Чорноморський флот – «флот завоювання переваги в морі», який ховають в закутку

Фото: Defense Express

08.05.2025, 09:19

Поділитись

Щоб зрозуміти, що являє собою сьогодні Чорноморський флот Росії, треба відмотати рулетку часу на десять років назад – до 2014 року, коли Московія тріумфувала: вперше після Другої світової війни ядерна європейська держава силою захопила частину іншої і оголосила її своєю власністю. «Цивілізований світ» висловив «глибоке занепокоєння» і утерся. Пробний шар виявився вдалим – можна було розпочинати підготовку до наступного етапу «збирання земель» і «розширення зони впливу».

До окупації Криму у 2014 році довжина берегової смуги РФ в Чорному морі складала трохи більше 400 кілометрів, а разом з окупованим Кримом фактично контрольоване Росією узбережжя зросло майже втричі – сягнуло близько 1170 км. Русня тепер заявляє, що по довжині контрольованого узбережжя в Чорному морі вони поступаються тільки Туреччині (у неї довжина берега в ЧМ складає порядка 1700 км). А це статус! Депутати московитської Держдуми вже вимагають «повернути» (а як же) морю «історичну назву» Русскоє.

У 2014 році змінився і статус Чорноморського флоту РФ. Якщо до 2014-го Чорноморський флот Росії фактично був скалкою радянського Чорноморського флоту, точніше того, що залишилося від ЧФ СРСР до 1994 року (а фізично з 1989 року до 1994 року кількість вимпелів флоту зменшилася майже вдвічі – половину встигли порізати «на голки»). Нагадаю, згідно з «Угодою між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту» від 28 травня 1997 року ЧФ РФ складав 81,7% ЧФ СРСР і на початок 1999 року ЧФ РФ у Криму мав 20000 військовослужбовців, 50 бойових кораблів, 120 допоміжних суден, 90 літаків і вертольотів, 430 одиниць бойової техніки й озброєння.

Відповідно до іншої угоди, «Про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України» за ЧФ РФ зберігалися місця базування в Криму в Севастополі і Феодосії з штабом флоту в Севастополі, а також аеродроми Кача, Саки і Гвардійське. Фактично весь російський флот на Чорному морі дислокувався на території України. Систему базування на власній території – Новоросійську військово-морську базу росіяни розбудовувати не поспішали: навіщо, Новоросійськ – великий морський потрібен великому російському бізнесу, а базування військового флоту в Криму вбивало двох (навіть трьох) зайців – і для військових є облаштовані з лихвою місця базування, і українському бізнесу – конкурентам російських компаній перешкода, і, головне, флот на чужій території – неперевершений важіль політичного тиску. Як виявилося у 2014-му – не тільки політичного, а й самого що не є військового. Без присутності Чорноморського флоту швидка окупація Кримського півострова була просто неможлива.

Отже 2014 рік. Окупувавши Крим і Севастополь, росіяни позбавились «договірних гирь» і почали швидкими темпами надолужувати наступальні спроможності Чорноморського флоту.

Передовсім за рахунок поповнення бойового ядра флоту фрегатами – сторожовими кораблями проєкту 11356, носіями сучасних протикорабельних ракет «Калібр». Це, між іншим, свідчить про те, що посилення ЧФ в Криму планувалося Росією задовго до його фактичної окупації. Проєкт 11356 став наступним кроком проєкту 1135М, який розроблявся для військово-морських сил Індії. Саме для них у 2000-2010 роках на Балтійському заводі та Калінінградському «Янтарі» в кооперації з українським ДП «Зоря-Машпроект» побудували шість фрегатів типу «Тальвар». Після цього російська влада вирішила розвивати успішну серію і в інтересах власного ВМФ – і в Калінінграді у 2010-2013 роках було закладено серію з ще шести кораблів. На три з них до 2014 року встигли поставити українські газові турбіни – через два роки вони повернулися в Україну вже на ворожих кораблях. Втім, через українське ембарго, введене після початку російсько-українського збройного конфлікту, три борти залишились недобудованими.

Друга складова, яка суттєво збільшила ракетний потенціал ЧФ – підводні човни-носії «Калібрів» проєкту 636. До 2014 року в складі ЧФ РФ перебував фактично один підводний човен – «Алроса» проєкту 877В. Цього для Чорного моря вважалося явно недостатньо. І в 2010 році командування ВМФ РФ ухвалило рішення про будівництво серії підводних човнів із шести одиниць за експортним проєктом 636, який є продовженням того-таки проєкту 877 «Варшав’янка». Через обмеження на заміну озброєння, накладені Україною для ЧФ РФ у Криму, за місце дислокації бригади підводних човнів обрали пункт базування, що будувався в Геопорту Новоросійська. Човни прибули на ЧФ протягом другої половини 2014 – кінця 2016 років. І хоча місцем дислокації новосформованої 4-ї бригади ПЧ є Новоросійськ, значну частину часу вони базувалися в Південній бухті Севастополя.

Будучи обмеженою в будівництві кораблів дальньої морської зони, Росія перед широкомасштабним вторгненням приділяла велику увагу переозброєнню Чорноморського флоту малими патрульними і ракетними кораблями (знову ж таки носіями «Калібрів»). З 2015 року флот поповнився шістьма ракетними катерами проєкту 21631 («Буян-М»), які будуються для Чорноморського і Балтійського флотів (БФ) на Зеленодольському суднобудівному заводі і потім переганяються внутрішніми водними шляхами в Азовське і далі в Чорне море.

Таким чином «ядро флоту завоювання переваги в морі» до кінця 2021 року було в цілому сформоване – не знали тоді російські адмірали що цю армаду зможуть успішно скрушити морські ударні дрони, які і справжнім флотом то не назвеш. Це фактично перший компонент військового озброєння рф.

Другий компонент – авіаційний. Чисельність і бойова потужність винищувальної та фронтової авіації, яка базується на аеродромах Криму, також зросла (за кількістю літальних апаратів — утричі). Це фронтові винищувачі 38-го винищувального полку Су-30М2 Су-27СМ і Су-27П, на аеродромі «Бельбек» у Севастополі. 43-й окремий штурмовий авіаполк ЧФ був передислокований з аеродрому «Гвардійське» (станція Остряково під Сімферополем) на Новофедорівку (аеродром «Саки-4»). При чому «штурмовий» залишилося тільки в назві. Фактично це став змішаний винищувально-бомбардувальний полк винищувачах Су-30СМ і фронтових бомбардувальниках Су-24М. Замість нього на «Гвардійському» був сформований 37-й змішаний авіаційний полк ВПС двоескадрильного складу – ескадрилья фронтових бомбардувальників Су-24М і ескадрилья армійських штурмовиків Су-25СМ. Симтоматично!

Третя компонента – сухопутна, полягала в формуванні армійського корпусу флотського підпорядкування – оперативно-тактичного з’єднання сухопутних військ, підпорядкованого командувачу флотом і яке мало бути здатним до ведення військових операцій як самостійно, так і в складі різновидового угруповання сил флоту. До цього об’єднання увійшли, в тому числі, з’єднання сформовані на базі формувань берегових військ ВМС України - 126-та окрема бригада берегової оборони в Перевальному, сформована на базі «інтегрованої» 36-ої ОБрБО ВМС України; Севастопольська 127-ма окрема розвідувальна бригада (сформована на базі Центру РЕР ВМС України, а також підрозділів аеро- і військової розвідки), Сімферопольський 8-й окремий артилерійський полк, сформований на базі 406-ї окремої бригадної артилерійської групи ВМСУ.

Ідея російського командування полягала в тому, щоб підпорядкувати флоти сухопутним командуванням округів, а тим, в свою чергу, передати сухопутний і повітряний компоненти на театрі, зосередивши таким чином управління військами на театрі в одних руках. Військово-адміністративна реформа передбачала замість шести військових округів створення чотирьох оперативно-стратегічні командувань «Захід», «Схід», «Центр» та «Південь» (Західний військовий округ, Південний військовий округ, Центральний військовий округ та Східний військовий округ відповідно), у підпорядкування яким мали перейти основні угруповання всіх видів Збройних Сил Російської Федерації та родів військ, таким чином до 2022 року Чорноморський флот Росії став оперативного командування «Південь» і попав у підпорядкування Південного військового округу. Ідея, як показав досвід реальної війни, не найкраща: «від перестановки ліжок у борделі ситуація не змінюється – не койки треба пересувати, а міняти робітниць».

Таким чином, станом на початок 2022 року в корабельному складі Чорноморського флоту числилися:

- 30-та дивізія надводних кораблів:

11-та бригада протичовнових кораблів: ркр «Москва» проєкту 1164 (потоплений), фрегати 11356Р проєкту «Адмірал Григорович», «Адмірал Ессен», «Адмірал Макаров», а також застарілі сторожові кораблі 1135 проєкту «Ладний» і «Питлівий»;

197-ма бригада десантних кораблів: великі десантні кораблі 1171 проєкту «Ніколай Фільченков», «Орск», «Саратов» (знищений) та 775М проєкту «Азов», «Ямал», «Новочеркасск», «Цезарь Куніков» (усі знищені).

- 4-та окрема бригада підводних човнів: дизель-електричні підводні човни 636 проєкту «Новоросійськ», «Старий Оскол», «Краснодар», «Ростов-на-Дону» (знищений), «Великий Новгород» та «Колпіно», а також стара небоєготова «Алроса» проєкту 877.

- 41-ша бригада ракетних катерів:

166-й дивізіон малих ракетних кораблів – ракетні кораблі на повітряній подушці «Бора» і «Самум» проєкту 1239, малі ракетні кораблі «Міраж» і «Штиль» проєкту 1234.1, і найновіший серед усіх малий ракетний корабель «Циклон» проекту 22800, який був згодом уражений ракетним ударом ЗСУ.

295-й дивізіон ракетних катерів – складається з застарілих рка пр. 1241.1 Р-44, Р-60, Р-71, Р-109 і Р-239. Ракетний катер Р-334 «Івановєц» був знищений ударом морських дронів на рейді Донузлаву.

- 68-ма бригада кораблів охорони водного району (Севастополь):

400-й дивізіон протичовнових кораблів – мпк 1124М проєкту «Суздалєц», «Муромец», Алєксандровец» і проєкту 1145.1 «Владімірєц»

418-й дивізіон тральщиків – мтщ пр. 266М «Турбініст», «Іван Голубєц», «Ковровєц», «Віце-адмирал Жуков».

- 184-та бригада кораблів охорони водного району (Новоросійськ)

181-й дивізіон малих протичовнових кораблів – мпк «Касімов», «Поворіно», «Єйськ» пр. 1124М,

170-й дивізіон тральщиків – морські тральщики «Валєнтін Пікуль» пр. 266М та «Железняков» пр. 12660, а також базові тральщики 12650 проєкту «Лейтенант Ільїн» і «Мінеральні Води»,

У складі бригади був сформований окремий дивізіон патрульних кораблів проєкту 22160 у складі 4 одиниць (планувалося 6) – «Василь Биков», «Дмітрій Рогачов», «Павєл Державін» і «Сергєй Котов» (знищений 5.03.2024).

- 519-й окремий дивізіон розвідувальних кораблів – середні розвідувальні кораблі проєкту 861М «Екватор» і «Кільдін», проєкту 864 «Приазовьє». Найновіший, – срзк «Іван Хурс» проєкту 18280, спущений на воду у 2017 році, – був двічі уражений Силами оборони України.

Крім частин бойових кораблів до складу ЧФ входять з’єднання допоміжного флоту – 9-та бригада морських суден забезпечення, 37-ма бригада рятувальних кораблів та ін. Танкери, судна забезпечення, буксири, рятувальні кораблі, гідрографічні та рейдові катери складають левову частку чисельного складу флоту.

Коли ми говоримо про флот Росії в Чорному морі станом на 24 лютого 2022 року і надалі, то слід зважати що формально це не тільки ЧФ РФ, а все угруповання російських військових кораблів, які були, в тому числі, перекинуті в Чорне море з інших флотів. Для підсилення спроможностей Чорноморського флоту 9 лютого 2022 року до Чорного моря увійшли великі десантні кораблі Балтійського флоту «Корольов», «Мінск» (знищений) та «Калінінград», а наступного дня Північного флоту – «Георгій Побєдоносец», «Олєнєгорскій горняк» (ушкоджений СОУ), а також один з двох найновіших і найбільших десантних кораблів ВМФ Росії – вдк «Петр Моргунов» проєкту 11711. За ними з Каспію зайшли ще 15 одиниць Каспійської флотилії Росії – три артилерійських і вісім десантних катерів, а також судна забезпечення здійснили міжфлотський перехід із Каспійського до Чорного моря.

Очевидно, при плануванні війни на морі в ході широкомасштабного вторгнення в Україну командування ВМФ РФ спиралося на досвід використання сил Чорноморського флоту в ході вторгнення в Грузію в серпні 2008 року. Тоді в Севастополі було сформоване Оперативне угруповання сил флоту, основною задачею якого була повне блокування Грузії з моря, блокада її портів і військово-морської бази Поті. Через фактичну відсутність у грузинів боєздатних військово-морських сил з ударною протикорабельною компонентою, швидкоплинність і стрімкість наземної операції вторгнення, дії угруповання сил флоту, незважаючи на низку кричущих прорахунків, були визнані успішними. Критичних уроків з оцінки сил командуванням російського флоту зроблено не було.

Отже, враховуючи, що в ході окупації Автономної Республіки Крим і міста Севастополя в 2014 році Україна втрати левову частку сил флоту, командування ВМФ РФ вважало, що тактика облоги з моря застосована в 2008 році, якщо її відповідно масштабувати, матиме успіх. Крім того, російською військовою розвідкою було допущено дві критичних помилки, які вплинули на оцінку обстановки при плануванні морської складової операції вторгнення:

1) росіяни не очікували, що з початком активних бойових дій Туреччина швидко «закриє» прохід в Чорне море для угруповання російських флотів в Середземному морі через Чорноморські протоки;

2) російські спецслужби відзвітувались про успішний зрив української програми розробки ПКР «Нептун» і вважалося, що Україна не має боєздатних протикорабельних ракет. Світовий досвід ведення дій на закритому морському ТВД в задумі операції теж не враховувався.

Всі ці фактори, вкупі з упорним спротивом сил оборони України, як на морі так і на суходолі призвели до повного зриву планів дій російського флоту в акваторії північно-західної частини Чорного моря. Отримання згодом ВМСУ певної кількості ПКРК «Гарпун», поставило остаточну крапку на планах «морського бліцкрігу».

Другий етап протистояння на морі ознаменувався появою у сил оборони України нових засобів ураження – морських дронів-камікадзе (безекіпажних катерів як їх класифікують у ВМФ РФ), до появи яких ВМФ Росії виявився неготовий. Недооцінка нового виду морської зброї призвела до значних втрат корабельно-катерного складу ЧФ і приданих сил в морі, на рейдах і в базах, а також ураження важливих об’єктів флотської інфраструктури.

Комбіновані удари Сил оборони України з комплексним застосуванням засобів повітряного і морського нападу змусили командування ЧФ РФ здійснити розосередження сил флоту в пункти маневреного базування як на узбережжі Кримського півострова, так і в північно-східній частині Чорного моря. Втім, це запізніле рішення дієвого результату не дало – тактика СОУ вдосконалювалася, а засоби ураження ставали більш досконалими і далекобійними швидше, ніж мали успіх контрзаходи.

В результаті, через провал в організації дій на морському ТВД були знаті з посад підряд двоє командувачів Чорноморським флотом, і, зрештою, зміщений командувач Військово-морським флотом РФ.

Зі зміною командування ВМФ, очевидно, змінилися і задачі, які ставляться перед Чорноморським флотом РФ. Нове командування флотом основною своєю задачею бачить збереження наявного корабельного складу і його відновлення, відновлення повноцінної бойової підготовки сил флоту в умовах війни. На корабельний склад ЧФ залишаються покладеними завдання щодо сприяння сухопутним військам на приморському напрямку («малим флотом», без залучення кораблів основних класів дальньої морської зони), логістичної підтримки угруповання сил противника на півдні і в Криму, захисту морської інфраструктури і морських перевезень РФ в Чорному і Азовському морях тощо.

Основна вага завдання з завоювання домінування в акваторії Чорного моря перенесена на повітряну складову (у взаємодії між морською авіацією і авіацією Повітряно-космічних сил РФ) – шляхом досягнення переваги в повітрі. При чому більшу частину задач покладено саме на 4-ту армію ВПС і ППО Південного військового округу.

Через ризики для організації бойової підготовки в основних морських полігонах в акваторії Чорного моря від ударів українських дронів-камікадзе (як в центральній частині Чорного моря вздовж узбережжя Криму, так і в східній його частині включно з Кавказьким узбережжям), по можливості заходи бойової підготовки сил флоту будуть переноситися в акваторію Азовського моря – район прикритий від атак з моря Керченською протокою і угрупованням сил, які здійснюють оборону і охорону Керченського мосту через протоку.

Керченський пролив. Зображення АрміяІнформ

Вважається, що загрози з повітря менш ймовірні, ніж небезпечні атаки морських безпілотників з боку Чорного моря. Інтенсивна бойова підготовка в акваторії Азовського моря може у відносно короткий термін частково відновити бойові спроможності флоту до проведення операцій, в тому числі відпрацювання морської десантної операції. Не виключено, акваторія Азовського моря буде використана як безпечне «коротке логістичне плече» для перевезення військових вантажів десантними кораблями до портів окупованого Маріуполя і Бердянська з Темрюка. Ракетні удари КР «Калібр-НК» з кораблів ЧФ в Азовському морі можуть стати систематичними, коли росіяни налагодять систему завантаження ракет на кораблі в порту Темрюк (усі технічні можливості для цього там є). Триватимуть також удар КР «Калібр» з кораблів Каспійської флотилії.

Що стосується можливого перебазування частини бойових кораблів ЧФ в портопункти окупованої Абхазії (Очамчира та ін.), то це в середньостроковій перспективі малоймовірно – для укриття великих кораблів там недостатньо захищені рейди, а для кораблів класу корвет-патрульний корабель ці пункти базування занадто віддалені від районів бойового застосування, а також не мають необхідної інфраструктури для поповнення боєзапасу та його технічного обслуговування. Втім, таке можливо, у випадку, якщо на фоні російсько-української війни військово-політичне керівництво РФ намагатиметься чинити тиск на керівництво Грузії. В такому випадку можливе базування в Очамчирі зокрема 2-3 кораблів класу малий ракетний корабель – патрульний корабель. Заходи в абхазькі порти допоміжних суден Чорноморського флоту можуть бути обумовлені обслуговуванням кораблів і інфраструктури Морських частин прикордонної служби ФСБ, які там базуються.

Так з «флоту завоювання переваги в морі», за три роки справжньої війни ЧФ Росії перетворився на «флот, який ховають в закутку».

Павло ЛАКІЙЧУК, керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», капітан І рангу