«Моє внутрішнє завдання як авторки-кримчанки – щоб жителі півострова змогли зрозуміти свою землю», – Світлана Тараторіна

Світлана Тараторіна – українська письменниця та журналістка. Авторка романів «Дім солі» та «Лазарус». У інтерв’ю 24 Каналу літераторка поділилася спогадами про вільний Крим, а також відкрила історію написання «Дому солі».

Яким був Крим до окупації

Авторка згадує, як дитиною їй здавалося, що владі на материковій Україні було простіше не чіпати Крим, не намагатися щось змінити. Російська мова та пропаганда, відсутність українських шкіл, та і культурний обмін з материковою Україною не надто відбувався. Перші роки після розпаду СРСР Крим ще був повністю у російському контексті. Пані Світлана загадується над питанням: «Чи хотіли кримчани щось чути від материкової України та навпаки?».

Проте авторка стверджує: Крим існував не просто як автономна адміністративна одиниця, він був автономією у свідомості як мешканців материкової України, так і у свідомості кримчан. «Цей зв’язок між материком та півостровом міг би й мав би бути сильнішим», – додає вона.

Пані Світлана також зізнається, що про проголошення анексії Криму почула буквально у прямому ефірі. У 2014 році вона востаннє їздила у Крим. «Пам’ятаю, як мене злякала наявність оборонних споруд з одного і з другого берегу Каркінітської затоки. Для мене стало шоком, що й Україна готувалася оборонятися від Криму, і Крим – від України. Тоді я усвідомила, що на цей момент ми втратили цю територію», – ділиться спогадами авторка.

Кроки до створення «Дому солі»

Світлана Тараторіна почала писати роман у 2019 році, розуміючи, що ця тема досі лишається досить тригерною. Той час дівчина згадує так: «Тоді мені здавалося, що про Крим почали забувати. Вже готувалася Кримська платформа, але було відчуття, що Крим повернеться «колись», якимось дипломатичним шляхом. Мене це лякало, бо «колись та якось» означає – ніколи. Ми тоді боялися говорити, що Крим повернуть військовим шляхом. Але 2022 рік показав: боятися нам уже нічого».

Зізнається, що до останнього перебувала в таборі людей, котрі не вірили у повномасштабну війну: «Фактично за «Домом солі» я почула перші вибухи. Далі була евакуація. Десь у травні я знову змогла відкрити текст й зрозуміла, що потрібно дещо змінювати». Однак основні зміни, за словами авторки, відбулися після звільнення Херсону, коли повіяло вітром з Криму, коли Крим з минулого став майбутнім.

Пані Тараторіна також розповіла, що має напівлегендарну особистість, яка написала до роману історичні коментарі: «Це – акаунт у фейсбуці. Я не знаю, хто під ним ховається. Це людина, яка живе у Криму й пише всякі прикольні історії про життя окупантів. Я зв’язалася з нею, попросила, щоб прочитала «Дім солі» й написала примітки. А свій гонорар ця людина попросила перерахувати на ЗСУ».

А що буде після деокупації?

Авторка каже, що не вірить в одномоментне звільнення Криму. Проте як тільки військові дозволять потягам йти туди – неодмінно навідається до місць, де зростала. Пані каже, що також хотіла б зробити тур Кримом з «Домом солі», аби розповісти про Крим, який віднайшла. Вона має надію, що це спонукає кримчан знаходити правду про свій дім.

«Етнічний склад Криму постійно змінювався. Люди не розуміли цієї землі, а тому не готові боротися за неї. Їм легше було сприймати окупанта, який прийшов та вивісив свої прапори. Моє внутрішнє завдання як авторки і як кримчанки – щоб жителі півострова змогли зрозуміти свою землю, полюбити її аж до того, щоб бути здатними її захищати», – пояснює пані Світлана.

Меседж, який несе кримчанка, є простим: Крим – дуже особливий, дуже з давньою історією, зі своєрідним характером. «Ми маємо зрозуміти Крим, а кримчани мають усвідомити свій нерозривний зв’язок з материком», – наголошує вона.