У центрі Діорами "Штурм "Сапун-гори" українець Іван Яцуненко встановлює прапор Перемоги

Інформаційна агенція «Голос Криму» за сприяння медіаініціативи «Кримські українці» продовжує знайомити читачів з історіями непересічних українців Криму. Сьогоднішню березневу оповідь ми ведемо про Івана Яцуненка – Героя Радянського Союзу, одного з видатних прапороносців, котрий за рік до закінчення Другої світової встановив прапор Перемоги над Сапун-горою.

Становлення особистості

Народився Іван Карпович Яцуненко 15 березня 1923 року в селі Оженівка Павлоградського району Дніпропетровської області. Зростав у родині селянина Карпа Олександровича, учасника громадянської війни. До Криму родина Яцуненків потрапила як переселенці, у 1936 році, і оселились вони в селі Баботай (з 1948 року це село Болотне колишнього Колайського, потім – Азовського району). Після закінчення семи класів Іван працював у колгоспі, а потім, в 17 років, приїхав навчатись та працювати до фабрично-заводського училища у Севастополі.

Курсанту-водолазу якнайшвидше кортіло «побродити» по дну морському, та мрія так і не здійснилась. «Здоровий. Цього на флот», – сказали лікарі в призовній комісії райвійськкомату. Зрештою комісія розпорядилася інакше. З весни 1941 року Іван Яцуненко почав служити у прикордонних військах, де його і застала війна.

Військова доля

У цей період Другої світової війни військова доля Івана Яцуненка була важкою, довелось побувати не в одному бою. Під час оборони Перекопу, у вересні-жовтні 1941 року, цілодобово доводилось сидіти в окопах і відбивати шалені атаки фашистів. Сили були нерівними, зброї не вистачало, гітлерівці стрімко наступали. Хотіли з наскоку захопити Перекоп – та це їм не вдалося.

В одній із битв вже важкопоранений Іван Яцуненко потрапив у полон. Та попри свій молодий вік, Іван не зламався. Він не падав духом, підтримував товаришів, як міг.  Яцуненко навіть в такий жорстокий час вірив у перемогу.

Спроби втечі

Тричі втікав з полону, два з яких – невдало. Спершу втік через прогалину в огорожі, проте втікача знайшли службові німецькі пси. А як вдруге спробував звільнитися – у лісі натрапив на фашистський патруль.

Восени 1943 року, коли радянська армія підходила до Перекопу, фашисти з награбованим майном вивозили до Німеччини дармову робочу силу. В один із таких вагонів потрапив й Іван Яцуненко. Десь біля Миколаєва до вагона підсадили підісланого провокатора. Уночі його вбили, труп викинули з вагона. А коли вранці почався розшук і допити – Івана Карповича видали сліди крові на одежі. «Розстріляти!, – скомандував гітлерівський офіцер.

Не чекаючи автоматної черги, якась сила штовхнула Івана та інших приречених солдатів уперед. Слідом роздалися постріли. Разом з іншими Іван скотився вниз, пірнув і довго плив під водою, доки не відчув під руками очерет протилежного берега. До глибокої темряви сидів у воді, а потім вибрався на берег. Понад два місяці йшов Іван Карпович уночі, а вдень ховався, доки не перейшов лінію фронту.

З березня 1944 року Іван Карпович Яцуненко – рядовий 844-го стрілецького полку 267-ої стрілецької дивізії 63-го стрілецького корпусу 51-ої армії.

Сапун-гора у життєвій історії Івана Яцуненка

За місяць почався генеральний наступ на Крим з декількох напрямків.  Фашисти мали свої плани відносно оборони й вживали відповідних заходів. Вогневих засобів було так багато, що на кожну стрілецьку роту припадало по 32 німецьких кулемети та 15 мінометів. Радянські воїни-сапери, стрілки, артилеристи й танкісти, перш ніж штурмувати Сапун-гору, два тижні навчались штурмувати прилеглі до неї висоти. День штурму було призначено – 7 травня о 9 ранку.

Пліч-о-пліч солдати йшли на штурм кам’янистих схилів гори, йшли назустріч великим камінним брилам, які фашисти скидали з вершини гори. Серед штурмовиків був й Іван Яцуненко. Він знав: десь поруч в лавах сьомої роти був батько і його односельці.

Настав найвирішальніший момент – взяття безпосередньо вогневих точок і кам’яно-бетонних кулеметних гнізд. В розпал бою Іван побачив парторга роти, який тримав прапор і загинув під час штурму. В мить прапор підхопив інший невідомий солдат, та не діставшись вершини, і цей прапороносець був смертельно поранений, випускаючи держак прапора з рук. Пролунала команда: «Підхопити прапор!». І тоді бійці побачили нового прапороносця – підхопив і високо підняв стяг рядовий Іван Яцуненко.

Невдовзі Солдати почули слова прапороносця: «За Батьківщину, за Севастополь!». Десь поруч почувся голос батька: «Синку, бий їх, гадів! Дивись тільки, лоба під кулі не підставляй!». Відповісти батьку Іван не встиг. В той же момент поруч розірвалась ворожа міна, і важко поранений батько впав поруч з прапороносцем.

Не озирнувся та не зупинився молодик – прапор кликав уперед. Вкотре знешкодивши вогневу точку, Іван встановив над нею Червоний прапор. Німці кинулись в атаку на стяг. За нею друга атака, третя, а Червоний прапор майорів над Сапун-горою в пороховому диму.

По війні

Іван Карпович демобілізувався 1946 року. Працював шофером і механізатором у колгоспі «Перше травня».

Тоді багато односельців Івана Яцуненка, котрі з ним визволяли Севастополь, поверталось до колгоспу. Був серед них і колишній кулеметник, котрий здивувався, коли побачив Івана за кермом автомобіля. «Я сам ставив пам’ятник героям, що поклали голови на Сапун-горі. І напис пам’ятаю: «Тут 7 травня 1944 року бійцем Яцуненком Іваном встановлено червоний прапор». Тому довгі роки Івана Яцуненка вважали загиблим.

Через 10 років після легендарного штурму, 4 червня 1954 року Указом Президії Верховної Ради СРСР Івану Карповичу було присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням Золотої Зірки і Ордена Леніна.

В 1956-1957 роках художник-баталіст Петро Мальцев написав картину «Штурм Сапун-гори». Вона стала основою для створення діорами «Штурм Сапун-гори 7 травня 1944 року», здійсненої Миколою Присєкіним та Георгієм Марченком. Один з центральних фрагментів Діорами зображував подвиг рядового Івана Яцуненка, що підхопив червоний прапор Перемоги з рук смертельно пораненого товариша. Таким чином Іван Карпович Яцуненко став найвідомішим джанкойцем у світі.

Помер герой у лютому 1983 року. Похований був на військовому некрополі цвинтаря в селищі Дергачі у передмісті Севастополя.

Підготувала Анастасія ХОМЕНКО