«Зелене» відновлення Криму

Крим після деокупації? Яким він буде і що потрібно знати, щоб визначити його майбутнє? А саме, напрями його відновлення? І чому важливо звернути увагу на довкілля, на його стан і як це вплине на населення, як це буде сприяти, чи, навпаки, стримувати розвиток господарства? Спробуємо відповісти на ці питання.

Серед численних концепцій суспільного розвитку в сучасних умовах найбільш вагомими є «сталий розвиток» та «зелений курс». Сталий розвиток – система суспільних та політичних активностей та дороговказів економічного зростання, яка передбачає забезпечення права наступним поколінням мати такі самі можливості для використання природних ресурсів та умов життєдіяльності, які має нинішнє покоління. Іншими словами, сталий розвиток, як ідея глобального співіснування суспільств кінця ХХ століття, не втратив своєї актуальності, однак і не став дорожньої картою дій. Функція дорожньої карти для Європи стала притаманна Зеленому курсу.  Європейський Зелений Курс (ЄЗК) – це так звана дорожня карта заходів, які покликані перетворити Європейський Союз на ефективну, стійку та конкурентоспроможну економіку. Його основне завдання – розробити та допомогти державам-членам впровадити зміни, які допоможуть Європі до 2050 року стати першим у світі кліматично нейтральним континентом. Ця ціль має бути досягнута за рахунок стимулювання розвитку циркулярної економіки, покращення здоров’я та якості життя людей, а також трансформації кліматичних та екологічних викликів на можливості у всіх сферах та політиках ЄС, забезпечуючи справедливий та інклюзивний характер зеленого переходу[1].

Зелений перехід при формуванні стратегій соціально-економічного розвитку спирається та технології виробництва енергії, виробництво та дотримання природоохоронних зобов’язань. Основа природоохоронних зобов’язань – це стан та функціонування об’єктів природоохоронного фонду. Розглянемо, як це відбувається в Криму з початку анексії і до сьогодення.

Природоохоронні об’єкти Криму

Спробуємо визначити, як вони зберіглися і чи будуть вони збережені протягом наступних років, чи можна говорити про доцільність розвитку ПЗФ та формування нових природоохоронних об’єктів, територій, акваторій та всього того, з чого формується сучасний територіальний вигляд природоохоронної діяльності?

Ми спостерігаємо, що Крим перетворився у суцільну мілітарну базу, що довкілля Криму та стан його природних ресурсів є заручниками військових потреб держави-окупанта. Перед тим, як ґрунтовно поміркувати про стан природних ресурсів та природоохоронних територій, візьмемо до уваги, що Крим поповнився майже мільйоном мешканців (за різними оцінками – від 650 до 750 тис. і більше), для яких, переважно, проблеми стану природних об’єктів та ландшафтів не є близькими. Для цих людей Крим – дуже не довготривала «батьківщина».

Сьогодні в Криму практично відсутня природоохоронна політика (навіть передача природоохоронних об’єктів в управління на федеральний рівень, як це має бути згідно російського законодавства, відбувалася досить складно і довготривало). Кримська влада ігнорує акції протестів місцевих жителів, спрямовані проти хижацького ставлення до довкілля, до водних джерел, заповідників. До повномасштабного вторгнення масові виступи місцевих жителів за збереження річки Кокозка залишились без реакції[2], так само були «не поміченими» акції-протести проти знищення частини Фороського парку тощо. Мис Опук був оголошений місцем проведення військових навчань та випробувань і після того жодних протестів чи реакцій місцевого населення теж не було. Це свідчить про відсутність важелів впливу кримських еко-активістів на діяльність влади з одного боку, та на неможливість реакції з боку офіційних структур – з іншого. В уряді Криму з’явилося так зване Міністерство охорони природи, однак єдина помітна функція його – погодження з забудовниками права на реалізацію будь-яких проектів, що шкодять довкіллю, без помітної експертної діяльності, навіть у формальній площині. Так будівництво траси «Таврида» не викликало навіть формальних запитань. «Міністерство» погодилось, що були спричинені збитки, замість знищених дерев та чагарників була отримана компенсація на висадження молодів саджанців у кількості в 5 разів менше, ніж було знищено. Після початку повномасштабного вторгнення вся інформація по Криму стала закритою, це стосується не тільки економічної політики чи парамілітарної діяльності, а й інших сфер, зокрема охорони природи.

Розглянемо різні варіанти деокупації Криму і, в контексті цих варіантів, який буде стан природних ресурсів та які можливості для відновлення економіки півострова на засадах сталого розвитку, раціонального природокористування.

На засіданнях експертного співтовариства розглядалися два базових варіанта: це мирна деокупація та деокупація військовим шляхом, зі значною руйнацією інфраструктури, будівель та споруд, втрат мирного населення тощо.

В межах сценаріїв деокупації розглянемо, як стан природних ресурсів та довкілля може вплинути на  прискорення реінтеграції та подальший розвиток Криму на засадах сталого розвитку. Для забезпечення довготривалого розвитку Криму влада має вирішити декілька основних задач, які стосуються природокористування. Це забезпечення якісними водними ресурсами, як технічної так і питної (споживчої) якості, друге – визначення обсягів вилучення корисних копалин, зокрема будівельної сировини. Адже в Криму знаходяться близько 50% флюсового вапняку України, 30% залізної руди та 25% соди. Також півострів багатий на поклади брому та калійної солі. Крім того, у Криму, в межах Причорноморської низовини, знаходяться родовища нафти та газу. Це два родовища – Приозерне та Мошкарівське, що мають обсяг сирої нафти, яку можна видобути, в сукупному обсязі, близько 517 тис. тон. Зазначимо, що нині України видобуває на рік біля 1 млн. тон за потреби більше 20 млн. тон (до 2014 року Україна забезпечувала близько 18% потреб у нафті власним видобутком при видобуванні понад 4 млн. тон). Родовище Приозерне розташоване на північному сході Керченського півострова. Родовище Мошкарівське розташоване в південно-західній частині Керченського півострова. Крім нафти, продуктивними є алеврити та піски в глинистій товщі. Також серйозний вплив на перспективне видобування вуглеводнів має газ та газ-конденсат. На теренах Криму знаходяться Архангельське, Джанкойське, Кіровське і Задорненське газові родовища. Архангельське родовище знаходиться на чорноморському шельфі, Джанкойське — у Джанкойському районі Криму, Кіровське — біля села  Тарханкут Євпаторійського району Криму (до 2023 року — Кіровське Чорноморського району), а Задорненське — на Тарханкутському півострові Криму. Запаси газу в цих родовищах становлять 140 млн м³, 1020 млн м³, 5413 млн м³ та 5790 млн м³ відповідно. Стосовно газоконденсату, зазначимо, що промислові поклади конденсату відомі в таких родовищах — Голіцинське, Штормове, Оленівське, Чорноморське, Краснополянське, Західно-Октябрське, Глібівське, Карлавське, Тетянівське, Південно-Сива́шське, Фонтанівське, та Північно–Казантипське газоконденсатні родовища. Загальний обсяг: 1,231 млн т газового конденсату. Крім газоконденсату, є горючі сланці, але поклади малопотужні і промислового інтересу для розробки не мають.

Таблиця 1. Запаси корисних копалин Криму та їх вартість. Джерело: ДНВП «Геоінформ України», Держстат, розрахунки ЦЕС

Роль мінеральної сировини при реінтеграції Криму буде значною, бо це забезпечення частини потреб в енергоресурсах, хоч і на місцевому рівні, однак, це може стати вирішенням місцевих потреб, а з іншого боку – будівельні матеріали для розвитку економіки півострова будуть і надалі використовуватись в повсякденній діяльності. Україна повернеться до використання мінеральних ресурсів і корисних копалин, і це не суперечить ані Зеленому курсу, ані ідеям сталого розвитку. Однак процес видобування і використання мінеральної сировини має бути впорядкований і підлягати дієвому контролю з боку природоохоронних органів держави. На жаль, нині видобування корисних копалин в Криму відбувається хаотично і без врахування інтересів місцевих жителі та пріоритетів територіального розвитку. Зокрема, інтересів збереження унікальних екосистем та природоохоронних об’єктів.

До анексії 2014 року, тобто станом на березень 2014 року, як зазначає у своїй статті відомий український еколог О. Василюк[3], 8,3% території АРК перебувало під захистом закону — це 196 об’єктів природно-заповідного фонду загальною площею 220 тис. га. та 11 об’єктів розміщені в Севастополі й займають 30,27% його площі — це ще 26,15712 тис. га. Саме в Криму містяться 6 із 19 природних заповідників України, що становлять найціннішу категорію природно-заповідного фонду із суворим охоронним режимом території. Адміністрації всіх заповідників на момент анексії були підпорядковані різним державним установам України: Міністерству екології та природних ресурсів (Казантипський та Опукський природні заповідники, національний природний парк «Чарівна гавань»); Державному агентству лісових ресурсів (Кримський та Ялтинський гірсько-лісовий природні заповідники); Національній академії наук (Карадазький природний заповідник) та Академії аграрних наук (природний заповідник «Мис Мартьян»). Наукове керівництво всіма заповідниками, які є науковими установами, здійснювала НАН України. Після анексії було утворена «Об’єднана дирекція особо охоронних природних територій Республіки Крим «Заповідний Крим»». До управління цієї установи входять: державні природні заповідники «Казантипський», «Опукський», «Лебедині острови», «Ялтинський гірсько-лісовий», заказники «Каркінітський» та «Мале філофорне поле Зернова».

Одним з найяскравіших заповідників Криму є Кримський природний заповідник. Утворений у 1923 році він об’єднує унікальні природні ландшафти, флору і фауну Кримських гір та узбережжя.

З відкритих джерел, зокрема Вікіпедії, відомо, що до складу заповідника входять 5 лісництв та Роздольненська орнітологічна філія «Лебедині острови». Загальна площа заповідника становить 44 175 га, з яких 9 612 га — водна акваторія Каркінітської затоки Чорного моря, в тому числі острови — 52 га, що безпосередньо прилягають до орнітологічної філії «Лебедині острови». Під охороною Кримського природного заповідника перебуває Каркінітський орнітологічний заказник водно-болотних угідь загальнодержавного значення площею акваторії 24 646 га. За схемою фізико-географічного районування гірсько-лісова частина території заповідника належить до Кримського гірсько-лісового краю Кримської гірської ландшафтної країни, а «Лебедині острови» — до Кримського степового краю Південно-степової підзони Степової зони. На території заповідника знаходяться вершини Чатирдаг (1527 м), Кемаль-Егерек (1529 м), Демір-Капу (1542 м) і найвища гора Криму Роман-Кош (1545 м). Гірські породи, з яких складена ця територія, належать до відкладів юрського періоду і мають вік більше 180 млн років. Вони представлені глинистими сланцями, пісковиками, вапняками та конгломератами, обкатаними уламками різних гірських порід і мінералів, зцементованих між собою глинистими розчинами. Найвищі гори складені ясно-сірими, сірими і темними щільними вапняками. У вапняках та пісковиках зустрічаються скам’янілі рештки тварин, що збереглися з юрського періоду. Наявність вапнякових порід зі значною тріщинуватістю, розчленованість рельєфу, значна кількість атмосферних опадів сприяли розвитку і розповсюдженню різноманітних форм карсту: понорів, колодязів, шахт, гротів, печер тощо. У заповіднику налічується 300 водних джерел, найзнаменитіший з яких — Савлух-су. Витікаючи з великих глибин, вода протягом всього року має постійну температуру 6-7°С. У ній міститься багато мікроелементів, особливо срібло, дякуючи чому вона у відкритому вигляді зберігає свої властивості протягом багатьох місяців. На території заповідника були зроблені цінні археологічні знахідки, тут є більше 80 історичних і культурних пам’ятників. Мабуть, як до анексії, так і нині цей заповідник є найбільш цінною заповідною територією Криму. І саме цей заповідник був переданий до Управління справами при Президенті РФ зі зміненням заповідного статусу на  так званий «Природний парк», що дозволяє проводити на теренах заповідника численні забудови та проводити інші види господарської діяльності. Остаточно доля заповідника була вирішена у 2018 році, коли територію природоохоронного об’єкту розділили на Кримський Національний парк і державний природний заповідник «Лебедині острови».

«Лебедині острови» знаходяться на 3,5 км на північ від мису Тарханкут. Найдовший острів має довжину 3 км. Архіпелаг є ланцюжком піщано-черепашкових островів загальною площею 57 гектарів, який тягнеться близько десяти кілометрів. Найбільшим різноманіттям відзначається орнітофауна островів під час прольоту птахів. Численними тут є крижень, чирки свистунок і велика чирянка, свищ, шилохвіст. Кількість птахів цих видів сягає 30-45 тис. На весняному прольоті біля островів зосереджується 7-8 тис. лисок, 2-4 тис. особин гуски сірої та великої білолобої. Біля островів щорічно линяє 6-8 тис. крижнів, до 5 тис. лебедів-шипунів, близько 6 тис. лисок. У роки з м’якою зимою велика кількість птахів залишається тут на зимівлю. У різні роки тут буває 10-30 тис. качок (крижень, чирок-свистунок, свищ, шилохвіст, галагаз, чернь морська, чубата, червонодзьоба і червоновола, крохаль великий та довгоносий, гоголь, луток), до 2 тис. гусей (гуска сіра та велика білолоба), до 2 тис. лисок, більше 1 тис. мартинів, понад 2,5 тис. лебедів (лебідь-кликун, лебідь-шипун). Щороку гніздиться від 11 до 15 тис. птахів: мартин жовтоногий, реготун чорноголовий, чеграва, крижень, галагаз, баклан великий.

Тут знаходиться велика колонія голенастих, мешканцями якої є чапля сіра, чаплі велика білі та мала біла, коровайка. У зоні Лебединих островів зустрічається значна кількість видів морських риб, серед них морська лисиця та морський кіт, деякі види осетрових. Із земноводних мешкають ропуха та жаба озерна, з плазунів — ящірка прудка, вужі звичайний і водяний, із ссавців — їжак, білозубка мала, нетопир Натузіуса, ховрах малий, хом’як звичайний, тушканчик великий, хом’ячок сірий тощо[4].

Заповідники Криму знаходяться в стані зміни форм власності та інших адміністративних змін, що стосуються їх цільового призначення (за для можливості використання територій заповідників не за призначенням). Найбільш трагічна доля Опуцького заповідника. Це природоохоронна територія на сході Чорноморського узбережжя Криму. Назва походить від гори Опук (185 м) – найвищої точки Керченського півострова. На території заповідника є кілька озер, найбільші з яких – це Кояське та Узунларське. За кілька кілометрів від берегової лінії розкинувся мініархіпелаг Скелі-кораблі (Елькен-кая) висотою від 7 до 12 метрів. Заповідник призначений для збереження у природному стані типових степових ландшафтів Кримського півострова та аквакомплексів Чорного моря.

З Опуцьким природним заповідником межує Узунларський цілинний ковиловий масив, що тягнеться на 5 км вздовж Чорноморського узбережжя на захід від Узунларського озера. Тут добре збереглися степові угруповання, де весняний аспект утворюють тюльпани та інші рідкісні ефемероїди. Ця територія зарезервована для розширення території Опуцького природного заповідника. Особлива цінність заповідника – це унікальна флора, що складають 395 видів судинних рослин (32 % від флори рівнинного Криму або 44 % від флори Керченського півострова). Ендемічне ядро заповідника становлять 48 видів судинних рослин. З них два вузьколокальних, 15 кримських, 28 кримсько-новоросійських, 3 кримсько-таманських ендеміки та понад 45 причорноморських і приазовських субендеміків. Унікальним за своїм флористичним складом є вапняковий флористичний комплекс, у якому переважають середземноморські види, властиві Гірському Криму. Самобутні степові флористичні комплекси поширені на плато та підніжжях гори Опук. Їх оригінальність і унікальність зумовлені багатством видового та ценотичного різноманіття й значною кількістю середземноморських видів, серед яких багато ендемів, субендемів та реліктів. Поряд з характерними для рівнинного Криму типами рослинності (степовим, галофільним, чагарниковим, літоральним і петрофільним), в Опуцькому заповіднику поширені й типово середземноморські, зокрема саваноїди. Вони утворюються середземноморськими видами з ефемерами, розвиток яких зумовлений тривалими посухами та дефіцитом вологи. Томіляри — інша характерна особливість рослинного покриву Опуцького заповідника. Це є угруповання ксерофітних та геміксерофітних чагарників, чагарничків, напівчагарничків у поєднанні з геоефемероїдами та малорічними травами, що прилучені до кам’янисто-щебенистих ґрунтів. Саме до цих типів рослинності належить і переважна більшість ендемічних та субендемічних видів. З них Asperula praepilosa є вузьколокальним ендеміком гори Опук. Загалом за флористичним складом Опуцький масив більше тяжіє до Гірського Криму, ніж до зональних степових флористичних комплексів рівнинної частини півострова.

Раритетний фонд Опуцького заповідника представлений 23 видами судинних рослин, що занесені до Червоної книги України. Серед них мачок жовтий, смілка Сирейщикова, півонія тонколиста, фіалка біла, катран мітрідатський, дрік скіфський, морківниця узбережна, чебрець несправжньогранітний, асфоделіна жовта, пізньоцвіт анкарський, тюльпани двоквітковий та Шренка, осінник пізньоцвітовий, холодок прибережний, шафран кримський, плодоріжка пірамідальна та сім видів ковили.

На території Опуцького заповідника проводилися військові навчання з застосуванням стрільб, зокрема, з моря та суходолу. Нині ця територія зазнала карколомних втрат, які ставлять під сумнів подальшу доцільність його збереження як об’єкта природо-заповідного фонду.

Реінтеграція та повоєнне відновлення: майбутнє природо-заповідного фонду

Експерти з декількох робочих груп Експертної мережі Кримської платформи розглядали дві базові моделі деокупації Криму – військова (пов’язана зі значними руйнаціями) та військово-дипломатична (мінімальні руйнації при виводі з території Криму збройних сил росії та відповідних силових угруповань)[5]. Як в цій царині можна розглядати майбутнє природо-заповідного фонду, відродження природоохоронної діяльності, раціональне та ощадливе використання природних ресурсів та екологічно-дружнє відновлення Криму. Зараз не будемо детально характеризувати сценарії деокупації та варіанти завершення війни з усвідомленням поліваріантності завершення військових дій[6], а сконцентруємо увагу виключно на наступних аспектах реінтеграції та повоєнного відновлення економіки півострова та подальшого руху суспільно-політичних та соціально-економічних взаємодій у напрямку сталого розвитку.

Перший сценарій. Руйнації. Це може мати суттєвий вплив на об’єкти заповідного фонду, однак, навіть серед ймовірних сценаріїв не розглядаємо такі катастрофічні події, які знищать природні угруповання та ландшафти для всіх основних природоохоронних об’єктів. Найбільш вразливими можуть стати Кримський заповідник через його розташування в зоні з великою кількістю військової присутності рф та, частково, Ялтинський гірсько-лісовий. На загал, схема всіх заповідників Криму та їх стан під час анексії представлений в статті О. Василюка «Заповідники Криму: підсумки двох років анексії». Зараз ми маємо оновлену інформацію, за якою, на жаль, певні негативні припущення експерта, справдилися.

Через забудову та військові навчання під великою загрозою нині перебувають заповідники «Кримський», «Ялтинський», «Опуцький».

Однак, відновлення економіки Криму може спиратися на певні «зелені» технології та ініціативи, серед яких – відновлювальна енергетика, сільське господарство, рекреація.

Найбільш перспективною галуззю зеленої економіки Криму є відновлювальна енергетика. Достатньо пригадати, що до анексії найбільша в Україні сонячна електростанція знаходилась саме в Криму.

На момент анексії Криму група Activ Solar побудувала чотири комплекси сонячних електростанцій: «Родникове», «Перово», «Мітяєво», «Охотникове». Станція «Перово» на січень 2012 року була найпотужнішою СЕС у світі – щогодини вона могла видавати в мережу 105 МВт·год електроенергії. Також група будувала СЕС «Владиславівка»[7]. Зазначимо, що на 2023 рік, найбільшими в світі є СЕС, які розташовані в Китаї та Індії, а саме: Tengger Desert Solar Park (Китай) 1547 МВт; Bhadla Solar Park (Індія) 1515 МВт; Huadian Tianjin Haijing (Китай) 1000 МВт. Однак, навіть відновлення цих потужностей може стати суттєвим внеском в енергетику Криму. Особливо, після відключення електропостачання з боку росії. Не відомо, якою мірою Україна буде у змозі забезпечити потреби Криму і розвиток власної електрогенерації. Наразі це питання набуває особливої ваги.

Потенціальна потужність вітрових та сонячних електростанцій в Криму. До анексії в Криму було генеровано 285,7 млн кВт-год. В середньому, власне виробництво електроенергії в Криму біля 200 МВт при потребі в 850 МВт[8]. Тож, дефіцит має бути компенсовано з інших джерел, зокрема, внутрішніх.  при споживанні біля 850. Перед повномасштабним вторгненням Крим на всіх об’єктах електрогенерації забезпечував біля 600 МВт електроенергії[9]. Нині потужність вітростанцій (ВЕС) у Криму – 63 МВт, сонячних станцій (СЕС) – 267 МВт[10]. Потенціал сонячної енергетики – 580 кВт·год/м² на узбережжях Чорного й Азовського морів і в Криму[11]. Тож, при використанні половини наявних джерел електрогенерації та 50% задіяння потенціалу генерації сонячної електрогенерації можна здовольнити понад 80% потреб півострову.

Вітрова енергетика. Нині генерація досягає 87 МВт, з великим потенціалом до її збільшення. Якщо взяти до уваги, що для вітрової генерації можна використовувати на узбережжі та рівнинах, які нині сумнівно доцільно використовувати для ефективного сільського господарства через дефіцит прісної води, цей варіант розвитку електрогенерації виглядає досить привабливо.

Неможливість отримання води через Північно-Кримський канал та не ефективність розвитку сільського господарства на теренах степового Криму при наявних агротехнологіях та збільшенні посух через кліматичні зміни, формують сприятливі умови для розвитку відновлювальної енергетики, зокрема, сонячної та вітрової. Потенціал сонячної та вітрової енергетики може задовільнити енергетичні потреби Криму для побутових споживачів більш ніж на 80%, що формує сприятливі умови для розвитку такої генерації.

Узагальнено потенціал відновлювальної енергетики (ВДЕ) у таблиці:

Табл.2. Потенціал відновлювальної енергетики Криму

Таким чином, викопне паливо в потенціалі програє сукупності відновлювального потенціалу енергетики у співвідношенні % ВДЕ до викопного палива у 192,9%

Висновки

Зелений курс для Криму – це раціональне використання наявних природних ресурсів з піклуванням про майбутні покоління кримчан. Розбудова економіки Кримі в процесі реінтеграції має враховувати енергетичні, культурні, освітні та інші потреби жителів, формувати політику розвитку у відповідності до взятих Україною міжнародних природоохоронних зобов’язань.

Відновлювальна енергетика може стати важливою складовою енергетичної незалежності господарства та потреб жителів, поки не буде розбудована збалансована система енергопостачання.

Природоохоронні об’єкти Криму можуть виконувати наступні функції при реінтеграції: використання об’єктів для рекреаційних, освітніх та дослідницьких функцій, збереженню біорізноманіття. Відновлювальна енергетика Криму може вже на протязі першого року після деокупації задовольнити до 80% енергетичних потреб побутових споживачів. Зелене сільське господарство на обмежених територіях може задовольняти понад 50% місцевих потреб у фруктах та овочах за умов застосування технологій арідного землеробства. В цілому це дає сподівання на позитивні очікування економічного розвитку на засадах «зеленої» економік та зеленого відновлення навіть після можливих інфраструктурних втрат під час бойових дій при відновленні територіальної цілісності України.

Євген ХЛОБИСТОВ., д.е.н., проф., акад. АЕН України

_________________________________

[1] https://prismua.org/green_deal_1/

[2] https://ru.krymr.com/a/zhiteli-belbekskoj-doliny-protiv-stroitelstva-vodozabora-na-kokkozke/30842591.htm

[3] https://tyzhden.ua/zapovidnyky-krymu-pidsumky-dvokh-rokiv-aneksii/

[4] https://hr.wikipedia.org/wiki/Labu%C4%91i_otoci

[5] https://ctrcenter.org/uk/media/majbutnye-krymu-shist-dniv-kropitkoyi-roboty-nad-deokupacziyeyu-ta-reintegracziyeyu-krymu-foto

[6] Детальніше в роботі Клименко А., Хлобистов Є. Виклики реінтеграції Криму крізь сценарії подолання наслідків окупації та військових дій // БІЗНЕС, ІННОВАЦІЇ, МЕНЕДЖМЕНТ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ : зб. тез доп. V Міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ, 25 квіт. 2024 р. – Київ : КПІ ім. Ігоря Сікорського, Вид-во «Політехніка», 2024. – 236 с. – С.138-140.

[7] https://www.radiosvoboda.org/a/krymskyj-arxiv-rozsliduvannia-3-2/30332352.html

[8] https://www.slidstvo.info/articles/krymska-prymara/

[9] https://gazeta.ua/articles/life/_do-krimu-povernulosya-svitlo-zmi/666467

[10] https://zn.ua/ukr/ECONOMICS/u-krimu-zupinili-vsi-sonyachni-ta-vitrovi-elektrostanciyi-143348_.html

[11] Атлас енергетичного потенціалу відновлюваних джерел енергії України / за заг.    ред. С.О. Кудрі. – Київ: Інститут відновлюваної енергетики НАН України, 2020. – 82 с. – С.8.