Українська ідентичність в Криму як фактор спротиву окупації Росії

Росія розпочала агресивну і геноцидну війну проти України у 2014 р. з окупації та спроби анексувати Автономну Республіку Крим та місто Севастополь. Всупереч цілеспрямованим спробам замаскувати цей процес під «волевиявлення кримчан» агресивний характер дій держави-окупанта був очевидним для багатьох акторів світової політичної сцени вже на початковому етапі збройних дій.

Вперше з часів Другої світової війни в Європі одна держава намагалася не просто захопити територію іншої, а й юридично закріпити порушення територіальної цілісності держави-жертви. Втім геноцидні мотиви та практики керівництва рф, яке схоже з самого початку війни мало намір знищити українську націю та ліквідувати Українську державу, стали очевидними для значної частини міжнародного співтовариства лише після 24.02.2022 р. – на етапі широкомасштабної агресії росії. Навіть в Україні політикумом і суспільством, схоже, вони не до кінця усвідомлені. Так, наприклад, у заяві парламенту України “Про використання політичним режимом російської федерації ідеології рашизму, засудження засад і практик рашизму як тоталітарних і людиноненависницьких” міститься заклик до міжнародного співтовариства визнати геноцидом Українського народу дії, вчинені органами держави-терориста — рф — та її політичним і військовим керівництвом саме під час широкомасштабної  збройної агресії російської федерації проти України.

Між тим політика знищення української громадянської та етнічної ідентичності, як один з ключових елементів практики рашизму, порушення базових прав і свобод громадян України, дискримінації корінного кримськотатарського народу та спільноти етнічних українців Криму державою-агресором проводиться на тимчасово окупованій території АР Крим і м. Севастополя з 2014 року.

В цілому окупаційна політика росії має з того часу ознаки етноциду щодо української громади та найбільшого корінного народу України та геноциду щодо частини української політичної нації, яка проживає в Криму. Наприклад, вже з 2014 р. розпочався процес незаконного всиновлення вихованців дитячих будинків-громадян України росіянами. Зокрема, у жовтні 2014 р. у тимчасово окупованому Криму почав працювати “всеросійський соціальний проєкт “Поезд надежды” з метою всиновлення або взяття під опіку громадянами рф українських дітей і вивезення їх до росії. Практика протиправного всиновлення продовжується до сьогодні. Її кінцевим результатом є позбавлення дітей зв’язків з Україною, можливості вільно обирати українську ідентичність та нав’язування російської.

Ці дії мають ознаки порушення ст. ІІ Конвенції про запобігання та покарання злочину геноциду, ухваленою Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948 р. та ст. 6 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Згідно із згаданою Конвенцією злочин геноциду скоєно, коли особа вчинила заборонені діяння з наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку. Пункт е) ст. ІІ Конвенції до таких дій відносить примусову передачу дітей з однієї людської групи до іншої.

Росія, згідно з домінуючими традиціями своєї історії, створила на початку XXI століття консолідований авторитарний режим, який, за оцінками частини науковців та багатьох політиків, перетворюється на тоталітарний. Це сталося не тільки через політику владного істеблішменту, де домінують вихідці зі спецслужб. Важливу роль у цьому процесі відіграли також настрої «глибинного народу» – широких мас росії, які прагнули «твердої руки» і зрештою її отримали. Українська політична нація, хоча й повільно та суперечливо, з моменту здобуття незалежності рухалася у протилежному напрямку.

Прагнення українців до індивідуалізму та свободи, як ключові складові національної ідеї, незважаючи на бідність і радянський спадок, на переломних етапах новітньої історії (у 2004, 2013–2014 та 2022 роках) призводили до перемоги в Україні демократичних тенденцій і орієнтації на євроатлантичний світ та його цінності.

Очевидно, що очільник рф В. Путін сприймав це як вагому перешкоду для реалізації своїх масштабних реваншистських планів з відновлення імперії та повернення до поділу світу на сфери впливу. В результаті він підтримав і просуває неоімперську доктрину «русского міра», яка фундаментально заперечує право української нації на суверенне існування і стала підґрунтям для геноцидної війни. Носії цієї реакційної ідеології готові змиритися з окремими проявами української етнічності та деякими іншими елементами української культури (трактуючи їх як регіональні прояви російськості), але прагнуть знищити модерну національну свідомість українців.

Конкурентна, почасти діалогічна політична культура України фундаментально суперечить авторитарним порядкам росії. Тому на тимчасово окупованих територіях держава-агресор прагне знищити українську національну ідентичність та нав’язати свою.

Протягом перших восьми років окупації Криму росія проводила цілеспрямовану політику цілковитого викорінення ідентичності української політичної нації та нав’язування кримчанам російської тотожності. Для цього використовувався широкий арсенал заходів, серед яких насамперед –  витіснення за межі тимчасово окупованої території, вбивства, позбавлення свободи та інші форми тиску на проукраїнських активістів та загалом лояльних до України громадян, колонізація Криму громадянами рф (за різними оцінками, від 500 тис.до 1,2 млн осіб за понад десять років переселилося з росії в АР Крим і м. Севастополь), нав’язування російського громадянства, інформаційно-психологічний пресинг, масоване нав’язування антиукраїнських наративів, індоктринація ідеологією рашизму громадян України, знищення українських громадських, політичних та культурних організацій, української та україномовної системи освіти та преси, штучне і незаконне ізолювання кримчан від інформаційного, освітнього, культурного просторів України, знищення українських пам’ятників, музейних експозицій та інших місць пам’яті, створення фейкових організацій українців з метою використання у інформаційній війні, переслідування за використання української символіки та проукраїнські погляди.

Широкомасштабна агресія росії проти України, яка розпочалася 24 лютого  2022  року, змінила ситуацію на тимчасово окупованій території Криму. Аналізувати ці зміни необхідно як з метою розуміння політики держави окупанта, прогнозування її наслідків та вироблення оптимальних механізмів реагування цивілізованого світу, так і для фіксації злочинів, вчинених росією, її громадянами та колаборантами. Метою  цією статті є з’ясування впливу політики росії під час етапу широкомасштабної агресії у 2022–2024 рр.. на можливість збереження української громадянської та етнічної ідентичності в окупованому Криму.

Широкомасштабна агресія росії проти України призвела до збільшення кількості тяжких злочинів – воєнних злочинів, злочинів проти людяності, геноциду, вчинених російськими збройними силами та владою, зокрема окупаційними адміністраціями. Цей трагічний етап війни мав суперечливий вплив на ситуацію в Криму. У кримському суспільстві з лютого 2022  р. спостерігаються дві протилежні тенденції: з одного боку, активізація спротиву громадян України на тимчасово окупованій території АР Крим і м.  Севастополя, з другого  – посилення репресивної та дискримінаційної політики, мілітаризації кримчан окупаційною владою. Спротив українців в Криму має стихійні та організовані – партизансько-підпільні – форми. З окупованим регіоном за кількістю співробітників російських спецслужб на душу населення, схоже, може посперечатися хіба що Москва і Санкт-Петербург. Багаторічні зусилля із розбудови окупаційних структур, зокрема репресивно-карального апарату, викорінення демократичних практик, які виникли та укоренилися у часи незалежності України, здавалося, створили умови для цілковитого придушення спротиву серед кримського населення, втім нова фаза агресії росії проти України спровокувала його посилення. Стихійні одиночні антивоєнні акції протесту та інші прояви спротиву в Криму, попри вкрай несприятливу ситуацію, почалися одразу після 24 лютого 2022 р. Про них нам відомо як через спілкування з кримчанами, так і з рішень нелегітимних судових органів рф у Криму, повідомлень мас-медіа. Здебільшого, за наявною інформацією, вони мали форму ненасильницького громадянського протесту: написання чи розповсюдження антивоєнних гасел, української символіки і проукраїнських гасел, символіки рухів спротиву окупації, одиночні пікети тощо.

Один із найвідоміших актів одиночного стихійного спротиву в Криму вчинив художник із Євпаторії Богдан Зіза. 16 травня 2022 року він облив жовтою та блакитною фарбами двері й фасад окупаційної Євпаторійської міської адміністрації та кинув у неї підпалений «коктейль Молотова». Художник також зняв на відео свою акцію і закликав інших кримчан, мешканців росії та Білорусі виходити на протести. У травні 2022 р. окупанти затримали Б.  Зізу, після побиття змусили записати відео з «вибаченнями» і оштрафували за статтею 20.3.3 КпАП рф про «дискредитацію збройних сил росії». Невдовзі його направили в СІЗО, а на початку червня 2023 р.

Південний окружний військовий суд Ростова-на-Дону за статтями про тероризм і політичний вандалізм засудив Богдана Зізу до 15 років колонії загального режиму. У відповідь політв’язень оголосив голодування з правозахисними і політичними вимогами. Перебуваючи в СІЗО, він розповів українським журналістам, що після повномасштабного вторгнення друзі запропонували йому провести пікет на площі в Євпаторії, але за кілька годин дізнався, що їх затримала ФСБ. Ініціатори пікету були оштрафовані. На певний час художник закрився у собі та із розчаруванням спостерігав за реакцією знайомих у Криму і рф, а у травні вирішив діяти. Він й раніше самостійно робив проукраїнські написи та зображення у публічному просторі. «Я чудово розумію, що страшно, і збрешу, якщо скажу, що в мене не було страху. Був і є. Але своїм прикладом я хотів показати, що час боятися і мовчати минув!» – пояснив свою позицію Б. Зіза.

Олександр Тарапонін із Алушти у 2022 р. наклеїв листівку «Vоенный преступник» на двері свояка, який пішов воювати проти України. У жовтні 2022 р. був засуджений «судом» у Алушті до 2,5 років позбавлення свободи у колонії суворого режиму. У січні 2023 р. «Верховний суд Криму» залишив у силі цей вирок.  До речі, росія і цього політв’язня незаконно вивезла із Криму, а його свояк загинув у лавах окупаційної армії.

У квітні 2022 р. жителька с. Сонячна Долина під Судаком Валерія Гольденберг після загибелі під Києвом її однокласника-бійця тероборони та отримання інформації про звірства російської армії у Бучі, Гостомелі та Ірпені вилила на могилу мінометника 810-ої бригади морської піхоти, який брав участь в агресії проти України, курину кров та фекалії. Нелегітимний російський суд Судака засудив її до позбавлення свободи на два роки.

Частина кримчан, яка проводила антивоєнні акції, не потрапила у фокус уваги російських силовиків і ЗМІ. Іншим довелося з ними стикатися. Кримчанка, дрібний підприємець Віолетта Столярова, яка змушена була після відкриття кримінальної справи проти неї російськими силовиками виїхати з Севастополя навесні 2023 р. до Києва, стала відомою завдяки мас-медіа. Вона описує свої мотиви для демонстрації проукраїнської позиції минулого року, які, ймовірно, поділяли й чимало інших учасників антивоєнних акцій. Після початку російської окупації «антиукраїнські настрої висіли в повітрі, майже ніхто не наважувався публічно заявляти свою українську позицію», але ситуацію змінило повномасштабне вторгнення. Фейсбук в рф і на окупованих нею територіях України відключили майже одразу після його початку, і «всі розмови, обурення перейшли «на кухню». «Люди ходили й писали доноси на сусідів, якщо хтось у жовтий чи блакитний колір пофарбував паркан. На викладачів, школярів за вислови доноси писали. Атмосфера була напруженою – не передати словами. Але разом із тим моєму обуренню не було меж! Я писала у фейсбуці (через захищену систему VPN. – Авт.), щоб мене читали хоча б українці. Мені ще пощастило, ніхто не доніс за мої пости. Я ж готова була ходити на антивоєнні мітинги від самого початку, шукала хоч якусь інформацію. Але її не було», – згадує В. Столярова. На дії її надихнув рух спротиву «Жовта стрічка», який навесні 2022 р. розпочав активність на окупованих територіях України і з яким вона познайомилася у Фейсбуці. «Я загорілася, бо не могла мовчати! Бо навколо себе я не могла зібрати навіть і п’ятьох людей, які жили б поруч і готові були підтримати відкрито якусь форму протесту. Та мені самій важливо було показати, що в Криму лишаються українці, які не підтримують війну, які не погоджуються з тим, що Крим – це росія. Для мене було принципово, аби серед переважної проросійської більшості мій голос таки прозвучав: я – не така, як вони!» – пояснює кримчанка.

Протягом семи місяців В. Столярова розвішувала у Севастополі жовті стрічки, малювала фарбою жовті стрічки на стінах, писала символічні літери «і» та «ї», а після зруйнування російськими ракетами у Дніпрі будинку почала робити написи на вулицях і парканах: «Крим  – це Україна», «Севастополь  – Україна», «ЗСУ поруч», «Слава Україні!». Жінка згадує, що їй було страшно, але обурення було сильнішим. «Я не могла ні про що інше думати, тільки – як припинити цей жах, що коїться в Україні», – пояснює вона. Навесні 2023  р.  її затримали російські силовики і примусили на камеру вибачатися. Оскільки В. Столяровій загрожувало позбавлення волі, то вона зуміла виїхати на неокуповану територію України. В.  Столярова згадує, що у неї були однодумці, що вона використовувала символіку руху «Жовта стрічка», але все ж її інформаційний спротив, на нашу думку, починався як стихійний.

Рух виник навесні 2022 р. на Херсонщині із по-суті флешмоба, але збагатив свій репертуар ненасильницьких дій та поширився на інші тимчасово окуповані території, у тому числі з літа того року на Кримському півострові. Основна мета його прихильників – забезпечити ефект присутності України в Криму, дати проукраїнським кримчанам відчуття і розуміння, що вони мають однодумців у їхніх населених пунктах. Вона досягається насамперед через розповсюдження на окупованій території жовтих стрічок, листівок, написами у національних кольорах, графіті з буквами «Ї» та «І». Речник українського руху спротиву «Жовтої стрічки» Ярослав Божко підкреслив, що нині у Криму «дійсно один з найпотужніших центрів спротиву на окупованих територіях». За його оцінкою, попри наджорсткий «контррозвідувальний режим» на півострові беруть участь у русі в різних формах від 800 до кількох тисяч кримчан.

З вересня 2022 року в окупованому Криму розгорнули свою діяльність й інші структури спротиву, насамперед – військовий рух українців і кримських татар  «Атеш» (у перекладі з кримськотатарської – «Вогонь») та рухи спротиву «Кримські бойові чайки», «Зла мавка», «Рух 1918». З другої половини 2022 р. в Криму спостерігаються не лише все більш інтенсивні ураження об’єктів окупаційної армії ударами ракет і дронів, а й збройні акції диверсійного характеру. З 2023 р. на окупованому півострові фіксувалися навіть прояви «рейкової війни». Учасники «Атеш», «Кримських бойових чайок» та інших подібних рухів беруть участь у збиранні інформації про військові та інші критично важливі об’єкти, про діяльність окупаційних адміністрацій, розповсюджують у публічних місцях проукраїнські матеріали, псують символіку окупантів, а деякі організують і партизанські дії. Так, наприклад, враження українськими ракетами у вересні 2023 р. будівлі штабу ЧФ у Севастополі стало можливим, якщо судити з відкритих джерел, завдяки інформації «бойових чайок», а потоплення у 2024 р. великого протичовнового корабля «Мінськ» та підводного човна «Ростов-на-Дону» завдяки даним руху «Атеш».

На початку 2023 р. у окупованому Мелітополі виник жіночий ненасильницький рух спротиву «Зла Мавка», який того ж року поширив свою діяльність на Крим. Мавки на півострові роблять графіті з українським прапором та патріотичними написами, розповсюджують проукраїнську символіку, випустили кілька десятків номерів «партизанської газети «Тижневі новини від Злої Мавки», виготовляють і розповсюджують імітації російських купюр із зміненими зображеннями (наприклад, до Дня незалежності на «купюрі» великого номіналу був зображений палаючий Керченський міст), збирають інформацію про окупантів, знищують символіку окупантів.

Навесні–влітку 2023 р. в Криму почав діяти «Рух 1918». Його назва відсилає до походу Кримської групи військ УНР під командуванням підполковника Петра Болбочана, яка у квітні 1918 р. звільняла півострів від російського терористичного ліворадикального режиму. Активісти руху, як стало відомо з відкритих джерел, збирають інформацію про окупантів, розміщують на вулицях Севастополя, Сімферополя, Бахчисарая, Керчі та можливо інших населених пунктів проукраїнські листівки та графіті, а також займаються диверсійною діяльністю. Вони переконані, що Крим буде звільнено від рашистів, так само як це стало щодо російських більшовиків у 1918 р.

Із зрозумілих причин конкретна інформація про участь у подібних акціях кримчан є вкрай неповною.

Росія у 2022–2024 рр. посилила квазіправові механізми репресій за проукраїнські та антивоєнні погляди та незаконно їх застосовує в Криму

 Для придушення хвилі антивоєнних протестів і проукраїнських настроїв серед російського населення та громадян України на окупованій території Росія використала квазіправові інструменти. Російський парламент ухвалив 4 березня 2022  р. поправки до законодавства, які передбачають адміністративну та кримінальну відповідальність за «дискредитацію збройних сил рф». Такі законодавчі новели дозволяють переслідувати громадян за будь-яке незручне висловлювання, дію чи поширення інформації, яка відрізняється від офіційної позиції Кремля. Держава-окупант всупереч міжнародному праву розповсюдила дію цього законодавства на тимчасово окуповані території АР Крим і м. Севастополя. Зокрема, до Кодексу про адміністративні правопорушення (КпАП) рф була запроваджена ст. 20.3.3., яка передбачає покарання за «публічні дії, спрямовані на дискредитацію використання збройних сил російської федерації з метою захисту інтересів російської федерації та її громадян, підтримки міжнародного миру та безпеки або виконання державними органами російської федерації своїх повноважень у вказаних цілях». За даними Кримської правозахисної групи, справи за цією статтею у тимчасово окупованому Криму найчастіше відкривають після доносів.

Протягом березня  2022  – серпня 2024 рр. Представництво Президента України в АР Крим зафіксувало 943 випадки надходження матеріалів складених за ст. 20.3.3. КпАП РФ («дискредитація армії РФ») до так званих «судів» на території окупованого Криму. З них у 836 випадках було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення  у вигляді штрафу або приєднано до іншої справи за іншою статтею та винесено сукупне рішення. У 18 випадках розгляд справ продовжується. Причому рівень переслідувань за цією статтею помітно зростає.

Найчастіше в Криму притягають до адміністративної відповідальності за публікації в соціальних мережах та інших інтернет-ресурсах, які суперечать позиції влади рф. За інформацією ГО  «КримSOS», станом на середину 2023 р. більшість людей оштрафували на суму 30 тисяч рублів – 50 тис. рублів (це орієнтовно 14,5–20 тис. гривень) . На другому місці за кількістю переслідувань були усні висловлювання громадян, за які до адміністративної відповідальності було притягнуто в період дослідження щонайменше шість осіб, також відомо про переслідування за розміщення у вікнах свого будинку двох прапорів «з символікою України».

У липні 2022  р. до  ст. 20.3 Карного кодексу рф «Пропаганда чи публічне демонстрування атрибутики або символіки екстремістських організацій, або іншої атрибутики, громадське демонстрування яких заборонено» також були внесені зміни, що посилюють відповідальність. Цю статтю силові структури держави-окупанта активно застосовують для репресій щодо проукраїнськи налаштованих кримчан.

14 березня 2023 р. російський парламент ухвалив зміни до закону, відповідно до яких за «дискредитацію» російських військових, які воюють в Україні, можуть ув’язнити до 15 років. Це репресивне нововведення у законодавство демонструє, що проблеми всередині рф, пов’язані з війною проти України, загострилися.

Загалом за оцінкою фахівців Представництва Президента України в АР Крим, окупанти незаконно ув’язнили перебуває 219 громадян України, які мешкали на Кримському півострові (серед них непропорційно велика частка кримських татар). Причому умови їхнього утримання, схоже, погіршилися. У лютому 2023  р. політв’язні з Криму Костянтин Ширінг та Джеміль Гафаров померли у російських тюрмах внаслідок ненадання медичної допомоги.

Надходять скарги від інших політв’язнів-кримчан щодо жорстокого ставлення та катувань, зокрема, Ірині Данилович, Олегу Приходьку, Азамату Еюпову попри серйозні проблеми із здоров’ям медична допомога де-факто не надається.

В результаті пані Ірина вже втратила слух на одне вухо. 8 листопада 2023 р. 65-річному політв’язню Олегу Приходьку, який у Криму демонстрував проукраїнську позицію,  був ув’язнений за сфабрикованою справою і незаконно вивезений в росію, суд у Володимирі додав 4,5 роки ув’язнення за «виправдання тероризму» та «публічні заклики до розв’язання агресивної війни». Інформацію про його висловлювання надали співкамерники. Донька Олега Приходька вважає, що живим батько із в’язниці не вийде і він це розуміє. Також політв’язня регулярно відправляють у штрафний ізолятор. А. Еюпов, незаконно ув’язнений на 17 років, переніс чотири ішемічні інсульти під час перебування у СІЗО. На жаль, подібні проблеми, які несуть загрозу їх здоров’ю та життю, мають й інші політв’язні.

До того ж у Сімферополі 2022 року відкрили нове СІЗО на 450 місць, у якому, зокрема, утримують українських громадян з новоокупованих територій півдня України та кілька іноземців-волонтерів звідти. «Практика така, що людей за певними списками, які готувалися ще до 24 лютого, викрадали, піддавали жорстоким катуванням, тримали в місцях несвободи, а за декілька тижнів вивозили до СІЗО Сімферополя і на деяких відкривали кримінальні справи. Чому на деяких – тому що, за інформацією правозахисників, частину ув’язнених у СІЗО в Криму утримують навіть без відкриття справ.

Помітною тенденцією  на етапі широкомасштабної агресії росії стало суттєве збільшення  кількості кримінальних справ щодо звинувачення кримчан у співпраці з українськими спецслужбами. Якщо раніше «шпигунські» та «диверсантські» справи з’являлися, як правило, один-два рази на рік, то після 24.02.2022  р.  – зі швидкістю, як мінімум, одна-дві справи на місяць. Як пише у своєму огляді громадська ініціатива «Кримська ідея», лише за перші дев’ять місяців широкомасштабної війни росії проти України у 2022 р. було відкрито щонайменше 16 кримінальних справ такого характеру. Їх кількість постійно зростає, як і число порушень при їх розслідуванні. Так, наприклад, у окупованому Севастополі “суд” у серпні 2024 р. виніс вирок активістці з Херсона Ірині Горобцовій, яку вже понад два роки утримують у СІЗО № 2 міста. Її засудили до 10 років і 6 місяців позбавлення волі за фальсифікованими звинуваченням у нібито “шпигунстві”.

 Посилення інформаційно-психологічного тиску на українську громаду та носіїв української політичної ідентичності

З початком широкомасштабної агресії росії проти України посилився і до того досить потужний інформаційно-психологічний тиск на громаду етнічних українців Криму та носіїв української громадянської (політичної) ідентичності в Криму. Це знайшло свій вияв насамперед у таких напрямках окупаційної політики (їхній перелік, звісно, невичерпний):

1. Посилення зусиль із дегуманізації української нації, українців російською державною воєнною пропагандою (застосування фальшивих ідеологічних кліше «денацифікація, демілітаризація», геноцид на Донбасі). Оскільки війна росії проти України має агресивний і геноцидний характер, пропагандистський прийом розлюднення/дегуманізації та демонізації української нації російська пропаганда широко використовувала з 2014  р. (українці  – фашисти, нацисти, терористи тощо, стверджувала вона). Одночасно пропагувалася доктрина «русского мира», яка принципово не визнає ані державницької, ані національної суб’єктності українців та України (її пропагандистські тези: «росіяни та українці – один народ», «Україна  – частина росії» або «частина українських земель  – це росія»). Статтю путіна «Про історичну єдність росіян і українців» (з ідеологемами «росіяни і українці – один народ», створення України за рахунок «історичних територій» росії) можна розглядати як підготовчий етап широкомасштабної агресії.

Міністерство оборони рф, до речі, у липні 2021 р. зобов’язало військових вивчати в рамках військово-політичної підготовки цю маніпулятивну статтю, в тому числі у Криму. Пропагувався путінський матеріал, звісно, і серед цивільного кримського населення. З лютого 2022 р. мас-медіа в окупованих АР Крим і Севастополі, кримські політики-колаборанти та чиновники окупаційної адміністрації розповсюджували наративи російської воєнної пропаганди про потребу «денацифікації» та «деміліттаризації» України, про те, що нібито вона вчиняє вісім років геноцид на Донбасі. Протягом останніх двох років окупаційна адміністрація Криму із числа колаборантів багаторазово цинічно спекулювала на темі геноциду в Україні. Наприклад, 2 квітня 2023  р. т. зв. голова Госсовєта «Республіки Крим» Володимир Константінов в ефірі російського державного телеканалу «Крым 24» недорікувато заявив: «Очікується у подальшому етнічний конфесійний російськомовний геноцид. Будуть знищувати все російське за трьома ознаками». «Етнічна – ти за них, але ти росіянин – будеш знищений. Конфесійна – все, що пов’язано з православною церквою Московського патріархату, буде знищено. Політична – хто розмовляє російською мовою»,  – залякував кримчан В. Константінов.

2. Участь у воєнній пропаганді основних релігійних організацій рф, прагнення «сакралізувати війну». В Криму чисельно домінують прихильники православ’я, насамперед – УПЦ МП/ РПЦ, та ісламу, велика частина яких є вірними «Духовного управління мусульман Республіки Крим і Севастополя». РПЦ ще до 2014  р. підтримувала і пропагувала єретичну етнофілетичну ідеологему «русского мира», яка лежить в основі рашизму та стала однією з головних ідеологічних підстав для війни проти України. Під час широкомасштабної фази агресії проти України РПЦ порівняно з 2014–2021  рр. більш активно і демонстративно включилася у підтримку держави-агресора. Наприклад, навесні 2022  р. патріарх московський Кирило у руслі російської пропаганди приховував реальні причини неоімперської і геноцидної війни рф проти України і пояснював для публіки її відмовою Донбасу проводити гей-паради, демонстративно вручав ікону очільнику Національної гвардії росії, яка бере участь у бойових діях на Донбасі, заявляв ніби служба в російській армії – «це справжній подвиг», а росія ніколи ні на кого не нападала.

Новим псевдохристиянським елементом у «теології війни» патріарха Кирила стало проголошення ним наприкінці вересня 2022  р. загибелі вояка російської окупаційної армії «викупною жертвою»  – нібито за цей вчинок будуть анульовані всі його гріхи. Очевидно, ця ідеологема мала підкріпити кілька днів перед тим проголошену владою рф «часткову мобілізацію» росіян. Дослідники Інституту масової інформації на підставі аналізу постів у лютому–жовтні 2022 р. у верифікованих телеграм-каналах російських медіа, що фінансуються за державні кошти, виявили чотири наративи спікерів РПЦ щодо України:

– в Україні тиснуть на УПЦ та православних;

– українці мають схильність до тероризму, агресії, язичництва;

– росіяни та українці – єдиний та нероздільний народ;

– невизнання України як окремої незалежної країни.

Згідно з цим же дослідженням було виділено чотири групи наративів із вуст особисто глави РПЦ Кирила:

– «українці та росіяни – єдиний народ»;

 – невизнання України як країни та заперечення її самостійності;

– сакралізація війни; – заперечення або ж виправдання російської агресії.

Новим етапом розвитку «теології війни» для РПЦ стало проведення 27 березня 2024 р. у Залі церковних соборів Храму Христа Спасителя в Москві  ХХV Всесвітнього російського народного собору. Під головуванням патріарха московського Кирила учасники заходу, серед яких було кілька десятків архієреїв РПЦ,  було затверджено наказ собору «Сьогодення та майбутнє Русского міра», адресований органам законодавчої та виконавчої влади Росії. У цьому документі сакралізація агресивної війни рф проти України вийшла на новий рівень: учасники собору оголосили «СВО» «священною війною» і назвали її «новим етапом національно-визвольної боротьби російського народу проти злочинного київського режиму і колективного Заходу, який стоїть за ним, що ведеться на землях Південно-Західної Русі з 2014 року». Цей документ оприлюднено на офіційному сайті РПЦ і направлено органам державної влади рф.

Такі наративи насаджуються духовенством і серед кримської пастви УПЦ МП/РПЦ. РПЦ також скористалася тим, що 27 травня 2022  р. собор УПЦ МП заявив про «самостійність і незалежність» (де-юре розрив канонічного зв’язку оголошений не був і не стався де-факто) і висловив незгоду з позицією патріарха Кирила щодо війни в Україні, та напряму підпорядкувала три кримські єпархії УПЦ МП московському патріарху і синоду РПЦ. На базі Джанкойської, Сімферопольської та Феодосійської єпархій була утворена Кримська митрополія РПЦ. На чолі якої невдовзі поставили одіозного ідеолога «русского міра», так званого «духівника Путіна» Тихона (Шевкунова). Ці дії ще більше посилили зв’язок кримських єпархій УПЦ МП з РПЦ, хоча вони з 2014  р. активно співробітничати із російською окупаційною адміністрацією, російськими окупаційними військами, брали активну участь в індоктринації кримського населення ідеологією рашизму.

Найбільше об’єднання кримських мусульман – «Духовне управління мусульман Криму і Севастополя» – активно співпрацює з окупантами і вже навесні 2022  р. включилося в ідеологічну підтримку широкомасштабної агресії проти України. Так, «заступник муфтія» Криму Асадулла Баїров разом із низкою очільників російських організацій мусульман і представником мусульман Абхазії взяв участь 16 березня 2022 р. у Владикавказі у конференції «Духовне служіння і соціальна місія релігійних організацій у контексті формування загальноросійської громадянської ідентичності». Її учасники виступили із спільною заявою про повну підтримку «СВО», а мусульман-солдатів російської армії, які загинуть у ході бойових дій, оголосили «шахідами» (мучениками за віру). У вересні 2022 р. «муфтій мусульман Криму» Еміралі Аблаєв заявив: «Ми йдемо разом із всіма і погоджуємося із тими рішеннями, які ухвалює наш президент Владімір Владіміровіч Путін». Російсько-українську війну він охарактеризував так: «Якщо казати відверто про зіткнення, які там відбуваються, то це все заради Криму, можна сказати, кримська битва. Тому що все почалося після 2014 року. …І сьогодні за всіх солдатів, які йдуть з Криму, будемо молитися…». У лютому 2023 р. СБУ висунула підозру Е. Аблаєву у виправдовуванні злочинів агресії рф проти України.

Подібні заклики, спрямовані на сакралізацію війни проти України, та інші форми підтримки ідеології і практики рашизму робили представники деяких інших конфесій. Позиція цих релігійних організацій призводить до посилення тиску на носіїв як української етнічної ідентичності, які є, наприклад, серед православних віруючих, так і української громадянської (політичної) ідентичності, які є серед вірних більшості конфесій у Криму.

3. Деукраїнізація топонімів під гаслом «денацифікації». Оскільки в Україні відсутній нацизм, а росія проголосила метою війни проти неї у 2022 р. «денацифікацію», аналітики справедливо визначили, що під цим евфемізмом держава-агресор насправді ховає намір деукраїнізувати окуповані території. Про це відверто було заявлено у квітні 2022 р. і у публікації Тимофія Сєргєйцева на сайті державного РІА «Новости» «Що Росія має зробити з Україною». Після цього колаборанти-представники окупаційної адміністрації стали ще більш активно проводити політику деукраїнізації. Зміни назв об’єктів, пов’язаних з Україною та українцями, під час окупації відбувалися й раніше (наприклад, Український академічний музично-драматичний театр у Сімферополі втратив у назві визначення «Український», школа імені О. Теліги у Приморському під Феодосією була незаконно позбавлена імені поетеси, ялтинська школа втратила ім’я ялтинського лікаря та українського поета С. Руданського  тощо).

Новий етап війни призвів до чергових закликів позбутися українських назв. Так, т. зв. голова Республіки Крим С. Аксьонов 1 квітня  2022  р. публічно закликав місцеву владу в Криму позбутися всіх українських символів у населених пунктах. Це він зробив у своєму телеграм-каналі, підтримуючи ідею перейменування вулиці В’ячеслава Чорновола в Армянську на честь 126 бригади берегової охорони, яка воює проти України і зазнала значних втрат. «Абсолютно неприпустимо, щоб у російському Криму залишалися символи, присвячені людям, які так чи інакше пов’язані з українським нацизмом, з реалізацією проєкту України як анти-Росії», говорив очільник окупаційної адміністрації. У зв’язку з цим він «запропонував» місцевим властям провести відповідну «ревізію». У 2022 р. вулицю Чорновола в Армянську перейменували на вулицю Мира.

Схоже, «ревізія» топонімів не була тотальною, бо у лютому 2024 р. нелегітимний російський «сенатор від Криму» Сергій Цеков закликав перейменувати вулиці кримських населених пунктів, названі на честь політиків Києва та США – Кравчука, Кучми та Рейгана.

4. Продовження знищення та нівеляції українських місць пам’яті. З 2014 р. окупаційна адміністрація практикує зняття частини пам’ятників, пов’язаних з історією та культурою України (так, наприклад, сталося із пам’ятником П. Сагайдачному у Севастополі) та активне незаконне встановлення пам’ятників, пам’ятних знаків та меморіальних дошок, які відповідають ідеології рашизму (їх в Криму за 10 років з’явилося більше, ніж за 134 роки колонізації російською імперією), внесення «деукраїнізаційних» змін до експозицій та назв музеїв. Кілька років був закритий на реконструкцію Музей Лесі Українки в Ялті, який є частиною Ялтинського історико-літературного музею і одним з чотирьох музеїв поетеси в Україні. Моніторинг стану Музею Лесі Українки в Ялті, за даними інформаційної агенції «Голос Криму», показав, що після «реконструкції» від експозиції «Ломикамінь» у кількох кімнатах, яка розповідала про життя та творчість української поетеси, де-факто нічого не лишилося окрім кількох експонатів. «В окупованій Ялті знищили музей Лесі Українки», констатувало мас-медіа.  До речі, музей був відкритий з ініціативи української громадськості Ялти у 1980-ті рр.

Активісти громади кримських українців за підтримки Крайової Ради Українців Криму (інституції, що виникла у 1918 р. на Кримському півострові з метою представництва і захисту інтересів кримського українства і відновила свою діяльність у 2020 р. на вільній території України) встановили у 2023 р. пам’ятник в Києві на могилі голови Крайової Української Ради в Криму у 1919–1920 рр. П. Горянському (1878–1935). Що стало не лише актом вшанування пам’яті знакової для українців Криму фігури, а й актом символічного спротиву політиці знищення росією української ідентичності.

Посилення позасудового тиску на проукраїнських кримчан через оприлюднення персональних даних, доноси та тиск на бізнес

Проблема доносів виникла в Криму одразу після захоплення росією півострова у 2014 р., але після початку широкомасштабного етапу війни вона набула небувалої гостроти. У 2022 р. в Криму стало досить частим явищем поширення персональних даних людей, помічених у проукраїнських симпатіях, у рашистських за ідеологією (російських псевдопатріотичних) чатах, після яких кримчани з проукраїнськими поглядами стикаються із цькуванням у соціальних мережах, потоком прямих погроз своєму здоров’ю чи життю, адміністративним чи карним переслідуванням з боку російської окупаційної влади.

Іншою формою переслідування є тиск на бізнес або конфіскація майна з політичних мотивів проукраїнські налаштованих громадян. Окупаційна влада робить усе для того, щоб позбавити таких людей доходів. Яскравим прикладом може стати знесення у серпні 2022 р. станції техобслуговування у с.  Видне Красногвардійського району, де працівники у червні 2022  р. нібито відмовилися поміняти колесо на російській військовій машині. Незаконні конфіскації майна окупаційна влада здійснює з 2014 р. Широкомасштабний етап війни інтенсифікував цей процес. Наприклад, у червні 2024 р. нелегітимний регіональний парламент («госсовєт Крима») вирішив «націоналізувати», себто конфіскувати, 110 активів, які належать громадянам України. Серед постраждалих – переможниця «Євробачення-2016», співачка Джамала (Сусана Джемаледінова) та її кримські родичі, екс-прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. Незаконні дії з конфіскації майна супроводжувалися пропагандистською кампанією із залякування проукраїнських кримчан. В її рамках В. Константінов зробив широко розтиражовану окупаційними та російськими мас-медіа:  «Потрібно позбавляти людей, які заплямували себе кров’ю наших хлопців, будь-якого, навіть найменшого заробітку».

У квітні  2022  р. у тимчасово окупованих АР Крим і Севастополі стало поширеною практикою оприлюднення відеозаписів із затриманими громадянами України, які, очевидно, під примусом «просять вибачення» в окупаційних військовослужбовців. Особливо негативну роль у розгортанні публічного цькування проукраїнськи налаштованих кримчан під час широкомасштабної агресії відіграв зрадник присяги українському народу екс-майор Прикордонних військ України, екс-радник окупаційного «першого віцепрем’єр-міністра», громадський активіст та «блогер» із Феодосії Олександр Таліпов. У березні 2022 р. він почав створювати розгалужену спільноту донощиків  – рух «Крымский СМЕРШ». Її завданням він проголосив створення «реєстру русофобів, укронацистів та зрадників», що на практиці виливається у виявлення людей з антивоєнними і проукраїнськими поглядами, оприлюднення їхніх персональних даних насамперед у телеграм-каналі «Крымский СМЕРШ», організацію їх позасудового цькування та звернення до російських карально-репресивних структур з вимогами покарати цих громадян. Причиною переслідування людини може стати навіть кілька фраз українською мовою на касі в магазині чи прослуховування українських пісень.

За перший рік діяльності О. Таліпов та його спільники створили такі телеграм-канали в окупованому Криму та 19 регіонах росії. Втім найбільшу спільноту донощиків йому вдалося організувати саме на Кримському півострові  – у серпні 2024  р. у телеграм-каналі «Крымский СМЕРШ» нараховувалося 93,1 тис. підписників. До речі, особистий телеграм-канал цього одіозного «блогера» «TaлипоV Online» мав 136,9 тис. підписників і з його допомогою регулярно вчиняється виправдання злочинної війни проти України та її пропагування, розпалювання міжнаціональної ворожнечі, булінг, оприлюднювалися особисті дані патріотичних громадян України з Криму. За цими діями чітко проглядається співробітництво Таліпова із російськими репресивними структурами. Донощик неодноразово нагороджувався грамотами цих структур, а від «глави Республіки Крим» отримав орден.

Через доноси, організовані О. Таліповим та його рухом постраждали орієнтовно вже сотні кримчан – вони зазнали публічних принижень, залякування і цькування, були окупантами незаконно притягнені до адміністративної та кримінальної відповідальності. Значною мірою завдяки діям «Крымского СМЕРШа» Крим перебуває на лідерських позиціях серед регіонів рф і окупованих нею територій України за кількістю складених протоколів за статтею 20.3.3 КпАП рф. Прокуратура АР Крим та Севастополя у вересні 2022 р. відкрила кримінальне провадження про «розпалювання національної ворожнечі та ненависті» на цьому каналі, до Таліпова застосовані санкції.

Переслідування за використання української символіки, гасел і пісень

У 2022–2024  рр. в Криму окупанти продовжували переслідувати за використання української символіки. Таке порушення прав українців фіксується з 2014 р. Втім військова істерія, насаджувана в Криму, та новий розмах донощицтва призводили іноді до гротескних причин для переслідувань. Так, наприклад, у квітні 2022  р. в Ялті російські поліцейські після доносу викликали для «профілактичної бесіди» 46-річну працівницю бюро перекладів Ольгу Дяченко. Причиною став манікюр у синьо-жовтих і червоно-чорних кольорах. Пізніше її також викликали для пояснень у місцеве відділення ФСБ. Після «розмови» О.  Дяченко змусили стерти манікюр. Доніс на ялтинку один з клієнтів бюро перекладів.

У квітні 2023 р. в тимчасово окупованому Севастополі окупанти затримали 19-річного студента Кирила Коломійця зі зруйнованого росіянами Маріуполя, який на стіні квартири повісив прапор України. Напередодні у телеграм-каналі «Крымский СМЕРШ» оприлюднили відео, н на якому невідомий стоїть на вулиці й знімає вікно Кирила, через яке видно український прапор. Пізніше у телеграм-каналах з’явилося відео із «вибаченням» громадянина України.

У червні 2024 р. в Криму був затриманий за проукраїнські дописи у мережі Facebook Сергій Федорець. За повідомленнями змі, під час обшуку російськими силовиками житла затриманого були виявлені «прапори України та інша символіка, які підтверджують його антиросійську позицію».

У вересні 2022  р. у Севастополі вимушена була звільнитися досвідчена 60-річна вчителька початкових класів школи №  22. Це сталося після доносу, ймовірно, когось із батьків, що на День знань у класі поруч були поставлені сині та жовті кульки. Директорка навчального закладу сказала, що, окрім «символіки української» (кульок кольорів українського прапора), там ще стояв малюнок дитини й було написано українською мовою «Зі святом 1 вересня!», але про Україну на уроці не йшлося.

На початку 2024 р. із школи у с. Переможне Джанкойського району звільнили вчительку Людмилу Школденко за публікації у одній із соціальних мереж зображення прапору та герба України та проукраїнські висловлювання. Жертва переслідувань також була примушена до зйомок «покаянного» відео.

У 2022–2024 рр. в Криму неодноразово переслідували за гасло «Слава Україні!», яке у січні 2024 р. міністерство юстиції рф офіційно визнало «нацистським». Так, наприклад, у 2022 р. О. Таліпов хвалився, що одного разу вдалося впіймати та засудити людей, які написали ці слова, протягом 12 годин. У червні 2023 р. у мережі з’явилося відео, на якому 54-річна жителька Севастополя говорить «Слава Україні!». Її затримали, примусили записати відео з вибаченнями в «необережних висловлюваннях», а також склали щодо неї адміністративний протокол за «громадські дії, вчинені для дискредитації використання ЗС рф». На телеграм-каналі «Крымский СМЕРШ»  лише у серпні 2024 р. є кілька відео про переслідування за вигукування проукраїнських гасел мешканцями Советського района, Сімферополя і Феодосії, зокрема, є донос на феодосійця який викрикував «Слава Україні!» та співав український гімн. Є також особисті дані людей із різних регіонів Криму, які, за інформацією О. Таліпова, чекали на Україну та засуджували СВО. Як правило ці відео супроводжуються закликами до насильства та іншими формами залякування жертв, а також повідомленнями про візит російських силовиків до цих громадян та передачу справ до суду, часто також вимушеними «вибаченнями» жертв політичного булінга.

Попри всі переслідування в різних місцях Криму у 2022–2024 рр. продовжують з’являтися проукраїнські написи, зображення у національних кольорах, а окремі сміливці навіть вивішують український прапор у публічних місцях. Новим проявом дискримінації в Криму росією української культури та ідентичності загалом стало жорстке, а часом і відверто жорстоке адміністративне покарання за виконання частини українських пісень, які маркуються окупантами як ворожі  – «нацистські», «бойові пісні українських націоналістів» тощо. Перший випадок судового переслідування «за українську пісню» зафіксовано у серпні 2022  р. у місті Щолкіно. Нелегітимний російський суд у Криму оштрафував на 40 тис. рублів та заарештував на 10 діб діджея Юрія Романова, який поставив на замовлення клієнта у кафе «Краб» трек українського репера YARMAK «Дике поле». Пізніше «суд» оштрафував замовника пісні Дмитра Гайна на 50 тис. рублів і власницю закладу.

12  вересня  2022  р. так званий глава Республіки Крим С.  Аксьонов погрожував, що всім місцевим жителям, які «скандують у Криму проукраїнські гасла та співають українські націоналістичні пісні», загрожуватиме кримінальне переслідування. Причиною для погроз, імовірно, стали кілька відеороликів, знятих на різних заходах у Криму, на яких звучали українські пісні, зокрема «Червона калина» та Stefania.

Одним із найгучніших прикладів адміністративного переслідування за виконання українських пісень стала «справа ресторану «Арпат» у Бахчисараї. 10 вересня 2022  р. на весіллі кримськотатарської пари у цьому закладі пролунала пісня «Червона калина». Відеоролик з її виконанням виклав телеграм-канал «Крымский СМЕРШ». Нелегітимний «Бахчисарайський районний суд» притягнув організаторів і учасників весілля до адміністративної відповідальності за відтворення пісні «Червона калина», яку «суд» визнав «бойовою піснею українських націоналістів». За версією російських суддів, учасники весілля прослуховуванням цієї пісні дискредитували дії російської армії. Притягненим до відповідальності було незаконно призначено різні види покарання у вигляді штрафів у розмірі 50 тис. рублів, а також від 5 до 15 діб адміністративного арешту. Найбільше постраждав власник ресторану, який 15 днів перебував під арештом, а пізніше був вимушений записати «вибачення». Окупаційна влада також тимчасово закривала ресторан на перевірку.

Управління російського МВС у Криму відмовило у наданні російського громадянства переможниці конкурсу краси «Місіс Криму – 2022» Ользі Валеєвій, яка публічно виконала пісню «Червона калина».

У грудні 2022  р. нелегітимний «Кіровський районний суд» притягнув до відповідальності трьох мешканців с. Золоте Поле Юнуса Буджека, Ділявера Меметова і Валентина Комісаренка за те, що вони «слухали й голосно співали пісні українських націоналістів, чим висловлювали свою незгоду з діями збройних сил російської федерації щодо проведення спеціальної операції». Їх також звинуватили за статтею КпАП рф про пропаганду чи публічне демонстрування нібито нацистської атрибутики чи символіки, заборонених федеральними законами. Чоловікам ухвалили покарання у формі адміністративного арешту строком на 11, 12 і 13 діб, окрім того, двом із них призначено адміністративні штрафи у розмірі 30 та 35 тисяч рублів.

На жаль, справ щодо незаконного судового переслідування за прослуховування чи виконання в Криму українських пісень, які не подобаються окупаційній влади, стає все більше. Їх вже щонайменше кілька десятків.

Ось лише кілька прикладів. У серпні 2023 р. затримали трьох аніматорок 19, 20 і 26 років, які напередодні в аквапарку Алушти, кажучи у термінах російського канцелярита, «на робочому місці публічно танцювали під тематичну пісню українського виконавця». Це була пісня «Гуляночка» Вєрки Сердючки, у якій є слова: «Ще не вмерла Україна, якщо ми гуляєм так». У серпні 2024 р. були заарештовані троє чоловіків, які у приватному готелі у Поповці під Саками, слухали «українські націоналістичні пісні» та пісні, які ображали президента рф (у доносі в телеграм-каналі вони були кваліфіковані як «пісні українських радикалів, типу «Океану Ельзи» та інших). Кожен з них перебував під арештом від семи до десяти діб.

Експертка Кримської правозахисної групи Ірина Сєдова кваліфікувала переслідування кримчан за українські пісні  як «злочин проти людяності, що має ознаки геноциду», оскільки у такий спосіб чиняться спроби знищення української ідентичності мешканців півострова.

Згадані приклади, на жаль, далеко не вичерпують перелік протиправних справ, які держава-окупант відкрила у 2022–2024  рр. проти громадян України в Криму за використання української символіки та інших форм мирного демонстрування української ідентичності. Втім вони свідчать, що дискримінація носіїв української ідентичності у цій сфері посилилася.

Порушення прав українців Криму на свободу совісті та віросповідання

Системні масові порушення прав віруючих різних конфесій та деномінацій, за винятком УПЦ МП/РПЦ, в тимчасово окупованому Криму у 2022–2024  рр. теж суттєво зросли. В умовах знищення більшості українських громадських і політичних організацій (спроби створити нові незалежні від окупантів українські організації, навіть культурницького характеру, завершувалися тиском на їхніх членів і припиненням такої діяльності) підтримувати українську ідентичність допомагали деякі релігійні організації. Це насамперед Кримська єпархія ПЦУ (до грудня 2018 р. – УПЦ Київського патріархату) і Кримський екзархат УГКЦ, який у 2016  р. під тиском окупантів змушений був перереєструватися за російським законодавством як екзархат у безпосередньому підпорядкуванні Ватикану (тобто не як частина УГКЦ)  – Католицька церква візантійського обряду. Фактично структури ПЦУ (спочатку УПЦ КП) стали основною організацією, в якій кримські українці могли гуртуватися для задоволення своїх духовно-культурних та мовних потреб. До анексії Криму орієнтовно десята частина кримчан декларувала відданість цій церкві (за даними соцопитування Центру Разумкова, у 2008 р. 11% кримчан були вірянами УПЦ КП). Обидві релігійні структури, які задовольняли духовні потреби кримських українців, зазнали жорсткої дискримінації з боку окупантів. Протягом 2014–2021 рр. кількість парафій ПЦУ (раніше УПЦ КП) скоротилася з понад 40 до 7, а українських греко-католиків – з 11 (за іншими даними – 12) до 5.

Політика держави-окупанта під час широкомасштабного вторгнення вкрай негативно позначилася на основній релігійній структурі кримських українців  – Кримській єпархії ПЦУ. Митрополит Сімферопольський і Кримський Климент на момент вторгнення у лютому 2022  р. перебував у справах у Києві і не зміг повернутися до Криму. У травні 2023 р. окупанти захопили силовим шляхом собор святих рівноапостольних князів Володимира і княгині Ольги (головного кафедрального собору ПЦУ в Криму) у Сімферополі та оголосили, що передадуть його РПЦ. З деякими захопленими окупантами та їх колаборантами храмами так вже було. У травні 2023 р. у Сімферополі також були зайняті деякі інші сакральні та адміністративні приміщення єпархіального управління (частину його службових приміщень окупаційна адміністрація вже незаконно відібрала кілька років тому). Ризик виселення Кримської єпархії із собору виник ще у 2019 р. через незаконне рішення російських судів та окупаційної адміністрації, які використали для цього відмову єпархії проходити перереєстрацію за законодавством держави-агресора та вигадану заборгованість за оренду (ще до війни єпархія заплатила всю потрібну суму за кілька десятків років наперед). За нашою оцінкою, станом на весну 2023 р. лишалося п’ять діючих парафій ПЦУ у тимчасово окупованому Криму, але не кожна з них мала постійного священика.

16 листопада 2023 р. митрополит Сімферопольський і Кримський ПЦУ Климент повідомив драматичну новину – в умовах спочатку незаконної окупації, а потім  повномасштабної війни, яку розв’язала РФ, Кримська єпархія по суті припинила своє існування. Як пояснив ієрарх, оголошення цієї заяви стало можливим після виїзду останнього священника  кафедрального собору святих рівноапостольних князя Володимира та княгині Ольги у безпечне місце. Основна причина припинення діяльності виїзд священників у зв’язку із загрозою їх мобілізації до армії РФ.

Останній на сьогодні акт драми Кримської єпархії ПЦУ це знищення у липні–серпні 2024 р. дерев’яної Хрестовоздвиженської церкви у Євпаторії.  Нелегітимний суд ще у 2019 р. ухвалив рішення зобов’язати громаду віруючих її розібрати, а ділянку повернути місту. Попри тиск та погрози віряни не пішли на руйнування святині своїми руками. За оцінками віруючих, процес руйнування невеликої церкви окупантами спеціально затягувався з метою знущання над їхніми почуттями і активізувався у моменти українських або релігійних свят.

В результаті політики окупаційної адміністрації Кримська єпархія ПЦУ опинилася у вкрай критичному стані та вимушена припинити свою напівлегальну діяльність. Такі дії є не лише порушенням прав на свободу совісті та віросповідання громадян, а й ударом по громаді етнічних українців Криму, яких позбавляють останніх напівлегальних структур, які допомагали їм зберігати національну ідентичність. Кілька десятиліть віруючі єпархії спільно проводили духовні обряди, відзначали навіть в умовах окупації релігійні та національні свята і пам’ятні дати, у тому числі День пам’яті жертв Голодомору, молилися за Україну та її військо. До речі постає питання щодо збереженості реліквій захоплених окупантами в Криму у ПЦУ, зокрема, першого на півострові кам’яного хреста жертвам Голодомору, встановленого у ніші собору і біля якого щороку збиралися десятки років небайдужі кримчани, щоб згадати загиблих і постраждалих під час комуністичного геноциду українців.

Посилення мілітаризації освіти

 Росія з 2014  р. здійснює мілітаризацію освіти через запровадження російської освітньої системи, яка передбачає викладання предметів гуманітарного циклу із звеличенням росії і антиукраїнськими наративами, створення мілітаризованих класів у загальноосвітніх закладах (кадетських, козачих тощо), незаконне пропагування серед молоді служби в армії держави-окупанта, розгортання діяльності воєнізованих молодіжних організацій, зокрема, заснованої у 2016  р. Міністерством оборони рф «Юнармії». Паралельно держава-окупант практично цілком знищила україномовну систему освіти – із трьох україномовних садочків в АР Крим і одного у Севастополі не лишилося жодного. Так само втрачено сім шкіл у автономії, і одну у Севастополі, а також майже всі україномовні класи (лише в АР Крим їх було понад 800). Звісно, предмети українознавчого циклу із навчального плану вилучили цілком (історія України тощо) або переважно (українську літературу).

Нова фаза агресії призвела до посилення мілітаризації освіти – з вересня 2022 р. у кримських школах запроваджені обов’язкові щотижневі класні години «Розмови про важливе», на яких школярам нав’язують російські пропагандистські кліше про війну проти України, також щотижня проводиться церемонія підняття російського прапора. Окупанти запровадили з першого класу уроки «патріотичного виховання», куди запрошують бійців «СВО». Також стали набирати у кадетські класи першокласників, хоча раніше до них зараховували більш старших школярів. Такі класи перебувають під опікою російських силових структур. У дітей і підлітків у дитсадочках і школах цілеспрямовано виховують готовність до «самопожертви» за росію та захоплення «героями СВО», а з України формують образ головного ворога. У минулому навчальному році окупанти запровадили обов’язкові уроки початкової військової підготовки. Кримські заклади відпочинку та освіти використовувалися у 2022–2023  рр. для протиправного утримання дітей, викрадених з материкової частини України, та спроб індоктринувати їх рашизмом. Ймовірно, ця практика продовжуються і у 2024 р.

Старшокласників в Криму агітують підписувати контракти з російською армією, батьківські комітети, вчителів та учнів стимулюють збирати речі «героям СВО» та писати їм листи підтримки. У школах масово з’являються «парти героїв» та «меморіальні дошки» на честь загиблих у війні проти України випускників.

Виїзд громадян України з Криму після оголошення мобілізації до лав російської армії

Протягом 2014–2024 рр. на тимчасово окуповану територію Криму з росії незаконно переселилася значна кількість громадян рф, які суттєво впливають на суспільно-політичну, соціально-економічну та етнодемографічну ситуацію в регіоні. Кількість колоністів експерти оцінюють у діапазоні 500–1200 тис.осіб, тобто вони чисельно переважають представників корінного кримськотатарського народу і не виключена можливість, що й кримських українців. Колонізатори не знають українських традицій і реалій загалом, є носіями іншої політичної культури, що створює суттєвий додатковий тиск на носіїв української ідентичності. На етапі широкомасштабної агресії держава-окупант провела кілька хвиль незаконних призовів і «часткової мобілізації» в Криму до своєї армії. У зв’язку з цим помітна частина чоловічого населення окупованої території у 2022–2023  рр. була змушена виїхати на вільну територію України або за кордон.

Велику частку серед них становили проукраїнські налаштовані кримчани, які бажали уникнути призову, щоб не воювати проти власної країни. Така міграція призвела до зменшення фізичної присутності в Криму людей з українською громадянською та етнічною ідентичністю. Разом з тим успіхи Збройних сил України на фронті призвели до виїзду певної частини колонізаторів з Криму до росії, хоча цей процес не набув справжньої масовості. Одночасно держава-окупант продовжує фінансувати програми, які стимулюють переїзд росіян на окупований півострів. А ймовірне оголошення призову у 2024 чи 2025 рр. до армії рф може призвести до нового відтоку кримчан із регіону, що погіршить демографічний баланс між ними та російськими колоністами.

Висновки

Під час широкомасштабного етапу агресивної і геноцидної війни росії проти України у лютому 2022  р. – 2024 р. тимчасово окупований Крим було використано як плацдарм для агресії та окупації інших південноукраїнських регіонів, масових обстрілів ракетами з його території або кораблів, які базуються в кримських портах, цивільних і військових цілей на материковій Україні. Окупований півострів є також важливим шляхом доставки вантажів для російської армії, яка веде війну на українських землях. Стратегічне значення Криму для росії як плацдарму для експансії гостро ставило для держави-окупанта питання контролю кримського соціуму. В цьому контексті велику проблему для рф становить досить широке поширення української громадянської та етнічної ідентичности серед кримчан.

Успішні операції Збройних сил України із зупинення російського наступу у 2022 р., перенесення ними з серпня 2022 р. на територію Криму окремих збройних дій (влучання ракетами та дронами у військові цілі), підрив Керченського мосту восени 2022 р., поширення проукраїнських настроїв серед частини кримчан, одиночні антивоєнні акції та поступове розгортання організованого спротиву окупантам у Криму, в тому числі підривів залізничних шляхів, призвели до зростання відчуття загрози серед окупаційної адміністрації та військових, колонізаторів і частини антиукраїнські налаштованих кримчан. У 2022–2024  рр. суттєво погіршилися умови для збереження української громадянської та етнічної ідентичності в окупованому Криму. Основними причинами цього є:

– значне підвищення інтенсивності російської воєнної пропаганди, яка цілеспрямовано дегуманізує українців і використовує брутальні антиукраїнські наративи загалом;

– запровадження новел у російське законодавство, спрямованих на придушення антивоєнних та проукраїнських настроїв, широке застосування їх та російських репресивних і дискримінаційних законів у Криму;

– інтенсивне залучення до антиукраїнської пропаганди релігійних організацій, популярних в Криму (три єпархії УПЦ МП/РПЦ і «Духовного управління Республіки Крим і Севастополя» тощо);

 – підвищення градуса українофобських настроїв та донощицтва серед колаборантів, частини проросійськи налаштованих кримчан і колонізаторів, які відчули загрозу своїм статусу та інтересам у зв’язку з успіхами української армії, поширенням проукраїнських настроїв та інтенсифікацією спротиву у Криму. Одним із яскравих проявів злочинної активності колаборантів став рух донощиків «Крымский СМЕРШ», який виник у 2022 р.;

–  знищення структур єдиної канонічної в Криму та автокефальної ПЦУ (символом чого стало захоплення у травні 2023 р. кафедрального собору Володимира і Ольги у Сімферополі та влітку 2024 р. Хрестовоздвиженського храму у Євпаторії), яка відігравала особливу роль у збереженні української ідентичності в умовах окупації і більшість парафіян якої на окупованому Кримському півострові становлять українці;

– виїзд з Криму частини проукраїнськи налаштованих кримчан з метою уникнути примусової мобілізації до лав армії держави-агресора.

У 2022–2024  рр. спостерігається інтенсифікація зусиль росії, її окупаційної адміністрації та колаборантів у тимчасово окупованому Криму щодо дискримінації та асиміляції громади кримських українців, викорінення української громадянської (політичної) та етнічної ідентичностей. Носії останньої у Криму, ймовірно, відчувають збільшення тиску, а водночас у них може зростати і почуття оптимізму у зв’язку з успіхами української армії на фронті, зміцнюватися надії на звільнення. Брутальність злочинів Росії, вчинених під час широкомасштабної агресії, спонукала/примушувала помітну частину проукраїнські налаштованих громадян до публічного або принаймні більш відвертого вияву своєї позиції.

Суттєвим маркером зростання напруження у відносинах між помітною частиною кримчан та окупаційною адміністрацією, росією загалом стало розгортання стихійного опору окупації та утворення на цій основі кількох рухів спротиву  – військового українського і кримськотатарського «Атеш», ненасильницького «Кримські бойові чайки», ненасильницького жіночого «Злі  Мавки» тощо. Доступна інформація про кількість доносів Z-активістів на проукраїнських громадян та майже тисяча справ щодо так званої «дискредитації російської армії», значна кількість справ у нелегітимних «судах» Криму щодо інших форм прояву української ідентичності свідчать не лише про збільшення репресій на тимчасово окупованій території, а й непрямо свідчать про розмах пасивного і активного спротиву окупантам. Аналіз показує, що росія, як держава-окупант, сприймає носіїв української модерної національної ідентичності в Криму як важливу проблему та перепону для встановлення повного контролю над тимчасово окупованою територією. Розмах репресій проти них і масштаб зусиль щодо викорінення проявів такої ідентичності свідчать, що значна частина кримчан (ймовірно, йдеться щонайменше про кілька сотень тисяч осіб) зберігає лояльність до України навіть у вкрай несприятливих умовах.

Прогноз щодо можливостей підтримання та захисту української громадянської (політичної) та етнічної ідентичностей в умовах окупації Криму, особливо під час нового етапу геноцидної війни проти України, стабільно негативний. Окупантам, безумовно, не вдасться цілком їх знищити, проте росія послідовно веде політику щодо зменшення носіїв такої ідентичності, як через витіснення з Криму і позбавлення свободи, так і через асиміляцію, примусове нав’язування цінностей російської політичної спільноти, заселення тимчасово окупованої території російськими колонізаторами. Це збільшує ризики для носіїв української громадянської та етнічної ідентичності в Криму.

Єдиним рішенням, яке здатне кардинально змінити ситуацію на краще, є звільнення Криму від російських окупантів та відновлення суверенітету та територіальної цілісності України. Разом з тим до того моменту українській стороні варто й далі використовувати механізми звернення до міжнародних організацій і судів для захисту прав кримчан-громадян України, фіксації злочинів проти них. Важливо також на цьому етапі розробити механізми ментальної реінтеграції кримчан, відновлення прав носіїв української громадянської та етнічної ідентичностей, які постраждали в Криму в результаті дій російських окупантів.

Андрій ІВАНЕЦЬ

кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Національного музею Голодомору-геноциду