Блог

23 червня на державному рівні відзначається 70-річчя від дня народження Євгена Сіканова – учасника Революції гідності родом з Донбасу, що увійшов в історію під ім’ям «Женя-Ялта». 9 травня минули десяті роковини за ним. 

 Євген Сіканов народився 23 червня 1956 року в місті Єнакієве на Донеччині. Етнічний росіянин, інженер за освітою, 15 років він працював шахтарем в об’єднанні «Орджонікідзевугілля», автобазою якого свого часу керував один з президентів України Віктор Янукович.

Вийшовши на пенсію, Євген Сіканов оселився в Ялті. Мав велику родину: був батьком п’ятьох дітей. У південному кримському місті його знали як глибоко віруючу, дуже порядну і чесну людину.

Колишній мешканець Донбасу, Євген Сіканов знав ціну «регіоналам» і не добирав виразів, висловлюючись про них. Живий відгук у його серці знайшов силовий розгін мирного протесту на Майдані Незалежності в Києві 30 листопада 2013 року: загроза гальмування руху України до Європи виглядала для чоловіка реальною. Відтак він прибув з Ялти до Києва старою іномаркою і занурився у вир подій на вулиці Грушевського, опікуючись у першу чергу молоддю. 

У натовпі протестувальників знайти Євгена Сіканова можна було за древком, на якому він носив одразу три прапори – України (підписаний абревіатурою «КГУ» – Кримський гуманітарний університет: освітній, культурний та громадський осередок Ялти), Євросоюзу та АР Крим, разом із вишиваним українським рушником і табличкою «Ялта».

Побратими так й називали його – «Ялта», або «Женя-Ялта». На Майдані Євген Сіканов був від початку до кінця, в лавах 31-ї сотні. 

За спогадами, він «ніколи не тікав з барикад, який би не був шалений тиск і якими б не були атаки: крижана вода, травматична зброя, газові гранати, сльозогінний газ; ніколи не ховався за спинами, прикривав собою молодь, журналістів, фотографів».

Навесні 2014 року Євген Сіканов повернувся до своєї домівки в Криму, вже окупованому росією. Втім, в умовах зачищення всього українського на півострові чоловік беріг Україну в серці, душі, свідомості та оселі. 

 За свідченнями учасників Майдану, що підтримували спілкування з «Ялтою» дистанційно, в його помешканні, крім державної, була символіка ОУН, «Правого сектора», червоно-чорні прапори: вже тільки за їхнє зберігання окупанти могли відправити за ґрати. 

За власним зізнанням, Євген Сіканов з групою однодумців шив прапори для українських бійців і якимось чином примудрявся передавати їх з тимчасово окупованого Криму на східні терени України, охоплені війною. Також він приїздив до Києва до перших роковин розстрілу на Інститутській та другої річниці початку Євромайдану, щоб вшанувати пам’ять загиблих побратимів, а також на відзначення Дня Незалежності України.

Своєї позиції, як і публікацій та фотографій у соцмережах, Євген Сіканов не приховував навіть в умовах окупації. На вулицях Ялти його можна було побачити в українському національному одязі. Зокрема, збереглося фото, де на свято Водохреща у 2015 році на ялтинській набережній Євген, вбраний у гарну вишиванку, з великим розп’яттям занурюється у морську воду.

Послідовно дотримуючись своєї життєвої позиції, Євген Сіканов відмовлявся від оформлення російського громадянства – так довго, скільки дозволяв час. На жаль, його лишалося не так багато: чоловік мав термінальну стадію раку легень. За різними припущеннями, смертельна хвороба могла бути спричинена як працею на шахтах, так і постійним стресом, а також отруєнням газами, якими силовики труїли протестувальників на Майдані. Зрештою, заради можливості подальшого оформлення страхового поліса та рецептів на знеболювальні, які було неможливо провезти з материкової території України, родина Євгена Сіканова була вимушена подбати про його «російське громадянство» – яке окупанти й так накинули мешканцям Криму «автоматично».

Безумовно, Євген Сіканов мав усі шанси розділити долю інших репресованих проукраїнських активістів в тимчасово окупованому Криму – і ця загроза була неілюзорною. 25 травня 2016 року до будинку «Жені-Ялти» з обшуком і «постановою» про арешт вдерлися російські силовики, які заявили, що проти Євгена Сіканова порушено «кримінальну справу» – буцімто за те, що він у березні 2014 року кинув камінь у кримського бійця підрозділу «Беркут» у Маріїнському парку в Києві, а також за те, що він нібито був членом «Правого сектора». Втім, небеса врятували активіста від російських застінків, прийнявши його до себе за кілька тижнів до візиту непроханих гостей, 9 травня 2016 року. Відтак «справу» проти нього окупантам довелося закрити – на підставі смерті «фігуранта».

На жаль, до свого 60-річного ювілею Євген Сіканов не дожив майже два місяці. Є надія, що коли-небудь він побачить з небес свої вільні від російської окупації Єнакієве та Ялту, де вулиці неодмінно носитимуть його ім’я.