Рідна гавань виявилась піратською бухтою
28.01.2025, 12:59

Рідна гавань виявилась піратською бухтою

У продовження серії інтерв’ю кримчан, які нині живуть в окупації, сьогодні поговоримо про те, що ж змінилося на окупованому півострові після повномасштабного вторгнення рф в Україну, як це вплинуло на свідомість кримчан і чи безпечно зараз залишатися там українцем?

Наш співрозмовник проживає постійно на території окупованого Криму, тому із заходів безпеки його ім’я ми не розголошуємо.

 

– Отже, розкажіть, будь ласка, які зміни у свідомості кримчан Ви спостерігаєте останні три роки, в умовах російсько-української війни? 

 Варто сказати, що тільки-но все це сталося, я маю на увазі повномасштабне вторгнення в Україну, всі, звісно, здебільшого були в шоці – і проукраїнські, і проросійські кримчани. Адже і в тих, і в інших, навіть незважаючи на 8 років окупації на той момент, все-таки ще зберігалися хоч якісь зв’язки з Україною. Ба більше, на той момент всі вже якось чи то пристосувалися, чи то змирилися з саме такою ситуацією. Хтось їздив через контрольно-пропускні пункти на материкову Україну, хтось звідти приїздив сюди, здебільшого до родичів. 

Те, що сталося 24 лютого 2022 року, поставило велику жирну крапку не лише на всіх цих пересуваннях, а й взагалі на будь-яких стосунках між кримчанами та материковими українцями. 

Спочатку це був шок і повне несприйняття всього того, що відбувається. Проте трохи згодом російська пропаганда таки відіграла свою роль. Коли стало зрозуміло, що Київ так просто їм не взяти, вони почали вигадувати всілякі нісенітниці, аби хоч якось виправдати свої дії. Кримська «влада», звісно, в цьому не пасла задніх. 

У результаті проросійські кримчани остаточно впевнились у «правоті» воєнних дій, які проводила держава-окупант в Україні. А проукраїнські кримчани, на мою думку, просто пішли у так звану внутрішню еміграцію. Вони зрозуміли, що доводити щось протилежне вже просто небезпечно для життя. Тому всі припинили говорити на ці теми, принаймні публічно. 

Ну а протягом цих трьох років російська пропаганда продовжувала «промивати» мізки своїм громадянам, причому, мені здається, що більше за всіх «телевізору» вірять саме кримчани. 

Взагалі, якщо чесно, важко сказати, які думки та настрої з приводу російсько-української війни переважають насправді. Ніхто ніколи не скаже привселюдно те, що він справді думає. Іноді десь на форумах в Інтернеті ще можна прочитати, що думають кримчани про «грандіозні» будівництва доріг чи будинків, чи ще про якісь побутові проблеми, й іноді висловлювання можуть бути доволі гострими, а от про війну – ні пари з вуст. Усі знають, чим закінчувались ті випадки, коли люди насмілювались хоч щось висловлювати через соцмережі щодо війни. Тому й здебільшого мовчать. 

   

– А чи реально в таких умовах зберегти українську національну ідентичність? Якщо це так, то які поради Ви б дали?

 Я думаю, все залежить від сім’ї. Якщо в родині люди дотримуються однієї думки щодо війни, то зберегти себе українцями можливо, принаймні у своєму найближчому оточенні. Складно, але якось можна обережно пояснити все це дітям. Хоча в нинішніх умовах особливий тиск припадає саме на дітей. У школі їм доводиться чути багато неправди, і для українських дітей витримати це дуже важко, адже доросла людина може якось впоратися зі своїми емоціями щодо брехні чи несправедливості, а діти – ні. 

Треба визнати, окупанти дуже наполегливо і цілеспрямовано «виховують» маленьких кримчан у «патріотичному» спрямуванні. Починаючи з дитячого садочка і далі в школі втовкмачують їм «любов до Батьківщини», створюють всілякі кадетські класи задля виховання в них бажання «захищати свою державу», на яку чомусь постійно хтось нападає. Взагалі мілітаризм у кримських школах зашкалює, здається, такого навіть у Радянському Союзі не було. Тому в цих умовах зберегти дітей українцями зараз дуже важко. Але це треба робити. 

«Промиваючи» дітям мізки своєю пропагандою, рф намагається позбавити Україну в майбутньому цілого покоління. Це і зараз вже відчувається. Адже за майже 11 років окупації діти, які народилися в 2014 році, вже пішли в школу, й іншої школи, крім російської, вони не знають. Тому на проукраїнських українців, які хочуть зберегти свою національну ідентичність, покладається надважливе завдання – зберегти і виховати своїх дітей українцями. Я недарма сказав – проукраїнських українців, адже знаю багато прикладів, коли українці за національністю заповзятливо підтримують окупантів, можливо, навіть більше, ніж росіяни. І це дуже сумно. 

 

– Якою є динаміка бажань кримчан воювати проти України?

 Треба визнати, що добровольців спочатку справді було багато, адже, повторюся, російська пропаганда відіграла свою роль. Потім, особливо, коли у вересні 2022 року оголосили часткову мобілізацію, охочих якось поменшало. Багато хто поїхав з Криму, побоюючись, що заберуть на війну. Особливо багато тоді поїхало кримських татар, які, зрозуміло, не хотіли брати участь у цій війні. У Сімферополі дуже помітно це було по маршрутних автобусах, одразу якось поменшало водіїв, бо багато саме кримських татар працювало і працюють на міському транспорті. Та й взагалі, було видно, що люди не хочуть іти воювати, всі почали переживати за своїх чоловіків, синів, братів. Дивна річ, замість того, щоб якось намагатися зупинити цю війну, вийти на вулиці проти цієї влади, вони просто ховалися…

На даний момент, думаю, що добровольці воювати ще є, бо основним стимулом для них є грошове забезпечення, а окупанти періодично підвищують ці виплати. Тому люди і йдуть. Про якісь моральні принципи чи здоровий глузд не йдеться взагалі.

 

– Як місцеві мешканці сприймають росіян, які приїжджають з рф і оселяються в Криму?

 Знаєте, за ці понад 10 років окупації багато що змінилося і в плані сприймання приїжджих росіян: від любові до повної ненависті. Якщо спочатку кримчани чекали їх і раділи, то потім, після ближчого, так би мовити, знайомства, ті почали дратувати. Місцеві думали, що зараз гроші потечуть рікою в їхні кишені, особливо під час курортного сезону. Проте все виявилося зовсім не так. Насамперед до Криму влітку поїхали бюджетники з найвіддаленіших регіонів рф. Треба ж було кимось заповнювати кримські санаторії. А у таких грошей особливо й не було. Багато хто згадував, що раніше тільки українці приїжджали на море зі своєю картоплею, а виявилося, що й нові «співвітчизники» так само не поспішають витрачатися на курорті. Та ще й постійно порівнювали ціни в курортних містечках і у своїх регіонах, зазначаючи, що навіть у Москві дешевше.  

Та й поводилися росіяни в Криму як господарі, чим також неабияк дратували кримчан. 

На даний момент у Криму дуже багато приїжджих росіян, які переїхали сюди працювати, вже адаптувалися і сприймають себе кримчанами. Треба сказати, що й багато кримчан переїхало в рф, тобто процес міграції не зупиняється. Коли ЗСУ почали обстрілювати військові об’єкти на півострові, деякі немісцеві, звісно, поїхали звідси, але насправді їх небагато, невеликий відсоток від загальної кількості приїжджих. Хотілося б більше… 

 

– Як Ви оцінюєте рівень життя на даний момент у Криму, які зарплати, ціни, чи можна вижити в цих умовах? 

– Треба сказати, що ціни постійно зростають, майже щомісяця на 10–20 рублів, нібито не набагато, але відчутно. Приїжджі з Росії часто бідкаються, що ціни в Криму дуже високі, такі як у Москві. Останнім часом усіх «здивувала» ціна на вершкове масло – 1500 рублів за кг (750 гривень). 

Натомість зарплати в Криму в рази менше, ніж у тій же Москві. Статистичні дані хоч і дають цифру середньої зарплати в Криму в розмірі приблизно 50 тисяч рублів (25 тисяч гривень), і це вважається непоганою зарплатою, але на практиці цифри інші – десь 30–40 тисяч (15–20 тисяч  гривень), буває і менше. 

Ну а мінімальна пенсія взагалі 15 тисяч рублів. Прожити на ці гроші дуже складно. Причому цікавий факт: ті, хто пішов на пенсію до окупації й кому потім зробили так званий перерахунок, отримують у два рази більше, ніж ті, кому пенсію нараховувала вже рф.

Кожні пів року, починаючи з 2014 року, зростають тарифи на комунальні послуги, і на даний момент, в опалювальний сезон, скажімо, за 3-кімнатну квартиру на місяць треба віддати в середньому 7–8 тисяч рублів (3,5–4 тисячі гривень).

 

– Наскільки такі масштабні проєкти рф у Криму, як, наприклад, будівництво «Нового Херсонеса» в Севастополі, впливають на свідомість кримчан, особливо на проукраїнських мешканців?

– Звісно, такі «грандіозні» проєкти окупантів впливають на всіх. Їхні прихильники б’ють себе в груди, говорячи: «Ось подивіться, яка велика країна! Як вона піклується про людей, про культуру!». При цьому забуваючи, що той самий «Новий Херсонес» побудували на археологічному об’єкті, назавжди поховавши тим самим нові знахідки і нові відкриття. Взагалі, на мою думку, будівництво цього «Нового Херсонеса» – чисто пропагандистська справа, все створено лише з однією метою – показати всю «велич» росії, аби приховати реалії війни і впевнити людей, що і вони самі, і їхні родичі недаремно йдуть воювати і гинуть, нібито це їхня велика жертва заради «величі» їхньої «великої» батьківщини.

Проте треба сказати, що не всі «мега-проєкти» окупантів до душі навіть їхнім прихильникам. Деякі вже зрозуміли, що рідна гавань, в яку вони всі дружно поверталися, виявилась піратською бухтою, й єдина мета рф у Криму – це награбувати якомога більше.    

На проукраїнських кримчан, упевнений, ці «грандіозні» проєкти ніяк не впливають, вони розуміють, для чого все це робиться, і чекають тільки на одне – звільнення півострова від окупантів.

 

– Як Ви оцінюєте рівень безпеки для життя періоду 20142022 року та з 2022 року? Які відмінності, приклади? Наскільки все складно чи нескладно, терпимо чи нетерпимо.

 Впевнений, що щодо рівня безпеки стало набагато складніше, ніж було до 2022 року. Раніше все-таки кримчани виїздили на материкову частину України, навіть проросійськи налаштовані їздили оформляти закордонні біометричні паспорти. Звісно, «полювання на відьом» відбувалося й тоді. Але після початку повномасштабної війни стало просто нестерпно. Бути українцем, тим більше свідомим, дуже складно і небезпечно. 

Мені розповідали історію, як у дитячому садку на день єдності (російське свято, що відзначається 4 листопада, – авт.), під час виступу діток, які були в національних костюмах, зокрема в українському, одна мамочка влаштувала скандал саме з приводу присутності на цьому заході української складової. Мовляв, її чоловік воює, а тут демонструються костюми й ознаки українськості. Вона звернулася до вищих органів зі скаргою, й у відповідь завідувачку дитячого садочка покарали, хоча вона й намагалася пояснити, що в Криму ж є українці, і як же про них не казати. 

Тому проявляти зараз на окупованому півострові ознаки українськості дуже небезпечно. Періодично у ЗМІ з'являються новини, що десь когось затримали, зрозуміло, що здебільшого це робиться для залякування людей, але це однозначно має свій вплив.

Найголовніше і водночас найсумніше, що в цих реаліях проукраїнські українці остаточно втрачають надію на визволення півострова з окупації. Кажуть, що найтемніша ніч буває перед світанком, дуже хочеться вірити, що ця темрява, в якій зараз живуть в окупованому Криму не лише українці, а й свідомі люди інших національностей, нарешті зміниться на український світанок… 

Розмовляла Влада СЄРИК

 Фото з відкритих джерел  


256 views