Неспроможне ОБСЄ, яке продовжує ігнорувати суспільну значимість подій російсько-української війни

- Де ж ми знаходимося зараз, 50 років потому?

- На жаль, справи дуже кепські.

Одна із країн — учасниць ОБСЄ – Російська Федерація за сприяння іншої країни-учасниці – Білорусі, наплювавши на всі гельсінські принципи, напала на Україну і розв’язала найбільшу у Європі війну після Другої світової. Росія захопила і незаконно анексувала п’яту частину території України, вбила сотні тисяч людей, десятки тисяч були викрадені, незаконно ув’язнені і піддані тортурам, сотні сіл і містечок перетворені на руїни. Росіяни ґвалтували українських жінок і чоловіків, депортували й усиновлювали українських дітей.

Ситуація з політичними в’язнями теж невтішна. За даними Центру прав людини ZMINA та Медійної ініціативи з прав людини, кількість потерпілих від політично мотивованих переслідувань з боку Росії може становити від 5 до 6 тисяч українських громадян, серед яких військовослужбовці та цивільні особи. Окупаційна влада судить їх за злочини, яких ці люди не скоювали. Або за речі, які взагалі не повинні вважатися злочинами.

Судові процеси проти українських цивільних та військовополонених у Російській Федерації та на окупованих територіях не відповідають стандартам права на справедливий суд, зокрема в частині рівності сторін, оцінки доказів, виключення доказів, отриманих в результаті катувань, права на захист, презумпції невинуватості, відкритості судового процесу тощо.

Серед жертв політично мотивованого переслідування з боку Росії – співробітники ОБСЄ. Росіяни викрали трьох представників Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ (СММ ОБСЄ) – перекладача Максима Петровата помічників з безпеки Дмитра Шабанова і Вадима Голду – у квітні 2022 року в Донецьку та Луганську, де вони виконували свої обов’язки відповідно до мандата, наданого всіма 57 державами-учасницями.

У вересні 2022 року Петров і Шабанов були звинувачені у “державній зраді” і засуджені до 13 років тюремного ув’язнення в результаті так званого “судового розгляду” в окупованому Луганську. Голду було визнано винним у “шпигунстві” “судом” у Донецьку у липні 2024 року та засуджено до 14 років.

Їх не захистили ні ОБСЄ, ні женевські та віденські конвенції.

Усі троє зазнали тортур, нелюдських умов утримання та відсутність належного медичного лікування.

І після того, як сама ОБСЄ визнала, що їх ув’язнили за сфабрикованими звинуваченнями, міністра закордонних справ країни, яка це зробила, Сергія Лаврова ще не раз запрошували на зустрічі ОБСЄ.

Уже четвертий рік поспіль Максим Петров, Дмитро Шабанов і Вадим Голда знаходяться у російській неволі. Їхні прізвища постійно звучать на зустрічах ОБСЄ різного рівня. В залі нерідко присутня Російська Федерація, яка з особливим цинізмом продовжує ігнорувати заклики до звільнення працівників ОБСЄ.

Чи може якийсь факт більш красномовно свідчити про тотальну неспроможність ОБСЄ, ніж цей? Чого може добитися організація, яка вже четвертий рік неспроможна визволити із російської неволі власних співробітників?

У день, коли до Фінляндії прибули півсотні делегацій і гостей із різних міст, щоб відзначити 50-ту річницю підписання Гельсінського заключного акта, Росія завдала чергового удару по Україні ракетами й дронами. У Києві загинула 31 людина, серед них п’ятеро дітей; ще 159 осіб поранені.

Поки рятувальники у Києві відкопували тіла людей з-під завалів, у Гельсінкі говорили про реформи, які потрібні ОБСЄ. Свій маніфестоприлюднила Платформа “Громадянська солідарність”, яка включає більше сотні правозахисних організацій з регіону ОБСЄ.

Але у повітрі повисло головне запитання: як може залишатися членом ОБСЄ країна, яка послідовно зневажає усі ключові принципи цієї організації? І як, маючи такого члена, ОБСЄ має базувати свою роботу на принципі консенсусу?

Якщо у засадничих документах ОБСЄ нема процедури вигнання держави, що підриває фундамент цієї організації, то, може, настав час подумати про перезаснування ОБСЄ на нових правилах?

Джерело: ЗМІНА