Ядерна зброя: інструмент впливу, залякування чи утримання стратегічної рівноваги?

Не зважаючи на те, що з моменту першого використання ядерної зброї пройшло майже вісімдесят років, а також на трагічні наслідки тієї події, вона все ще відіграє ключову роль у глобальній політиці суб’єктів сучасних міжнародних відносин.

Норвезький Нобелівський комітет цьогоріч вирішив присудити Нобелівську премію миру японській організації постраждалих від ядерного бомбардування Nihon Hidankyo. Цей масовий рух людей, що пережили атомну бомбу з Хіросіми та Нагасакі (також відомий як Хібакуша) отримав премію миру за спрямовані на створення вільного від ядерної зброї світу зусилля і за демонстрацію (через свідчення свідків) того, що ядерну зброю більше ніколи не можна використовувати. Щоб нагадати світу про нагальну потребу ядерного роззброєння рух Nihon Hidankyo надав тисячі свідчень свідків, випустив резолюції та публічні заклики, а також щорічно направляв делегації до Організації Об’єднаних Націй й різноманітних мирних конференцій.

Актуальність цьогорічної номінації полягає у тому, що за майже 80 років у жодній війні не використовували ядерну зброю. З одного боку, це є «обнадійливим фактом», з іншого — сьогоднішнє перебування «ядерного табу» під тиском викликає серйозне занепокоєння. Ядерна зброя має величезний вплив на міжнародну політику та дипломатію. По суті, вона створила концепцію «взаємного гарантованого знищення» (MAD) між країнами, які володіють цією зброєю. Це призвело до так званого «ядерного стримування», де побоюючись наслідків ядерні держави уникають прямих конфліктів. Дві держави з ядерними арсеналами не можуть воювати без загрози катастрофічних наслідків для обох сторін, що стало основою відносної стабільності під час Холодної війни, коли, незважаючи на напруженість, США і СРСР ніколи не вступали в прямий конфлікт. Також ядерна зброя є важливим фактором у дипломатичних переговорах. Країни, які володіють нею, мають додатковий важіль впливу, що змінює баланс сил у світі. Держави часто використовують свої ядерні арсенали як аргумент у переговорах про санкції, мирні угоди чи роззброєння.

Наявність ядерної зброї спонукала великі держави до підписання угод щодо контролю озброєнь (наприклад, Договір про нерозповсюдження ядерної зброї чи угоди START), що допомогло стримати гонку озброєнь і забезпечити певні механізми контролю. Зменшивши кількість прямих військових конфліктів між великими державами, ядерна зброя створила нові ризики в контексті глобальної безпеки. Кожна нова ядерна держава збільшує ризик регіональних конфліктів із глобальними наслідками. Ядерна зброя може бути використана як засіб ескалації під час криз або конфліктів. Так, наприклад, у нинішній війні Росії з Україною існує загроза використання ядерної зброї в умовах, коли конвенційні сили будуть неефективні.

Дослідивши паралель між використанням ядерної зброї під час Холодної війни та сучасною війною між Росією та Україною варто зазначити, що вона лежить в політичному і стратегічному контексті, а не в реальному застосуванні цієї зброї. Під час Холодної війни ядерна зброя стала ключовим інструментом стримування: США і СРСР накопичували величезні арсенали, але жодна зі сторін не застосувала ядерну зброю через страх взаємного гарантованого знищення. Попри численні регіональні конфлікти це стримування зберігало відносну стабільність у міжнародних відносинах.

Україна, втративши свій ядерний арсенал у дев’яностих роках в рамках Будапештського меморандуму, не має ядерної зброї, але отримала гарантії безпеки, які, на жаль, не були виконані належним чином. У контексті війни між Росією та Україною ядерна зброя відіграє переважно роль політичного інструменту залякування, хоча її реальне використання залишається малоймовірним через глобальні наслідки. З початку повномасштабного вторгнення Росія неодноразово піднімала питання про можливість застосування ядерної зброї. Ці заяви були спрямовані як на внутрішню аудиторію, так і на Захід, з метою стримування більш активної підтримки України, зокрема постачання сучасної зброї. Російські політики та медіа неодноразово натякали на можливість застосування тактичної ядерної зброї на полі бою.

Такі заяви більше схожі на ядерний шантаж, оскільки реальне використання ядерної зброї створило б катастрофічні наслідки не тільки для України, але й для самої Росії, зокрема через міжнародну ізоляцію та можливу відповідь від інших ядерних держав. Міжнародне співтовариство, зокрема США і НАТО, чітко висловили свою позицію щодо можливого застосування ядерної зброї, застерігаючи Росію від цього кроку та наголошуючи, що відповідь буде рішучою і, ймовірно, включатиме конвенційні військові заходи. Такий аналіз дає підстави стверджувати, що як зараз, так і під час Холодної війни ядерна зброя виконує функцію стримування з елементами шантажу і політичного тиску.

Натомість, в умовах того, коли Захід та НАТО будуть продовжувати зважати на ядерні погрози Росії, інші країни можуть задуматися про набуття чи повернення власного ядерного статусу. Держави, які відчувають загрозу від Російської Федерації, можуть вирішити, що власний ядерний арсенал є єдиною реальною гарантією проти агресії. Постійні погрози Росії щодо використання ядерної зброї в Україні можуть створити небезпечний прецедент: країни, які не мають ядерної зброї стають вразливішими до шантажу. Тому інші держави, такі як-от Іран, Південна Корея чи країни Східної Європи, можуть переглянути свою позицію щодо ядерної зброї, вбачаючи в ній єдиний спосіб стримування потенційної агресії.

Чим більше держави відчувають, що їхня безпека залежить від наявності ядерної зброї, тим більше це підриває глобальні зусилля зі стримування ядерного розповсюдження. Такий сценарій подій може дестабілізувати міжнародний режим нерозповсюдження, де нові країни можуть почати активно розробляти ядерні програми. Ситуація залишається делікатною: з одного боку, прагнення стримати ескалацію може мотивувати деякі країни думати про ядерну зброю, з іншого ­— набуття ядерного статусу може загострити конфлікти і дестабілізувати регіони. До держав, які відчувають загрозу з боку Росії і можуть потенційно замислитись над набуттям чи поверненням ядерного статусу, передусім, належить тріада таких, як-от: Іран, Туреччина й Саудівська Аравія.

Висновки. Отож, ядерна зброя — це інструмент впливу, залякування чи утримання стратегічної рівноваги? На моє особисте переконання, ядерна зброя є комбінацією всіх трьох аспектів. Вона служить інструментом впливу та залякування, адже держави з ядерною зброєю можуть використовувати її як аргумент у переговорах. Однак, паралельно вона сприяє підтримці стратегічної рівноваги, оскільки побоюючись взаємного знищення країни з ядерним потенціалом можуть утримуватися від конфліктів. Повне ядерне роззброєння нині виглядає як довгострокова мета, яку можна досягти лише за умови глобальної співпраці, довіри та створення нових механізмів безпеки. Однак, у сучасних реаліях міжнародних відносин більшість країн бачать у ядерній зброї важливий стратегічний актив, і тому, на жаль, найближчим часом людство не досягне повного роззброєння.

Історія створення Nihon Hidankyo. У серпні  1945 року, у відповідь на атаки атомних бомб виник глобальний рух, учасники якого невпинно працювали над підвищенням обізнаності щодо катастрофічних гуманітарних наслідків використання ядерної зброї. Згодом виникла міжнародна норма, яка створила упередження щодо використання ядерної зброї як чогось морально неприйнятного та зародила поняття «ядерного табу». Долі людей, які вижили у тогочасному пеклі Хіросіми та Нагасакі, довго приховували. У 1956 році місцеві асоціації Хібакуша разом із жертвами випробувань ядерної зброї в Тихому океані сформували Японську конфедерацію організацій постраждалих від атомних і водних бомб (ця назва була скорочена на японській мові до Nihon Hidankyo), яка згодом стала найбільшою та найвпливовішою організацією Хібакуша в Японії. 

Довідково. Нобелівська премія миру, яку заснував Альфред Нобель, вручається з 1901 року. Премію цю присуджують особам, організаціям або рухам, які зробили значний внесок у встановлення миру, вирішення конфліктів або сприяння міжнародному співробітництву. Аналіз лауреатів попередніх років Нобелівської премії миру, які відіграли важливу роль у боротьбі за мир та роззброєння, показав, що дотепер таких було лише три.

У 1985 році переможцем номінації став міжнародний рух «Лікарі світу за запобігання ядерній війні» за зусилля у розв’язанні проблеми ядерної зброї. У 1995 році ­ за зусилля в залученні науковців до справи миру і відмову від ядерної зброї ними стали Пагвоський рух учених і Джозеф Ротблат (один із 11 основоположників руху). А у 2017 році за роботу над приверненням уваги до катастрофічних наслідків будь-якого використання ядерної зброї премію миру присуджено «Міжнародній кампанії за заборону ядерної зброї».

Цікавим є той факт, що Нобелівська премія миру вручається в Норвегії (Альфред Нобель вказав це у своєму заповіті), так як Нобель бачив у Норвегії, яка на той час була в унії зі Швецією, мирну і нейтральну країну. 

Владлена КОЦЮБА,
докторка філософії
з міжнародних відносин