Блог

23 жовтня виповнилося 135 років від народження пам’яткоохоронця Олександра Тахтая, якому судилося бути хранителем Херсонеса Таврійського в роки ІІ світової війни.

Ровесник «прекрасної епохи», в 1910 році він випустився з реального училища в рідних Ромнах на Сумщині і деякий час працював бібліотекарем, після чого здобув вищу освіту – спочатку на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету, а згодом у Петербурзькому археологічному інституті. В 1913 році молодий фахівець приїхав до Полтави, де працював переписувачем у губернській земській управі та виконував обов’язки позаштатного практиканта Природничо-історичного музею.

На початку І світової війни Олександр Тахтай проходив службу, яку сьогодні назвали б альтернативною; влітку 1918 року він ненадовго був мобілізований до Червоної армії. Далі була культурна та просвітницька, а також археологічна праця на Полтавщині.

Активно працюючи в Полтавському науковому товаристві ВУАН, дослідник обстежує археологічні пам’ятки регіону, одним з перших працює з пам’ятками доби палеоліту в басейні Орелі, і чи не вперше на Полтавщині відкриває поховання сарматської доби. Проте наприкінці 1920-х рр. Олександра Тахтая заарештували за обвинуваченням в «антисовєтській агітації» – ненадовго, через брак доказів, однак роботу він зрештою втратив. Втім, вдалося влаштуватися до археологічній експедиції на будівництві ДніпроГЕС під керівництвом видатного науковця Дмитра Яворницького.

Восени 1930 року Олександра Тахтая було призначено завідувачем відділу археології Херсонського краєзнавчого музею, а в березні 1934 року заарештовано вдруге – цього разу вже за обвинуваченнями в «українському буржуазному націоналізмі» (роком раніше, вже в доволі поважному віці, ті ж обвинувачення отримав і Яворницький). Як і минулого разу, пощастило: справу було закрито вже на початку червня. Після цього Тахтай деякий час працює в музеї в Олешках.

У 1935 році науковець прибув до Севастополя, де почав працювати в Херсонеському музеї. З часом він організував і провів на стародавньому городищі Херсонес Таврійський і його хорі (передмісті) перші масштабні розкопки виключно за науковими методиками, жорстко припиняючи аматорство та «чорну археологію». В середині 1936 року з Тахтаєм проводять «роз’яснювальну роботу» за результатами обвинувачень у «немарксистському» підході до археології на шпальтах місцевої преси: після цього в путівнику Херсонесом з’являються цитати з історії комуністичної партії.

Кримський період діяльності Олександра Тахтая, більшість наукових робіт якого присвячені саме археології півострова, займає найбільший внесок в українську археологію: одним з перших він розпочав дослідження поселень кизил-кобинської культури, плідно працював над вивченням античних і середньовічних нашарувань Херсонеса.

На початку ІІ світової війни науковець ще проводив роботи на стародавньому городищі. З наближенням лінії фронту він відмовився евакуюватися разом з іншими співробітниками та колекціями музею, аргументувавши своє рішення хворобою дружини, а згодом законсервував експонати та мозаїки, після чого постійно оглядав розкопки і фіксував знахідки.

З приходом німців до Севастополя Олександр Тахтай у липні 1942 року потрапив до табору для військовополонених на території совхозу «Червоний» у Сімферопольському районі, проте доля цього разу знов зласкавилася над ним: невдовзі він був не лише звільнений з полону «як місцевий українець» (sic!), а й призначений професором-хранителем Херсонеського музею, після чого за результатами розкопок відкритої каплиці біля базиліки Крузе підготував наукові звіти, що десятиліттями зберігалися в музеї. Разом з тим Тахтай не лише відкрито перешкоджав німецьким окупантам вивозити з музею цінні експонати, уникаючи при цих конфліктах арештів і розстрілу, а й проводив для них екскурсії, пояснюючи значення пам’яток Херсонеса для світової культури.

Після повернення совєтів до Криму, в листопаді 1944 року Херсонеський заповідник влаштував першу велику виставку античної та середньовічної старовини, яку зберіг Олександр Тахтай. Згодом, у грудні, до античного міста повернулася значна частина цінностей, евакуйованих за кілька років до того.

По завершенні війни науковець продовжував працювати з отриманими матеріалами та готував кандидатську дисертацію. Проте на початку 1949 року його за двома доносами привселюдно обвинуватили у співпраці з німецькими нацистами та, вчергове, в «українському буржуазному націоналізмі», в травні звільнили з роботи, наприкінці літа заарештували, а в листопаді засудили на 25 років виправно-трудових таборів за «зносини в контрреволюційних цілях з іноземною державою або окремими її представниками», «працю на фашистів» та «заклики до повалення радянської влади», з подальшим ураженням у правах.

З присудженої чверті століття Олександр Тахтай відбув у таборі в Донецьку, нині окупованого росією, менше шести років, протягом яких розбирав повоєнні руїни будинків: наприкінці жовтня 1955 року його було звільнено за амністією, а вже з наступної весни він працював на громадських засадах консультантом у міському музеї та читав лекції в університеті. До останнього дня Тахтай займався проблемами пам’яток скіфо-сарматської, античної та середньовічної культур, античної епіграфіки та нумізматики.

25 липня 1963 року науковець після спілкування з колегами в Донецькому музеї помер на вулиці від серцевого нападу. Реабілітовано його було вже в незалежній Україні, у 1994 році.

Крім Олександра Тахтая, що в першій половині 1940-х років прямо дотримувався стародавньої присяги античного міста, («Не зраджу Херсонес, нічого нікому – ні еллінові, ні варварові, але буду охороняти, не дам і не прийму дару на шкоду міста»), яку він переписав на ватманський аркуш і повісив над столом у своєму робочому кабінеті, Херсонес мав ще одного хранителя – який під час війни виїхав з евакуйованими цінностями вглиб території, контрольованої совєтським союзом.

Станіслав Стржелецький (Стшелєцкі) народився 26 вересня 1910 року в Севастополі в польській міщанській родині. 15-річним юнаком він почав брати участь у роботі Севастопольського музею краєзнавства, діставши перші практичні навички археологічної та музейної праці. В 1930 році Стржелецький вступив до Лєнінґрадського інституту історії, філософії та лінгвістики (за іронією долі, в Петербурзі замолоду навчався Олександр Тахтай), а за два роки, серед інших найбільш здібних студентів був зарахований до аспірантури державної академії історії матеріальної культури, яку закінчив у 1938 році. Надалі він працював у Херсонеському історико-археологічному музеї археологом-архітектором, проводив розкопки та дослідження в самому Херсонесі, а також на Гераклейському півострові та в Інкермані.

На третій день німецько-совєтської війни в червні 1941 року у двір Херсонеського музею впала 500-кілограмова бомба – за свідченнями Стржелецького, єдина до самої осені. В подальшому кілька снарядів суттєво пошкодили музейні будівлі та собор святого Володимира. Постало питання евакуації музейної колекції: організацію фактично повністю було покладено на молодого науковця.

У працях, присвячених життєпису Стржелецького, зазначається, що він досконало знав історію античного та середньовічного Херсонеса і запропонував цілу низку нових практичних прийомів ведення його розкопок, керував реставрацією та консервацією оборонних споруд, а також зробив суттєвий внесок у дослідження доби пізньої бронзи та раннього заліза в південно-західному Криму. Його монографію «Клери Херсонеса Таврійського» (кандидатську дисертацію на цю тему було захищено в 1960 році), в якій всебічно розглядається сільське господарство елліністичного Херсонеса, називають серйозним внеском не лише в локальне, а й у світове антикознавство; також особлива увага приділяється роботі Стржелецького «Основні етапи економічного розвитку та періодизація історії Херсонеса Таврійського за античної доби».

Втім, дослідник археології Алєксандр Формозов, який ще в 1950-х рр. відкрив у Криму унікальні мустьєрські стоянки, у своїй праці «Російські археологи в період тоталітаризму», що вийшла за кілька років до його смерті й викликала різку реакцію колег, розповів наступне: 

«Систему «клерів» – землеробських ділянок біля Херсонеса відкрив у 1920-х роках Л[аврентій] Моісеєв (директор Херсонеського музею в 1914–1924 рр. – А. Б.). Він був заарештований. Його праця про клери кудись зникла. Тему перехопив Стржелецький. Антикознавці, побачивши, що йдеться про важливе відкриття, запропонували йому захищати працю про клери як докторську дисертацію, а в якості кандидатської подати щось інше. Стржелецький презентував як кандидатську дисертацію опис поселення кизил-кобинської культури поблизу Балаклави. Відкрив і розкопав його Тахтай, відправлений до концтабору за доносом саме Стржелецького. Моісеєв і Тахтай вийшли з ув’язнення, але по-справжньому вже не працювали».