Блог

Працюючи з прекрасними людьми, об'єднаними спільними ідеями та цінностями між собою, ми  діти 90х потішаючись називали західні гурти стилістикою совка застою. Так існував вокально інструмєнтальний ансамбль "Катящійся камєнь", ВІА "Жрєц Іуди", "Пєрємєнний ток", "Свінцовий діріжабль", та "Чьорний Шабаш". Полюбляли ми "Стальную Дєву", цитували Митця, слухали Семесюка жили це життя та розводили прекрасну русофобію.

Напередодні грудня 21го Брюс Дікінсон, разом зі своїм гуртом анонсував свій візит до України. Зорганізувавшись на трьох, бувалі слухачі металу не могли оминути таке дійство, яке на наших теренах мало відбутись вперше. Готуючись завбачливо придбали квитки на Олімпійський в середині грудня вже на кінець травня наступного року. Та один лютневий ранок 22го трохи змінив плани – у мене тцк, зброя з вантажівки, закинуті промислові приміщення і перший сон лютневої ночі з побратимом спина до спини під імітованою ковдрою - шматом чорної плівки. У них – окупація фактично з першого дня, відрізаність від цивілізації та основних сил. Абсолютно нова реальність, що не лишала місця попередній.

І який контраст у другий день великого вторгнення на своїй першій позиції спостерігати як на "першу годину" висить величезний як колос рекламний щит із запрошенням на той самий концерт. Альтернативна реальність, що не відбудеться, майбутнє яке вкрадено. І цілком можливо десь у паралельній реальності з трибуни звучить "you'll take my life but I'll take yours too"*, але тут і зараз за десяток кілометрів живою чередою шикуюються в довжелезні колони з сотень одиниць бронетехніки з одною ціллю - забрати саме моє.

 А поки мої друзі за десятки кілометрів в окупації, і далі невідомість, серед яких роки полону, тортур, зневіри і навіть десь хвилини щастя, але то все теж попереду, як і роки й роки війни.

* пісня “Tropper” гурту Iron Maiden описує епізод Балаклавської битви Кримської війни 1854 року очима британського кавалериста, який у історії отримала назву “атака легкої бригади”.