Особистості: Євген Рудницький - етнограф, краєзнавець, кримський громадський діяч

Інформаційна агенція «Голос Криму» за сприяння медіаініціативи «Кримські українці» продовжує знайомити читачів з історіями непересічних українців Криму, а також з тим, чий життєвий шлях тісно пов’язаний з півостровом. У другій розповіді цього циклу йтиметься про – Євгена Рудницького, українського філолога, фольклориста, краєзнавця, голову Сімферопольської Української Громади.

Євген Рудницький народився 2 лютого 1883 року у теперішньому місті Межиріччя, що у Польщі. Загальну середню освіту здобув у Холмі (тепер місто Хелм). У 1906 році вступив на історично-філологічний факультет Петербурзького університету, де студіював словесність та історію мови. По закінченню навчання отримав спеціальність з історії української й російської мов, діалектології.

Освітніми шляхами

Одразу після випуску пан Рудницький працював учителем російської мови та словесності в Білостоцькій середній школі, що не заважало йому проводити дослідження та презентувати наукові праці, які стосувалися українського побуту й традицій. Ще із ранніх студентських років він захопився етнографічними дослідженнями на Підляшші, зокрема вивченню весільного обряду українців. Результатом цих досліджень стала, презентована у 1908 році наукова доповідь «Весільний ритуал на Холмщині». За рік по тому для української громади в Петербурзі він прочитав доповідь «Говірки Підляшшя».

Корективи війни

Перша світова війна принесла багато страждань і поневірянь українцям Холмщини та Підляшшя. Російські війська, вступаючи, знищували українські села, палили збіжжя, а людей примусово виселяли з території, яку мав зайняти ворог – німецька армія. Виселяли більшість, звісно ж, до Росії. У 1915 році Євген Рудницький був примусово депортований армією російської імперії під час її відступу з Холмщини і опинився у Криму.

У місті Сімферополь він вчителював у комерційній школі й паралельно у жіночій гімназії. Поза основною діяльністю активно займався просвітницькою працею в Сімферопольському народному університеті, виступав з лекціями, підтримував українську громаду, у 1918-1921 рр. очолював у місті Холмську Українську Громаду, яка об’єднувала його земляків зі схожою долею . Восени 1918 року став викладачем української й російської літератури у Таврійській сільськогосподарській школі, а вже з 1922 року став викладачем в Уманському агротехнікумі, де працював певно до 1927 року.

Про праці дослідника

За цей час Євген Миколайович написав ряд праць з методики викладання мови. Інтереси вченого були в різних галузях гуманітарних наук: він цікавився історією та краєзнавством. З листа до Михайла Грушевського, датованого 23 вересням 1925 року з Умані, можна дізнатися, що він віднайшов в Криму цікаві документи, що стосувалися середини ХІХ сторіччя і мали інформацію про наміри патріотично настроєних українців вести боротьбу з Росією (йшлося про таємний патріотичний Комітет Бессарабії і України 1853 року).

Придбані в Криму від нащадка Михайла Чайковського (Мехмет Садик-Паші) матеріали послужили Рудницькому для написання замітки «До історії козакофільства».

Працюючи викладачем в Аграрному технікумі Умані, Євген Рудницький збирає етнографічно мовознавчі матеріали. Його зацікавлення весільними обрядами не минуло. У своїй статті «Зложене речення в гуманських діялектах» він пише, що, почавши свої спостереження над мовою села Війтівки Гуманського району (тепер околиця Умані), він поширив свої спостереження над мовою сусідніх сіл, не раз відвідував і дальші села та збирав матеріал із закутків. При цьому вчений наголошує, що «Мова пісень (у мене переважно весільні) заховала чимало архаїчних рис і досі пильно шанується проти нових впливів».

Дослідник записував багато повір’їв, зокрема «Кабаки, дині та кавуни садяться тоді, коли рясне небо (коли хмари пучком і густо). А коли місяць настає, то не можна нічого сіять, бо буде тіко цвісти». Або ж «Прикладають камінюм капусту, щоб люче здушити та щоб швидше вкисла».

До 1926 року пан Рудницький був ще в Умані, де віднайшов нові краєзнавчі знахідки та виголосив доповідь «Нові дані про Софіївку» в гуртку краєзнавства при Уманському Соціально-історичному музеї.

Можливо, що з 1927 року він вже перебував у Києві, де став співробітником Інституту мовознавства. Адже дослідник  друкує свої статті у виданнях Академії наук. Подальша доля талановитого науковця не відома. Вірогідно, що молох репресій 30-х років знищив українського вченого.

Підготувала Анастасія ХОМЕНКО