Учні в класах ділилися на дві групи: проросійську та проукраїнську. Проукраїнських дітей сприймали як якусь помилку, - Владислав Мірошниченко

 Інформаційна агенція «Голос Криму» продовжує серію публікацій, що присвяченні становленню, розвитку україномовної освіти в Криму періоду від проголошення Незалежності України до окупації півострова Російською Федерацією. 

Ми вже розповідали про складний шлях єдиної україномовної школи в Євпаторії, що існувала не завдяки, а всупереч перешкодам та викликам, які щоденно виникали і долалися директором школи Ольгою Тимошенко та небайдужими вчителями й батьками. 

«Голосу Криму» вдалося поспілкуватися з  кримцем, який навчався у сімферопольській школі з початку 1980-х до початку 1990х рр. (в цілях безпеки не можемо назвати його ім’я ). Саме у той період можна було написати заяву на ім’я директора школи і офіційно відмовитися від вивчення української мови. У цій розмові ми говорили про те, як відбувався процес становлення української мови та україномовної освіти в Криму, починаючи з 1990-х і донині, з яким труднощами стикалися й що відбувається зараз з українською мовою на окупованому півострові. 

Сьогодні наш співрозмовник - колишній учень школи №5 ім. А.П. Чехова у місті Ялта Владислав Мірошниченко. Свій рідний навчальний заклад йому не судилося закінчити - був змушений разом з родиною залишити рідний Крим у березні 2014 року. Навчання у випускному 11 класі хлопцю довелося завершувати у місті Дніпро.

Владиславе, поділіться спогадами про навчання у вашій ялтинській школі, зокрема щодо вивчення української мови? Що вам запам'яталося?

Навчання в школі від 1 до 11 класу відбувалося виключно російської мовою, за винятком української мови та літератури. 

Як українська мова сприймалася в школі, в місті Ялта? Яка була реакція оточуючих на почуте українське слово?

Українська мова ніколи не користувалася навіть банальною повагою у школі. Лише деякі вчителі виявляли прихильність до української мови та передавали нам бажання вивчати її. Часто це було пов’язане з питанням ідентичності. Деякі вчителі прямо на уроках реагувала агресивно на учнів через те, що ті висловлювали відмінну від них позицію. Наприклад, щодо того, що українці та росіяни є різними народами, а СРСР окупував держави Східної Європи.

У місті української мови майже не було чути, публічне її використання викликало або нерозуміння, або насмішку оточуючих.

Ваші найяскравіші спогади, що пов’язані з українською мовою?

Одним із найяскравіших спогадів є те, що коли підручники видавали українською мовою, то багато хто не хотів ними користуватися і починали шукати інші підручники російською мовою. І така поведінка часто заохочувалася деякими вчителями. 

Ви зростали та формувалися по суті в російськомовному соціумі. Як вам вдалося зберегти свою українську національну українську ідентичність? Що мотивувало вивчати мову?

Не дивлячись на те, що простір був повністю російськомовним, я завжди любив дивитися фільми та читати саме українською.

З самого дитинства моя родина дуже прихильно ставилася до української мови, тато розмовляв українською, часто їздили у Полтавську область до родичів, що і сприяло формуванню любові до мови.

Надзвичайно важливу роль відігравало те, що всі фільми в кінотеатрах демонструвались українською мовою, а це було однією з головних розваг в місті, тому ми постійно туди ходили.

Чи було дитині безпечно говорити українською за межами родини, уроків української мови в школі?

До 2014 року українська мова хоча і зустрічалась рідко, але якихось агресивних фізичних дій оточуючих не викликала. Але з 2014 року, коли почалась активна фаза Революції гідності, будь-які прояви української ідентичності стали небезпечними, оскільки це зустрічало агресію.

Хороший приклад — це наша спроба малювати український тризуб на знак протесту проти окупації, за що нас підлітків затримала тодішня міліція. Нас залякували та звинувачували у фашизмі й ворожнечі до росії та погрожували передати кримській самообороні. Українська символіка або мова за межами родини стала фактично приводом для переслідування.

Ще наведу один приклад, у березні 2014 року ми намагалися купити український прапор у Ялті, щоб висловити свою позицію, але на всі наші запитання щодо наявності українських прапорів у магазинах з нас лише сміялися і казали: «У нас такого нє імєєтся».

Пригадую як мене тоді поширена скрізь зверхність серед людей до всього українського стала дратувати дуже сильно. Я відчував великий сум та обурення через цю ситуацію і байдужість оточуючих.

Чи змінилося ставлення вчителів у вашій школі до української мови після початку окупації?

Так, ставлення вчителів змінилося дуже різко. Одразу після початку окупації деякі з них почали прямо на уроках прославляти окупацію, активно пропагуючи ідеї «русского міра», остаточно витісняючи українську мову й літературу з навчального процесу. Ми одного разу запитали вчительку: «Як ви ставитеся до того, що сьогодні відбувається в Криму?» У відповідь отримали штамповану відповідь, наспівану Росією: «Мая родіна там! І я хачю, штоби ані прішлі сюда». Це яскраво демонструє, наскільки глибоким стало розмежування і як пропаганда проникла у школу, у кожний клас.

Загалом шкільні уроки того періоду перетворилися на пропагандистські заходи, де учням нав'язували ідею «русского міра». Не знаю чи це було з волі шкільної адміністрації чи просто ініціатива деяких вчителів, але факт залишається фактом. Вчителі повторювали штамповані гасла російської пропаганди, а уроки української мови часто стикалися з бойкотом, бо багато хто вважав, що «это нам уже нє надо». Дуже скоро після окупації українську мову та літературу перестали викладати, а вчителів перевели на викладання російської мови.

Чи стикалися ви особисто або ваші однокласники з тиском, цькуванням через вашу прихильність до України, української мови або культури?

Одразу після початку окупації учні в класах часто автоматично ділилися на дві групи: проросійську (більшість) та проукраїнську (меншість). Деякі учні, які раніше з радістю вивчали українську мову та літературу, тепер повторювали гасла російської пропаганди та ходили з російським прапором по школі. 

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».