Україна життя і смерті

«Я хотів би ще раз підкреслити відданість України миру. Ніхто з нас не хоче нескінченної війни. Україна готова якомога швидше сісти за стіл переговорів, щоб наблизити міцний мир. Ніхто так не хоче миру, як українці. Ми з моєю командою готові працювати під сильним керівництвом президента Трампа, щоб досягти міцного миру. Ми готові працювати швидко, щоб припинити війну, і першими етапами можуть бути звільнення полонених і припинення вогню, заборона на ракети, безпілотники великої дальності, бомби на енергетичну та іншу цивільну інфраструктуру в небі, а також негайне припинення вогню на морі, якщо це зробить Росія. Потім ми хочемо дуже швидко пройти всі наступні етапи та працювати зі США, щоб досягти міцної остаточної угоди…»

Вибух у Вашингтоні

Зеленський у зверненні, початок якого ми цитували, не вибачився перед президентом Трампом і його віце-президентом Венсом. У нього немає для цього причин, і він не мав би виправдовуватися. Його звернення ніби говорить: ми розуміємо необхідність для Трампа та його адміністрації визначити та визнати провідну позицію та роль Сполучених Штатів у досягненні припинення вогню та встановлення миру в Україні та навколо неї, і ми хочемо усунути звинувачення та наратив про те, що Україна та її керівництво є перешкодою цьому процесу.

Останніми днями ми мали змогу побачити причини такої відповіді з боку Києва: від Америки, через Угорщину та інших шанувальників і прихильників Трампа-Путіна в Європі, аж до Росії – президента Зеленського зображують якимось безвідповідальним і нахабним диктатором, який не хоче миру та припинення трирічної бійні у власній країні. Навіть всюдисущий Маск втрутився: треба «відновити демократію в Україні», а Зеленському залишити посаду та виїхати за кордон!? Абсурдність таких інтерпретацій не зменшила наполегливості найгучніших проповідників цієї пропаганди, з численних «виходів» у політику правої MAGA, яка неймовірно нагадує кінець 1930-х років... у Німеччині. Правда виглядає брехнею, брехня стає правдою, якщо її повторити достатньо разів, по-геббельсівські.

По-друге, зовнішньополітичні пріоритети Трампа базуються на новій інтерпретації американського націоналізму та ізоляціонізму, з глибоким презирством до всіх форм багатосторонності. Підняття торгівлі, тобто тарифні бар'єри щодо Канади, ЄС і Китаю вже викликали негативну реакцію на фондових ринках США, загрожуючи втягнути економіку наймогутнішої країни світу в рецесію лише через два місяці його другого терміну. З політико-дипломатичної сторони медалі Трамп найбільш серйозно поставив під загрозу відносини з найближчими та історично надійними партнерами, з якими не було жодних обмежень навіть на рівні спецслужб, насамперед з Великою Британією та Австралією.

По-третє, і це найбільш очевидно, дії та політика президентського кабінету (включаючи міністра оборони Хегсетта, радника з національної безпеки Волтца та директора з національної безпеки Габбард) чітко вказують на підтримку Путіна та інтересів Росії не лише в контексті України. Причини такого історичного «salto mortale» вислизають від раціональних пояснень, і навіть теорії про залежність Трампа від російських спецслужб не здаються такими вже «неможливими», як раніше.

Поспіх просувати припинення вогню в Україні, не згадуючи про будь-які зобов’язання чи поступки з боку Кремля, вказує на вісь Трамп-Путін і можливий зв’язок такої терміновості з величезними втратами та виснаженням військово-економічного комплексу в Росії. Не випадково міністр закордонних справ Польщі Сікорський говорив про таємний і терміновий продаж Путіним сотні тон золота з державних резервів.

Нарешті, по-четверте, не виключається, що Трамп оголосить або хоча б згадає про варіант виходу США з НАТО. Його вірна тінь (головний фінансист кампанії та неформальний лідер MAGA) Ілон Маск також підтримує вихід США з ООН!

«Він так далеко не піде» — рефрен ми часто чули під час президентської кампанії. Він виявився дуже наївним. Трамп, на жаль, уже зайшов (надто) далеко, але назад, навіть в історичному розумінні цього слова.

Європейська відповідь

Європейський Союз змушений шукати швидкі та ефективні відповіді. Лондонський саміт був демонстрацією європейської єдності через необхідність. Це не вперше в історії Європи. Прем’єр-міністр Стармер продемонстрував лідерство, бажання продемонструвати суттєво інше ставлення до Зеленського порівняно з американським конфузом у Білому домі, а також зацікавленість (яку він продемонстрував у подальшій телефонній розмові з Трампом) залишатися своєрідним понтонним дипломатичним мостом до Вашингтона.

Його потужну промову в парламенті зі схваленням вислухав Найджел Фарадж, так само як навіть  Марі Ле Пен приєдналася до засудження тих, хто заперечує російську агресію в Україні та відмовляється допомагати військам під командуванням Зеленського – таким чином залишивши Віктора Орбана та його друзів у Сербії та боснійському ентитеті Республіці Сербській на самоті, які смиренно аплодували проросійській політиці Трампа.

ЄС, за будь-якого сценарію, навіть найменш вірогідного – що це лише тимчасове «божевілля» та блеф Трампа. MAGA – стикається з найсерйознішим історичним викликом щодо власної мети та виживання. Перемога ХДС/ХСС у Німеччині в цьому сенсі хороша новина, як і участь канадського прем’єр-міністра Трюдо у зустрічах провідних європейських країн.

Першим викликом, неминуче, є форма та спосіб конкретної військової підтримки України, а також участь у мирних переговорах. Таке враження, що в цьому сенсі існує ймовірність того, що США все ж відійдуть від своєї початкової позиції – переговори лише з росіянами, без українців і європейців. ЄС не уникнути, як і Туреччини теж. І говорити про Україну без України неможливо.

Другий виклик не повинен бути надто довгим – якщо ЄС хоче продемонструвати рішучість у вирішенні кризи – це розморожування понад 200 мільярдів євро заблокованих депозитів, які належать Росії, і їх використання для підтримки та компенсації Україні.

Третій виклик не є новим, але воно, безперечно, пов’язане з поточною ситуацією (не лише через нові блокади Угорщини Орбана та втручання угорських інституцій у внутрішні справи Боснії та Герцеговини), адже спроможність ЄС проводити внутрішні реформи значною мірою залежатиме від дій та рішень щодо України.

Коли і як ЄС справді буде готовий до нових членів, вирішальним чином визначатиметься вищезазначеними проблемами та потребами. Але спочатку головні речі.

                                                                                         Міодраг ВЛАХОВИЧ,

                      перший міністр закордонних справ Чорногорії  2004-06,

                      посол Чорногорії в США, Канаді, Римі та Ісландії