Російське законодавство, шляхи його впровадження на окупованих територіях

У період повномаштабного вторгнення російська федерація, яка окупувала Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, українські території все частіше реалізовує репресивні механізми проти так званих інакомислячих, іноагентів та інших надуманих категорій підозрюваних осіб. Відповідно країною-агресором зазделегідь для цього підготовлено законодавство, що дає можливість переслідувати цих людей. І тут для рф все рівно, що їхня юридична складова не відповідає і порушує міжнародне право.

«З самого першого дня окупації суддів для роботи в Криму відбирали за принципом лояльності. Це призвело до того, що так звана «судова влада в Криму», застосовуючи у порушення ст. 64 Женевської конвенції від початку репресивне законодавство РФ, перетворилася з органу правосуддя на каральний механізм», – заявляв Олександр Сєдов на робочому засіданні ОБСЄ у Варшаві, яке відбулося у 2017 році.

«Измена родине» vs «вірність батьківщині»

У середині вересня «суд» в окупованому Севастополі заочно виніс «вирок» у «кримінальній справі» проти місцевого уродженця Ернеста Громова, якого було оголошено «громадянином РФ» і визнано винним за 275-ю статтею російського карного кодексу – «Державна зрада». Підконтрольні російським окупантам ЗМІ з посиланням на «прокурора кримінально-судового відділу прокуратури Севастополя» Валєрія Язєва повідомили, що Громов «перейшов на бік супротивника» і в складі Збройних Сил України у 2022–2024 рр. у районі міст Авдіївки та Бахмута на Донеччині брав участь у захисті країни від російських окупантів: ця його «протиправна діяльність» була задокументована «управлінням ФСБ РФ по республіці Крим і місту Севастополю», після чого севастопольський «суд» з урахуванням позиції «прокурора» визнав Громова винним і призначив йому покарання у вигляді 16 років позбавлення волі у виправній колонії суворого режиму з обмеженням волі на півтора роки та штрафом у розмірі 400 тисяч рублів (близько 200 тисяч гривень). До аналогічного покарання за тією ж статтею кількома днями раніше було засуджено ще одного 37-річного «громадянина РФ» з Севастополя, чиє ім’я не було назване і який у березні 2023 року «перейшов на бік ворога та у складі ЗСУ в районі міста Бахмута брав участь у військових діях проти збройних сил РФ». Таким чином російський окупаційний режим продемонстрував чергову виставу театру абсурду – оголосивши своїми «зрадниками» тих, що ніколи не були його слугами, постраждали від його дій і після цього прийняли виважене рішення про помсту та відновлення справедливості.

Севастополець Ернест Громов цього року зустрів тридцяту весну: майже третину свого життя він провів на російсько-українській війні. Після закінчення школи хлопець здобув фах електромонтера, за яким працював у тролейбусному депо. Будучи задіяним у футбольному фанатському русі, він виїжджав до Сімферополя на акції протистояння проросійським сепаратистам під час Євромайдану та Революції гідності. У 2014 році парубок став свідком російської окупації рідного міста і вирішив, що не може залишатися осторонь подій у своїй країні. Після кількох безуспішних спроб мобілізації він наприкінці весни долучився до т. зв. «чорних чоловічків». З часом друг Ерік став розвідником полку «Азов», брав участь у боях у гарячих точках на сході України. Після цього окупаційні силовики неодноразово приходили з візитами до його матері – єдиної рідної людини, що залишалася у Севастополі. Лише цього року окупанти оголосили Громова «державним зрадником», заявивши, що він буцімто «перейшов на бік ворога» у 2022 році – при тому, що чоловік брав участь у захисті України ще з 2014 року.

Чому ж окупаційні структури називають українського вояка з Севастополя, що залишив батьківщину навесні трагічного 2014 року, «громадянином РФ»? Причина проста – новітнє російське законодавство, яким понад десятиліття тому в своїх цілях зманіпулював диктатор Владімір Путін. 1 квітня 2014 року набула «чинності» т. зв. «угода про прийняття республіки Крим і міста Севастополя до складу РФ», яку він підписав у Кремлі 18 березня зі своїми кримськими маріонетками – самопроголошеними «головами» Верховної Ради та Ради Міністрів АРК Сєрґєєм Аксьоновим і Владіміром Константіновим та «народним мером Севастополя» Алєксєєм Чалим, і яку 20–21 березня ратифікував уряд РФ, видавши відповідний закон.

У 5-й статті путінської «угоди про прийняття Криму до Росії» було оголошено «громадянами РФ» громадян України та осіб без громадянства, які постійно мешкали і мали реєстрацію на території Криму станом на момент його російської окупації (ключовою датою було названо 18 березня 2014 року). Виняток було зроблено для осіб, які з 18 березня по 18 квітня 2014 року виявили бажання зберегти наявне громадянство або залишитися особами без громадянства. Через критично малу кількість пунктів, що приймали відповідні заяви, та їхню фізичну неспроможність обслужити всіх охочих, відмовитися від накинутого російського громадянства змогли тільки до 3,5 тисяч мешканців окупованого Криму. Решта ж – понад два мільйони – «автоматично» стали громадянами держави-окупанта.

В історію увійшла відповідь на ці путінські «законодавчі ініціативи» режисера і громадського діяча з Сімферополя Олега Сенцова, промовлені під час одного з судових засідань у Москві влітку 2014 року: «Я не кріпак, щоб мене передавали разом із землею». У травні Сенцова та ще трьох осіб – Геннадія Афанасьєва, Олександра Кольченка та Олексія Чирнія – російські силовики затримали в окупованому Сімферополі, після чого їм були висунуті обвинувачення у «підготовці до терактів». «Хочу заявити протест проти спроб позбавити мене громадянства. Я не писав жодних заяв щодо вступу в російське громадянство та відмови від українського, я був і залишаюся громадянином України. Я не визнаю військового захоплення Криму Російською Федерацією і визнаю недійсними будь-які угоди, які з нею укладає нелегітимний уряд Криму», – висловився Олег Сенцов під час чергового судилища.

Геннадія Афанасьєва наприкінці 2014 року було засуджено до семи років колонії суворого режиму; він повернувся до України в червні 2016 року за процедурою екстрадиції. Засуджені у 2015 році на 20 і 10 років відповідно Олег Сенцов і Олександр Кольченко були аналогічно обміняні на російських злочинців у вересні 2019 року. Повністю свій семирічний термін ув’язнення відбув Олексій Чирній, який після поневіряння по різних тюрмах Росії вийшов на волю у травні 2021 року. Після повномасштабного вторгнення РФ до України в лютому 2022 року, всі члени «групи Сенцова» стали до лав Сил оборони. Геннадій Афанасьєв загинув 18 грудня 2022 року в боях поблизу Білогорівки на Луганщині.

Повномасштабна війна РФ проти України, розпочата в лютому 2022 року, значно звузила можливості звільнення в’язнів путінського режиму. Особливо загрозливою видається ситуація з українськими військовослужбовцями, які є вихідцями з Криму. Минулого року російська судова машина, в тому числі на ТОТ АР Крим і м. Севастополя, запустила конвеєрний процес фабрикування для них заочних вироків за «зраду батьківщині» на підставі їхнього буцімто громадянства РФ, набутого «автоматично» понад десятиліття тому, про що йшлося вище, – коли тільки їх, згідно з російськими-таки законами, цього громадянства не позбавлять за «дискредитацію збройних сил РФ», «тероризм», «екстремізм», «участь у небажаних організаціях» тощо. Втім, якщо український військовий – уродженець того чи іншого регіону України, потрапивши в полон, має шанси на обмін, то військовий з Криму буде засуджений як «громадянин РФ» на жахливий термін ув’язнення в колонії суворого режиму за абсурдним обвинуваченням у «державній зраді». До «групи ризику» також входять колишні мешканці ТОТ Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. Однак, на жаль, непоодинокими є ситуації, коли українські військові, незалежно від регіону походження, під час показових судилищ на території так званої «ДНР» за обвинуваченнями у «злочинах проти мирного населення» засуджуються на карколомні терміни ув’язнення, найвищий з яких становить 30 років.

Окремо слід зауважити, що в квітні 2023 року Путін узаконив поправки до російського карного кодексу, згідно з яким обвинувачені у державній зраді, а також у шпигунстві, видачі іноземцям державної таємниці, переході на бік супротивника, сприяння будь-якій діяльності проти РФ, можуть дістати довічне ув’язнення: до того максимальною мірою покарання за ці злочини було ув’язнення до 20 років та штраф до 500 тисяч рублів (близько 250 тисяч гривень).

Окупаційні так звані суди над «своїми та чужими»

Більш близькою до здорового глузду, наскільки це можливо у поточних реаліях, виглядає історія обвинуваченого у «державній зраді» мешканця Криму Дениса Нарольського 1993 року народження, якого у 2023 році засудили до 9 років колонії суворого режиму за «дезертирство у період мобілізації». У жовтні 2014 – липні 2015 рр. Нарольський проходив військову службу за контрактом в окупаційній армії, проте був достроково звільнений у запас через дисциплінарні стягнення, після чого працював автослюсарем і виховував малолітню дитину: за словами Нарольського, рапорт про звільнення з ЗС РФ він подав сам – оскільки, будучи етнічним українцем, не хотів брати участь у війні проти своїх рідних та друзів. У вересні 2022 року чоловік був учергове мобілізований до окупаційної армії – цього разу примусово, і призначений командиром мотострілецького відділення у частині в окупованому Севастополі, однак менше ніж за тиждень, категорично не бажаючи воювати проти України за жодних умов і обставин, втік додому в село Іванівку Євпаторійського району й переховувався 4 місяці, доки не був затриманий силовиками. На допиті Нарольський розповів, що збирався виїхати у Дніпро до знайомого поліціянта, з яким до російської окупації Криму проходив строкову військову службу в ЗСУ. У квітні 2024 року він додатково дістав обвинувачення у «державній зраді» – через виявлені у телефоні переписки з різними відомствам та громадянами України щодо виїзду з окупованого Криму. Серед іншого, в переписках було виявлено наступні репліки Нарольського: «Я ніколи не вважав себе громадянином рашки, завжди вважав і вважатиму Крим українським. Хочу виїхати з Криму до України та допомогти українським військовим повернути окуповані території. Готовий допомагати зсередини».

Ситуація, коли держава-агресор накидає мешканцям з окупованих нею регіонів своє громадянство, а потім у певних обставинах оголошує їх «зрадниками» – при тому, що вони ані дня не служили в її армії і ніяк не були пов’язані з її структурами, – є фарсом. Не менш дивує те, що окупаційні «правоохоронці» не бажають оприлюднювати імен цих осіб, обмежуючись вказанням року та місця народження. Майже єдиним винятком у цій системі, крім історії з Денисом Нарольським, поки що стало ім’я згаданого на початку севастопольця Ернеста Громова.

У травні цього року стало відомо, що «верховний суд республіки Крим» заочно засудив до 18 років виправної колонії суворого режиму та подальшого обмеження волі на рік і 9 місяців за «державну зраду» місцевого мешканця, який у лютому 2022 року став до лав однієї з окремих моторизованих бригад ЗСУ, пройшов вишкіл, отримав військову форму та вогнепальну зброю і відтоді брав участь у захисті України від російської агресії; в окупаційних «органах попереднього слідства», від яких чоловік буцімто ховається, його оголосили у «міжнародний розшук». Наприкінці червня той же «суд» у закритому режимі обвинуватив у «державній зраді» мешканця Ялти 1976 року народження, оголошеного винним у «переході на бік супротивника».

Також після повномасштабного вторгнення РФ до України почастішали випадки обвинувачення у «державній зраді» цивільних мешканців окупованого Криму. Наведемо деякі з них – де принаймні відомі імена та деякі біографічні дані фігурантів.

У грудні 2022 року «суд» у Севастополі засудив місцевого мешканця Євгена Петрушина 1998 року народження, якого було названо «громадянином РФ», до 12 років колонії суворого режиму, штрафу в 100 тисяч рублів (близько 50 тисяч гривень) та подальшого обмеження волі на рік за обвинуваченням у «державній зраді». В окупаційних спецслужбах заявили, що Петрушин у 2020–2021 рр. буцімто передавав ГУР МО України дані щодо діяльності Чорноморського флоту РФ, після чого був затриманий у квітні 2021 року російською військовою контррозвідкою ФСБ та доправлений до Москви для «слідчих дій».

На початку травня 2023 року в ФСБ РФ повідомили про «розкриття глибоко законспірованої агентурної мережі ГУР МОУ» в окупованому Криму, учасники якої – «громадяни Росії та України» – буцімто планували скоєння серії резонансних терактів проти місцевого окупаційного «керівництва», а саме «голови республіки Крим» Сєрґєя Аксьонова, «голови державної ради республіки Крим» Владіміра Константінова та «мера Ялти» Яніни Павлєнко.

Серед затриманих опинився дайвер і підприємець Ігор Зорін, що до російської окупації Криму був депутатом Ялтинської міської ради, а у 2013 році повернувся у бізнес. Після окупації продовжив працювати як технічний директор громадської організації «Акватекс», яка займалася історичним пошуком та аматорською археологією до своєї ліквідації у 2021 році. В серпні 2016 року Ігор Зорін став одним зі співзасновників організації під назвою «Ялтинська місцева ГО “Національно-культурна автономія “Українці Ялти”», яка була ліквідована на початку вересня 2021 року. Основним її засновником був Юрій Ломенко – колишній місцевий депутат від «Партії регіонів» та голова селища Сімеїз у 2013–2014 рр. Після російської окупації Криму, у 2019 році Ломенко став членом до партії «Единая Россия» та «депутатом» незаконної «Ялтинської міської ради». У травні 2021 року він заснував організацію «Кримська регіональна ГО “Національно-культурна автономія “Українці Криму”», що проіснувала до вересня 2021 року. Незабаром, у жовтні, Ломенко «склав депутатські повноваження», а в листопаді був затриманий ФСБ РФ за обвинуваченнями у шпигунстві на користь України. В листопаді 2023 року «суд» у Криму в закритому режимі засудив Ломенка до 16 років колонії суворого режиму, подальшого обмеження волі на рік та штрафу в 300 тисяч рублів (близько 150 тисяч гривень) – вже за обвинуваченнями у «державній зраді», яка полягала буцімто в тому, що він у 2017–2018 рр. збирав і передавав спецслужбам України секретні дані, в тому числі про співробітників ФСБ.

Наприкінці травня 2023 року в Сімферополі силовики затримали спортсмена Кирила Баранника 1997 року народження: під тортурами та погрозами його змусили зізнатися у «диверсії» на залізниці в селищі Поштовому Бахчисарайського району в лютому. При цьому чоловік відмовився зізнаватися у ще одному вибуху на залізниці – біля села Чистенького Сімферопольського району. Баранник досі перебуває у СІЗО Сімферополя за обвинуваченнями у «незаконному зберіганні зброї», «державній зраді» та «участі у діяльності терористичної організації».

У жовтні 2023 року Південний окружний військовий суд у російському Ростові-на-Дону засудив будівельника з Алушти Альберта Круглова 2000 року народження до 8 років колонії суворого режиму з першими трьома роками у в’язниці за «підготування до державної зради та участі у діяльності терористичної організації» – а саме за намір долучитися до українського полку «Азов», оголошеного в Росії «терористичною та екстремістською організацією», в листопаді 2022 року. При цьому «слідство» заявляло, що Круглов, який на момент російської окупації Криму був підлітком, «з 2014 року виступав противником приєднання Криму до Росії». За словами самого Круглова, він у 2017 році був змушений отримати російський паспорт, однак мав намір згодом відмовитися від громадянства; українські документи він зміг оформити після досягнення повноліття, у 2018 році. Вирок у 2023 році став для Круглова вже другим: до того він відбув рік і кілька місяців за ґратами та мусив виплатити штраф у 60 тисяч рублів (приблизно 30 тисяч гривень) після того як окупаційні силовики «виявили» у його помешканні два саморобні вибухові пристрої та порушили проти нього «кримінальну справу» за «незаконне виготовлення та зберігання вибухівки», а також за «заклики до екстремістської діяльності в інтернеті».

У травні 2024 року «набули чинності» рішення «верховного суду республіки Крим» щодо п’ятьох чоловіків, захоплених на окупованих територіях півдня України, вивезених до Криму та обвинувачених у «шпигунстві на користь України», «співпраці з СБУ» та «державній зраді»: Миколу Петровського 1993 року народження засудили до 16 років колонії суворого режиму, Сергія Котова 1972 року народження – до 15-ти, Олександра Зарівного 1968 року народження – до 13-ти, Івана Козлова 1988 року народження та Сергія Ареф’єва 1992 року народження – до 11-ти.

Окремо слід згадати справи про «державну зраду», які були порушені окупантами проти мешканців Криму до початку повномасштабної війни РФ проти України.

В листопаді 2016 року в Севастополі стався випадок, здавалося б, «дружнього вогню», коли співробітники ФСБ РФ затримали капітана 2 рангу запасу Леоніда Пархоменка, що до 2005 року служив у штабі Чорноморського флоту РФ: чоловікові висунули підозри у праці на ГУР МО України та передачі державної таємниці «іноземній державі», після чого проти нього було порушено кримінальну справу за статтею про державну зраду. Наприкінці 2018 року Північнокавказький окружний військовий суд Ростова-на-Дону в закритому режимі засудив Леоніда Пархоменка до 14 років колонії суворого режиму з позбавленням офіцерського звання. Своєї провини чоловік не визнав.

Справи «українських диверсантів»

Приблизно в один час із Пархоменком у Севастополі було затримано колишнього військового експерта українського аналітичного центру «Номос» Дмитра Штиблікова, що досліджував тему національної безпеки та євроатлантичної інтеграції в Чорноморсько-Каспійському басейні; також він був членом редколегії українського журналу «Чорноморська безпека», присвяченого проблемам безпеки у Чорноморсько-Каспійському регіоні. У 2003 році Штибліков був звільнений з ЗСУ в запас – що не завадило окупаційному «слідству» назвати його «полковником ГУР МОУ».

Дмитра було оголошено «членом диверсійно-терористичної групи ГУР МОУ» та обвинувачено у плануванні диверсійних акцій на об’єктах військової інфраструктури і життєзабезпечення в Севастополі. У травні 2017 року Дмитро Штибліков під примусом і погрозами щодо членів його родини уклав досудову угоду зі «слідством» і заявив про визнання провини. Надалі його «справа» розглядалася в особливому порядку без вивчення доказів винуватості. В листопаді 2017 року «Севастопольський міський суд» засудив Дмитра Штиблікова до 5 років колонії суворого режиму та штрафу у 200 тисяч рублів (близько 100 тисяч гривень). Проте, відбувши термін ув’язнення на початку листопада 2021 року, на волю чоловік не вийшов, оскільки його почали переслідувати у другій кримінальній справі – про «державну зраду», за якою севастопольця було засуджено до подальшого ув’язнення сукупно з попереднім терміном. За версією «слідства», після російської окупації Криму у 2014 році Дмитро Штибліков нібито за завданням української розвідки залишився на півострові, «отримав громадянство РФ», влаштувався на посаду цивільного персоналу до однієї з окупаційних військових частин чорноморського флоту РФ, «збирав і передавав до ГУР МОУ відомості, що становлять державну таємницю, про діяльність військових частин, дислокованих у Криму». В квітні 2022 року Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив політв’язня за новим обвинуваченням у «державній зраді» до 19,5 років колонії суворого режиму з подальшим обмеженням волі на 1 рік. Відлік терміну було встановлено з листопада 2016 року: таким чином Штибліков має вийти на волю аж у 2036 році.

У жовтні 2019 року співробітники ФСБ РФ затримали мешканця селища Молодіжного Сімферопольського району Івана Яцкіна 1978 року народження: він був обвинувачений у тому, що в лютому–березні 2016 року нібито за дорученням СБУ збирав в окупованому Криму інформацію щодо персональних даних співробітників «оперативно-пошукового бюро МВС РФ по республіці Крим», а в квітні–червні того ж року, перебуваючи на материковій території України, нібито передав цю інформацію СБУ та отримав за це грошову винагороду. В травні 2021 року чоловіка було засуджено до 11 років колонії суворого режиму з подальшим обмеженням волі на один рік за статтею російського карного кодексу про державну зраду. В ув’язненні Іван Яцкін постійно зазнає морального та фізичного тиску і набув значних проблем зі здоров’ям.

У листопаді 2019 року в Севастополі окупаційні силовики затримали уродженку Бахчисараю Галину Довгополу, заявивши, що пенсіонерка, яка ціле життя мешкала в селищі Кача неподалік від Севастополя, буцімто за завданням ГУР МО України «виконувала розвідувальні завдання, спрямовані на збір даних про окремий авіаційний полк ЧФ РФ, що розкривають терміни дії позивних, частот і ключів, індексів радіостанцій, ключів до таблиць радіопозивних, таблиць чергового радиста і таблиць позивних на мирний час». У 2019–2020 рр. літню жінку тримали у Бутирському СІЗО №2 в Москві. У березні 2021 року «суд» у Севастополі оголосив Галину Довгополу винною у «державній зраді» та засудив її до 12 років колонії загального режиму з подальшим обмеженням волі на рік. У березні наступного року жінка зустріне 70-річний ювілей за ґратами – якщо до того часу її не буде визволено.

У червні 2021 року співробітники ФСБ РФ повідомили про затримання у Сімферополі «російського громадянина, що діяв в інтересах української розвідки» і буцімто протягом тривалого часу за завданням спецслужб України отримував інформацію про польоти російської військової авіації над окупованим Кримом та акваторією Чорного моря, використовуючи для цього спеціальне антенне та приймальне обладнання і плануючи «використати здобуті дані проти безпеки РФ». На оприлюдненому відео з обшуку в квартирі заарештованого було видно прапорець України, синьо-жовтий шарф із написом «Україна», атрибутику футбольних клубів «Таврія» та «Мілан», бінокль, аеронавігаційну мапу Криму, видану до захоплення півострова Росією, а також радіолюбительське обладнання. При цьому заявлялося, щ за свою роботу чоловік отримав 1300 доларів.

Згодом вдалося з’ясувати, що затриманим є мешканець Сімферополя Станіслав Стеценко (Худолій) 1988 року народження. 21 березня 2023 року Третій апеляційний суд загальної юрисдикції у Сочі (РФ) залишив чинним вирок «верховного суду республіки Крим», винесений Стеценку 22 грудня 2022 року: тоді чоловіка засудили до 12 років колонії суворого режиму за обвинуваченням у «державній зраді».

На момент підготовки цього матеріалу стало відомо про ще один винесений у Росії «вирок» за «державну зраду». Південний окружний воєнний суд відправив на 20 років за ґрати 45-річного Артура Агасаряна, якого було названо «громадянином Росії» та обвинувачено у спробі влаштування терактів в окупованому Криму, а також у стеженні за ешелонами окупаційної армії. Крім відбування покарання у колонії суворого режиму, Агасарян також муситиме виплатити штраф у 500 тисяч рублів (близько 250 тисяч гривень). За даними окупаційного «слідства», чоловік буцімто з весни 2023 року знімав на відео російські військові потяги в окупованій Керчі з вікна орендованого нежитлового приміщення, що виходило на колії, та передавав дані українській розвідці, а також нібито стежив за співробітником ФСБ РФ з наміром у подальшому підірвати його автомобіль.

Разом з тим окупаційний суд відправив на 6 років до колонії суворого режиму з виплатою штрафу в 350 тисяч рублів (приблизно 175 тисяч гривень) 24-річного Олексія Васютіна, якого було названо «спільником» Агасаряна.

На превеликий жаль, доки триває збройна російська агресія проти України та окупація територій, з часом таких справ лише більшатиме, а їхні наслідки будуть дедалі відчутнішими. Ця ситуація потребує належного реагування української державної влади та громадянського суспільства, а також міжнародної спільноти.

Віталій СОЛОНЧАК, оглядач для «Голос Криму»