Зовнішньополітичні аспекти кримської політики

Науковці, що досліджують питання дипломатії стверджують, що міжнародні відносини вивчають взаємодію й обмін діяльністю та її результати, що відбувається між головними суб’єктами міжнародно-політичної реальності (тобто державами). Разом з цим існує світова політика, яка зміщує свій акцент на системі зав’язків, що формуються на міжнародній арені незалежно від територіальних кордонів.

В умовах тривалої (11 років) війни проти російського агресора Україна була змушена багаторазово активізувати свої міжнародні відносини щодо розбудови взаємодії з державами-партнерами, формування партнерських відносин у питаннях підтримки та допомоги (насамперед військової) для відсікання російської збройної агресії. Частиною вибудовування взаємодії у міжнародних відносинах це питання деокупації захоплених агресором територій.

Першою окупованою територією зі спробою її анексії була територія українського Криму в 2014 році. Окупація цієї території триває вже 11 років. Протягом цього періоду, на жаль, кардинально розійшлися погляди українського суспільства та української влади щодо інструментів деокупації півострова. З погляду публічно заявленої позиції владою – деокупація Кримського півострова має відбуватися дипломатичним шляхом. З точки зору української громадськості деокупапція Кримського півострова дипломатичним шляхом не можлива, а отже залишається лише шлях проведення військової операції з деокупації півострова.

1. Бойові дії (конвенційна війна).

2. Протистояння економічних потенціалів (економічна війна).

3. Інформаційне протистояння (інформаційна війна).

Згода держави агресора на дипломатичне вирішення долі окупованих нею територій не виникає просто так. Для такого варіанта розвитку подій має бути створена «спонукальна мотивація» для агресора. Проблеми для агресора у конвенційній війні; проблеми для агресора по стану його економічного потенціалу і, як наслідок, автоматичне виникнення проблем у його інформаційній війні, насамперед у його інформаційному просторі.

Одна слабка держава, а Україна, на жаль, у військовому та економічному плані слабка держава, не може планувати дипломатичне рішення результатів війни (деокупація), якщо результат повністю залежить від рівня санкційної політики (економічна війна) третіх держав. Неможливість такого планування пов'язана з наявністю надто великого рівня невизначеності. Тобто слабка держава не здатна самостійно створити «спонукальну мотивацію» для агресора.

В результаті для держави, яка зазнала збройної агресії, залишається лише один шлях досягнення мети «деокупація власних територій» - військова операція з деокупації, яка, у свою чергу, також залежить від рівня військової допомоги третіх держав (конвенційна війна).

На сьогоднішній день, територія окупованого Кримського півострова, на якому розміщено два адміністративно-територіальні утворення (АР Крим та місто Севастополь), є єдиною українською територією, яка не має жодної структури управління в екзилі. Структури управління, яка мала б законні повноваження приймати рішення з певних питань замість органів місцевого самоврядування окупованої території Кримського півострова.

З 2014 року експерти намагалися пояснити владі, що це негативний фактор, у тому числі, для розвитку міжнародних відносин у питаннях взаємодії по всьому спектру кримської проблематики. Почуті не були. Навіть за наявності відповідної Постанови Верховної Ради України щодо відродження Кримського парламенту нічого зроблено не було.

Єдиним евакуйованим та відновленим органом, крім відновлених у різний час примусових органів (СБУ, поліція, Прокуратура), є Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим. Ось так на власному сайті представляє себе Представництво Президента в АР Крим.

Представництво Президента України в АР Крим було створено у 1992 році на підставі закону України. У Законі чітко було визначено завдання створення такого органу у регіоні, який має автономний статус.

Стаття 6.  Відповідно до Конституції України (254к/96-ВР)
Представництво:

а) вивчає  стан  виконання  в  Автономній   Республіці   Крим
Конституції  і  законів України,  указів і розпоряджень Президента
України,  актів Кабінету  Міністрів  України,  вживає  заходів  до
забезпечення   належного  виконання  актів  законодавства  України
Верховною Радою  Автономної  Республіки  Крим  і  Радою  міністрів
Автономної Республіки Крим, районними державними адміністраціями і органами місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим;

б) сприяє додержанню конституційних прав і  свобод  людини  і
громадянина     та     досягненню     міжнаціональної     злагоди,
соціально-економічної   і  політичної  стабільності  в  Автономній
Республіці Крим;

в) аналізує нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної
Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим  щодо їх  відповідності  Конституції та законам України і в разі потреби
вносить пропозиції про зміни, скасування або зупинення їх дії;

г) готує і подає на розгляд Президентові  України  аналітичні
матеріали  з  питань  розвитку соціально-економічних та політичних
процесів в Автономній Республіці Крим;

д) сприяє Президентові України у вирішенні кадрових питань в Автономній Республіці Крим;

 е) аналізує  практику  діяльності органів виконавчої влади та
органів місцевого самоврядування,  об'єднань громадян,  релігійних
організацій  в  Автономній Республіці Крим,  сприяє їх взаємодії з
органами державної влади України, а також узагальнює відомості про громадську  думку  щодо  економічної  та  соціальної  ситуації   в
Автономній  Республіці  Крим,  інформує  Президента  України з цих
питань.

Представництво виконує  й  інші  повноваження  відповідно  до
законодавства України, а також доручення Президента України.

Як випливає з тексту статті Закону Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим (ППУ в АРК) не має ніяких повноважень які дотичні до питань місцевого самоврядування. Але здійснює нагляд за діяльністю кримської місцевої влади по відповідності її рішень Конституції України. Після окупації предмет нагляду, тобто діяльність «Кримської влади», тимчасово зник.  Враховуючи такий стан речей ППУ в АРК поступово у практиці своєї роботи було перетворене на ще один інститут дипломатії (МЗС 2.0), що повністю протирічить цілям та завданням створення державного інституту президентського представництва на території, яка має автономний статус.

«Кримська платформа»… які результати існування цього міжнародного майданчика?

Посиленням дипломатичного спрямування у діяльності ППУ в АР Крим стало започаткування у серпні 2021 року міжнародного саміту «Кримська платформа». Саміт заявлявся як майданчик (простір) для обговорення з міжнародними партнерами «кримського порядку денного». На сайті цього міжнародного майданчика вказується організаторами, що «Кримська платформа – ініційований Україною новий міжнародний консультаційно-коордінаційний формат.»

У Києві, у лютому 2025 року відбудеться міжнародний Форум під назвою «11 років війни. Точка відліку: Крим» з визначеною метою: «нагадати та наголосити, що російська агресія проти України розпочалася наприкінці лютого 2014 з окупації Криму і що війна росії проти України триває 11 років».

Складається дивне враження, якщо в Україні та нашим західним партнерам потрібно нагадувати, що війна триває 11 років і почалась вона з окупації Криму, то які реальні результати має як внутрішня, так і зовнішня політика України з цих питань та, які насправді питання обговорюються на самітах Кримської платформи, у роботі Представництва Президента в АР Крим? Якщо ніхто не пам’ятає, що Крим окупований, а війна почалася у лютому 2014 - це повний провал багаторічної роботи.

Зовнішня політика є продовженням внутрішньої. Не можна у внутрішній політиці працювати з одними партнерами, а у зовнішній політиці заявляти про готовність працювати з іншими. Так губиться довіра у всіх. Наприклад, як можна всерйоз очікувати на підтримку західних партнерів у питанні відродження кримської регіональної освітньої моделі, якщо у внутрішній політиці:

а) образ цієї моделі не описаний, не створений;

б) профільне міністерство – впритул не бачить існування окупованої території Криму; діти українського Криму фактично відсічені від можливості здобувати освіту в Україні, а міністерські функціонери послідовно намагаються ліквідувати єдиний евакуйований кримський університет.

І це приклад лише одного напряму майбутньої реінтеграції Кримського півострова. Стан розробок за іншими напрямами такий самий.

На сайті «Кримської платформи» не знайти інформації щодо опису результативності всіх міжнародних зустрічей, які вже відбулися з моменту заснування Форуму. Яких результатів досягнуто із серпня 2021 року – невідомо. Така сама ситуація і на сайті Представництва Президента України в АР Крим. Публікація фотофіксації зустрічей чи інформація про факт заходу не є результатом.

У публічному просторі звучало багато поглядів та заяв щодо негативної для України долі Кримського півострова як втраченої території. У тому числі від наших західних партнерів. Розмови, що виникли останнім часом, і обговорення щодо укладання «довгострокового мирного договору» з агресором однією з умов якого є територіальні поступки формують лише негативну атмосферу в громадському сприйнятті кримської політики, що формується і реалізується. А також об'єктивності та доцільності здійснюваних українськими платниками податків витратами на утримання функціонуючих начебто кримських державних інституцій.

Чи можна повністю заперечувати можливість досягнення мети війни не на полі бою, а за столом переговорів? Ні. Теоретично існує якась ймовірність розвитку «дипломатичного сценарію». Але. «Можливість» чи «не можливість» розвитку сценарію «дипломатичне рішення щодо деокупації українських територій, включаючи територію Кримського півострова» залежить насамперед від встановлення цілей.

«Мир через слабкість» не може бути реалізованим. А ось «мир через силу» – це реально. Чи сформувала кримська політика, що проводиться протягом 11 років, ту силу (або її частину), яка реально може вплинути на деокупацію Кримського півострова? Відповідь однозначна – ні. Це означає, що все, що відбувалося навколо мети «деокупація Кримського півострова» за 11 років з моменту його окупації, з точки зору досягнення мети, формує два оціночні положення:

1. За винятком риторики, влада не займалася створенням умов деокупації Криму.

2. Маючи власне сформоване бачення, влада не здатна створити умови для деокупації Криму.

Ці оціночні позиції належать повною мірою і до зовнішньополітичної частини Кримської політики. Чотирирічне функціонування міжнародного майданчика «Кримська платформа» є яскравою ілюстрацією твердження про «не створення умов деокупації Криму». Адже крім заявленої мети «деокупація території Кримського півострова» не сформовано жодних проміжних цілей, які планувалося досягти у процесі функціонування «Кримської платформи». Відсутність проміжних цілей унеможливлює формування цілей проведення кожної зустрічі і, відповідно, планування процесу їх підготовки. Відсутня координація між окремими елементами «Кримської платформи» і як результат такі зустрічі мають лише публічно-лозунговий характер, що зумовлює відсутність результатів. Такі процеси, наприклад, вбивають вже реалізовані зовнішньополітичні ініціативи у питаннях Кримської політики, оскільки роблять зустрічі у діючому форматі безглуздими з погляду «досягнення стратегічної мети та проміжних результатів».

За умови, що досягнення результату «деокупація Кримського півострова» справді є стратегічною метою влади, вся кримська політика України має бути кардинально переглянута.

Політика щодо Криму. Що має бути?

Первинною умовою повного перегляду кримської політики є «Правда». Навіть якщо влада України вважає, що територія Криму є предметом торгу, тобто відмова від території є допустимою ціною закінчення війни про це суспільство слід сказати чесно. З відповідними рішеннями щодо тих громадян України, які мають постійну реєстрацію на території окупованого Криму. Громадян, які були змушені залишити окуповану територію та останні 11 років жили у парадигмі «повернутися додому». Одночасно влада має пояснити яким буде подальше життя проукраїнських громадян які зараз мешкають на окупованій території Кримського півострова.

Формування у новому форматі «Кримської політики» має базуватися на низці принципів. У тому числі це стосується і зовнішньополітичного аспекту кримського питання. Основні з них:

1. Принцип планування, що передбачає чітке визначення всіх цілей кримської політики. Як стратегічні цілі «деокупація та реінтеграція Кримського півострова». Так і проміжних, які є ілюстрацією поступового просування та досягнення певних стратегічних цілей. Зокрема, таке планування має поширюватися на діяльність «Кримської платформи».

2. Принцип прозорості, який передбачає, що вся діяльність щодо досягнення встановлених стратегічних та проміжних цілей супроводжується чесним інформуванням українського суспільства та наших партнерів, учасників «Кримської платформи».

3. Принцип обґрунтованості, який передбачає, що формування проміжних цілей супроводжується обґрунтуванням необхідності встановлення мети, описом шляхів її досягнення, наскільки можна визначити вартість досягнення та джерел ресурсного забезпечення її досягнення.

4. Принцип єдності дії, який передбачає тісне співробітництво між громадськістю, експертним середовищем та владою у питаннях формування та реалізації «кримської політики» з усіх її аспектів.

Без повного перегляду кримської політики і, зокрема, її зовнішньополітичної частини досягнення цілей – «деокупація та реінтеграція Кримського півострова» неможливо. А доля «Кримської платформи» буде її повною маргіналізацією. Адже як говорить східна мудрість:

експерт з питань тимчасово окупованих територій,

експерт робочої групи «Гуманітарна політика» Експертної мережі Кримської платформи