Росія - країна-агресор на тлі війни, етнічної дискримінації та порушення гуманітарного права

Росія, яка століттями експлуатувала поняття «дружби народів» як ширму для своєї імперської політики, вчергове продемонструвала, що її реальна практика — це шовінізм, насильство і придушення будь-якого інакшого голосу. Сьогодні ми стали свідками того, як державний терор Кремля набув форми системної війни проти національних меншин — як всередині російської федерації, так і за її межами. І це добре відображається в сучасних вже подіях конфліктології між Азербайджаном і рф.

Росія: країна, яка воює не лише з Україною, а й з власними громадянами

Після терактів у Дагестані влітку 2024 року російські силовики розпочали жорсткі репресії проти місцевого населення, зокрема в районі Ахмадиту в Дербенті, де спецпризначенці відкривали вогонь по житлових будинках. Під обшуки, побиття та приниження потрапили невинні люди — мусульмани, зокрема етнічні азербайджанці.

У 2025 році сталися кілька гучних вбивств азербайджанців у різних містах Росії, зокрема в Санкт-Петербурзі. Винуватців не притягнули до відповідальності, а слідчі органи назвали це "побутовими конфліктами", хоча ознаки міжетнічної ненависті очевидні.

Це не поодинокі випадки, а системна політика. Росія роками продукує ворожість до всіх, хто не відповідає "русскому миру": кавказці, татари, мусульмани, азіати, навіть власні громадяни, які критикують війну чи Путіна.

Україна: збереження прав під час війни

У той час, як росія використовує національні меншини як гарматне м’ясо, Україна залишається прикладом громадянської рівності. Попри три роки війни, в Україні:

Не закрито жодної мечеті, синагоги, національного центру.

Національні меншини — включно з азербайджанською громадою — не лише вільні, а й інтегровані в суспільне та військове життя.

В ЗСУ служать представники понад 30 етносів, зокрема азербайджанці, кримські татари, євреї, поляки, грузини та росіяни.

Україна ніколи не практикувала політики дискримінації за етнічною чи релігійною ознакою. Ні до, ні після 1991 року.

Обстріли Києва: Росія цілить у дітей

8 липня 2024 року російська армія здійснила ракетний удар по дитячій лікарні "Охматдит" у Києві, використовуючи балістику та іранські дрони. Було вбито дітей, лікарів, пацієнтів. У той самий день ракети поцілили у житлові будинки в Шевченківському районі столиці.

Ці дії — пряме порушення міжнародного гуманітарного права. І це — не "випадкова помилка", а частина цілеспрямованої тактики залякування цивільного населення.

«Російська влада навчилася воювати не лише з арміями, а з ідентичностями. Кремль веде війну проти всього, що не піддається — від релігії до мови», - фактично так можна підкреслити агресивні злочиннідії російської федерації, які здійснюються особливо на тимчасово окупованих територіях.

Хто кого називає неонацистом?

Росія систематично називає Україну "неонацистською державою", щоб виправдати своє вторгнення. Ця пропагандистська формула, впроваджена з 2014 року, стала офіційною частиною зовнішньої політики РФ.

Але логіка тут руйнується простою реальністю:

В Україні жодна етнічна чи релігійна меншина не переслідується.

В Україні не існує державної ідеології ворожнечі.

В Україні не бомблять лікарні чи власних громадян за етнічним принципом.

Водночас у росії етнічні меншини (включно з азербайджанцями) живуть у страху: від свавільних арештів до вбивств. Державна риторика базується на виключності "русского народу" та ворожості до "інших".

То хто тоді насправді поводиться як неонацистський режим? Не той, кого так називає Кремль, а той, хто діє методами расової вищості, знеціненням "чужого", масовим терором проти невинних.

«Там, де росія приходить з “миром” — залишаються вбиті, вивезені, зруйновані міста і втрачені ідентичності», - фактично так схильні вважати дії рф сучасні експерти та аналітики міжнародних центрів.