Чужа серед своїх: становлення української мови в Криму до і після окупації

Як відомо, українська мова лунала в Криму ще з козацьких часів, натомість значне збільшення українського населення на півострові відбулося саме в XX столітті, насамперед, завдяки переселенням з інших областей України, особливо після 1954 року. Однак ще в XIX столітті почали фіксуватися випадки денаціоналізації та зросійщення українців у Криму, цей процес тривав і в ХХ столітті. Особливо помітною тенденція до скорочення кількості як українськомовних, так і українців у Криму стала після 1990-х років.

Про те, як відбувалися процеси становлення української мови та україномовної освіти в Криму, починаючи з 1990-х і донині, з яким труднощами вони стикалися й що відбувається зараз з українською мовою на окупованому півострові, ми поговоримо з кримчанином, який був і є безпосереднім свідком цих процесів (з міркувань безпеки ми не називатимемо його імені).

Розкажіть, будь ласка, якою Ви бачили україномовну освіту в Криму до окупації?

Тут, мабуть, варто розпочати з кінця 1980-х років. Я у той час ще навчався в звичайній кримській школі в Сімферополі, і серед шкільних предметів, які, звісно ж, проводилися російською, була й українська мова. Натомість вивчали її не всі, а на бажання. Така практика часто-густо існувала в російських школах у Криму, хоча спочатку від вивчення української мови звільнялися лише діти військових, проте згодом це набуло масового характеру, і, наприклад, у моєму класі з 37 учнів українську вивчали лише 11–12. Звідси і ставлення до всього українського було як до чогось другорядного, неважливого, а то й взагалі суто негативне.

Після того, як розвалився Радянський Союз і Крим опинився в незалежній Україні, ситуація потихеньку почала змінюватися, хоча не одразу. Після 1991 року в Криму почала активну «бурхливу» діяльність російська громада і різноманітні російські партії, які за російські гроші неабияк розхитували ситуацію на півострові. Про ці процеси всі знають, і до чого це все призвело теж…

Українська мова, однак, почала потихеньку «піднімати голову». На українське відділення до держуніверситету в Сімферополі вже стало проблематично вступати, бо кількість охочих вчитися на українського філолога значно зросла. У школах українську вже почали вивчати всі, і хоч спочатку багатьом це не подобалося, з часом ситуація вирівнялася, особливо після того, як почали відкриватися українські класи в школах. Цей процес розпочався приблизно в 1997–1998 роках і супроводжувався відвертим небажанням тодішньої місцевої влади відкривати ці класи. Найцікавіше, що згодом у цих класах навчалися не лише етнічні українці, а й росіяни і навіть кримські татари.

У 1997 році відкрили одну першу на весь Крим українську гімназію. Спочатку вона «тулилася» у старому приміщенні в центрі Сімферополя, згодом «переїхала» у колишній дитячий садок, і лише у 2004 році спеціально для неї збудували нове сучасне приміщення, й вона стала «найелітнішою» школою в місті, потрапити на навчання туди стало непросто. За цю «елітність», мабуть, її й «вкрали» першою окупанти в 2014 році…

Якою була присутність української мови в житті кримчан до окупації?

Сказати, що до окупації скрізь у Криму лунала українська мова, мабуть, буде неправильно. Мені здається, в той час багато кримчан взагалі перестали якось реагувати на те, якою мовою, хто говорить. Це просто було не потрібно. Після 2000-х років усі вже більш-менш розуміли українську мову, та й туристів з материкової України було багато, тож у побуті вона так чи інакше функціонувала.

Щодо ЗМІ, то українських газет було небагато, і це – один із основних промахів української влади 1990–2000 років. Українських медіа мало бути набагато більше, і в них потрібно було вкладати багато фінансів, зважаючи на такий складний регіон. Але, на жаль, цього не сталося…

У кримській освіті без української мови вже було не обійтися, батьки учнів зрозуміли, що її потрібно знати, особливо для вступу у виші Києва, Львова та інших міст на материковій частині України. Тож і увагу до її вивчення почали приділяти більшу. Стало престижно брати участь у різноманітних олімпіадах з української мови та літератури, конкурсах, особливої популярності набув тоді конкурс «Змагаймось за нове життя!», присвячений творчості Лесі Українки, та багатьох інших, які проводилися в Криму.

Проводилися різноманітні культурницькі заходи українською мовою, наприклад, у 2012 році вперше з ініціативи Української школи-гімназії відбулася Різдвяна хода звіздарів – яскраве дійство, організоване вчителями та учнями. До ходи, яка йшла центральними вулицями Сімферополя, приєднувалися десятки сімферопольців. Згодом молодь із українських організацій міста провела Вертеп – традиційну аматорську виставу на біблійні теми. Гімназисти також організували концерт і танці. Подібне дійство відбулося й у 2013 році. Й ні в кого з містян подібні заходи не викликали якихось негативних емоцій.

Які відбувалися процеси у становленні/саботуванні української мови в Криму в усіх сферах життя?

Я би умовно поділив етапи становлення української мови в Криму до окупації на три періоди. Перший – це 1990-ті роки, другий – початок – середина 2000-х і третій – 2010–2013 рр.

Щодо першого періоду, дещо я вже розповів. Це був складний період протистояння української громади і відповідно мови, причому навіть не російській мові чи росіянам, а саме російській громадськості в особі всіляких російських «общин» і партій, а також місцевій владі, яка в основному і складалася з представників саме цих «общин» і партій. Багато хто з них «сплив» і почав активну діяльність у період окупації півострова, з чого можна зробити висновок, що весь цей час вони дуже плідно готувалися до захоплення Криму.

На початку – в середині 2000-х років був, на мою думку, період певної стабільності. Українська мова впевнено «набирала обертів», її присутність так чи інакше відчувалась у всіх сферах життя кримчан – десь більше, десь менше. Молодь усе більше нею послуговувалась у побуті, тут далося взнаки й те, що багато молодих кримчан навчалось в інших українських містах і до того ж українською мовою. В той період на півострові функціонувало 7 україномовних шкіл і багато українських класів у російськомовних школах.

Всі «недруги» української мови нібито змирилися з її існуванням і, головне, функціонуванням на теренах півострова, хоча, як ми зараз це можемо розуміти, це було затишшя перед бурею.

У третій період, у 2010–2013 роках, мені здається, вже почалися певні негативні зрушення, хоча ззовні нібито й непомітні. Тоді на перший план почали виходити політичні процеси, які, думаю, почали непокоїти Росію. Як приклад можна навести різке збільшення прихильників проукраїнських партій на місцевих виборах, що, можливо, і вплинуло на подальшу окупацію півострова.

Яка наразі ситуація з українською мовою в Криму?

Усе кардинально змінилося в період окупації й одразу після неї. Все, що було так чи інакше пов'язано з українською громадою, мовою, культурою, почало переслідуватися. Українську школу-гімназію окупанти захопили першою, змусивши звільнитися директора, й згодом перетворили на «академічну» гімназію, майже повністю прибравши українську мову з навчального процесу. В інших школах ліквідували українські класи, а українську мову зробили факультативним предметом. Мовляв, ми не забороняємо її вивчати, хто бажає, будь ласка, пишіть заяву, проте батьки учнів, імовірно, просто боялись, що їхніх дітей почнуть переслідувати в школі за вивчення української мови, тому таких заяв було обмаль. Тобто історія з вивченням української мови зараз у кримських школах дуже нагадує ту, що була за радянських часів…

Після окупації поступово вичавлювали з кримського громадського простору й українські культурні осередки: дехто виїхав на материкову Україну, дехто припинив будь-яку подібну діяльність.

Ну а після початку повномасштабного вторгнення ситуація ще більше загострилася, тепер бути свідомим українцем стає вже просто небезпечно.

Чи безпечно сьогодні в Криму говорити українською мовою?

Якщо чесно, то іноді українську чути в транспорті, це, ймовірно, пов'язано з тим, що багато мешканців Херсонської, Запорізької областей останнім часом приїхало до Криму. Особливо помітно це було в 2022 році. Причому кримчани загалом нормально реагують на те, що лунає українська мова. Однак загальна тенденція – все-таки не говорити на людях по-українськи, а більше по домівках.

Але тут є один цікавий момент: наприклад, у моєму оточенні є етнічні українці, які народилися не в Криму, а на материковій Україні, ба більше, деякі навіть на Західній Україні, але вони ідентифікують себе не українцями, а радянськими людьми, причому спілкуються вдома суто українською, проте повністю підтримують Росію та її дії. Для мене це, звісно, парадокс, пояснити який я, наприклад, не можу. Тож у даному разі мова – зовсім не ідентифікатор.

Можливо, Ви бачили особисто приклади агресії, якщо людина говорила українською? Що вона чула у відповідь?

Особисто я не стикався з проявами негативу щодо української мови. Хоча такі випадки, чув, були. Як на мене, негативно реагують на українську мову здебільшого приїжджі росіяни, бо кримчани так чи інакше знають її і звикли до неї. Деінде ще навіть збереглися вивіски українською. А от «понаєхі», вирішивши, що Крим – їхній, дуже гостро реагують на все українське, розуміють же, що це крадене. Є, звісно, ще деякі неадеквати, накшталт «Кримського смершу», які спеціально вишукують «ворогів народу» і доносять на них, але це «спеціально навчені люди», які виконують певні завдання окупантів…

Загалом же ситуація з українською мовою на півострові патова. Мені здається, що навіть за радянських часів, принаймні у 1980-х, вона була більш вільною. Асиміляція проходить повним ходом, і хоч «місцева влада» заявляє, що в Криму три державні мови, серед яких і українська, все це фікція. Зараз українською мовою можна лише співати дифірамби Росії або ж українських народних пісень, яких окупанти чомусь дуже полюбляють…

                                                                    Розмовляла Людмила Боженко