розподілу часток продукту від видобутку не залишив можливості щодо реалізації проекту. Відкрита свердловина була затампонована та переведена до розряду «стратегічного резерву». В якому перебуває досі.

У той час існуючі технології давали можливість переробляти нафту, що видобувається, використовуючи пересувні переробні комплекси. Був один аспект. Для доставки такого нафтопереробного комплексу була потрібна залізниця. Сьогодні технології дають можливість переробляти нафту, що видобувається, монтуючи модульні міні нафтопереробні заводи або використовуючи автомобільні пересувні нафтопереробні комплекси.

Інший аспект розвитку промислового виробництва на території Кримського півострова пов’язаний насамперед із формуванням ринку житлово-комунальних послуг. Це ринок послуг першої необхідності, тобто послуг від споживання яких відмовитися неможливо. Однією з величезних проблем економічних та соціальних відносин в Україні є штучно створений монопольний ринок ЖКП. Особливість Криму, його політико-територіальний устрій дає можливість відпрацьовувати на його території інші варіанти чи моделі функціонування ринку житлово-комунальних послуг. І не лише їх.

Сьогодні головний та фактично єдиний ресурс зі створення послуг забезпечення гарячого водопостачання та приготування їжі – природний газ. Промисловий напрямок розвитку природного ресурсу – видобуток природного газу – виробництво зрідженого газу. Ось уже є дві пропозиції на ринок: природний газ та скраплений газ (який не залежить від централізованої системи доставки трубопроводами). Додаємо сюди для ширшого вибору пічне паливо (результат переробки нафти, що видобувається), електроенергія. Незалежних один від одного постачальників на рівні населених пунктів з розрахунковою кількістю населення або монополіст де власниками є члени відповідної територіальної громади. Створено конкурентний ринок із іншими правилами формування ціни. І це реальна демонополізація та, відповідно, елемент децентралізації. Є нові робочі місця, є розвиток.

Загалом за підсумками 2009 року структура валового регіонально продукту в АР Крим виглядала таким чином.

Врахування та осмислення допущених помилок у формуванні та функціонуванні регіональної економічної моделі в АР Крим та місті Севастополі, оцінка існуючих та прогнозованих ризиків у пост окупаційний період та період реінтеграції дають можливість сформувати прогнозну імітаційну модель структури валового регіонального продукту Кримського півострова на період першого десятиліття реінтеграція півострова.

Галузь будівництва у цей період слід розглядати насамперед як забезпечення будівництва нової та реконструкції старої економічної інфраструктури півострова, а не житлове будівництво, яким у Криму (і не лише) так люблять займатися. Особливо на Південному узбережжі Криму. У цьому контексті найбільш актуальним буде питання: «Що робити з результатами колоніального будівництва за весь період окупації?». Але при цьому підгалузь сфери послуг «операції з нерухомістю» буде активною і найімовірніше матиме певне зростання, зі зрозумілих причин.

Залишається відкритим питання майбутніх рішень із правами власності на промислові активи та інші економічні активи. Як ті, що були вкрадені (експропрійовані) окупантами, так і ті, що змінили власників у період дії норм закону про вільну економічну зону у Криму. А також ті, що належали та залишаються у власності кримських і не лише кримських колабораціоністів. Норм відповідальності за економічний колабораціонізм в Україні не існує. Як і визначення економічного колабораціонізму. Немає у нас такого в законодавстві. Така ситуація породжує додаткові ризики для всієї національної безпеки України у майбутньому. Запитань без відповідей дуже багато.

У попередніх статтях уже йшлося про ресурсні можливості Криму, які можуть забезпечити розвиток таких галузей переробної промисловості, як виробництво парфумерії, фармацевтика, легка промисловість. Чим більше видів промислового виробництва, тим вищі темпи розвитку території. Тим паче виникає потреба у розвитку іншого сегмента споживчого ринку – сфери послуг. Освітні, сервісні, медичні, транспортні, консультаційні, ремонтні і так далі. І в контексті цього допустимо сформувати варіант імітаційної моделі сегменту регіонального ринку промислового виробництва на території Кримського півострова на період першого десятиліття після настання факту деокупації та безпосередньої реалізації політики реінтеграції півострова.

На жаль, розробники документа під назвою «Стратегія відновлення Криму після деокупації», який опубліковано на сайті Представництва Президента в АР Крим, не приділили уваги озвученим у тексті статті питанням, а також формуванню візії для кримської промисловості. Ну якщо тільки не брати до уваги використання терміна «медичний канабіс» як результату промислової переробки марихуани або індійської коноплі. Добре, що є ще час на підготовку.

Однією з головних стратегічних цілей прогнозного формування структури майбутньої кримської промисловості, зокрема і всієї структури регіональної економічної моделі, є створення балансу у взаємозв’язку «жителі півострова – трудові ресурси – інвестиції – вкладення в майбутню додану вартість – загальний добробут». Або моделі «людиноцентризму». Правильно та об’єктивно сформована модель буде одним із основних факторів забезпечення позитивної реалізації всієї політики реінтеграції півострова. Реалізація в політиці реінтеграції правила «всі рішення на користь громадян України, їхнього благополуччя та формування їхньої свідомості» принесуть лише позитивні результати.

Юрій СМЄЛЯНСЬКИЙ, експерт з питань тимчасово окупованих територій, співзасновник БО “Інститут Чорноморських стратегічних досліджень”, експерт робочої групи “Гуманітарна політика” Експертної мережі Кримської платформи.