Вашингтон - Москва: перезавантаженнчя відносин, ситуація для України

Вашингтон - Москва: перезавантаженнчя відносин, ситуація для України

22.03.2025, 08:22

Після трьох років неспровокованої війни Росії проти України, Київ погодився на 30-денне перемир’я запропоноване США. Росія прагнула закінчити війну за кілька днів, максимум кілька тижнів, та навіть після трьох років кровопролитних боїв стало зрозумілим, що Москві Україну не здолати. 

Київ розуміє вразливіть поточної ситуації, коли до влади у Вашингтоні прийшли не просто республіканці, які традиційно протягом останніх 75 років займали відверто антиросійські позиції. Прийшла нова генерація політиків на чолі з Трампом, які не вважають Росію загрозою США, демократичному світові чи світовому правопорядку. Вони вирішили домовлятися з Москвою щодо розподілу сфер впливу у світі, і готові діяти схожим чином як Путін у відносинах з Україною, тільки щодо інших країн та регіонів світу. 

Зазіхання на Гренландію та Канаду не пройшли повз увагу Москви, яка підтримує дії офіційного Вашингтону, заохочуючи до неправових методів дій на міжнародній арені. США грають м’язами, проте намагаються діяти хоча б приблизно в рамках діючої системи міжнародних відносин. При цьому Кремль продовжує свою агресивну політику, постійно маскуючи її під якісь псевдо правові кліше. Наприклад, Москва так і не оголосила Україні війну, інакше б ризикувала бути виключеною з ООН. Війну вона назвала спеціальною військовою операцією з тим, щоб її важче у правовому сенсі було назвати агресором. Кремль назвав війну проти України начебто боротьбою проти американського імперіалізму та колоніалізму, чим отримав певну політичну підтримку серед країн глобального півдня. Росія з початку війни постійно наголошувала, що воює на території України проти США та всього НАТО, яке постійно продовжує політику розширення і загрожує інтересам Москви.  Тому Путін постійно говорить американцям, що готовність Києва вступити в НАТО і стала причиною нападу на Україну. Звісно, зараз Москва антиамериканські згадки у своїй пропаганді прибрала. 

На жаль, у Трампа купили цю путінську аргументацію, проте забуваючи, що Москва напала на українські Крим, а потім на Донбас у 2014 році, коли Україна була нейтральною країною. І тільки загроза втрати інших територій внаслідок можливої російської агресії, штовхала Київ на шлях до можливості пришвидшеного вступу до лав Північноатлантичного альянсу. Саме тому власне Швеція і Фінляндія вступили до НАТО, побоюючись можливої російської військової агресії. І Росія мовчки проковтнула це розширення Альянсу. Тому претензії тільки щодо України вбачаються досить надуманими. Зараз кордон НАТО в менше 100 кілометрів від Санкт-Петербургу. В 1939 році СРСР напав на Хельсінкі саме через те, що кордони Фінляндії були надто близькими до Ленінграду. Отже блокування вступу України в НАТО без згадки Фінляндії є просто примхою Путіна і розумінням, що якщо Київ набуде членства в цій Організації, то здійснити пізніше напад на Україну буде куди складніше і небезпечніше. Тому Україна і зараз не відмовляється від вступу до НАТО, а чекатиме свого моменту реалізувати цю можливість пізніше.

Якщо Москва таки вступить в переговорний процес щодо досягнення довготривалого миру, то очевидно буде добиватися підтримки від американців щодо залишення в України нечисельної армії та обмежень на володіння кількісною бронетехнікою, бойовою авіацією та артилерією. Це Кремль буде пояснювати начебто надання безпекових гарантій Москві, а насправді це намагання залишити Україну беззбройною, і щоб в недалекому часі знову зробити військовий напад, якому протистояти нечисельними військами буде дуже складно. Таку тактику Кремль намагався втілити під час Стамбульських перемовин у березні 2022 року. Цікаво, що агресором є Російська Федерація, тож за логікою саме Україна має вимагати скорочення російських військ, які становлять небезпеку її територіальної цілісності. Однак Москва перевертає усе з ніг на голову і вимагає собі гарантій безпеки, тоді як на РФ ніхто нападати не збирався і не планував, тому що жодна країна не має завойовницьких планів щодо Росії на відміну від Москви стосовно своїх сусідів.  

Звичайно, багато чого залежатиме від  позиції Вашингтону і того чи не займе він відверто проросійську позицію. До другого приходу президентом США Дональда Трампа  це було немислимим, та зараз країни об’єднаного заходу відчули кардинальну зміну позиції Овального кабінету. Ніхто не певен, чи країни НАТО та ЄС залишаються союзниками США, чи його егоцентричні дії відштовхнуть від себе більшість країн західної Європи та демократичного світу. 

В такій ситуації самій Україні важко розраховувати на підтримку США, які практично змінили своє майже столітнє ставлення до Європи як найбільш геостратегічно важливого континенту. Зараз США зоною своїх особливо важливих інтересів проголошують Індо-Тихоокеанський регіон, а не північну Атлантику. Зміна пріоритетів говорить, що Європа має сама за себе подбати у безпековому плані, і США якщо і надаватимуть, то дуже невелику військову підтримку європейцям. Це стосується як України, так і країн Євросоюзу. 

Деякі країни Європи (Угорщина, Словаччина), які зробили ставку на Москву, в такій ситуації почуваються у відносній безпеці, тоді як всі інші відчули холодне дихання Кремля.

Очевидно, що створення нових безпекових форматів на старому континенті покликане активізувати дії країн, які готові протидіяти потенційній російській експансії. Це формат п’ятірки: Польща-Німеччина-Франція-Великобританія-Італія. Окремий формат – це країни Північної Європи, які найбільше відчувають вразливість від можливого російського нападу. І тут Україна та її Збройні сили можуть бути активним додатком до зміцнення обороноздатності європейських країн та створення реальної військової противаги Росії та її союзнику Білорусі. 

Україна, з одного боку, потребує гарантій безпеки від низки своїх європейських партнерів, а з іншого боку, сама може стати контрибутором безпеки чи військовим гарантом територіальної цілісності низки європейських країн. Ще краще, якщо країни п’ятірки разом з державами північної Європи, а також за участі Чехії, Румунії та України вибудують нову архітектуру безпеки для європейського континенту. Тобто охочі допомагати Києву європейські країни готові надати фінансову та військову допомогу Україні, яка в свою чергу готова стати своєрідним щитом для захисту європейських цінностей та територій від авторитарних та загарбницьких зазіхань Москви.

Більше ніж за три роки війни українські Збройні сили вбили та поранили 900 тисяч російських солдат, знищили більше 700 бойових літаків та гелікоптерів, спалили 10 370 російських танків, 21 600 бойових броньованих машин, 41 200 важких транспортних автомобілів, 24 780 одиниць артилерії, 1 110 засобів ППО, 1 320 систем залпового вогню, 30 000 бойових безпілотників, 3 200 ракет різних типів, 28 бойових кораблів, включаючи підводний човен. Це величезні незворотні втрати російської армії. Якби не знищені 32 000 російських танків та бронетранспортерів, то вони могли б броньованим валом пройти через всю Європу аж до Ла-Маншу. 

Американські війська під час 25 років війни у В’єтнамі та 20 років війни у Афганістані разом знищили в багато разів менше техніки супротивника, ніж українці, при фінансуванні в десятки разів більшого ніж для Збройних сил України. 

Д.Трамп чомусь увесь час заявляє, що американці надали Україні 350 мільярдів доларів допомоги. Якби ми стільки отримали американської допомоги, то точно перемогли б у війні. А так документально підтверджено отримання допомоги у 123 мільярди доларів, з яких ще декілька мільярдів не дійшли. Тому американські платники податків справді допомогли спасти Україну від російської окупації, але й спасли низку європейських країн, що стали б наступними жертвами нападу Кремля. Говоримо, в першу чергу про Литву, Латвію, Естонію та Молдову, а також Польщу, Фінляндію, Грузію та Казахстан, у другу чергу.

А з такими величезними військовими втратами в живій силі режим Путіна вимушений шукати нових солдат за кордоном. 12 тисяч північно корейців мусили допомагати росіянам спасати ситуацію під Курськом. Без їх російській армії зробити успішні наступальні операції було б дуже складно. Засобів бронетехніки російській армії вже почне бракувати через півроку – рік, як і артилерії. Випуск нових танків, артилерійських систем та бронетранспортерів неспівставний з тими щоденними втратами, які несе російська армія. Росія розконсервувала всі запаси техніки з радянських часів, що були на збереженні ще з початку 50-х років минулого століття, і вони закінчуються. Уже почалася відчуватися гостра нестача броньованих і важких транспортних засобів. Російські солдати вже широко застосовують використання мулів, верблюдів, квадроциклів, старих легкових автомобілей. Москві вдалося лише налагодити широке виробництво безпілотників та ракет різних типів (крилаті, балістичні, гіпер звукові). 

Тому РФ потрібна пауза. Вже починає бракувати піхотинців, яких набирали з бідних сімей на досить великі фінансові контракти, вбивць та злодіїв, які відбували покарання у в’язницях, та іноземців, як правило з бідних країн глобального півдня. У Путіна великий резерв живої сили в центральних районах Росії, Московському та Петербурзькому регіонах. Та він боїться там здійснювати мобілізацію. Бо якщо розпочнуться масові втрати солдат - вихідців з сімей середнього класу, у Росії можливий соціальний вибух, чого хоче всіляко запобігти Кремль. Тому зараз Путін продовжує намагатися високими заробітними платами вербувати добровольців серед бідних верств населення Росії, авантюристів та представників радикальних кіл. В принципі він зацікавлений у перемир’ї, щоб зробити передишку та накопичити озброєння. А от його вимоги, на кшталт необхідності під час перемир’я припинення постачань озброєнь українській армії, чи заборони здійснення заходів мобілізації серед українців - просто неприйнятні, тому що сама Росія не збирається зупиняти виробництво зброї, чи припиняти підписувати нові контракти з так званими добровольцями.  Отже рішучі дії європейських партнерів щодо надсилання Україні великих військових та фінансових пакетів допомоги абсолютно правильні, тому що зміцнюють Збройні сили України і автоматично зменшують апетити російських загарбницьких планів. Посилена зброєю, європейською фінансовою допомогою та гарантіями безпеки Україна автоматично зміцнює свої переговорні позиції, коли розпочнуться предметні перемовини щодо умов та параметрів закінчення війни. Звісно, що переговірна позиція Києва була б ще набагато сильнішою, коли б українська сторона отримувала американську допомогу як в часи адміністрації Д.Байдена. Та на це розраховувати складно. Тільки, якщо Путін цинічно відкине план перемир’я, то тоді Вашингтон можливо повністю відновить військову допомогу Україні.  

У демократичній Європі треба кардинально змінювати парадигму існування системи колективної безпеки. Як сказав прем’єр-міністр Польщі, досить дивно, що 500 мільйонів європейців просять у 300 мільйонів американців їх захистити від 140 мільйонів росіян. Європа з Україною це можуть зробити  самі, тільки якщо буде надійна безпекова ядерна парасолька. В 1994 році Москва та Вашингтон змусили Україну відмовитися від третього в світі ядерного потенціалу, пообіцявши гарантії безпеки, які не збиралися виконувати. Зараз Росія повернула ядерну зброю до Білорусі, розвернула там будівництво систем Орєшник, а всі згадки про відновлення ядерного потенціалу України разом з Вашингтоном зустрічає у штики. Тоді поверніть Україні тимчасово захоплені території та дайте гарантії безпеки щодо недоторканості її території у майбутньому. Але цього нема, а значить і поки нема впевненості у світлому мирному майбутньому України, яке обов’язково наступить.

А зараз, у дні 11-ої річниці незаконного референдуму в Криму про начебто вихід півострова із складу України та вступу до Росії, коли опитування проходило під дулами російських автоматів, а цифри малювалися російськими окупантами, присутніми на кожній виборчій дільниці, можна тільки зазначити, що агресію Москви можна остаточно зупинити тільки тоді, коли Росія поверне Кримський півострів її законному власнику - Українській державі. До тих пір Кремль намагатиметься постійно реалізовувати політику погроз та територіальних захоплень українських територій та земель інших сусідніх з РФ країн. 

Олександр ЛЕВЧЕНКО, український дипломат,

посол України в Хорватії 2010-2017 рр

158 views
Більше про:

Усі статті

Розгорнути більше...