Москва уникає переговорів щодо повернення Криму Україні через його геостратегічне положення

Кримський півострів має надто важливе геостратегічне положення в регіоні Чорного моря, який розглядається Москвою як вирішальний чинник для подальшого впливу на південно-східну Європу, Малу Азію та навіть Близький Схід. Кремлівські стратеги відразу вхопилися за ідею розміщення на півострові ракет середньої дальності, включаючи з носіями ядерної зброї, для шантажу та воєнного впливу на низку держав Європи, Азії та навіть Африки, які знаходяться в рамках досягнення можливих російських ракетних ударів. Москва також дуже розраховувала на Севастополь як головну базу свого Чорноморського флоту, який мав завданням також нести бойове чергування в басейні Середземного та Червоного морів, з можливим виходом до Атлантичного та Індійського океанів. 

Москва традиційно розглядала свій Чорноморський флот як значний чинник військового тиску на Україну, особливо на прибережні території Чорного та Азовського морів. Тому Чорноморський флот був завжди важливою ланкою в підготовці російського захоплення українського Криму у 2014 р. План майбутнього захоплення України розроблявся якраз в алгоритмі початкового захоплення стратегічно важливого Кримського півострова, а потім з розвитком експансії на Луганську та Донецьку області, а остання має важливий вихід на Азовське море. 

При цьому з Донбасу планувалося розширення російських захоплень на Харківську, Полтавську та Дніпропетровську області, тоді як з Криму готувалося просування на Запоріжжя, Херсонщину, Миколаївщину та Одесу. В 2014 році Росії таки вдалося захопити Крим та половину Донецької та Луганської областей, після чого Кремль став готуватися до наступного ривку далі. На фоні посилення геостратегічного положення Китаю та послаблення геополітичного впливу США на події в світі та особливо після швидкого виводу американських військ з Афганістану, Москва навіть замислилася над можливістю повного захоплення України. Очевидно саме в 2021 році Путін з найвужчим оточенням вирішує, що США та європейці настільки слабкі, що не зможуть нічого зробити аби російські війська захопили відразу Київ. Тому було задіяно план розміщення російських військ у Білорусі, начебто для військових навчань, які дійсно планувалися ще раніше, з тим, щоб потім неочікувано напасти з півночі на Київ з білоруського кордону, що був досить близьким до столиці України. Для замилювання ситуації білоруським високопосадовцям в Кремлі доручили переконувати українців, що з їх території напад на Україну російських солдат ніколи не відбудеться. Якби не стійкість та неочікувана для росіян рішучість українських солдат та населення, яке прийшло на допомогу ЗСУ, цей план ледь не спрацював. Українці змогли відстояти Київ і це нарешті заохотило західних союзників надати Україні серйозну військову та фінансову допомогу. До того ж американці завчасно попередили українське керівництво про плани Кремля напасти на Україну, тому ЗСУ були готові морально та наскільки можливо технічно. Фактору повної неочікуваності російського військового удару вдалося уникнути, хоча абсолютна більшість населення України до останнього вірила, що війни вдасться запобігти.

І якби на кримському напрямку не було зради в українському керівництві кримського СБУ, то можна було б уникнути легкого російського захоплення більшої частини Херсонської та Запорізької областей і частини Миколаївщини. Тепер стоїть надзвичайно складне завдання їх повернення при обмежених військових та людських ресурсах ЗСУ. 

У тому ж 2022 році вдалося повернути практично всі території Миколаївщини та правобережну частину Херсонщини. Однак подальше просування українських військ було зупинене по лінії Дніпра, який став серйозною перешкодою та важливим природним елементом російської оборони. Вже стало добре відомим американське втручання, щоб українська сторона дозволила безперешкодно перейти Дніпро на лівий берег досить великому військовому російському угрупованню, яке застрягло на правобережжі і у випадку відсутності логістичної підтримки з лівобережжя могло бути повністю розбите. А це були елітні російські частини, у більшості десантники. Та Вашингтон в чергове піддався на погрози начальника російського Генштабу застосувати ядерну зброю, у випадку небезпеки знищення цього угруповання на Правобережжі Дніпра. 

Очевидно, що Білий дім взагалі не мав плану як реагувати, у випадку можливості застосування росіянами ядерної зброї проти ЗСУ, а можливо і проти цивільного населення. Тобто в 1992-94 році Вашингтон зробив усе можливе, щоб роззброїти Україну, при цьому, як виявилося, не надавши Києву жодних реальних гарантій безпеки. І от тепер Україна без гарантій безпеки знову стала розмінною монетою. Була реальна можливість знищити російське угруповання на Правобережжі та Києву не дали цього зробити, начебто для його ж блага. Тобто простіше піти на поступки росіянам, чим потім розігрувати карту покарання Кремля за застосування ядерної зброї. Крім цього, після дозволу виходу російського угруповання, від Москви не було отримано жодних гарантій щодо надання росіянами безпеки Каховської ГЕС. Кремль цим скористався та підірвав гідроелектростанцію, що привело до небаченої за розмірами природної катастрофи, яка завдала величезних за обсягами збитків Україні та зашкодила планованому просуванню українських військ на лівий берег Дніпра. Завданням цього просування було вихід на кордон стратегічно важливого Кримського півострова. Це був гарний шанс, та українська сторона його втратила.

Зараз кримський напрямок надто прикритий російськими військами, що практично унеможливлює на даному етапі визволення півострова військовим шляхом. Хоча адміністрація демократів хвалилася ефективністю застосування тактики «нарізування салямі», та як виявилося для інтересів України вона не стала дієвою, як її пропагували. Це тактика затягування війни, в чому був стратегічний інтерес Москви, яка встигла перебудувати економіку на військовий лад та знайти зовнішню підтримку не тільки від Китаю та Ірану, але і Північної Кореї. Рішучість Пхеньяну надавати Росії максимальну кількість озброєнь, а потім і живої сили фактично зробили РФ майже невразливою і політика адміністрації демократів «нарізання салями» стала слабо ефективною. Це як боротьба з хворобою, коли відразу треба застосовувати усі можливі засоби для лікування, а не розтягувати у часі надання ліків. 

Так, російська хвороба експансії не перемогла український державний організм, але стала хронічною, а цим не менш небезпечною. Це явний стратегічний промах Вашингтону, якщо ставилося завдання зупинити агресію і змусити росіян відступити з України. Якщо ж ставилося за завдання розтягувати конфлікт у часі з метою певного виснаження Москви, то тоді це саме ті дії. Проте з приходом до влади нової республіканської адміністрації, президент Д. Трамп ще до своєї інавгурації поставив завдання переходу до мирного дипломатичного закінчення російської агресії проти України. Зрозуміло, що зараз ще доволі розмиті параметри укладання мирної угоди між Україною та Росією. Навіть до кінця не ясно, чи готова до цього Москва, однак почалися інтенсивні консультації щодо того, якою ж буде визнана лінія майбутнього українсько-російського розмежування. Тут поки що багато різних варіантів і можливість внесення різних уточнень та поправок, однак відразу Кремль виніс за дужки навіть теоретичну можливість повернення Криму Україні.

Чому Москва зайняла таку позицію? 

Зрозуміло, що повернення Україні Криму тягне за собою можливість повернення Москвою Києву практично усіх тимчасово окупованих українських територій. Це сценарій торжества міжнародного права та діючих міжнародних відносин, проте це поганий сценарій для Путіна та його оточення. Практично це поразка кремлівського диктатора, якого навіть найближчі політичні союзники можуть звинуватити у бездарності та авантюризмі у зв’язку з широкомасштабним нападом на Україну. Це поки що дуже мало видно в російському політичному середовищ і медіа просторі, який повністю контролюється Кремлем, де повністю панують шовіністичні наративи та ненависть до усього українського. 

Крим став важливою військовою базою для Росії, його називають непотоплюваним авіаносцем, тому його втрата асоціюється в Москві з програшом у всій війні з Україною, а поразки Кремль не хоче допустити при жодному сценарії закінчення війни. Хоча з іншого боку, повернення російських військ назад в Росію не може вважатися поразкою, просто Україна відстояла свої території. Проте Москва навмисно нагнітає ситуацію і бряжчить ядерною зброєю начебто з готовністю її застосувати, якщо Росію змушуватимуть програти у війні, а насправді просто відступити у межі своїх кордонів. Кремль свідомо зміщає акценти від можливості застосування міжнародного права та Статуту ООН до понять, які Путін та Пригожин застосовували на початку та середині 90-х років минулого століття в бандитському Петербурзі: хто сильний, той і правий, у кого більше зброї, того і мають слухати. Тоді в цьому місті проходили багато мільярдні оборудки. Тіньові схеми по своїм обсягам були більшими ніж у всій Росії разом узятої. 

Тоді Путін заробив свої перші мільйони і з валізою грошей поїхав до Москви, щоб отримати в Кремлі достойну посаду. Гроші у Путіна взяли та запропонували нікому невідомому пітерському «рішалову» досить непогану посаду. Він почав свою кар’єру в Кремлі, а здобуті раніше знання розвідника та отримувача великих грошей допомогли йому вчасно робити вдалі менеджерські рішення. Путін зміг таки досягнути бажаної для себе посади глави ФСБ, звідки він міг отримувати раніше всіх у Кремлі важливу інформацію. Він зробив ставку на престарілого Єльцина, замість того, щоб підтримати вихідця із розвідки - прем‘єр-міністра Віталія Примакова.

Родичі Єльцина настільки боялися останнього, що зробили ставку на мало відомого Путіна. Всього через кілька років вони зрозуміли свою величезну помилку у виборі наступника президента РФ. Путін діяв тихо, але рішуче. Він проводить успішну і швидку війну проти Чечні, перетягнувши на свій бік російську громадську думку і без проблем обирається президентом РФ. Далі він був досить терпимим у відносинах із заходом, та швидко відчув, що його не дуже слухають і Брюссель діє на свій розсуд. Він переходить на бік шовіністичного політичного угрупування в Росії, яке пропагує необхідність конфронтації із Заходом, в якій є шанс Москві знову повернути свою велич після ганебного розпаду СРСР. Прихід до влади Путіна співпав зі зростанням світових цін на нафту і газ, які були дуже низькими протягом 90-х років минулого століття. 

Москва стала отримувати надзвичайно великі кошти від продажу енергоносіїв. Путін відразу починає збільшувати фінансування армії та військово-промислового комплексу, який створює додаткові високооплачувані робочі місця. Армія і сили безпеки отримують значні фінансові ресурси та безмежно і віддано служать Путіну. Глава Кремля відразу задумується над ідеєю відновлення СРСР. Він розуміє, що на заході така ідея, можливо, буде зустрінута в штики, тому діє обережно і непримітно. Він розуміє, що має знайти прибічників серед впливових країн західного світу. 

Було поставлено завдання щодо поліпшення відносин з Вашингтоном, та встановлення глибоких стосунків з ФРН, що була економічним двигуном Європи. Знаючи німецьку мову, а також маючи серйозну резидентуру в Німеччині, особливо в її східній частині, Путін почав діяти. Берлін заохочувався надзвичайно привабливими цінами на російську нафту та газ. Німецькі канцлери Шрьодер та Меркель потрапляють у пастку лестивого відношення Кремля, вважаючи його щирим. Відбувається широкий підкуп німецької бізнесової та політичної еліти. Берлін перетворюється на стратегічного партнера Москви в середовищі західного світу. Канцлерка Меркель на вимогу Путіна особисто блокує вступ України та Грузії до НАТО на саміті Альянсу в Бухаресті у 2008 р. Її підтримав і французький президент Саркозі, якого Кремль також роками схиляв на свій бік. Вашингтон вирішив не тиснути на своїх важливих європейських союзників та опустив руки. Тоді ще всі були в ілюзії перетворення Росії у важливого економічного партнера заходу, що зробить нелогічною військову конфронтацію. Це була величезна помилка геостратегічного характеру.

У 2008 році Росія нападає на Грузію, а на початку 2014 р. посилає свої війська в Крим. В першому випадку захід стурбовано спостерігає, а в другому просто нерішуче діє. Путін добивається того, що планував. Частина політиків заходу займають цинічну позицію, що краще нагодувати Кремль Грузією та Україною та забезпечити собі спокійне життя ще на пару десятків років. Та марно. Крим був активно використаний для наступного нападу на українську територію 24 лютого 2022 року, а Кремль замахнувся не тільки на Україну, але і приблизно на третину Європи. Тому, якщо колективний Захід хоче реально допомогти Києву в наступному запобіганні російської агресії проти України, зберегти територіальну цілісність не тільки України, але і багатьох країн Європи, то питання повернення Криму його законному власнику – Українській державі має набути визначального значення. Питання лише в тому чи розуміють це до кінця західні партнери України, особливо в США. 

Олександр ЛЕВЧЕНКО, український дипломат,

посол України в Хорватії 2010-2017 рр

Дана публікація стала можливою за вдяки підтримці Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів і зміст опублікованих матеріалів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.