Блог

Про історію і культуру кримських татар українське суспільство вже має певне уявлення. А ось про малочисельні корінні народи – караїмів і кримчаків – більшість співвітчизників поза межами Криму, ймовірно, не знає майже нічого. 

Розкажу про досить драматичний епізод з історії культури Криму ХІХ століття. Однією з найбільш важливих іколоритних постатей караїмів Криму того століття був Авраам Фіркович (1787–1874). Він поєднував у собі одразу кілька іпостасей: релігійний діяч, дослідник, націєтворець романтичного типу, пристрасний колекціонер. Авраам Самуїлович народився у Луцьку, але більшу частину життя прожив у Криму, став чи не останнім мешканцем печерного міста Чуфут-Кале поруч із Бахчисараєм і похований на старовинному караїмському цвинтарі Балта-Тіймез. При поясненні походження кримських караїмів А. Фіркович, як і чимало інших націєтворців ХІХ століття (згадаймо хоча б сфабрикований чеським просвітником «Краледворський рукопис»), поєднував реальні факти й вигадки. 

Фірковичу вдалося зібрати (здебільшого під час мандрів Близьким Сходом) велику цінну колекцію юдейських і караїмських книжок та рукописів. Уточнімо, що караїми, на відміну від юдеїв-рабіністів, не визнають Усну Тору (Талмуд), а шанують лише Писану Тору та Танах загалом (християни називають цю частину Священного Писання Старим Завітом). Причому кримські караїми відрізняються від інших караїмів, оскільки мають тюркську культуру. Значна їх частина вважала і вважає себе тюрками, які у давнину прийняли караїмізм. 

Як колекціонер Фіркович діяв часом неоднозначно. Про один із таких епізодів розповів на початку ХХ ст. кримчацький просвітник, педагог і етнограф Ісаак Кая (1887–1957). Орієнтовно у середині ХІХ століття А. Фіркович приїхав у Карасубазар (сталінський режим перейменував містоу Білогірськ) до синагоги кримчаків, де одразу знайшов два старовинних П'ятикнижжя на пергаменті та рукописний молитовник Давида Лехно 1725–1728 рр. Втім, справжній скарб був захований зовсім поруч.

Юдеї та караїми свої священні книжки й молитовники не викидають, а складають у спеціальних приміщеннях (ґенізах). Так робили й кримчаки Карасубазара. Фіркович виявив між синагогою і хедером (школою) кримчаків замурований простір і попросив його відчинити, посилаючись на дозвіл Таврійського губернатора. Кримчаки у відповідь заявили, що ніяк не можуть дати такого дозволу і що є великим гріхом навіть торкатися вмісту сховища. Вони попередили колекціонера, що це місце є під прокляттям і кожен, хто доторкнеться до вмісту сховища, обов'язково помре, і що так вже трапилося одного разу.

Та це не зупинило Фірковича. Він звернувся до поліції, адже дійсно мав документ від губернатора Михаїла Воронцова. Пристав взяв двох городових і пішов до синагоги, де вже зібралися кримчаки та польські євреї «як на війну».

Пристав суворо спитав кримчаків, як вони сміють не виконувати наказу губернатора. У відповідь почув: «Ми за переказами знаємо, що якщо торкнутися сховища, то місто спіткають біди й хвороби». Пристав запевнив, що прокляття торкнеться поліцейських та Фірковича, а не їх, і наказав городовим нести кірку й лопату.

Поки Фіркович із городовими та залученими караїмами виносили ці книжкові скарби, присутні кримчаки стогнали, плакали, виривали волосся з бороди й казали: «Якщо хтось не бачив загибелі Храму Єрусалимського, хай прийде і побачить нашу загибель».

Цікаво, де нині ці книжкові скарби найменшого корінного народу? Не виключено, що частина з них опинилася в Петербурзі, куди А. Фіркович згодом продав свою колекцію.