Блог

Низка зарубіжних ЗМІ повідомляє, що, нав’язуючи наратив про Вашингтон як «ненадійного партнера», що діє виключно мовою сили та економічного примусу, Кремль б’є по головному активу Сполучених Штатів – довірі союзників. У результаті, будь-яка ініціатива США в умовах кризи сприймається вже не як необхідне лідерство, а як прояв «самоуправства», що робить міжнародні коаліції крихкими та вразливими. Водночас, Москва створює токсичну асиметрію, зберігаючи можливість вести справи з Білим домом на умовах «прагматизму». 

Поки США несуть репутаційні втрати за жорсткі кроки на міжнародній арені, Росія мінімізує власні витрати, уникаючи прямої персоналізації конфлікту. Така стратегія підштовхує інших світових гравців розхитувати американську позицію інформаційно, намагаючись обійти офіційний Вашингтон через персональні домовленості. Для Сполучених Штатів це призводить до здорожчання кризового управління та поступового знищення їхнього переговорного ресурсу. 

На тлі загострення ситуації навколо Ірану та Венесуели, офіційна риторика Москви стала підкреслено узагальненою. Путін у публічних виступах дедалі частіше використовує розмиті формулювання про «нові осередки напруженості» та «ерозію міжнародного права», свідомо уникаючи персоналізації відповідальності чи прямої прив’язки до рішень американської адміністрації. Ця лінія підтримується і на рівні МЗС РФ, де критика подається як претензія до абстрактного «курсу колег» або інструментів економічного тиску, без згадок конкретних осіб. Паралельно з цим інформаційне поле вибудовується на контрасті між прихильним висвітленням Д. Трампа та критикою Д. Байдена. Винятки, де прямо згадується ім’я президента США, обмежуються лише вузьким колом тем, як питання врегулювання ситуації в Україні чи епізодичні згадки Арктичної тематики. Такий підхід дозволяє Кремлю описувати будь-які кризи як наслідок «загальної турбулентності» світової системи, водночас, дисциплінуючи внутрішні меседжі, щоб приховати вразливість російських позицій після подій у Тегерані чи Каракасі. 

Відмова від прямої персональної критики президента США трансформує реальну відповідальність у площину абстрактних звинувачень. Такий підхід дозволяє Москві конструювати образ Вашингтону як джерела глобальної нестабільності без необхідності наводити конкретні факти. Замість детальної аргументації ставка робиться на постійне тиражування узагальнених претензій, що поступово вкорінює сумнів у легітимності американських дій на міжнародній арені. Ця тактика провокує треті країни до перегляду своїх відносин із Білим домом у бік надмірного прагматизму. 

Паралельно у Латвії викрили агентурну мережу російської ФСБ, очолювану тісно пов’язаними з російськими спецслужбами Сергієм Колесниковим та Сергієм Васильєвим. Останній веде Telegram-канал «Антифашисти Прибалтики». Втікши з Латвії, він проживає в Росії та називає себе політичним емігрантом. Насправді, у 2022 році С. Васильєв був засуджений у Фінляндії до трьох років за участь у фінансовій піраміді. До шпигунської мережі, яка складається переважно з читачів Telegram-каналу «Антифашисты Прибалтики», входять різні за статусом люди, зокрема, підприємниця з боргами у €40 млн., ветеран війни в Чечні, який виїхав із Росії, охоронець ризького супермаркету. Вони стежать за українцями та росіянами, що підтримують Україну в Європі, і за військовими й базами НАТО, а також готуються до «деокупації» країн Балтії. Однією з інформаторок «антифашистів» виявилася дружина С. Васильєва – Івета Балоде, яка жила з ним у Росії, але продовжувала навідуватися до Латвії. 15 січня 2026 року Служба державної безпеки Латвії затримала І. Балоде за звинуваченням у передачі секретних відомостей російським спецслужбам. «АнтифашистиПрибалтики» активно рекламують контрактну службу в російській армії та залучають до лав збройних сил російськомовних іноземців. 

Діяльність Telegram-каналу «Антифашисти Прибалтики» спрямована на формування середовища людей, які сприймають країни Балтії як «окуповані англосаксами» та потенційно готові вітати воєнну інтервенцію Москви. Проти організаторів Telegram-каналу порушено кримінальну справу. Проросійські активісти та їх організації повинні розглядатися не як маргінальне явище, а як потенційний елемент інфраструктури впливу Кремля.