Як змінилася культурна сфера Криму за 10 років окупації

Десять років окупації Криму – це десять років примусових агресивних змін в його культурному просторі. За цей час він перестав бути туристичним регіоном, втратив науковий потенціал і рекреаційну привабливість, зазнав кардинальних змін в культурному просторі, фактично ставши регіоном з одним із найдовших списків обмежень і заборон у світовому просторі, обійшовши навіть невизнані Абхазію та Південну Осетію. Ймовірно, не такого результату очікували ті кримчани, які з ентузіазмом закликали до себе біду у вигляді путіна і російської армії або ж тихенько чекали окупанта, бо ж «Київ був далеко, а Москва іще далі». Далека Москва дуже швидко взяла в лещата усіх місцевих князьків, так і не подякувавши їм за послуги у вигляді водопаду грошей.

То ж як змінилася культурна сфера Криму за ці 10 років і що натомість «страшного бандерівського гніту» отримали кримчани від Москви?

Почнемо із матеріальної частини культурної спадщини, зміни якої найочевидніші. Активність окупантів у Криму почалась відразу після окупації збором наявної інформації про державні реєстри пам’яток і паспорти на об’єкти культурної спадщини. Першим, на що були виділені кошти – це паспортизація об’єктів культурної спадщини. Окупаційні організації, очолювані колаборантами, реалізовували кошти для створення російських паспортів на пам’ятки. З відомостей про дослідження або реставрацію цілої низки пам’яток дивовижним чином зникла інформація про діяльність інституцій материкової України. Її замінили на місцеві кримські організації, або ж взагалі віднесли до періоду 1952 року. Якщо в документації фігурували матеріали чи об’єкти, невідомі до 1952 року, під фото просто міняли підпис і датували його часом перебування Криму в складі РСФСР. Таким чином всі кримські пам’ятки було взято на баланс окупаційною владою.

Другим етапом стало впровадження єдиних реєстрів обліку об’єктів культурної спадщини, куди окупаційними організаціями були внесені і досі вносяться не лише нерухомі пам’ятки культури, а і збірки музеїв, архівів і бібліотек. Натепер можна припускати, що всі об’єкти рухомої культурної спадщини включено до цих реєстрів. Їх в рф загалом два – федеральний і місцевого значення.

Ці кроки дозволили російській владі проаналізувати стан справ із культурною спадщиною в Криму і розробити програми її використання. Здавалось би, така масштабна база даних мала б покращити стан об’єктів і їх менеджмент. Але, як стало зрозуміло відразу після окупації, культурна спадщина не є основою культурної політики росії в Криму. Власне, сумнівів в цьому не виникало і раніше.

В тому ж 2014-му році через кілька місяців після введення військ, музейні організації отримали нові «рекомендації» для подальшої роботи. В основі їх була просвітницька і пропагандистська робота, наукова була означена як непріоритетна, решта активностей залежала від першого і основного пункту – пропаганда. Назагал музейники зреагували на ці циркуляри звично, як на черговий лист про візит Леоніда Кучми чи Віктора Ющенка, тобто тексти промов підготувати українською, прибрали подалі прибиральницю із неадекватним словниковим запасом, зробити тематичну виставку із архівів, прибрати територію, покосити траву, пофарбувати паркан.

На жаль, їх реальність виявилась такою, як уявлялося решті кримських музейників, які відразу після окупації виїхали з півострова. Наукові відділи були скорочені, науковці звільнені, наукова робота не отримала фінансування. Попри обіцянки, всю наукову роботу зосередили навколо себе московські і санкт-петербургські музейні і академічні організації. Кримчанам лишили можливість долучатися до їх проєктів, але брали також далеко не всіх.

Враховуючи той факт, що всі міжнародні проєкти в Криму також були припинені, можна констатувати повну відсутність наукових досліджень, які б здійснювались в наших колишніх музеях і інститутах за винятком кількох проєктів, які, втім, очолили також московські чи ленінградські науковці в місцевих музеях і університетах. Перш за все йдеться про діяльність Тетяни Смекалової в так званому Таврійському федеральному університеті, яку вона постійно намагається поширити на закордон в обхід санкцій, і ще кількох музейних проєктів такого ж типу і направленості. Проєкт Смекалової є високотехнологічним, направленим на використання космічних технологій у створенні GIS-продуктів не лише Криму, а і всієї України. Науковці, які працюють із її лабораторією, мають спільні публікації із багатьма українськими археологами, що постійно працюють на нашому півдні, наприклад в Одеській області, і сході, зокрема, на Харківщині і Полтавщині. Таким чином не лише нерухомі пам’ятки Криму, а і інших регіонів України долучаються у базу даних пані Смекалової.

Після етапу розподілу діяльності між організаціями, окупанти приступили до модернізації і створення військової інфраструктури півострова. Найбільшими проєктами тут є Кримський міст і траса «Таврида». Як в переважній більшості пострадянських країн, в росії тоді діяла норма закону, згідно із якою будь-яким будівельним роботам мають передувати археологічні дослідження. Не знаючи достеменно кримської археології і навіть не спитавши у пані Смекалової, міноборони разом із мінкультури рф порахували, що на дослідження всіх археологічних пам’яток, що потрапляють в зону будівництва траси, знадобиться десь із півроку. Договір про охоронні дослідження уклали із генеральним підрядником – Інститутом археології РАН. Науковим керівником робіт став Сергій Внуков.

Трохи передісторії. Проєктувальники траси Таврида добре вивчили рельєф Криму і визначили, що найрівніше місце, по якому можна прокласти дорогу – це зовнішнє пониження перед куєстами Кримських гір, по якому і проклали маршрут. Здавалось би, роботі нічого не заважатиме. Але це лише з огляду людей, які уявлення не мали про археологію і давню історію Криму. Річ у тім, що якийсь там московський інститут не був першовідкривачем цього шляху, вперше його відкрили ще за часів як мінімум енеоліту, а ймовірно, набагато раніше. Саме уздовж нього було споруджено найдавніші курганні і грунтові могильники, які використовувались до часів модерну. Виникали вздовж цього шляху і поселення. Ймовірно, проектувальників ввела в оману на перший погляд рівна місцевість, оскільки кримські кургани невисокі, переважно до півметра заввишки, поселення можна простежити лише по виходам на поверхню верхніх каменів кладок і непоказному матеріалу в підйомці, якого може і не бути. До речі, пані Смекалова це все знала, але, ймовірно, не акцентувала увагу.

Тож приступивши до бриття курганів і розкопок бульдозером поселень Інститут археології РАН зрозумів, що навіть з такою методою вони не встигнуть. Спорудження траси уповільнилося, бо треба було хоч щось докопати. Деякі науковці ще мали дивну надію, що будівництво зупинять і пам’ятки докопають, але пам’ятки знесли бульдозером.

Як же пояснювали російські археологи свою участь в цьому контракті? Вони досі намагаються себе виправдати поясненнями, що вони щось там рятували. Щоправда, більшість їх не згадує про те, який був розмір їх зарплат навіть в порівнянні із розміром зарплат на тих самих посадах кримських археологів, які також були на підряді у Інституту археології РАН. Вилка зарплат науковців із Москви чи Санкт-Петербурга та Криму була в три, а іноді в п’ять разів більше.

Цього року вступили в дію зміни до законодавства рф в будівельний галузі, згідно із якими археологічна експертиза перед будівельними роботами перестала бути обов’язковою. Вступила в дію постанова уряду рф «Об особенностях порядка определения наличия или отсутствия объектов, обладающих признаками объектов археологического наследия». Фактично відміняються обов’язкові археологічні розвідки на місцях будівництва, вся міська археологія, а також дослідження невиявлених пам’яток. Розкопкам віднині піддаватимуться лише ті пам’ятки археології, які є в реєстрі. Розкопки невіднайдених пам’яток лишаються на совісті будівельників, тобто фактично не відбуватимуться. Це істотно спростить процес укладання договорів і тендерних процедур того ж Міністерства оборони РФ, зробить їх менш прозорими, а отже, і менш помітними. Проте варто пам’ятати, що речі, витягнуті з археологічного шару чи комплексу під час руйнування пам’ятки археології, не зникнуть безслідно. Саме ці речі, ймовірно, в подальшому формуватимуть саме наш чорний ринок археології, оскільки в росії він не такий великий і не має прямого виходу до ринку ЕС. У подальшому ці речі можуть бути переміщені в Європу через прозорий український кордон як контрабанда.

Отже, одним із «досягнень» окупантів в Криму можна вважати знищення наукових інституцій в галузі культурної спадщини, згортання міжнародних проєктів як наслідок введення санкцій, перетворення музеїв на пропагандистські центри, а також формування величезного чорного ринку археологічних предметів переважно в Україні із метою їх подальшого вивезення на європейський ринок, де вони коштуватимуть значно більше.

До цього списку злочинів і порушень ще варто додати модернізацію старих і зведення нових воєнних об’єктів і військової інфраструктури в безпосередній близькості до пам’яток культурної спадщини, музеїв, архівів і бібліотек. Загалом, враховуючи, що майже половина всіх військових об’єктів рф, розміщених у Криму і півдні материкової України, дислоковано в Севастополі (штаби, пункти керування, вузли зв’язку, склади, військові частини тощо), жодний із об’єктів культурної спадщини, так само, як і цивільної інфраструктури, там не є захищеним від знищення, оскільки сам Севастополь перетворено окупантом у військову ціль.

Що ж з реставрацією?

Росія не міняла своїх підходів до реставрації об’єктів культурної спадщини із часів СРСР. Вони полягали не стільки в збереженні об’єкта в його історичному автентичному вигляді, а в наданні об’єкту атрактивного вигляду. Так, радянська реставрація допускала повну перебудову об’єкту культурної спадщини. як це відбулось із Гостинним Двором у Києві, після чого пам’ятка отримала інший вигляд і майже повністю втратила автентичність, що врешті призвело до її нинішнього стану руїни. Сучасні світові вимоги до реставрації в основу ставлять заходи із консервації пам’ятки і мінімізують буд-які її зміни. Російські ж вимоги до цього процесу лишилися на рівні 80-х років СРСР.

Першим від такої реставрації постраждав комплекс палацових споруд Кримських ханів в Бахчисараї, де було замінено весь дах із перекриттями і черепицею, поновлено сучасними фарбами фасадні розписи і написи, пошкоджено фундаменти. Далі були Судак, окремі башти у Феодосії, Керчі і, врешті, Херсонес. В Херсонесі після знищення передмістя під час будівництва археологічного парку Новий Херсонес, частина унікальних археологічних об’єктів, які дивом не загинули під ковшом екскаватора, окупанти вирішили відновити на новому місці. Зокрема ідеться про античне заміське святилище-героон і храм на антах. І, як зазначив в нещодавньому інтерв’ю російським пропагандистам безпосередній керівник цих так званих археологічних досліджень Серґєй Соловьйов, росіяни заново збудували ці об’єкти ще краще, ніж греки. Власне, в цьому вислові зібрано всю трагедійність ситуації і російської культури в цілому: росіяни чомусь впевнені, що все, зроблене до них – погане, в їхньому ж виконанні чи адоптації все відразу стає кращим, від поцупленої у когось мелодії чи тексту до будівництва античних святилищ.

При тім, що під час будівництва Тавриди і Нового Херсонесу було отримано мільйони предметів археології, які вимагали камеральної обробки і реставрації, жодної нової реставраційної майстерні в Криму окупаційною владою створено не було. Більша частина предметів була відправлена на реставрацію в Москву і Санкт-Петербург, звідки, швидше за все, ці предмети не повернуться. Решта реставрувалась в наших майстернях, найкращі з яких були збудовані і обладнані в Національному заповіднику «Херсонес Таврійський», зокрема, лабораторія Паккарда, створена коштом Гуманітарного фонду Паккарда (США) в межах діяльності великого міжнародного проєкту Інституту класичної археології Техаського університету (керівник – проф. Дж.Картер).

Під приводом реставрації фондові колекції підготовлено до вивозу до майстерень рф. Не деталізуючи цей процес зазначимо, що такий привід для вивозу використовується окупаційною владою, щоб не вживати слово евакуація. Заходи із підготовки до евакуації музейних колекцій почали здійснюватися окупантами в Криму з весни 2021 року. Тоді з Москви було розіслано лист із розпорядженням скласти плани евакуаційних заходів, визначити кількість і склад предметів, пакувальні матеріали, транспорт, витрати на паливо, місця зберігання, охорону тощо.

Фактично це розпорядження ані в Севастополі, ані в Сімферополі виконано не було, а восени того ж року ця активність взагалі була зупинена. Нові розпорядження, вже оперативного реагування, були розпочаті у 2022 році. У Севастополі більша частина музеїв їх виконала, спакувавши колекції в контейнери для перевезення і підготувавши до евакуації, в Сімферополі цей процес протікав в’яло на рівні переписки, що свідчить перш за все про те, що колаборанти в окупаційні владі Сімферополя не горять бажанням віддавати своїм хазяям як фондові колекції з музеїв АР Крим, так і награбоване з південних регіонів України, очевидно, приберігаючи для себе на неминучий чорний день.

Загалом, до Криму за допомогою колаборантів із музейного і наукового середовища було переміщено зібрання, викрадені із Херсонського краєзнавчого музею, Херсонського художнього музею ім. Шовкуненка, Херсонського обласного архіву, Херсонської обласної бібліотеки ім. Олеся Гончара, Мелітопольського краєзнавчого музею та інших регіональних музеїв південних окупованих територій. Також із фондів Національного заповідника «Кам’яна могила» під керівництвом колаборанта – директора заповідника Михайлова було вивезено фондову колекцію і передано на зберігання до створеної окупантами на місці Національного заповідника «Херсонес Таврійський» музейної організації. Сам заповідник «Кам’яна могила» було оголошено філіалом музею в Херсонесі, пояснюючи це хімерне об’єднання якимись спільними духовними зв’язками чи походженням. Що спільного у степової пам’ятки, певний період функціонування якої припадав на час утворення умовної індоєвропейської спільноти, і античного та візантійського міста-держави Херсонес Таврійський – питання риторичне. Як казав герой одного фільму «що спільного між вороною і шкільною партою?». Але це якось уживається в світогляді кремлівського лідера і авжеж стане частиною створеної ним нової російської ідеології.

Єдина колекція, яка була вивезена з Криму – це предмети спеціального зберігання (особливо цінні) з зібрання Національного заповідника «Херсонес Таврійський». Спецхран Херсонесу було переміщено до Новгорода у 2023 році начебто на виставку «Золото Візантії». Частина із вивезеного виставлена у музеї Новгородського кремля, частина була відразу відправлена до його фондів.

Крім цих масштабних незаконних переміщень культурних цінностей фіксуються одиночні випадки вивезення предметів мистецтва чи археології як на тимчасове експонування чи реставрацію, так і з метою передачі на постійне зберігання, як, скажімо, керамічні труби з розкопок у Старому Криму, які було передано на постійне зберігання до Ермітажу.

Також треба відмітити, що шалені кошти, виділені на реставрацію Ханського палацу в Бахчисараї чи на створення Нового Херсонесу ніяк не зачепили решту архітектурних чи археологічних пам’яток Криму, які руйнуються від природного і антропогенного впливу. Також дуже показовою є повна відсутність будь-якої активності для захисту нерухомих пам’яток під час воєнних дій. В документах, що стосуються підготовки до війни, окупаційна влада запланувала і виділила кошти лише на вивезення музейних колекцій. На захист нерухомих пам’яток за нашими даними грошей не виділено.

Але найбільшої шкоди окупант завдав в Криму єдиній пам’ятці світової культурної спадщини – стародавньому місту Херсонес Таврійський і його хорі.

Коротка довідка: Стародавнє місто Херсонес Таврійський та його хора – об’єкт всесвітньої культурної спадщини, знаходиться під охороною ЮНЕСКО. Адреса: Севастопольська міськрада, Гагаринський р-н, вул. Древня, 1. Охоронний номер: 270001-Н. Документ, згідно з яким пам’ятку взято на облік: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 року № 928 «Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України». Кадастровий №: 8536400000:02:003:0002. Тип пам’ятки: пам’ятка археології, історії, архітектури.

Чимало розмов в пабліку точиться навколо Херсонесу і його статусу пам’ятки світової спадщини. Протягом номінації і вже після надання статусу чимало шепоту було про те, що насправді він ніякої цінності не має, але «американці заплатили, бо воно їм треба із політичних міркувань». Це все не так. І ось чому.

Коротка історія в контексті критеріїв об’єкта світової спадщини:  Херсонес Таврійський був однією із найпізніших античних колоній, заснованих у V (за однією із версій в кінці VI) ст. до н.е. на північному узбережжі Понту і єдиною дорійською колонією. Заснування Херсонесу близько середини І тисячоліття до н.е. пов’язано із низкою різних факторів, основним із яких були активні торгові контакти греків із варварським світом півночі Понту. Тому це місто протягом двох тисяч років відігравало разом із іншими античними колоніями півночі, а в середньовіччі – єдиного візантійського міста в регіоні, значення фронтира, в розумінні давніх греків – околиці ойкумени, яка сформувала європейські племена і держави лісостепу і лісу Центрально-Східної Європи, племена і держави Таврики (Криму), кочові орди степів Північного Понту, саме в такому географічному і історичному вигляді, як ми бачимо в контексті археології і давньої історії всього регіону Причорномор’я.

Взаємовплив грецьких міст, лісових племен та держав і степових номадів створив на сході Європи історичну провінцію Північного Понту від узбережжя Чорного і Азовського морів до басейнів притоків Дніпра, Прип’яті і Десни, яка за нових та новітніх часів отримала державний устрій і назву Україна. Загибель Херсонеса-Херсона припадає на злам XIV-XV ст., коли його роль у процесах в регіоні після падіння Константинополя і Києва була зведена нанівець.

Будівельні залишки міста (городища) Херсонеса-Херсона і його хори (сільськогосподарської округи) мають унікальну збереженість як для Північного Причорномор’я, так і для античних пам’яток загалом. Місто і хора були спроєктовані і збудовані за єдиним чітко дотриманим планом, що відповідає містобудівній концепції Гіпподама Мілетського, яка дотепер є одним із зразків ідеального міста. Система міської забудови Херсонеса-Херсона не змінювалась протягом двох тисяч років, місто лише розширялось територіально.

Херсонес-Херсон протягом всього свого існування також був пов’язаний із просуванням транскультурних культових практик і релігій. Із ним пов’язані свідчення про існування культу Партенос або Діви, що є традиційно грецьким і одним із найдавніших культів в грецькому пантеоні, Партенос згадується як патронесса Херосонеса Таврійського у цілої низки античних авторів. Також із Херсонесом-Херсоном пов’язане поширення ранньохристиянської ідеології ще до офіційного його визнання в Римі, поширення ортодоксального християнства (візантійського обряду) після визнання і хрещення київського князя Володимира Святославовича в процесі входження Русі та її династів до кола визнаних Візантією держав та хрещення Русі.

Згадаємо один із основних текстових документів, які характеризують Херсонес Таврійський – присягу громадян Херсонесу:

«Клянуся Зевсом, Геєю, Геліосом, Дівою, богами й богинями Олімпійськими та героями, котрі володіють містом, областю й укріпленнями херсонеситів:

• я буду однодумцем у справі добробуту міста та громадян і не зраджу Херсонес, ні Керкінітиду, ні Прекрасну Гавань, ані інші укріплення, ні інші області, якими херсонесити володіють або володіли, нічого нікому, – ні еллінові, ні варвару, але буду охороняти для народу херсонеситів;
• не порушу демократії й тому, хто бажає зрадити або порушити, не дозволю й не приховаю разом з ним, але заявлю деміургам, що правлять у місті;
• буду ворогом для тих, хто лихе задумує, хто зраджує чи схиляє до відділення Херсонесу, або Керкінітиди, або Прекрасної Гавані, або укріплень і області херсонеситів;
• буду служити деміургам, і членам ради якомога краще і справедливіше для міста і громадян;
• і ΣАΣТНРА народу захищу і не передам на словах ні еллінові, ні варвару нічого таємного, що може зашкодити містові;
• не дам і не прийму дару на шкоду міста й співгромадян;
• не задумаю жодного неправедного діяння проти будь-кого з громадян, що не відійшли, й нікому, хто задумує лихе, не дозволю й не приховаю разом з ним, але заявлю й на суді подам голос за законами;
• не вступлю у змову ні проти громади херсонеситів, ні проти кого-небудь із співгромадян, хто не оголошений ворогом народу;
• якщо ж я з ким-небудь вступив у змову чи пов’язаний якою-небудь клятвою чи обітницею, то, порушивши, так буде краще і мені і моїм, а тому, хто перебуває – зворотне;
• і якщо я дізнаюся про якусь змову, існуючу або замислену, то заявлю деміургам;
• і хліба вивізного з рівнини не буду продавати й вивозити з рівнини в інше місце, але тільки до Херсонесу.

Зевс, Гея, Геліос, Діва й боги Олімпійські, мені, хто триматиметься цього нехай буде благо і самому, і роду, і моїм, а хто не триматиметься – зло і самому, і роду, і моїм, нехай не приносить мені плоду ні земля, ні море, та жінки не народжують прекрасних дітей і нехай не …»

Присягу було викарбувало на мармуровій плиті із карнізом і виставлено на головній площі полісу, де її уламки було знайдено ще у ХІХ ст.

Цей документ було створено у ІІІ ст. до н.е. під час дуже непростих подій. У цей час ми можемо говорити вже не просто про поліс – місто-державу, а повноцінну Херсонеську державу, володіння якої простягалися від північно-західного узбережжя Криму, майже від Перекопу до Бухти символів на півдні (Балаклавська бухта). Безпосередня округа Херсонесу на Гераклейському півострові була тоді ближньою хорою полісу, а віддалені території Тарханкуту стали його дальньою хорою. Серед дослідників навіть точилася деякий час дискусія про ймовірність війни між Херсонесом і Ольвією, яка могла припадати приблизно на цей час.

Початок ІІІ ст. до н.е. знаменувався для Херсонесу істотними втратами територій на півночі і сході. На кордони Херсонеської держави тисли скіфи, які просувалися на півострів з північних степів Понту. Тоді для Херсонесу почався дуже важкий час майже безперервних війн. Тому поява цього документу могла бути переомисленням херсонеситами статусу громадянина, посилення відповідальності за свою державу, цей документ був створений патріотами своєї держави. З іншого боку – це тільки підкреслює важливість демократичних інститутів в Херсонесі, робить його не просто унікальним за дотриманням архітектурного рішення містом, а і чудовим зразком античної демократії, унікальним за якістю громадського устрою полісом.

Власне, все це і стало підставою для надання Херсонесу Таврійському статусу пам’ятки світового значення (World Heritage Site).

Що ж із світовою культурною спадщиною вдіяли московити?

Перші кілька років порушення використання пам’ятки культури світового значення стосувалися заходів із її упорядкування – будівництво великих оглядових майданчиків, які спотворили автентичний вигляд пам’ятки, прокладання пішохідних доріжок із дерев’яним настилом, ніяк не поєднуваних із традиціями дорожнього покриття в Херсонесі, де завжди використовувся камінь або морська галька, зведення нової вхідної групи біля вежі Зенона тощо.

Подальші заходи так званого благоустрою вже торкались діючого Володимирського собору. Це було проведення комплексу робіт із облаштування комунікацій і території навколо собору Св. Володимира, що призвело до втрати частини експозиційної площі, порушення цілісних археологічних комплексів риттям траншей. У подальшому це призведе до руйнування законсервованих і засипаних спеціальною ґрунтовою сумішшю малюнків на стінах малої цистерни, що знаходиться біля собору Св. Володимира. Цей благоустрій продовжується досі, а в подальшому прогнозується його неконтрольоване впровадження на всій території Херсонеського городища.

Окупувавши Крим, Путін почав реалізовувати там і, перш за все в Севастополі, свої нездорові проєкти із трансляції «велікой руской культури» на весь світ. Для цього було встановлено прямо на залишках єдиної збереженої у Північному Причорномор’ї римської цитаделі відкритого театру для фестивалю опери і балету. Конструкції сцени, декорацій, світлового і звукового обладнання, глядацькі ряди вагою в десятки тон лягли на кам’яні залишки найдавнішої частини Херсонеса, закривши при цьому всю «дохристиянську» забудову міста, що, ймовірно, і було основною метою встановлення цієї конструкції.

Так окупанти підійшли до вчинення найбільш варварського злочину, який можна було б вигадати, на археологічній пам’ятці. Мова йде про будівництво археологічного парку «Новий Херсонес» на місці відкритого і дослідженого у 2010-2013 роках давнього передмістя Херсонесу в південній частині пам’ятки. У результаті знищено більше 80 тис. кв. м. пам’ятки світової спадщини. Будівельними роботами було знищено культурний шар, що сягав деінде більше 10 метрів, залишки античного заміського храму, міський некрополь із унікальними поховально-поминальними спорудами, шари зольника, залишки комплексів передмістя разом із керамічними майстернями (Керамік). Всі ці злочини було санкціоновано російськими археологами, які начебто проводили там дослідження в експедиції Інституту історії матеріальної культури РАН під керівництвом Серґєя Соловьева. До цього злочину причетні співробітники Державного Ермітажу, Інституту археології РАН, російських університетів і самого Національного заповідника «Херсонес Таврійський».

Крім того, що було порушено загальний вигляд пам’ятки, що призвело до спотворення давнього ландшафту, з Криму вивезено десятки тисяч знахідок із комплексів передмістя, інші десятки тисяч опинились на сучасних звалищах Севастополя, куди були вивезені самоскидами із зони будівництва. Частина із них була підібрана на цих звалищах місцевими мешканцями як з метою особистого зберігання, так і з метою продажу на чорному ринку. Таким чином, невдовзі ми зможемо побачити речі з Херсонесу на інтернет-аукціонах.

Виконавцем цих робіт і генеральним підрядником, як і траси Таврида, є міністерство оборони рф, керівництво роботами і фінансування здійснює фонд «Моя історія» Патріаршого совєта по культурє РПЦ, очолюваного духівником путіна, а зараз митрополитом Сімферопольським і Кримським Тихоном (Шевкуновим). Сам музей-заповідник, очолюваний іншою людиною із ближнього кола путіна – колишньою директоркою санкт-петербурзького водоканала Єленою Морозовою, займається лише тим, що допомагає Шевкунову будувати Новий Херсонес. У січні 2024 року останній проголосив так зване поновлення монастиря в приміщеннях Херсонеського музею. Це означає, що музей буде виселений із усіх своїх приміщень до новозбудованих на місці знищеної частини пам’ятки в Новому Херсонесі.

Власне, задум путіна майже реалізовано. Херсонес Таврійський знищено. Автентичний музей перетворено на монастир, найцінніші речі вивезені в рф, свідчення і будівельні залишки давнього демократичного полісу закриті для експозиції. Натомість створено підробку – так званий Новий Херсонес, який буде блищати золотом і новою фарбою, з рівненькими зеленими газонами, фонтанами, китайськими місточками і храмом із куполом, що відкриватиметься як у фільмах про Джеймса Бонда. Герой полковника Ісаєва, що, схоже, повністю втратив почуття реальності, створив нову реальність.

Мета такої реальності не лише створення особистого комфортного простору для нового світового вождя. Аж ніяк. Саме звідти, з цього місця він буде пропагувати на весь світ свою нову ідеологію, пояснювати, що українців немає, що православіє існує лише в його російському варіанті, що російська культура велика і велична, і саме вона має врятувати світ. Наразі, всі приготування для претензій на світове панування майже закінчені. Ця шахрайська оборутка Шевкунова, загорнута російськими пропагандистами в красиву обгортку знаменної культурної, наукової, музейної, світоглядної і суспільно-політичної події буде транслюватися на весь світ. Путін прагнутиме показати, що всі наші обвинувачення у варварстві і дикості, у паплюженні основ культури, знищенні культурної спадщини, розкраданні цінностей, використанні культури в ідеологічних цілях є не вартими уваги. На цей захід будуть запрошені, ймовірно, не лише політичні лідери, а і очільники світових церков і релігійних організацій, лідери думок і митці.

Які мають бути наші дії?

Перш за все, ми маємо створити комунікаційну стратегію, щоб і кримчани, і решта українського світу, і західний світ отримали більш-менш безпечну і доступну можливість отримувати інформацію від нас, а не від агентів впливу кремля. У наш час четвертої індустріальної революції це цілком можливо зробити швидко і не за всі гроші світу. Таку ж інформацію треба доносити і до мешканців рф, оскільки не виключено, що саме вони можуть врешті стати тригером розвалу федерації.

Друге – це посилення роботи із міжнародними організаціями, створення аналітики іноземними мовами, посилення роботи із наукових досліджень і виведення нашої української гуманітаристики і суспільно-економічного напряму наукових досліджень на західний науковий ринок.

Створення контенту, який би був конкурентний у світі.

Створення в Україні системи сучасного менеджменту в сфері культури і інформаційної політики.

Створення системи контролю із мінімізації втрат культурних цінностей, що потрапляють до незаконного обігу, колаборація із країнами ЕС щодо протидії чорному ринку культурних цінностей.

І не забувати клятву громадян Херсонеса…

Евеліна КРАВЧЕНКО

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України, експерт мережі Кримської платформи