Феномен Артека: як дитячий оздоровчий центр формував свідомість поколінь до окупації Криму
Міжнародний дитячий центр «Артек» було засновано у 1925 році, і відтоді він став одним із найвідоміших дитячих оздоровчих закладів у світі. Минулого року йому виповнилося сто років, і цей ювілей в історії Артека спонукає до певних роздумів з приводу його значення для формування свідомості дітей різних поколінь. Оскільки тема ця доволі велика, то її слід поділити на періоди: до окупації та після окупації Криму. Якими засобами дитячий центр формував свідомість дітей у часи Радянського Союзу та незалежної України, розглянемо в цьому матеріалі.
Розташований на узбережжі Чорного моря, Артек усю свою столітню історію служив не лише місцем відпочинку, а й активним майданчиком для освітніх, культурних і соціальних ініціатив. Важливим був і міжнародний аспект діяльності дитячого центру. Його значення в контексті міжнародного дитячого руху складно переоцінити: Артек залучав дітей з різних країн, формуючи співтовариство артеківців, життя яких ділилося на «до» та «після» Артека. Так, за сто років існування Артека склалися не просто історія дитячого табору, не низка методик виховання та освітніх технологій, а певний унікальний філософсько-педагогічний феномен.
Як формувалася ідеологічна складова
1925 року дитячий табір «Артек» було засновано як санаторій для оздоровлення юних піонерів молодої радянської країни, яка перебувала у стадії свого становлення. У зв'язку з цим у піонерських загонах велася обов'язкова виховна ідеологічна робота. І до кінця 1920-х років Артек набув характеру виховно-оздоровчого закладу. У 1920–1930 роки тут відбувалося становлення системи виховної роботи за умов табору-санаторію. Формувалися технології, що забезпечували самостійність піонерів, відпрацьовувалася система заохочень. З перших років існування табір набирав досвіду роботи міжнародного дитячого колективу. Цікавою особливістю було те, що втілювалась політика партії зближення націй і народів, забезпечення миру та дружби між республіками.
Серйозний поворот у педагогіці Артека стався у 1930-ті роки, коли почалася розробка педагогічних та оздоровчих технологій в умовах цілорічного перебування дітей у таборі. У цей час в Артеку активно розвивалися технічна творчість і спорт. Діти освоювали військово-прикладні спеціальності. Тоді ж почали закладати основи художньо-естетичного виховання, розвивалися різноманітні форми міжнародного виховання: зустрічі із закордонними делегаціями, збори, багаття міжнародної дружби, зльоти «пролетарських дітей», «міжнародні конгреси». Традицією стало те, що до Артека приїжджали діти, яких нагороджували путівкою за відмінне навчання, активну роботу в загоні, за перемогу в конкурсах, змаганнях, олімпіадах, за героїчні вчинки.
Цим визначалася і суть тодішнього прагматичного педагогічного підходу: корисність особистості у суспільстві – як пріоритет виховання.
У 40-ті роки, у зв'язку з Другою світовою війною і тим, що довелося терміново евакуювати дітей, які приїхали на відпочинок, табір діяв як інтернат у Підмосков'ї, Сталінграді, на Алтаї, а з серпня 1944-го – знову в Артеку. У ньому були діти, які не змогли виїхати додому в перші дні війни. А також – юні патріоти-захисники Батьківщини та діти фронтовиків.
З огляду на потреби життя в таборі, центром виховної роботи стали організація самообслуговування, робота в колгоспах, шпиталях та на лісозаготівлях. Активно розвивалася і тимурівська робота – масовий патріотичний рух школярів, метою якого була допомога тим, хто її потребував. Рух було спрямовано на формування суспільно активної особистості патріота, готового служити своєму народі та Батьківщині. У повоєнні роки увага педагогів та управлінців акцентувалася на роботі з такими категоріями, як діти фронтовиків, сиротами, які потребували лікування та реабілітації. І, звісно ж, продовжували вдосконалюватись форми та методи ідейно-політичного, міжнародного, фізичного та естетичного виховання.
З 1947 р. на базі Артека почав діяти Міжнародний піонерський табір. Головним його завданням стало політичне виховання дітей. Вожаті мали в доступній формі пояснювати дітям соціалістичні основи суспільства та держави, розповідати про героїв Великої Вітчизняної війни, про етапи розвитку Всесоюзного піонерського табору «Артек», про його засновника Зіновія Петровича Соловйова. У звіті за 1947 р. зазначалося, що протягом року було проведено 960 розмов на різні теми. У загонах, крім розмов, проводилися ще політінформації та лекції про міжнародне становище. Усі «червоні» дні календаря відзначалися загоновими, таборовими та загальноартеківськими багаттями, тематичними зборами, урочистими лінійками та вечорами.
У 1950-ті роки розвивалися форми роботи, накопичувався досвід міжнародного, естетичного та фізичного виховання. До Артека приїжджали діти майже всіх національностей. Це були здебільшого здорові підлітки: піонери – переможці оглядів, конкурсів і змагань.
Недоліком системи виховання цього періоду була надмірна заорганізованість життя піонерів, у результаті знижувалася роль самостійності дитини та усвідомлення власної суб'єктності.
У 1970–1980-х роках Артек продовжував розвиватися як дослідно-методологічна база Центральної Ради Всесоюзної піонерської організації. Тут «кувалися» кадри піонерських працівників. Уся педагогіка Артека цього періоду була спрямована на стимулювання громадянської активності особистості, на виховання у молодого покоління активної життєвої позиції. Як і раніше, дитячий колектив табору формувався за принципом заохочувального надання путівок піонерським і комсомольським активістам, переможцям різноманітних конкурсів, змагань, оглядів.
1980-ті роки стали піком заорганізованості та заідеологізованості. Зміни у вигляді «гласності» та «перебудови», що відбувалися в країні, відбилися і на педагогіці Артека. Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х почалися докорінні зміни у діяльності табору. Особливо сильно змінився дитячий центр одразу після руйнації Радянського Союзу. Із розпадом Радянського Союзу Артек перейшов у власність Криму.
Феномен Артека
Характеризуючи роль Артека як радянського проєкта, слід нагадати, що у СРСР дитячі піонерські табори були дуже значними агентами соціалізації майбутніх громадян. Разом зі школою та різними позашкільними установами вони були орієнтовані на соціально-ідеологічне виховання дітей, залучення їх у будівництво нового суспільства. Особливість піонерських таборів полягала в тому, що вони набули характеру так званого «тотального інституту», у рамки якого були вписані всі життєві практики дітей: робота – навчання – гра – вільний час – сон.
Дитина, потрапляючи в піонерський табір, виявлялася включеною у цю систему, вона була змушена підкорятися прийнятим тут нормам і правилам поведінки, її особистість майже «розчинялася» в табірному соціумі. У таких умовах навіть за відносно короткий період табірної зміни (зазвичай 21 день) соціалізуюча дія середовища на особистість дітей була дуже потужною. Все це було притаманно будь-якому радянському піонерському табору, але Артеку – особливо. Адже він був показовим (статусним, еталонним) піонерським табором, «табором № 1» у масштабах усього Радянського Союзу. Саме тому тут більшою мірою, ніж у будь-якому іншому таборі, акцентувалася увага на таких атрибутах, як носіння піонерської форми та символіки встановленого зразка, дотримання розпорядку дня, існував особливо ретельний підхід до організації та проведення різноманітних масових заходів. «Робота Артека була налагоджена за чітким розпорядком, як на серйозному підприємстві. Саме таким він і був. І майже кожен день був розписаний з ранку і до вечора, як у регулярній армії», – згадував один із артеківців 1950-х рр.
Певна специфіка діяльності Артека була пов'язана з тим, що з початку 1930-х рр. він перейшов на цілорічний режим роботи, що не було характерно для переважної більшості піонерських таборів. Так, у 1980 р. на території Кримської області діяло понад 200 піонерських таборів загальною місткістю понад 56,7 тис. місць, але, крім Артека, жоден з них не діяв цілий рік.
У 1960–1970-ті роки виникла ідея про створення другого Артека у Євпаторії, яка мала статус дитячого курорту всесоюзного значення. Тут було розпочато будівництво величезного піонерського табору санаторного типу «Юний ленінець», проєктна місткість якого складала близько 6 тис. місць. Однак насправді цей проєкт було реалізовано лише частково і він не зміг скласти серйозної конкуренції Артеку. За межами Криму великими та відомими цілорічними таборами були «Орлятко» (Краснодарський край), «Океан» (Приморський край), «Молода гвардія» (Одеська область), «Зубрешок» (Мінська область).
Саме такі табори, і насамперед Артек, за рахунок цілорічного режиму функціонування перетворилися на постійні методичні центри табірної роботи. Вони зберігали ту спадкоємність, яку неможливо було забезпечити у звичайних піонерських таборах, які функціонували лише протягом трьох літніх місяців. Цілорічний режим роботи дозволяв зберігати стабільність персоналу (в т. ч. педагогічного), забезпечував безперервність методичної та науково-дослідної роботи, а наявність у Артека повноцінної загальноосвітньої школи допомагала відпрацьовувати різні механізми взаємодії шкільної та позашкільної роботи.
Однак, крім медико-оздоровчих, освітніх, виховних, методичних завдань, Артек виконував ще й важливу презентаційну функцію. Він був яскравою, розтиражованою ілюстрацією патерналістського піклування радянської держави про дітей усього СРСР. Для радянської та зарубіжної аудиторії піонерський табір біля підніжжя Ведмідь-гори позиціонувався як ідеальна «Республіка Піонерія», «Країна мрії», свого роду «земний рай» для дітей усього світу незалежно від їхньої раси, національності, соціальної приналежності.
Однак після розпаду Радянського Союзу ситуація докорінно змінилася. Пострадянський період у розвитку Артека, який було перетворено на Міжнародний дитячий центр, характеризувався скороченням масштабів міжнародних зв'язків і різким зменшенням розмірів державного фінансування.
Як розвивався Артек в Україні до окупації Криму
У листопаді 1991 року Президія Верховної Ради Кримської АРСР ліквідувала Всесоюзний дитячий центр «Артек» як держбюджетну організацію. Було зареєстровано нове державне підприємство «Міжнародний дитячий центр «Артек» з механізмом самофінансування. Це спонукало колектив інтенсивно працювати над реалізацією путівок і наповнюваністю Артека. Для цього було створено відділ міжнародних і комерційних програм, проведено економічні реформи та реорганізовано систему управління.
Безумовно, певні зміни торкнулися й концепції педагогічної роботи Артека у нових умовах. Це виразилося, перш за все, у її деідеологізації та скороченні інтернатного компонента виховної роботи.
При цьому колектив МДЦ «Артек», як і раніше, вважав головною метою своєї діяльності створення особливого виховного простору, що формується спільними зусиллями дітей та дорослих і виступає інтегрованою умовою розвитку особистості. Основними складовими такого розвитку називалися: досвід спільної роботи у колективі; досвід взаємодопомоги та турботи про інших; досвід «розумного» проведення вільного часу; можливість проявити ініціативу та розкрити свій особистісний потенціал.
Однак і в цих умовах Артек як система продовжував розвиватися. Було розроблено програму «Артек – центр дитячих ініціатив», на основі якої розвивалися програми педагогічних колективів таборів.
У подальші роки зародилися такі програми, як Міжнародний дитячий кінофестиваль «Артек» (проводився з 1993 року), Міжнародний аерокосмічний фестиваль «Сузір'я-Артек» (з 1994 року), Міжнародний конкурс-фестиваль дитячої та юнацької творчості «Наша земля – Україна», Міжнародний дитячий хор Г. Струве «Артеківські зорі» (з 1998 року).
Можна сказати, що потреба відмовитися від старого виховного досвіду, що базувалася на комуністичній ідеології та радянській педагогіці, підштовхнула до створення нових педагогічних технологій і методик. Гостро постало завдання підготовки нових педагогічних кадрів, які зможуть працювати у нових політичних та економічних умовах.
З цією метою у 1993 році в Артеку було створено Вищий соціально-педагогічний коледж, де студенти могли поєднувати навчання (за рахунок Артека) з роботою у дитячих загонах. Це дозволило максимально наблизити теоретичне навчання та практичну діяльність, а також, що було дуже важливим на той час, – забезпечити табори постійним контингентом кваліфікованих педагогічних кадрів. Адже система набору вожатих та інших кадрів для Артека з числа передовиків народного господарства радянських республік і кращих педагогів країни на той момент розпалася, як і сама країна, внаслідок чого дитячий центр опинився без достатньої кількості вожатих. Відкриття коледжу допомогло Артеку вирішити одне із найскладніших завдань початку 1990-х років – проблему закріплення кваліфікованих педагогічних кадрів нижньої та середньої ланки.
Переломним етапом у всій педагогічній історії Артека стала розроблена в 1996 році й реалізована на практиці наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років Програма розвитку МДЦ «Артек». Основою програми стала організація у Центрі спеціального соціокультурного простору для виховання повноцінної особистості. Це дало можливість при розробці конкретних педагогічних технологій виходити з інтересів особистості кожної дитини.
Початок ХХІ століття Артек зустрів у складі десяти таборів, кожен з яких мав власну педагогічну програму та кваліфікований колектив, що реалізував цю програму. Значною мірою педагогічний колектив поповнювався за рахунок свого артеківського вишу, в який переріс соціально-педагогічний коледж. Вищий навчальний заклад – Гуманітарний інститут «Артек» не лише готував педагогічні кадри для Артека, тут розроблялися нові психолого-педагогічні технології та шляхи їх здійснення, велася наукова робота з вивчення особистості підлітка, особливостей розвитку групи та дитячого колективу. Результати досліджень використовувалися для вдосконалення діяльності Артека.
У дитячому центрі діяв великий міжгалузевий комплекс, який забезпечував життєдіяльність багатотисячного дитячого колективу та колективу співробітників. Одним із найважчих завдань того періоду, які постали перед МДЦ, була адаптація комплексу Артека до умов пострадянського соціуму. Оскільки неможливо ефективно соціалізувати, адаптувати особистість підлітка, не будучи адаптованими як система. Тому в Артеку уважно ставилися до тенденцій суспільства загалом та сфери позашкільної освіти в Україні початку ХХІ століття зокрема. Так, згідно із Законом України «Про позашкільну освіту», що вийшов у 2000 році, дитячий табір як явище було віднесено до системи освіти. Внаслідок цього сталося посилення освітнього аспекту в діяльності всієї системи позашкільної освіти. Відбувалося зближення дефініцій «освіта» та «виховання».
Але значним негативним чинником було катастрофічне погіршення ресурсного забезпечення Артека, що призводило до погіршення якості роботи у дитячому центрі. На цьому тлі відбувалося поступове здобуття дитячим табором статусу освітньо-оздоровчого закладу. При цьому гостро бракувало державних освітніх стандартів і базових освітніх програм. Враховуючи тенденції у сфері позашкільної освіти у перші роки нового сторіччя, МДЦ «Артек» обрав методологічною основою своєї освітньої діяльності концепцію соціалізації особистості та здійснював її в умовах спеціально організованого соціокультурного простору.
На досягнення цілей соціалізації особистості було спрямовано програмноцільовий підхід як основа діяльності МДЦ «Артек». У його основу лягли принципи збереження всього позитивного та використання соціо-культурного та історичного середовища, а також адаптації освітнього процесу до запитів та потреб особистості; забезпечення можливості саморозкриття дитини. На практиці здійснення цього підходу виражалося, передусім, у тому, що кожна зміна в Артеку готувалася як окрема освітня програма.
Педагогічні колективи таборів шукали можливості для створення простору свободи та зацікавленості дитини в діяльності, в якій дитина відчувала себе повноцінним суб'єктом життєдіяльності дитячого колективу. Серйозна робота велася щодо пошуку критеріїв оцінки психолого-педагогічної діяльності. Одним із головних критеріїв оцінки діяльності табору стала задоволеність дітей відпочинком в Артеку.
Наприкінці 90-х – на початку 2000-х у дитячому центрі діяла спеціальна науково-дослідна лабораторія, основним завданням якої було проведення моніторингів щодо задоволеності дітей і батьків відпочинком в Артеку, вивчення стану та інших педагогічних показників. Моніторингові дослідження, які проводилися у дитячому центрі постійно, показували, що була тенденція до поліпшення. Так, у 1998 році показник задоволеності дітей становив 69%, а у 2000-му – 78%. Таким чином, незважаючи на глибоку соціально-економічну кризу, яка переживалася в ті роки Україною, гострий брак матеріальних та інших ресурсів, Артек як поліфункціональна система продовжував розвиватися за своїми особливими законами.
У 1995 році Артек став членом Міжнародної співдружності таборів – всесвітньої організації фахівців, зацікавлених в обміні знаннями, досвідом та новими ідеями щодо організації дитячого відпочинку. Це – глобальна спільнота таборів усього світу та людей, об'єднаних мрією «про кращий світ через організацію відпочинку в дитячих таборах». Міжнародна співдружність таборів раз на три роки проводила конгрес, у рамках якого професіонали табірного руху обмінювалися досвідом, представляли інноваційні освітні технології та ознайомлювалися із системами організації дитячого відпочинку країн – учасників конгресу. Представники Артека вперше взяли участь у подібному конгресі, що проходив у Японії, у 2000 році. Тоді генеральний директор Артека Сидоренко М.М. отримав нагороду Абботта Фенна «Дружба» як найбільший у світі табір, який займається відпочинком дітей.
Влітку 2008 року було оголошено про створення на основі Артека центру українського національного виховання. 29 липня відбулася презентація програми «Україна у мені. Я для України», яка, за заявою прес-служби МДЦ, мала стати «основою змістовних проєктів Артека».
У вересні 2008 року президент Національного Олімпійського комітету України Сергій Бубка оголосив про плани використання табору як тренувальної бази національної Олімпійської збірної, проте ці плани так і не були реалізовані.
Водночас в Артеку було запущено низку нових проєктів. Зокрема, це Фестиваль дитячої творчості «Наша земля – Україна», фестиваль «Танці в Артеку», міжнародний конкурс-фестиваль талановитих дітей «Щасливі долоні» та інші.
Треба сказати, що напередодні окупації Кримського півострова свій міжнародний престиж артеківські педагоги активно підтверджували, щорічно проводячи міжнародні зміни, в яких іноді брали участь понад сотня країн одночасно. Так, 2013 року в Артеку відпочили діти з 67 держав.
Натомість в 2014 році доля Артека знову зазнала кардинальних змін…
Матеріал підготовлено у партнерстві з громадською організацією "Лібереко – Партнерство за права людини
344 views
