Блог

    Свою першу плитку шоколаду, моя зведена, вже покійна бабуся з Наддніпрянщини, Надія Данилівна Литвиненко, отримала в подарунок маленькою дитиною від солдата Вермахту. Свою старість і смерть зустріла на Черкащині в червні 22-го, в момент, коли її внук бродив землями Дикого Поля. Життя людини, народженої в 30-х, яка прожила три покоління, між якими війна… яка не проходить безслідно. Її видно у поведінці старших, у травмах поколінь сьогоднішніх і прийдешніх, які, можливо, і не знатимуть причини, але нестимуть далі цей незримий слід із собою.

    Війна калічить міста, поля, сади і села, глибоко вкорінюється в культурі, у символах, у семантиці сказаного слова і часто лишається, якщо не назавжди, то точно надовго.

    Кожному місцю, епосі — свій час і слова. Віджили своє "каратєлі, сєпари, хунта" віджило відчуття безпеки в бліндажі на три накати, окуповано Азов з Причорномор'ям (на щастя не всим) і та сама піцерія у Бахмуті. Час йде, розвиваються технології, розвиваються їхні методи знищення, змінюється сама війна, яка змінює людей, характер подій, а з ними — і мову.

    А куштували ви червону рибу десь вночі на вопі під свист кабана на Світлодарці? Чи розбирали сєпарську еспешку сапогом навісом десь під Золотим? Чи ловили фаб з грача десь під Ізюмом?

    Жива мова — вона йде, росте і розвивається, набуває нових рис, змісту, значення, рухається вперед, вбирає нове. Банальна, ніби воєнщина, але разом із тим є інший пласт, який змінює змістовну сутність сказаних слів — часто, здавалося б, простих речей, які змінили свій зміст, своє значення, а навіть і суть сказаного.

    А чи помітили ви те, як "спокійної" у нас змінилось на "тихої"? Спілкуючись із нашим новим закордонням, часто чуєш — "доброї". І це не в докір їм чи через незнання, але навіть у словах відчутний водорозділ, який творить спільний простір від "зими, що нас змінила".

    І де б не знаходилась людина — під Кам'янським чи Зміїві, Херсоні, Костянтинівці й Сваляві — побажання "тихої" всюди про одне й те ж. Ця "тиха" ніч так само звучить одне одному в тисячах кілометрів розритого степу, по тисячах моторол, хайтер чи харрісів.     Коли нас всіх не стане, не стане й тих, хто буде після нас, але колись, маленький Нестор об’ївшись на на ніч шоколаду десь у Феодосії на побажання мами: "Тихої ночі", — він обійме її і відповість: "Тихої".

    Навіть не підозрюючи, що "тихою" насправді вона стала завдяки сотням тисяч, часто безіменних, могил.


* Світлої пам’яті загиблого на Харківщині у червні 2022 року добровольця Максима Петренка, автора книги-щоденника "Спокійної ночі" як спогадів спекотного літа першого року війни.

14 березня — День українського добровольця.

Честь живим, Слава полеглим.