Відійшов у засвіти кримський режисер Ніко Лапунов

«Де б він не був, він створював красу – вишивав, різьбив, вирощував квіти… І завжди садив кущик лаванди на згадку про Крим, Сімферополь і домівку, яку в нього відібрали окупанти»

4 червня стало відомо про смерть головного режисера Полтавського обласного театру ляльок Ніко Лапунова.

Про те, що режисер відійшов у засвіти, повідомив полтавський архітектор Артур Ароян: «Ніко був надзвичайно світлою людиною і справжнім героєм. Не можу повірити, що відновлений «Великий Льох» 18 травня став твоїм останнім виступом і останньою твоєю виставою».

На своїй сторінці у фейсбуці митець розповідав, що захворів і був ушпиталений. Весь цей час українець тримав звʼязок із небайдужими підписниками, хоч говорити йому вже було складно. Дописи про свій стан він публікував до кінця травня. Чоловік боровся з тяжкою хворобою, проте лікарям не вдалося його врятувати.

Ніко Лапунов родом із Сімферополя. Вибір професії стався абсолютно випадково: митець розповідав, що родом з робітничої сім’ї, і любов до мистецтва йому ніхто не прищеплював. «Просто одного разу до нас у містечко приїхав театр ляльок, і я, несподівано для себе зрозумів, що хочу бути ляльководом… 1996 року я вступив до Дніпропетровського театрально-художнього училища, де усвідомив, що хочу зайнятися і режисурою», – якось поділився спогадами Лапунов.

Далі він працював у Херсоні, Маріуполі й Кривому розі.  13 років Ніко пропрацював театральним режисером у Криму. Його знали як актора і режисера Кримського академічного українського музикального театру, режисера артцентру «Карман» і викладача.

Лапунов виїхав з Криму через три місяці після «референдуму». До цього, як митець розповів у інтерв’ю порталу «Depo.ua», він збирав речі, гроші, та ще трохи вірив, що «прийдуть українські військові й надають їм по сусалам». Та останньою краплею став той день, коли на режисера ледь не «напали з кулаками» на базарі за одягнену ним вишиванку.

У 2015 році він став героєм документального фільму «Повернення додому», де зізнався, що влітку 2014 на його рішення виїхати з Криму також вплинули «промиті мізки друзів».

«Чому від’їжджаю? Мені стало нестерпно тут знаходитися унаслідок відсутності, напевно, мізків у моїх друзів і знайомих… Виявляється, я дружив з людьми, які ненавидять мене, як українця. Люди, які ці 20 років незалежності України чекали, що сюди повернеться Росія і все буде добре…», – поділився Ніко у фільмі.

В червні 2014 він переїхав до Миколаєва, працював завлітом в академічному театрі драми та музичної комедії, потім – головним режисером в театрі ляльок. Тоді весь свій вільний час Ніко вишивав, бо «не знав, куди себе подіти, воно мені вижити допомогло».

4 грудня 2021 року у Київському національному академічному театрі оперети на церемонії нагородження IV Фестивалю-Премії «GRA» Ніко Лапунов отримав нагороду «За найкращу виставу для дітей» («А хай то качка копне», Тернопільський академічний обласний театр актора і ляльки).

Ще задовго до повномасштабного вторгнення режисер визнавав важливість спілкування українською та власним прикладом показував, що ніколи не пізно починати говорити державною мовою.

Ніко Лапунов був не лише патріотом і талановитим режисером, а й автором унікальних вишитих мультфільмів. У цьому ремеслі українець знаходив спокій. В серпні 2016 року Ніко виклав мультиплікаційний триптих «Де я? Молитва. Моя Україна».