"Жовта стрічка" в Криму вже налічує до 5000 активістів, - координатор руху

Понад півтора роки тому, 27 квітня 2022 року, у Херсоні зародився рух опору окупації «Жовта стрічка». Згодом він поширився на всі тимчасово окуповані території України, зокрема дістався і Криму.

18 травня 2022 року на півострові відбулася перша акція, а сьомого липня того ж року «Жовта стрічка» оголосила про початок безстрокової акції «Крим — час додому».

До руху щодня долучаються ті, які не лише чекають на повернення України, а й роблять все можливе, щоб наблизити цей день.

В інтерв’ю з координатором руху «Жовта стрічка» Іваном говоримо про кількість активістів руху в Криму. Хто ці люди і чому вони прийняли рішення чинити спротив після майже десяти років окупації? Як активісти готуються до зустрічі ЗСУ і що роблять для того, аби наблизити перемогу?

«Наша основна ціль – ненасильницький спротив», – координатор руху Іван

– Припустимо,  що є люди, які почують про рух вперше. Хто ви?

– Ми – об’єднання українців в окупації від Луганська до Ялти. Наша основна діяльність – ненасильницький спротив. Ми намагаємося демонструвати людям, що можна і потрібно висловлювати власний протест, який є у кожного всередині.  Хтось боїться його показувати, а хтось не знає як. Ми демонструємо, що є спосіб, по-перше, безпечний для них, а, по-друге, дієвий. Тисячі, сотні тисяч людей в Україні бачать спротив на окупованих територіях, його буде бачити і весь світ. Це підсилює підтримку України, об’єднює українців і показує, чому потрібно боротися за людей у Луганську, чому потрібно йти звільняти Крим.

– Чому символом спротиву стала саме жовта стрічка, а не синя чи  щось інше взагалі?

– У нас є дуже багато офіційних версій. Наприклад, жовта стрічка, як один з кольорів прапора – це дуже яскравий колір, його відразу видно.   Чому не жовто-блакитна, бо росіянам одразу буде зрозуміло, що  це якась партизанська штука, яку треба припиняти.

Насправді ж історія появи жовтої стрічки як символу спротиву дуже проста. Моя мама займається вишиванням і у нас дому було дуже багато мотків жовтої стрічки. Ми у свою чергу розуміли, що нам треба щось дуже просте та ефективне, що кожен може у себе знайти дома, з одягу відрізати, шнурки використати. А потім обдумували тлумачення  цього кольору саме в контексті боротьби, пов’язали його з півднем України, з сонцем, пшеничними полями тощо.

– Тобто рух «Жовта стрічка» народився у тебе вдома, коли виникло бажання реагувати на окупацію?

– Так воно і є. Питання в тому, що і у 2014 році, і з початком повномасштабної війни люди чинили спротив різними шляхами, а ми хотіли навчити людей, показати як, а також показати їм, що є безліч видів спротиву і це не лише стрічки.

– Що для тебе особисто Крим?

– Для мене за останні півтора роки моєї діяльності в русі Крим став яскравою білою скелею спротиву. Чесно кажучи ми не очікували такої активності від кримчан, коли на початках намагалися знайти зв’язки на півострові, щоб розпочати там діяльність. Але ми побачили, що саме кримчани найбільш активні зараз всюди. Це люди, які приєднувалися до руху, вони приводили друзів, хтось приводив сім’ї, хтось всією родиною до сьогоднішнього дня працює щоденно.

Для мене Крим – це велике дружнє об’єднання українців, які не зважаючи на більше ніж дев’ять років окупації, все ще живуть любов’ю і бажанням жити у вільній країні – Україні. Вони готові боротися.

Рух спротиву об’єднав тисячі кримчан

– За кількістю ваших активістів Крим на якому місці?

– Крим є лідером серед усіх інших тимчасово окупованих територій. Я сказав би, що 35- 40% від всієї кількості людей, які задіяні в нашому русі, складають саме кримчани. І це лише користувачів в нашому чат-боті.

– А яка кількість активістів приблизно в цифрах у вашому русі в Криму?

– Я раніше рахував по кількості людей, з якими  контактую безпосередньо в різних месенджерах. Коли їх кількість ще в Херсоні перевалила за сотні, то я зрозумів, що треба створити чат-бот, де буде видно легко статистику, особливо по містам, і де легше координувати людей на місцях.

Так от, лише в нашому чат-боті більше 12000 користувач. Тобто це незвичайний користувач, який натиснув Start, а саме той, який пройшов верифікацію і може десь один два рази на тиждень виконує якесь завдання. Я їх рахую як за активних людей.

І от в Криму ця цифра вже підходить до 5000 людей.

Але як показав Херсон, якщо під час окупації у нас в русі було до 300 людей, а після звільнення міста, прогулюючись вулицями ми зрозуміли, що кожна сім’я знала про «Жовту стрічку». Всі говорили: «Ми бачили, ми не були підписані, але ми самі вішали стрічки тільки не фотографували їх». І ти розумієш, що люди знали про це, люди діяли, можливо не надсилали нам фотографії, тому я не міг їх порахувати як активістів, але вони були активними в окупації.

– А як ви у своєму чат-боті визначаєтеся фсбшник це чи ні? Вони ж теж не дурні, пристосовуються, шукають нові підходи.

– В чат-боті – це комунікація як зі стіною. Уявімо ситуацію, умовному майору ФСБ, його керівник задає питання: «Так, ти поборов спротив?». Майор відповідає, що ні. Тоді керівник говорить, щоб підлеглий через пару годи звіт йому про це подав. Ну той знаходить рішення і пише нам в чат-бот: «Привіт, давайте зустрінемося». Звісно нам зрозуміло від кого ці «привіти».

Або починають надсилати посилання, щоб я по ним перейшов і втратив доступ до аккаунту. У силових структур Росії дуже шаблонні дії: або закидають посиланнями, або пропонують зустрітися на пряму.

Якщо фсбшник буде виконувати завдання з розвішування жовтих стрічок, будь ласка. Ми потім ще і його історію спротиву опублікуємо.

– Можна сказати, що ваш рух охоплює кожний районний центр Криму?

– Звісно. Також, і це не секрет, є активні люди з маленьких населених пунктів. Але все залежить від активності росіян за дев’ять років окупації як з точки зору пропаганди, так і з соціально-політичної ситуації. Втім, наш рух в основному є в кожному найбільшому місті Криму.

– Реакція ворога на ваші дії. Хто ви для них?

– Все починалось з банального висміювання нашої діяльності. У них було три стадії: висміювання, заперечення, а потім вже прийняття. Бо вже сам Путін декілька місяців тому сказав, що треба ці осередки спротиву якось зупинити. Безумовно – це стосується і одного з найбільших рухів, особливо в Криму, «Жовтої стрічки», що для нього на 100% найбільш болючіше.

– Можете описати образ кримського активіста, а саме: мотивація, вік, стать тощо?

– Коло дуже анонімне задля безпеки кожного активіста. Тому ми не уточнюємо скільки років, якої статі, яку професію має людина.

– А по вашим відчуттям?

– У нас в чат-боті кожен користувач має пройти підтвердження, що йому є 18 років. Але ми проводили опитування, щось на кшталт власного дослідження. Вибірка була такою: по 10 осіб з кожного міста, щоб подивитись, що мотивує людей.

Можна сказати, що їх об’єднує спільна особливість, яка є тільки в Криму.  Після 24 лютого 2022 року вони зрозуміли, що спротив дуже потрібен і його потрібно масштабувати.  Їх об’єднує те, що незважаючи на власну безпеку, вони готові йти на відчайдушні вчинки так само як і наші сили оборони України. Тобто, якщо піхота йде зачищати окопи під загрозою власного життя, то люди в окупації будуть намагатися чинити спротив росіянам, щоб не давати їм в тилу розслаблятися.

– Можна сказати, що повномасштабна війна стала для людей поштовхом до демонстрації спротиву?

– Скоріше це стало для них маяком, що ось наш час. Звісно кримчани бачили як в Херсонській області, у Мелітополі люди зупиняли танки. Це для них було дуже великим поштовхом.

– Є інформація, що у вашому русі в Криму досить багато молоді? Як таке можливо? Адже цим кримчанам на початок окупації було по 8, 10, 12 років. Вони ж по суті ніколи не бачили України.

– Так і є. Я сам цікавлюсь цим. І для мене, наприклад, точно є загадкою, чому всі користувачі чат-боту спілкуються зі мною лише українською мовою, навіть без русизмів. Я знаю багатьох, хто пише власні новели і оповідання для майбутнього видання історій з окупації. Вони ведуть власні щоденники виключно українською мовою. Мене це дуже дивує. Можливо вони вивчили українську через соціальні мережі й, до речі, без впливу батьків.

– Тобто ви хоче сказати, що ці п’ять тисяч кримчан-активістів є україномовними, які  не лише чекають Україну, вони чинять спротив, ризикують своїм життям задля України?

– Абсолютно вірно. У нас були випадки, коли ми дуже активно зшивали тканину для українських прапорів і люди нам говорили, що мають прапори, бо вони їх заховали. На наше питання: «Ви що їх дев’ять років ховали?» Нам відповіли, що так. Вони також розповіли, що жовту та блакитну тканину вони давно не закуповують, бо буде виникати багато питань. Натомість вони мають запаси цієї тканини і можуть шити прапори.

– Є схрони, де зберігаються українські прапори і вони чекають на наших захисників?

– Так і є.

Безпека, затримання активістів та їх порятунок

– Серйозне питання – безпека людей. Як ви її забезпечуєте? Що порадили б тим, хто може хоче долучитися, але переживає, бо дійсно це не іграшки, все дуже серйозно. Адже на активістів в Криму іде справжнє полювання. Сфабрикованих справ чимало, яка кількість з них реальна, яка ні – це не відомо, але щонайменше окупанти це декларують.

– Затримання будь-якого українця як правило завершується тим, що йому будуть навішувати все від екстремізму до тероризму. Публічно вони говорять про сотні справ в тиждень,  а насправді там може бути одна, дві. Вони одне відео про одного і того ж самого затриманого можуть крутити місяцями, показуючи при  цьому, що це різні людини. І ми це вже бачили.

Щодо безпеки учасників руху. Кожний користувач у нашому чат-боті після верифікації може ознайомитися з трьома безпековими інструкціями.

Три з них стосуються кібербезпеки, а саме: як безпечно розвішували, наприклад, стрічки, плакати, як підготувати власний телефон до активних дій.

По кібербезпеці ми намагаємось навчити, якими VPN краще користуватися, які програми краще використовувати для обміну.

У Криму дуже багато камер кругом. Ми намагаємося максимально маркувати їх на закритих картах, щоб людина могла будувати власний безпечний маршрут до місця виконання свого завдання.

– Чи були затримання ваших активістів? Чи вдалося вивезти людей?

– Були, наприклад, Віолетта Столярова. Вона була затримана в Севастополі, і ми  допомогли виїхати. В її ситуації у нас було часове вікно для дій, тому  ми змогли витягнути людину. Але тут теж є свої нюанси, дивлячись хто за тобою приїхав і хто тебе затримує. Якщо поліція, то в тебе є часове вікно можливостей десь у два три дні, а от з фсбешниками цього дорогоцінного часу не має. Вони можуть до тебе приїхати на наступний день, щоправда про свій приїзд вони попереджають, аби людина була вдома і нікуди не ділася.

У ситуації з Віолеттою у нас був десь тиждень допоки вони відкрили кримінальну справу. Саме у цей проміжок часу фсбешникам було байдуже на цю жінку, а нам це дало дорогоцінний час, щоб безпечно вивезти її до України. Але повторюсь, все залежить від конкретного випадку.

Довідково: Віолетта Столярова – 59-річна активістка партизанського руху «Жовта стрічка» із Севастополя. Свій протест окупації та війні висловлювала, пов’язуючи синьо-жовті стрічки у публічних місцях, наносячи на стіни патріотичні гасла. Під час одної з акцій спротиву камера зафіксувала жінку. Згодом в її помешканні був проведений  обшук, вона пройшла через затримання, допит, примусове зізнання на камеру та втечу з Криму.

– Так скільки ж людей довелося вивести вже з Криму?

– У нас є ця цифра. Але не можу її розголошувати в цілях безпеки цих же людей.

«Робота наших військових по ураженням воєнних цілей в Криму їх надихає, дарує надію», – Іван

– Ви вірите у звільнення Криму?

– Не просто віремо, ми щоденно працюємо над цим як і вся країна.

– А що можете сказати про те, що нам із зовні намагаються нав’язати мирні перемовини, з певними поступками, які можуть включати і Крим?

– Політичні діячі іноземних країн звісно можуть говорити будь-що, але достатньо відкрити лише сторінку «Жовтої стрічки» у Twitter англійською мовою і подивитися по кожному тимчасово окупованому містечку на спротив, на акції, на кількість публікацій, і яка шалена підтримка такої діяльності від громадян іноземних країн. Тому політичний діяч іноземної країни, що  говорить про поступки щодо Криму, побачить, що навіть його громадяни розуміють,  що там є спротив. Вони будуть задавати питання: «Чому ми не допомагаємо Україні звільнити цих людей, ці території? Адже там люди ідуть на серйозні вчинки під загрозою життю, щоб повернутися до України».

– Зараз ситуація у нас на фронті не проста. Десь ми просуваємося, десь в обороні, а десь відходимо, бо маємо зберегти людське життя. Вже не має відчуття, що завтра Крим буде наш. Чи змінюється настрій у ваших кримських активістів від того? Чи вони не розчаровуються, чи є внутрішні сили, щоб чинити спротив далі?

– Якщо, наприклад, люди на лінії зіткнення, які бачать ці бойові дії, то це їх буде надихати чинити спротив. Що стосується Криму, то для них оцей прояв надії – це щоденні прильоти  БПЛА,  коли вони чують як ППО працює, як топлять російські кораблі. Робота наших військових по ураженням воєнних цілей в Криму їх надихає, дарує надію. А у нас збільшується кількість учасників руху. Коли на півострові затишшя у нас кожного дня приходять  5, 6, 7 користувачів, а коли на півострові гучно, то за день може додатися 20, 25.

– Багато людей дуже сильно надіялися, що вже у цьому році ми зайдемо в Крим. Власне з цього приводу лунали заяви від керівника ГУР Кирила Буданов. Не сталося. Деяку частину людей не на окупованій території це деморалізувало. А які в Криму з цього приводу настрої чи деморалізує це активістів руху?

– Звісно, коли є такі гучні заяви, їх це надихає. Це дуже приємно чути, що вас не кинули. Ми бачимо, що наші політики, наш президент щоденно говорять: «Ми  звільнимо наших людей, ми про вас не забули». Це дуже важливо для людей в окупації. Треба трішки довше побути в окупації? Добре. Це для них питання виживання, вони вже до цього виживання пристосувалися і знають як це робити. Але вони знають і те, що їх звільнять. Вони вірять в це і працюють над тим, щоб їх скоріше звільнили. Зокрема – це передача інформації силам оборони, це фіксація воєнних злочинів, це ненасильницький спротив.

У активістів руху є надія та віра у те, що Крим буде звільнено. Вони прекрасно розуміють, що це не станеться тут і зараз. Вони тверезо оцінюють ситуацію і впевнені, що звільнення станеться 100%.

Про плани на майбутнє та про акцію, яка найбільше вразила

– Окупанти готуються до виборів президента Росії на тимчасово окупованих територіях.  Які ваші плани?

– Наші плани  – продемонструвати, що на ново окупованих територіях, а також Донецька, Луганська області та Крим, буде не та картина, яку вони  будуть малювати.

Як було, наприклад, минулого року у вересні на псевдо виборах? Ми показували, що явка там надзвичайно низька.

Якщо буде 3% на цих так званих виборах, то це буде для них дуже файно. А ці 3% їм дадуть ті ж росіяни, які сюди заїхали. Навіть не буде і 50% з тих, кого вони вже завезли.

 – За результатами буде як завжди 98% проголосувавших …

– Та, будь ласка. Ми знову будемо відвідувати виборчі дільниці, ми знову покажемо, що вони абсолютно пусті. До речі, деякі з них закривають завчасно у зв’язку з низькою явкою. Ми будемо показувати, що українці не беруть бюлетені, або ж малюють на них щось,  щоб цей голос не був врахований.

– Який розвиток «Жовтої стрічки» ви плануєте в майбутньому? Що будете робити після звільнення окупованих територій?

– Ми будуємо власні стратегії на півроку, рік і на більше щодо того, як буде видозмінюватися наш рух, у що він буде перетворюватись. Звісно, ми плануємо залишатися в контексті окупованих та деокупованих територій. Це і гуманітарна допомога та юридична підтримка населенню, що звільнили. А також просувати їх проблемні питання, наприклад, на Євросоюз, Європарламент, демонструючи, що потрібно це підтримувати. Особливо важливо збирати свідчення, інформацію про порушення прав людини.

– Розкажі про  акцію, яка найбільше вразила?

– Перед тим як ми почали працювати в Криму, ми з моїм колегою Тарасом думали, що треба зробити аби нас почули там. Ми  зв’язалися з колегами, які знаходиться у Сімферополі, Севастополі, Євпаторії, і вони  запропонували провести маленький мітинг в різних не публічних місцях, щоб росіяни не могли зрозуміти що це.

18 травня 2022 року на День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу ми змогли провести такий мітинг в Сімферополі, де зібралося  приблизно до 300 осіб. До речі, люди приїхали з різних регіонів Криму. Вони зібралися в трьох різних місцях, одне з них можемо оприлюднити – це біля погруддя Тараса Шевченка.

Щодо проведення цієї акції ми опублікували лише один анонс і все.  На той момент ми в Криму ще не працювали як рух,  у нас там не було жодного активіста, я особисто був дуже здивований, що прийшло стільки людей.

Один мітинг в Херсоні зібрав близько 500 людей, а тут лише один анонс без будь-якої інформаційної підтримки і люди просто зібралися, скинули нам фотографії «жовтих стрічок».

Після цього я зрозумів,  що потрібно зосереджувати увагу якраз на Крим, тому що це дуже важливо і там люди цього дуже потребують.

– Як організовуються такі мітинги з точки зору безпеки?

– Є дуже багато сайтів, які розраховують, яку максимальну кількість людей на певній площі ти можеш зібрати.  По-друге, якщо ви відібрали собі два-три місця потрібно подивитися скільки є виходів для людей у разі перекриття головних вулиць, а також, які там камери, куди вони дивляться. Чи буде в них видно, що тут якесь зібрання? Також треба розуміти скільки людей готові прийти на акцію?

– З’являється інформація, що серед окупаційної влади є ті, які хочуть перейти на бік України. Вочевидь є усвідомлення, що звільнення неминуче. Вони народилися в Криму і не хочуть його покидати після деокупації, але вони зрадили Україну у 2014 році.  Чи є такі люди у вашому русі?

– За колабораціонізм і зраду всі будуть притягнуті до кримінальної відповідальності.

У Криму таких випадків у нас ще не було, а на інших тимчасово окупованих територіях  України так. І це маркер того, що вони знають – це неминуче.

Просто з Криму трошки легше переїхати до Росії ніж, умовно, з Мелітополя.

«Головне не зупинятися, продовжувати допомагати Україні звільняти Крим, бо без людей в Криму це буде неможливо», – Іван координатор руху спротиву

– Крим в окупації вже майже десять років. Українці роблять все можливе, щоб звільнити всю територію України, але це війна і ніхто не знає скільки ще боротьби по переду. Як ви оцінюєте витривалість активістів руху, готові вони будуть боротися, можливо роки, в певних умовах невизначеності?

– Я дуже скептичний і постійно говорю своєму колезі, що буде спад активізму, треба до цього готуватися, щось зробити на перед. Але такого щось не трапляється, кількість активних людей у нас постійно росте.

Можливо, певна кількість людей у певному місці скаже нам, що вони хочуть взяти паузу, пожити для себе, відпочити пару місяців.  Але їх місце, їх нішу заповнять інші люди і тих, хто прийде буде у два рази більше.  І ти розумієш, що людям все ще це потрібно. Ми бачимо, що до нас стабільно приєднуються нові люди,  з цим щось пов’язано. Людям це потрібно.

Крім того, ми бачимо, що люди стають все більш сміливішими. Якщо все починалось зі стрічок і графіті, то зараз це вже графіті на сітілайтах або ж їх нищення, це пов’язування стрічок на антена військових машин в Криму.  Або ж це дуже великий графіті на зупинках, які малюють вночі. Це використання портативних колонок і запуск гімну України, або привітання кримчан, наприклад, з якимись святами у публічних місцях.  І це все підготовлено за багато годин до того як люди взагалі прийдуть на це місце.

Підняття прапору на горі Бойка і на інших вершинах Кримських гір. Підняття прапора біля Джанкоя.

До речі, історія з прапорами дуже цікава. Раніше у нас не було виходу на людину, яка б нам взялася шити прапори. Але з часом вона з’явилися і сказала: «У мене є прапори, є тканина, тому будемо шити, поширювати, бо людям потрібно».

– Тобто ти вважаєш, що мотивація в окупації наразі така, що вони готові битися до перемоги?

– Знаєте, зараз міні національна ідея України –  це шлях до ЄС і НАТО, і цим шляхом ми йдемо вже не один рік, багато чого маємо змінити як в країні, так і в собі особисто. У людей в Криму буде щось на кшталт цього. Це довгий шлях, вони це усвідомлюють і розуміють, що потрібно працювати, щоб досягти цього шляху до України.

– Координація, креатив, організація такої великої кількості людей, такого спротиву  – це все вочевидь займає весь час.  Чи маєш час на особисте життя? Де береш сили?

– Раніше особистого життя не було, бо ти щоденно сидиш за комп’ютером, телефоном і постійно спілкуєшся. Але із зростанням людей, із досягненням ними певної міри довіри, коли ти міг довірити, наприклад, йому посаду координатора у власному місті, тобі вже легше координувати. Ти можеш зайнятися чимось іншим, наприклад, питаннями підтримки цих людей, вирішенням якихось інших проблем, в тому числі, технічних. Потім у тебе з’являється технічна команда, яка забезпечує безпеку чат-боту, сайту, встановлює певні оновлення людей.

По суті особистого життя так і не має. Все після перемоги.

– Якщо б зараз перед вами сидів Развожаєв, або Аксьонов, то щоб ви їм сказали?

– Піймався, Гоблін!

– Що зробите в перший день звільнення Криму? Яким бачиш цей день?

– Як великий рок-фест або як зустріч однокласників. Ти зустрінешся з людьми, яких ти ніколи не бачив, вони тебе теж, але ти з ними роками спілкувався. Ти з кожним з ним дуже персонально спілкувався – це як твій друг по листуванню, з яким ти перший раз побачився.

– Святкувати звільнення Криму поїдеш на півострів?

– Звісно, я навіть квиток собі придбав. З першим рейсом Укрзалізниці буду там.

– Про що мрієш після перемоги?

– Поспати. І повернути МакДональдз в Ялту.

– Що б хотів сказати кримчанам?

– Не зупинятися. Вони вірять і знають, що Крим буде звільнений. Головне не зупинятися на шляху до України, продовжувати чинити спротив, продовжувати допомагати Україні звільняти Крим, бо без людей в Криму це буде неможливо.

Демонструвати, що там є люди, яких потрібно звільняти, щоб це бачили і наші партнери, а також українці на підконтрольній Україні території.

Всі повинні бачити, що ми одна об’єднана Україна. Крим – частина України і там наші люди, за яких потрібно боротися.

Борітеся – поборите!

Людмила ЩЕКУН