Дев’ятого березня 2014 року в Криму припинив виходити в ефір ТРК «Бриз», але журналісти продовжили свою боротьбу

З кожним днем кримським журналістам, які розповідали правду про події на півострові у лютому-березні 2014 року, було все важче і важче це робити.  Настав той момент, коли вони зрозуміли, що, навіть, перебувати на вулиці з камерою стало небезпечно. Тим не менш свою роботу журналісти продовжували не зважаючи на всі виклики. Зазначила під час дискусії «10 років: Кримський спротив за завісою мовчання» модераторка панелі, журналістка Анна Андрієвська.

У той період кримські журналісти, окремі редакції стикалися з різними ситуаціями – від погроз до вмовлянь працювати на нову владу. Не поодинокими були випадки, коли погрожували не лише журналістам, а їхнім родинам.

Зокрема, з шаленим тиском окупантів стикнулася ТРК «Бриз», що була підпорядкована Міністерству оборони України та знаходилася у м. Севастополі.

«У нас була своя специфіка в роботі. Ми висвітлювали діяльність Збройних Сил України, ВМС ЗС України, ми проводили культурно-масові та просвітницькі заходи. Крім того, ми були єдиною україномовною телерадіокомпанія в Криму, а також мали ще й редакцію кримськотатарського мовлення. Через нашу специфіку та проукраїнськість ми завжди притягували до себе не дуже гарну увагу», – зауважила під час дискусії Олена Солонина, журналістка, ведуча радіо та телевізійних програм ТРК “Бриз” Міністерства оборони України (2005-2016 рр).

Вона поділилася спогадами про останні дні роботи телерадіокомпанії. Окупаційна влада діяли дуже оперативно. Остання програма на телебаченні вийшла сьомого березня, восьмого березня каналу вже не було, але ще лишалося радіо. Олені вдалося дев’ятого березня анонсувати вихід радіопрограми до дня народження Т. Шевченка – цей анонс став останнім. Адже саме  в цей день відбувся силовий захват радіотелевізійного передавального центру «Крим».

«З цього дня ми вже не мали можливості щось видавати в ефір, але ми вирішили, що далі будемо боротися. Наша боротьба пішла в Інтернет. Ми почали виготовляти свій продукт, бо зрозуміли, що повинні щось робити для того, аби доносити інформацію до людей, до наших військових, які вже на той час були  заблоковані по частинам», – згадує пані Олена.

Вона зауважила, що працювати в таких умовах було не легко і страшно, адже надходили погрози. Були і «ходоки», які навідувалися до керівництва ТРК «Бриз» з розмовами та умовляннями, щоб переходили та почали працювати на РФ, а саме на військове відомство країни-окупанта.

«19 березня, вже після так званого референдуму, вони прийшли і чітко сказали: «У вас є лише два варіанти  – або ви залишаєтеся тут і приймаєте російське громадянство та присягаєте на вірність кримському народу, або виїжджаєте на материк (на материкову частину України – ред.)», – розповіла журналістка.

Як зазначила Олена кожний в колективі рішення приймав самостійно. Із понад 70 штатних працівників на материк виїхало лише 15.

«Але хочу сказати, що виїхали всі офіцери окрім одного – головного інженера Олексія Тимчука, який зрадив.  На той час він був капітаном ІІІ рангу», – констатує журналістка.

Разом з військовими виїхали і цивільні журналісти та працівники.