Знищення музею імені Лесі Українки: документування злочину

Редакція «Голосу Криму» нещодавно оприлюднила інформацію про знищення окупаційною владою музею Лесі Українки в Ялті. Розповідаємо про історію його створення та про те, яку роль він відігравав в активізації української громади та появі української школи.

Продовжуємо досліджувати: який сучасний стан музею в окупованій Ялті, як знищувався музей; якою була реакція України на дії окупантів?

«Не потрібен але іноді може працювати»: стан музею Лесі Українки в окупованій Ялті

На початку цього літа про музей Лесі Українки в окупованій Ялті раптово вирішили згадати на «офіційному» сайті постійного комітету «союзної держави Росії та Білорусі» – причому в доволі несподіваному контексті. У матеріалі, присвяченому пам’яті білоруського поета Максима Богдановича, зазначається, що останні дні його короткого життя – лише 25 років – минули в «одній з найгарніших будівель південної столиці Росії – колишньому особняку барона Жоміні, побудованому наприкінці ХІХ століття». Нині в одній з кімнат будівлі розташувалася скромна експозиція, присвячена Богдановичу. Втім, різко у вічі впадає інша репліка, яка стосується історичної споруди: «Зовсім нещодавно там був музей Лесі Українки». Однак разом з тим вказується, що за кілька метрів від будівлі стоїть пам’ятник видатній українській поетесі – мовляв, «у Росії, на відміну від сусідньої України, дбайливо ставляться до культури та історичної спадщини». Але музей Лесі Українки на окупованому кримському півдні все-таки «був» – ймовірно, доповнивши перелік культурних об’єктів, знищених російськими загарбниками в Україні, починаючи з 2014 року.

«У курортній Ялті функціонують меморіальні музеї, що працюють за державні кошти, і ніхто не збирається закривати їх, або зносити пам’ятники – на відміну від України», – говорили російські пропагандисти минулої весни, не забувши зауважити, що українська мова в окупованому Криму «практично не використовується в офіційному спілкуванні, але є однією з державних мов республіки». Та й взагалі в Криму «після довгоочікуваного возз’єднання з Росією багато чого залишилося від «нормальної України» – мова, любов до українських народних мелодійних пісень, багатої кухні та культури». Згадуючи вулиці імені Лесі Українки у кримських містах і пам’ятники поетесі у Балаклаві та Ялті, пропагандисти заявляють: «Те, чого досягла совєтська влада, яку проклинають у сучасній Україні, увічнивши ім’я української письменниці, вдало розпродувалося та розбазарювалося в український період Криму». Посилаючись на Татьяну Аґаркову, «прес-секретаря» так званого «Ялтинського історико-літературного музею», до якого музей Лесі Українки ще кілька років тому входив як «відділ», окупаційні ЗМІ нагадують, що у 1991–2012 рр. в будівлі музею не проводилися комплексні протиаварійні або ремонтно-реставраційні роботи – здійснювався лише дрібний поточний ремонт, який «мав зовнішній характер і був спрямований на підтримку вигляду приміщень». Разом з тим у 2001 році праве крило будівлі, яка є пам’яткою архітектури місцевого значення, було передано приватній фірмі в оренду під міні-готель. Буцімто саме через це у 2016 році, вже за два роки російської окупації Криму, на другому поверсі будівлі обвалилися перекриття стелі. Відтак постійну експозицію було закрито, а експонати здано до фондів – після чого вони «регулярно з’являлися на періодичних виставках на першому поверсі».

Що відбувається довкола музею видатної української письменниці в окупованому місті на кримському півдні – спробуємо розібратися детальніше. Почнемо з історії створення…

Шлях до вшанування пам’яті Лесі Українки в Ялті

Увічненням пам’яті Лесі Українки ще в 1920-х роках перейнявся Валентин Отамановський – український науковець і громадський діяч. Восени 1925 року він як керівник Вінницької філії Всенародної бібліотеки України відбув у спеціальне відрядження до Ялти для дослідження збереження пам’яті про Лесю Українку та похованого в містечку українського поета Степана Руданського. Помічником Отамановського в цій місії став Павло Горянський – фактичний лідер місцевої української громади: він показав гостеві будинок №8 на нинішній Катерининській вулиці, в якому Леся Українка мешкала під час перебування в Ялті у 1897–1898 рр.

Повернімося до згаданої вище статті з сайту «союзної держави», в якій історична будівля, де було розташовано музей Лесі Українки, згадується як «особняк барона Жоміні». Зазвичай ця споруда згадується під іншою назвою – «будинок Ліщинської». Двоповерховий будинок з діоритового буту в стилі «кримського романтизму» було побудовано у 1886 році на замовлення дипломата, дійсного таємного радника, барона Олександра Жоміні за проектом відомого архітектора Платона Тєрєбєньова. Розпорядницею майна Жоміні, призначеного статс-секретарем російського імператора Алєксандра III, була Євдокія Дементьєва, що кількома роками раніше побудувала поруч із ділянкою барона будинок, у якому кімнати здавалися відпочивальникам. Між Жоміні та Дементьєвою виникли стосунки, наслідком яких стало народження доньки. Влітку 1886 року Жоміні продав особняк Дементьєвій, а за два роки помер у Петербурзі; незабаром Дементьєва вийшла заміж і взяла прізвище чоловіка, ставши Ліщинською. У 1901 році до особняка було прибудовано друге крило у стилі модерн. Під час І світової війни Ліщинській довелося закласти «свій» будинок у Харківський Земельний банк, а в 1916 році продати варшавському міщанину Франке. Після цього Ліщинська з чоловіком мешкала у колишньому особняку Жоміні, де померла в серпні 1917 року. З її нащадків живою лишилася тільки онучка, яка з часом виїхала за кордон. У грудні 1920 року більшовики «реквізували» особняк Жоміні: спочатку в ньому мешкав колишній ялтинський купець Майкапар, а згодом будівлю передали місцевій курортній організації, перетворивши на будинок з комунальними квартирами.

Саме щодо цього будинку взимку 1926 року Валентин Отамановський турбував усі можливі інстанції Києва, прохаючи про клопотання перед відповідними установами Криму. Зокрема, пам’яткоохоронець пропонував «звільнення помешкання, його впорядкування та устаткування в такий спосіб, щоб усе нагадувало про життя та твори [Лесі Українки], прибити на будинку таблицю із зазначенням, хто та коли проживав тут, включити пам’ятку до екскурсійної програми».

Лише на початку 1970-х років у Ялті сформувалася ініціативна група розбудови меморіального музею Лесі Українки, до якої увійшли колишній учень письменниці, винороб-науковець Микола Охріменко, кримські «просвітяни»-кобзарі Олексій Нирко та Остап Кіндрачук, а також Олександр Януш, Тетяна Цимбал та інші. В результаті зусиль активістів до столітнього ювілею народження Лесі Українки у 1972 році навпроти будівлі майбутнього музею було споруджено її пам’ятник, установлено меморіальну дошку на історичному будинку, де вона проживала у 1897 році, започатковано збір експонатів для музею. Через тогочасні переслідування української інтелігенції роботу над розвитком музею було припинено.

Звільнити історичний будинок від комунальних квартир під експозиції вдалося лише у 1976 році: до того часу оздоблення інтер’єрів було цілковито втрачене, один з дерев’яних балконів розвалився. Наприкінці 1977 року в напіваварійній будівлі було відкрито відділ Ялтинського краєзнавчого музею під назвою «Прогресивна російська та українська культури і література дореволюційного періоду», що розташувався у чотирьох кімнатах другого поверху. Втім, проіснував він недовго: у 1978 році у вестибюлі обвалилася стеля, після чого наступного року музей було закрито. При цьому в будівлі продовжували мешкати більше десятка родин. Так виглядало совєтське «увічнення пам’яті Лесі Українки», яким російські пропагандисти дорікають зараз Україні. У середині 1980-х рр. будівля зазнала «вибіркового» ремонту, внаслідок якого набула аварійного стану.

Лише у 1991 році «будинок Жоміні / Ліщинської» було капітально відремонтовано, а після цього – передано у розпорядження Ялтинського історико-літературного музею, з відкриттям експозиції «Леся Українка і Крим» до 120-річчя народження поетеси.

«Український» період

10 вересня 1993 року з ініціативи місцевих осередків ВУТ «Просвіта» та Союзу українок Ялтинський міський виконавчий комітет надав експозиції «Леся Українка і Крим» статус «Музей Лесі Українки» на правах відділу Ялтинського державного історико-літературного музею. На базі нової культурної установи сформувалася перша українська школа Ялти, а музейні приміщення стали додатковими аудиторіями для студентів Кримського державного гуманітарного інституту. Тут збиралися активісти «Просвіти» та Союзу українок, а також клубу української творчої інтелігенції Ялти «Кримська кутя», було засновано народний аматорський ексклюзив-театр «Сім Муз»; при музеї також зростала українознавча бібліотека. На базі музею відбувалися традиційний фестиваль «Лесина осінь» і конкурс «Кримська плеяда», а Спілка театральних діячів України традиційно проводила тут конкурс молодих українських акторів на краще читання творів Лесі Українки.

До 10-річчя незалежності України у 2001 році в музеї було відкрито нову експозицію музею – «Ломикамінь», створену за допомогою міжнародного фонду «Відродження». Цю незвичну назву винайшла сама Леся Українка, вперше побачивши гірський едельвейс.

До основної експозиції музею входили прижиттєві видання творів Лесі Українки, предмети побуту її родини, світлини її рідних і близьких, малюнки кінця XIX – початку XX ст., український національний одяг. Доля багатьох із цих предметів наразі невідома.

21 жовтня 2010 року Верховна Рада України під час підготовки до святкування 140-річчя народження Лесі Українки рекомендувала Кабінету Міністрів України до 1 лютого 2011 року вжити заходів щодо забезпечення ремонту музею в Ялті. До російської окупації Криму у 2014 році міська влада Ялти щорічно безуспішно зверталася до Сімферополя та Києва з проханням надати з республіканського та державного бюджетів кошти на проведення ремонтно-реставраційних робіт музею – однак ці звернення залишалися без уваги.

Навесні 2012 року працівники музею забили на сполох: після тривалих штормів і небувалих для Ялти морозів, що вкривали стіни шаром льоду, всередині музейних залів волога лягла пліснявою на стелі та стіни, після чого ті пішли тріщинами. Прохання зберегти будівлю від руйнації розсилалися до різних фондів та державних інстанцій України – проте ніхто так і не відгукнувся.

Після російської окупації

На початку квітня 2014 року доля музею Лесі Українки в Ялті постала під питанням з огляду на російську окупацію Криму. Доки підконтрольні загарбникам медіа фільмували всі недоліки будівлі та додавали коментарі щодо того, як Україна «переймалася» своїми культурними цінностями, незаконна «очільниця» музею Ольга Ткачук запевняла, що передумов для закриття чи перепрофілювання установи немає.

За два роки ЗМІ росії та окупованого нею Криму повідомили, що музей Лесі Українки в Ялті потребує капітального ремонту та реставрації: на той час він вже понад рік стояв зачиненим через обвал стелі і ризикував пробути в такому статусі до кінця 2017 року – хоча зовнішньо будівля не виглядала аварійною і не мала явних ознак руйнації. У відповідь на ці повідомлення Міністерство культури України «висловило глибоке занепокоєння» – та й по тому. Втім, незабаром тогочасний «голова адміністрації Ялти» Андрєй Ростєнко спільно з «фахівцями департаменту архітектури та містобудування» здійснив «робочий виїзд» до музею Лесі Українки і за його підсумками повідомив, що «управління капітального будівництва адміністрації міста» спільно з «державним комітетом з охорони культурної спадщини республіки Крим» займається підготовкою технічного завдання та інших необхідних «документів» для розробки проектно-кошторисної документації та проведення реставраційних робіт у музеї. Тоді ж було зазначено, що з метою убезпечення відвідувачів музей Лесі Українки зачинено для відвідування, а експозицію перевезено на зберігання.

Водночас «начальник управління культури адміністрації Ялти» Ларіса Ковальчук розповіла, що на початку лютого 2016 року на другому поверсі будівлі музею Лесі Українки сталася часткова руйнація штукатурки й тиньку стелі: експозиція не постраждала, проте її довелося закрити. При цьому «чиновниця» додала, що будівлю музею було внесено до переліку об’єктів «департаменту капітального будівництва Ялти», які підлягали капітальному ремонту. У вересні 2017 року Ковальчук пообіцяла, що музей Лесі Українки в Ялті відремонтують за 130 мільйонів рублів у рамках російської федеральної цільової програми «Культура Росії» на 2012–2018 рр.: мовляв, «проектно-кошторисна документація» вже готова й успішно пройшла «експертизу».

Наступного року «влада» Ялти виграла «суд» щодо частини історичної будівлі, яку було передано в оренду ще у 2011 році під міні-готель, і виселила орендатора за допомогою «судових виконавців». Навесні 2019 року тогочасний «голова адміністрації Ялти» Алєксєй Чєлпанов (державний зрадник, колишній службовець МВС України) серед своїх завдань на 2019 рік у частині капітального будівництва вказав реставрацію будівлі музею Лесі Українки, заплановану на 2019–2021 рр. Втім, ані Чєлпанов, ані його призначений з Кубані «наступник» Іван Імґрунт, нічим музею Лесі Українки не допомогли.  Наприкінці 2020 року реконструкцію музею було взагалі виключено з програм окупантів через «неможливість фінансування».

Наші дні

На третьому році повномасштабної війни РФ проти України, що супроводжується нищенням культурних установ та викраденням цінностей, було б наївно сподіватися, що музеєм Лесі Українки в окупованій Ялті хтось опікуватиметься. Втім, забути про нього було б взагалі несправедливо. Тож цього літа було проведено моніторинг культурної установи, що ледве животіє в умовах окупації. Увагу привертають окремі деталі – відсутній фрагмент різьбленого дерев’яного балкону, «спальне місце» безхатька з імпровізованою «поїлкою» для тварин, сконструйованою з пластикової пляшки, та розбите асфальтове покриття перед історичною будівлею.

Оголошення на вході до музею повідомляють, що працює він у «курортний сезон» з середи по неділю з 10 до 18 години за московським часом (каса зачиняється о 17:30); остання п’ятниця місяця є санітарним днем.

Через невдале розміщення ціни на касове та екскурсійне обслуговування практично не читаються. Вдається дізнатися, що ціна вхідного квитка – 200 рублів (близько 100 гривень), діти до 16 років можуть проходити безкоштовно, оглядова екскурсія коштує 500 рублів (близько 250 гривень; стільки ж усно вимагають заплатити за відеозйомку на додачу до вартості вхідного квитка, з забороною запису екскурсії), тематична – удвічі менше; вхід для студентів та пенсіонерів – 100 рублів (близько 50 гривень).

Хоч на самому «будинку Ліщинської» і висять охоронна та меморіальна таблиці совєтської доби, які нагадують про перебування тут Лесі Українки наприкінці ХІХ століття, проте новітня пластикова табличка перед історичною будівлею розповідає, що тут під егідою «Ялтинського історико-літературного музею» діють експозиція «Ялта. Століття ХІХ-е (історія, музика та література)» та виставка, присвячена видатному архітектору тієї доби Ніколаю Краснову. Про Лесю Українку – ані слова.

Всередині вдається дізнатися, що екскурсія відбувається чотирма приміщеннями: у вхідному розповідається історія будівлі та частково Ялти, у музичній вітальні оповідається про музичне життя Ялти на межі ХІХ – ХХ століть, у наступному приміщенні гості слухають розповіді про літературне життя Ялти, а в останньому – про архітектора Краснова, якому присвячено залу. Про Лесю Українку не нагадує жодне слово, жодне сповіщення – хіба що крихітні світлини на вітринах, перемішані з Пушкіним, Толстим і Цвєтаєвою, та маленький письмовий столик, за яким вона працювала. «Вона тричі приїздила сюди лікуватися від кісткового туберкульозу і нічого з собою не везла. Тут зберігаються її носові хусточки, зразок почерку, маслянка та її талісман – гранатове намистечко», – казенним тоном повідомляють літні музейні наглядачки, немовби перелічуючи речові докази. І навіть на противагу «будинку Ліщинської», що традиційно асоціюється з поетесою, лунає раніше практично не чувана ялтинцями назва – «будинок Жоміні».

Прикро, але очікувано. Лесю Українку з Ялти фактично «вигнали». Пам’ять про видатну літературну та громадську діячку на землю, з якою була пов’язана частина її життя, доведеться повертати після визволення – як і решту української культурної спадщини.

Сергій КОНАШЕВИЧ

Читайте з цим матеріалом: В окупованій Ялті знищили музей Лесі Українки