«Ялтинська конференція 2.0»: парад збитих льотчиків

27–28 березня в Лівадійському палаці на півдні окупованого Криму з нагоди 80-річчя Ялтинської (Кримської) конференції союзних держав антигітлерівської коаліції відбулося збіговисько, яке бучно назвали «міжнародним науково-дипломатичним конгресом», що нібито «став важливим майданчиком для осмислення спадщини Ялтинської конференції та її значення для сучасного світу».

Організатором заходу було вказано «раду міністрів республіки Крим», за підтримки міністерства закордонних справ (МЗС) РФ та Російської асоціації міжнародної співпраці. Участь останньої організації вказує на те, що захід проводився в рамках сумнозвісної «народної дипломатії», за допомогою якої держава-агресор намагається легітимізувати окупацію українських територій на міжнародному рівні – принаймні серед країн, які є її реальними або потенційними союзниками чи просто дотримуються нейтралітету. Серед іншого, організатори блюзнірськи наголосили на тому, що проведений ними захід «має особливу важливість у зв’язку з майбутнім ювілеєм заснування ООН, відданості Росії принципам статуту світової організації та міжнародному праву загалом». Загалом було зазначено, що «конгрес» став першим з низки заходів до ювілею ООН.

Іншими партнерами заходу було вказано Московський державний інститут міжнародних відносин (МДІМО) МЗС РФ, Дипломатичну академію МЗС РФ, комісію Світового російського народного собору з питань зв’язків з міжнародними організаціями та співвітчизниками, що мешкають за кордоном, а також російський Інститут міжнародних політичних та економічних стратегій. Інформаційними партнерами виступили сайт «РИА Новости Крым» та радіо «Спутник в Крыму». Ці та інші медіа, підконтрольні російським окупантам, заявляли, що масштаб заходу буцімто «підтвердив статус Ялти як важливого дипломатичного майданчика та символу значних геополітичних трансформацій». До перекладів промов іноземних гостей залучався «інститут філології Кримського федерального університету».

Участь у «конгресі», як очно, так і через відеозв’язок, узяли численні представники кремлівського режиму та його маріонетки в окупованому Криму, а також різноманітні самопроголошені «лідери суспільної думки» з різних країн, які переважно є «збитими льотчиками», знаменитими у далекому минулому, та «синами лейтенанта Шмідта» – які хоч і «славних прадідів великих правнуки погані», але не мають жодного впливу і презентують виключно себе, з-за ширми гучних прізвищ озвучуючи наративи російської пропаганди.

Нам вдалося скласти приблизний список учасників «конгресу» в окупованій Лівадії (про їхні дії під час заходу – окремо далі):

· «голова республіки Крим» Сєрґєй Аксьонов;

· «голова державної ради республіки Крим» Владімір Константінов;

· «заступник голови державної ради республіки Крим», «постійний представник республіки Крим при президенті РФ» Ґєорґій Мурадов (фактичний організатор заходу);

· «перший заступник голови державної ради республіки Крим» Сєрґєй Цеков;

· «заступниця губернатора Севастополя» Марія Літовко;

· «мер Ялти» Яніна Павлєнко;

· «уповноважена з прав дитини в республіці Крим» Свєтлана Савчєнко;

· «перший проректор Кримського федерального університету» Сєрґєй Юрчєнко;

· «керівник представництва МЗС РФ у Сімферополі» Артьом Бєрєзовскій;

· заступник голови Державної Думи РФ Алєксандр Бабаков;

· заступниця голови Державної Думи РФ Анна Кузнєцова;

· помічник спеціального представника президента РФ зі взаємодії з організаціями співвітчизників за кордоном Андрєй Маркєлов (радник Алєксандра Бабакова);

· заступник голови комітету Ради Федерації РФ з міжнародних справ Андрєй Клімов;

· постійний представник РФ при ООН Васілій Нєбєнзя;

· директор департаменту інформації та друку МЗС РФ Марія Захарова (відеозв’язком);

· директор Департаменту міжнародних організацій МЗС РФ Кірілл Лоґвінов;

· в. о. ректора Дипломатичної академії МЗС РФ Сєрґєй Шитьков;

· декан факультету міжнародних відносин МДІМО МЗС РФ Андрєй Сушенцов;

· завідувач кафедри дипломатії МДІМО МЗС РФ Кірілл Барскій;

· завідувач кафедри порівняльної політології МДІМО МЗС РФ Оксана Ґаман-Ґолутвіна;

· директор Інституту Європи Російської академії наук Алєксєй Ґромико (онук міністра закордонних справ СССР у 1957–1985 рр. Андрєя Ґромико);

· керівник Центру білоруських досліджень Інституту Європи Російської академії наук Ніколай Мєжевіч;

· в. о. директора Інституту США та Канади Російської академії наук Сєрґєй Кісліцин;

· перша заступниця директора Інституту держави та права Російської академії наук Єлєна Віноґрадова;

· перший заступник голови комітету Ради Федерації РФ з міжнародних справ Сєрґєй Кісляк (відеозв’язком);

· голова комісії Ради Федерації РФ з інформаційної політики та взаємодії зі ЗМІ Алєксєй Пушков;

· перший заступник голови комітету Державної Думи РФ з міжнародних справ Вячєслав Ніконов (онук совєтського державного діяча сталінської доби Вячєслава Молотова);

· перший заступник голови комітету Державної Думи РФ у справах СНД, євразійської інтеграції та зв’язків зі співвітчизниками Константін Затулін;

· заступник голови комітету Ради Федерації РФ з міжнародних справ Андрєй Клімов (відеозв’язком);

· «сенатор Ради Федерації РФ від республіки Крим» Сєрґєй Карякін;

· депутат Державної Думи РФ Сєрґєй Марков;

· «депутат державної ради республіки Крим», очільниця організації «Украинская община Крыма» («Українська громада Криму») Анастасія Ґрідчіна;

· «заступник голови громадської палати республіки Крим», очільник організації «Белорусы Крыма» («Білоруси Криму») Роман Чєґрінєц;

· «член громадської палати республіки Крим», «член громадської палати РФ від республіки Крим», очільник «товариства болгар Криму» Іван Абажер;

· «заступник голови громадської палати республіки Крим», «член громадської палати РФ від республіки Крим», учасник подій російської окупації Криму Владімір Рєзанов;

· директор Інституту міжнародних політичних та економічних стратегій (РФ), голова комісії Світового російського народного собору з питань зв’язків з міжнародними організаціями та співвітчизниками, що мешкають за кордоном, Єлєна Паніна;

· політолог Сєрґєй Караґанов (відеозв’язком);

· «президент академії геополітичних проблем» Араік Стєпанян;

· «директор федерального державного унітарного підприємства "Почта Крыма"» («Пошта Криму») Єлєна Прінь;

· «директор Алупкинського палацово-паркового музею-заповідника» Алєксандр Балінчєнко;

· генеральний директор Інституту економічних стратегій відділення суспільних наук Російської академії наук Алєксандр Аґєєв;

· голова наукової ради Інституту країн СНД, професор МДІМО Андранік Міґранян;

· генеральний секретар Асамблеї народів Євразії, голова правління Євразійського банку розвитку Андрєй Бєльянінов;

· професор кафедри кримінального права та кримінології юридичного факультету Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова Іґорь Мацкєвіч; 

· директор департаменту проблем міжетнічних відносин Інституту політичного та воєнного аналізу (РФ) Сєрґєй Маркєдонов;

· очільник «філії Інституту країн СНД в Севастополі», капітан 1-го рангу запасу ВМФ РФ Сєрґєй Ґорбачов;

· «єпископ Ялтинський» від РПЦ Нєстор (Ніколай Донєнко);

· настоятель парафії Вірменської апостольської церкви в Сімферополі о. Нерсес (Даніель Хананян);

· «голова відділу релігійних заходів духовного управління мусульман Криму» Зєніфє Аблаєва;

· «перша заступниця директора міжнародного дитячого центру "Артек"» Єлєна Живоґляд;

· професор Колумбійського університету Джефрі Сакс (США; відеозв’язком);

· професор історії Пітер Кузнік (США; відеозв’язком);

· член Ірландської королівської академії Джефрі Робертс (Велика Британія; відеозв’язком);

· голова «Фонду за мир між народами та процвітання» П’єр де Ґолль (Франція; особисто);

· засновник гурту Pink Floyd Роджер Вотерс (Велика Британія; відеозв’язком);

· кіноактор Стівен Сіґал (США; відеозв’язком);

· радниця президента Франції у 1995–2007 рр. Жака Ширака Єлена Перру (Франція; особисто);

· очільник «міжнародної асоціації друзів Криму» Константінос ІсІхос (Греція; особисто);

· генеральний секретар комуністичної партії Чехії та Моравії Роман Блашко (особисто);

· колишній сенатор Чеської Республіки Ярослав Доубрава (особисто);

· голова організації «Асоціація кримської науки та благодійності» Ісмаіл Темізкок (Туреччина; особисто);

· голова організації «Асоціація культури "Батьківщина Крим"» Нусрет Тузак (Туреччина; особисто);

· голова сербського відділення Міжнародної слов’янської академії Владімір Кршлянін (Сербія; форму участі не встановлено)

та інші.

Окремо слід відзначити, що присутні на заході П’єр де Ґолль, Константінос Ісіхос, Єлена Перру, Роман Блашко та Ярослав Доубрава отримали від «голови державної ради республіки Крим» ювілейні медалі на ознаменування 10-ї річниці «возз’єднання Криму з Росією», яку окупанти та їхні поплічники відсвяткували ще торік

Загалом, як було повідомлено, «конгрес» залучив понад 100 «знакових постатей російської та світової політики, дипломатії, журналістики, науки та культури» – державних діячів, політиків, істориків, керівників провідних наукових інституцій та «представників закордонних експертних кіл та іноземної громадськості», які обговорювали «тему актуальних геополітичних викликів у добу зрушення балансу глобальних сил, діалогу та співпраці провідних світових держав, напрацювання нових принципів справедливого та рівноправного світоустрою і багатополярного світу та ролі Росії у цих процесах».

Доповіді перелічених осіб лунали в рамках трьох пленарних сесій:

· «Крим – колиска Ялтинської системи міжнародних відносин. Діяльність ООН: досягнення та проблеми»;

· «Росія і майбутній світовий устрій: погляд у майбутнє»;

· «Осмислення нових викликів у світовій політиці».

Під час заходу були оголошені привітання голови Ради Федерації РФ Валєнтіни Матвієнко, голови Державної Думи РФ Вячєслава Володіна, міністра закордонних справ РФ Сєрґєя Лаврова, керівника Федеральної агенції в справах СНД, співвітчизників, що мешкають за кордоном, та міжнародної гуманітарної співпраці Євґєнія Прімакова, «губернатора Севастополя» Міхаіла Развожаєва, «муфтія мусульман Криму» Еміралі Аблаєва та інших.

На урочистому відкритті «голова Криму» Сєрґєй Аксьонов подякував МЗС РФ та всім організаторам «конгресу» за «підготовку масштабного заходу», акцентувавши готовність кримської «влади» надавати майданчики для подібних зустрічей і надалі. За його словами, «в умовах непростої міжнародної обстановки такі зустрічі небайдужих людей, громадських діячів, політиків, науковців, які хочуть зробити свій внесок у підтримку стабільності та миру, є важливими, як ніколи». Крім цього, Аксьонов заявив, що зібрання в Лівадії стало не лише «важливим успіхом народної дипломатії», а й «символом позитивних змін у міжнародних відносинах, руху до багатополярності, до більш стабільного та справедливого світоустрою». Також «голова Криму» висловив переконання, що цілий світ підтримає ініціативи російського диктатора Владіміра Путіна, якого він називає «лідером», щодо нового поділу світу та нав’язування йому російського порядку денного.

Окремо варто відзначити твердження Аксьонова про те, що буцімто головною перешкодою до формування справедливого світоустрою є «особисті амбіції лідерів окремих західних країн, які уявили собі, що вони єдині, хто має право прийняття остаточного монопольного рішення». «Як вони сміють претендувати на роль, яку може займати виключно наш Великий Лідер Владімір Владімірович Путін?!» – читається в його словах.

«Голова державної ради республіки Крим» Владімір Константінов висловив переконання, що такі зібрання формують за кордоном «образ російського Криму – сучасного, перспективного, мирного регіону». 

Разом з тим Константінов заявив, що станом на момент проведення Ялтинської конференції успіхи совєтської армії «стали знаком для цілого людства», оскільки у світі «з’явився новий лідер, велика держава, з позицією якої потрібно рахуватися». Фактично він озвучив мрії російського диктатора Путіна, який у цій ролі сьогодні прагне бачити себе. Також колаборант пошкодував, що повоєнну Німеччину не було позбавлено державності – мовляв, це було б «правильним рішенням після всіх злочинів, які скоїв німецький народ» (!): саме це, а не російське вторгнення до України, він вбачає причиною того, що «за 80 років танки з німецькими хрестами знов їздять російською землею». На додачу Константінов висловив жаль через «неправильно» підраховані збитки, яких гітлерівська Німеччина під час ІІ світової війни звідала СССР: буцімто якби по завершенні війни було проведено коректні підрахунки, сума збитків обчислювалася б трильйонами доларів, які РФ отримувала б у вигляді репарацій дотепер.

Крім того, що Совєтський Союз за рахунок значної участі в перемозі над нацистською Німеччиною значно зміцнив свої позиції на міжнародній арені, він став символом протилежних ідеологій для країн заходу, що в подальшому призвело до «холодної війни» та поділу світу на два табори. Збереження Німеччини як держави, хоч і поділеної на дві частини, а згодом об’єднаної, про яке сьогодні шкодує Константінов, ґрунтувалося на неприпустимості створення вакууму влади в Європі та на прагненні уникнути повторення подібних конфліктів у майбутньому. Недолуго пов’язуючи історичну пам’ять про ІІ світову війну з теперішніми геополітичними амбіціями кремлівського режиму, кримський колаборант копіює путінські історичні алюзії та реваншистські настрої, якими російський диктатор виправдовує свої дії щодо України.

У зверненні очільниці Ради Федерації РФ Валєнтіни Матвієнко, яке озвучив «сенатор від Криму» Сєрґєй Карякін, було наведено директиви, які під час Ялтинської конференції окреслювалися щодо Німеччини: 

За лаштунками «конгресу» під час спілкування з представниками «РИА Новости Крым» директор департаменту міжнародних організацій МЗС РФ Кірілл Лоґвінов висловив переконання, що світ визнає АР Крим, місто Севастополь, Донецьку, Луганську, Херсонську та Запорізьку області, повністю або частково окуповані РФ, її частинами, оскільки вони, мовляв, саме в такій якості вписані до російської конституції. 

Професійний член кримської «російської громади» ще з до окупаційних часів, нинішній «перший заступник голови державної ради республіки Крим» Сєрґєй Цеков завів свою стару платівку про «необхідність захисту російської мови» – якій нараді ані в самій Росії, ані в окупованому нею Криму ніхто й ніщо не загрожує. Наразі на ТОТ АР Крим набирає обертів ініційована Цековим та його «колегами» «боротьба з іноземними впливами» у вигляді оформлених латинкою вивісок, які нині піддаються масовому демонтажу як «незаконні». Крім цього Цеков, який вважає Крим «історичною батьківщиною кирилиці» (!), висловив переконання, що країни СНД «нікуди не подінуться від російської мови, бо це мова високої науки, серйозної промисловості та економіки». Словом, типове мислення колонізатора від держави, що прагне підтримувати свій вплив на «васальних землях» через свою мову.

Не менш феєричним був виступ російського сенатора Андрєя Клімова, який заявив, що пропозиції Путіна буцімто дають мільйонам мешканців України, яку він назвав «територією, що гине», «шанс на перезавантаження їхньої державності та цивілізований вихід із затяжної військово-політичної кризи, небезпечної для всього світу, реальний шанс вибратися з-під ярма сил зла». При цьому він висловив побоювання, що західні «пекельні сили» так просто Україну «зі своїх хижих лап не випустять», а тому, мовляв, війну проти неї треба продовжувати. Крім цього, Клімов заявив, що Росія 80 років тому буцімто «подарувала» Україні членство в ООН – «з Криму, російського як тоді, так і сьогодні». На додачу Клімов звернув увагу на такі російські ініціативи, як «форум прибічників боротьби з сучасними практиками неоколоніалізму» під назвою «За свободу націй!» та ініціативу Путіна щодо створення «системи рівної та колективної безпеки у Великій Євразії».

Під час свого звернення до учасників «конгресу» відеозв’язком професор Джефрі Сакс закликав «продовжити справу лідерів 1945 року та виправити помилки минулих десятиліть» і заявив, що сподівається на «досягнення миру через взаємну повагу, розуміння та дотримання міжнародного права» – зневаженого та розтоптаного путінською Росією вже дванадцятий рік поспіль, від вторгнення до України у 2014 році та подальшої окупації її територій.

«Сьогодні ми спостерігаємо ситуацію, коли одна супердержава прагне розділити світ на сфери впливу. Ялтинська конференція була присвячена ідеалам об'єднання, мирного співіснування та миротворення. Незважаючи на те, що цей проект не був реалізований у минулому, ми повинні вірити, що дух співпраці, що панує в сучасній Ялті, допоможе нам знайти вирішення цієї проблеми», – висловився професор Джефрі Робертс, навряд чи маючи на увазі сьогоднішню Росію.

«Цвяхом програми» у Лівадії став онук лідера французького опору німецькій окупації в роки ІІ світової війни Шарля де Ґолля, співзасновник організації під назвою «Міжнародний рух русофілів» П’єр де Ґолль, який буцімто презентував Францію, проте заради уникнення сплати податків державі, громадянином якої він є, мешкає у Швейцарії. Від його демонстрованої з 2022 року пропутінської позиції всіляко відхрещуються не лише співвітчизники та колеги, а й навіть рідні брати. Серед іншого, П’єр де Ґолль заявив, що Путін «не хотів ні на кого нападати і лише захищає російське населення на території Донбасу», та додав, що підтримка дружби та партнерських відносин між Росією та Францією була «частиною політики його діда» (свого часу французькі журналісти у відповідь на подібні заяви П’єра де Ґолля припускали, що його дід «перевернувся б у труні»).

«Для мене честь бути в Ялті. Історію слід захищати і зберігати: ці принципи обстоював генерал де Ґолль. Тоді (під час Ялтинської конференції – авт.) було створено відносний мир. У якусь мить його було порушено, і я дуже радий, що сьогодні він відновлюється шляхом діалогу президентів Трампа та Путіна – як у Чорному морі, так і в принципі в регіоні. Я оптимістично налаштований: буде регулювання саме у Чорноморському регіоні. Я вважаю, що визнання Криму, Донбасу та, можливо, Одеси в якості територій РФ є частиною тих домовленостей, яких зараз досягають РФ та США. Зараз якраз є той шанс, яким слід скористатися. Вважаю, що Росія має відіграти провідну роль у балансі відносин з Францією. Я вважаю, що Росія – це модель лідерства, і що вона має бути саме тією країною, яка якоюсь мірою врятує Францію. Не існує російської загрози для Європи – це брехня, яка слугує інтересам окремих європейських лідерів. [Президент Франції Еманюель] Макрон не презентує нікого, крім себе самого, він не презентує французький народ: він мотивований лише самим собою і якоюсь мірою навіть претендує виглядати як мій дід або бути ним. Макрон мотивований дуже агресивними людьми, які не розуміють, що коять. Агресивна політика щодо Росії потрібна йому просто задля власного існування. Маріонеткам, які зараз перебувають у новій адміністрації Франції і намагаються якось зрозуміти умови нового світового порядку, треба буде так чи інакше входити в цей багатополярний світ. Росія ніколи не хотіла завойовувати Україну – вона лише прагнула захистити російськомовне населення та гарантувати його безпеку, хотіла запобігти ризикам нової війни і захистити свої кордони, не хотіла, щоб Україна стала базою НАТО та провідницею агресивної політики альянсу. Росія завжди була країною науковців, філософів, письменників, артистів, які мали особливий дар мудрості. Росія ніколи не схвалювала загарбницьких війн і виступала за шанобливе ставлення до всіх народів, культур та релігійних конфесій. Існує велике питання – як саме відбуватиметься відновлення України після війни. Зараз в нас воєнні дії, а завтра буде мир. І Росія, сподіваюся, допоможе відновити мир та суверенітет, бо сьогодні Україна не є суверенною країною: вона втратила свій суверенітет, тому що жадібність опанувала деяких політиків та бізнесменів у цій країні. НАТО та ЄС не претендують на Україну, тож треба відновлювати її як суверенну країну і якимось чином опиратися європейській технократії», – висловився «французький гість», якого кримські колаборанти презентували як «видатного французького громадського діяча» – хоч він наразі не відомий жодною громадською діяльністю на батьківщині.

Наскільки «адекватно» виглядають твердження про «відновлення суверенітету України Росією», яка цей же суверенітет і порушує, – питання очевидне. Це ж стосується й заяв про «миролюбність» Росії, яка десятиліттями активно втручається у внутрішню політику регіонів і країн, розв’язуючи збройні конфлікти або долучаючись до них заради своїх геополітичних інтересів під гаслами про «захист» і «миротворчість». Шукати «сильного лідера, миротворця, благодійника та спасителя від загроз» у країні, яка є де-факто якщо не єдиним, то принаймні основним джерелом нестабільності в Європі, – далеко не кращий варіант формування альтернативної реальності.

Іншим «іноземцем на замовлення» став генеральний секретар Комуністичної партії Чехії та Моравії Роман Блашко, який заявив наступне: 

«Зараз відбувається атака на Росію. Одні з ідеологічних інструментів – антикомунізм, антисовєтизм та русофобія. Захід завжди переслідуватиме мету стратегічної поразки Росії, бо вона є для нього конкурентом. Західні країни демонізують Росію, але в Європі не всі погоджуються з цією політикою. Нам потрібна сильна та суверенна Росія для захисту людства. Без Росії людство не має майбутнього».

Непросто сказати, як ці заяви закордонних русофілів, зроблені в окупованому Криму, корелюють із наведеними вище висловлюваннями місцевого «голови парламенту» Владіміра Константінова щодо «клятого Заходу», з яким «неможливі ані любов, ані дружба». Не менш значну риску під проросійськими коментарями європейських гостей підводить цинічне зауваження очільника севастопольської «філії» Інституту країн СНД, капітана 1-го рангу ВМФ РФ у запасі Сєрґєя Ґорбачова про те, що Севастополь є «найбільш європейським містом», бо на його території ще з часів Кримської війни впродовж різних періодів залишилися англійський, французький, італійський, турецький та німецький цвинтарі, тож йому «не хотілося б, щоб історія продовжувалася в цьому контексті»: ці репліки були погрозою на адресу англійців, французів та американців, які в чорноморському регіоні «ведуть війну проти Росії під прикриттям ВМСУ».

На диво однією з найбільш змістовних і, можливо, навіть «програмних» промов «конгресу» в Лівадії став виступ «українофоба зі стажем» Константіна Затуліна 28 березня. В першу чергу він вирішив навести тези зі свого іншого виступу – під час ХХХ асамблеї російської ради з зовнішньої та оборонної політики, яка існує з 1992 року і членом президії якої є Затулін. Ця асамблея відбулася за лічені місяці після повномасштабного російського вторгнення до України, 14 травня 2022 року, і її основна тема мала назву «Росія після української кампанії». Затулін зізнався, що ані він, ані його колеги за асамблеєю «не знали, що ця кампанія триватиме не лише у 2022-му, а й у 2023-му та 2024 роках і триватиме у 2025-му». Не стало секретом те, що російський політик-шовініст вважав і вважає незалежну Україну «головною проблемою та загрозою для Росії»: у змарнованих шансах «зіштовхнути її з антиросійського шляху без війни» він обвинуватив саму Україну, «зацікавлений у конфлікті Захід та всіх у Росії». Крім цього, Затулін заявив, що відновлення незалежності України в 1991 році «запустило таймер конфлікту» з нею для Росії, і прискорення відбулося наприкінці 1990-х, після підписання «великої угоди про дружбу». 

Серед іншого, майже три роки тому Затулін прямим текстом визнав, що російські окупанти не змогли налагодити нормальне життя на окупованому Донбасі й «досягти успіху в негласному, але очевидному змаганні: де ж краще живеться – там чи на решті території України, якій Захід подає надії». Крім цього, він тоді ж заявив, що не вірить у повне досягнення путінських цілей щодо України (її нейтралітет і не вступ до НАТО, «демілітаризація та денацифікація», визнання ТОТ АР Крим, Севастополя, Донецької та Луганської областей «російськими» тощо), доки в Україні існує її влада та території під її контролем. На додачу Затулін висловив сумніви в успішності «визвольного походу на Західну Україну», теоретично здатного «призвести до повторного запуску троянського коня в російський історичний простір». Тим не менше, він закликав принаймні «взяти Новоросію», як російська пропаганда називає окуповані території півдня України, задля її максимального послаблення та продовження «неминучої» війни проти неї в інших формах: мовляв, Росія «має право вирішити, що моря для українців не мусить існувати, а рибу можна ловити у ставках та річках» і «повернути Україну до статусу суходільної країни». Разом з тим Затулін заявив, що Росія мусить вийти до «придністровсько-молдовського кордону», аби «врятувати» невизнану «Придністровську республіку», і з цією метою «пожертвувати» Києвом заради окупації Одеси, «якщо доводиться обирати».

Нині ж російський шовініст не вірить у те, що збройним силам РФ вдасться окупувати і Одесу, і Київ, і «всю Новоросію»: мовляв, таймер зупинки військових дій запущено не лише в Росії, і спрацює він, можливо, восени чи навіть влітку – принаймні так йому здається. Крім цього, Затулін висловив переконання, що Росія «не віддасть нічого з того, чого досягла на землі, але всього, чого вона не досягла, їй ніхто не подарує», і що їй доведеться не просто мати справу, а й укласти «похабний мир» з Україною – яка «збереже своє існування і буде реваншистською ненависницею Росії»: задля цього політик закликав «повернути до арсеналу спосіб впливати зсередини на те, що відбувається в Україні».

Ситуаційним союзником для якнайшвидшого завершення війни Затулін вважає президента США Дональда Трампа, який, на його думку, бажає спробувати загальмувати співпрацю та утворення військово-політичного союзу між РФ та Китаєм. Позитив він вбачає в тому, що Трампа та його прибічників нібито вдалося налякати перспективою 3-ї світової війни – «однак ціну заплачено дуже велику». При цьому Затулін відзначив «ситуаційне зближення» підходів США та РФ до Європи – яка ані тим, ані іншим «не потрібна як ЄС», оскільки буцімто обидва дедалі гостріше відчувають потребу розвивати відносини з окремими європейськими державами. У цій ситуації РФ буцімто досягла принаймні однієї мети – «України в НАТО не буде». Втім, є ймовірність того, що вона опиниться в іншому європейському військовому альянсі, який Затулін вже заздалегідь розцінює як «загрозу Росії». Цієї загрози, на його думку, РФ вдасться уникнути – однак їй при цьому «Одесу ніхто не подарує, як й інші території». Відтак російську перемогу він вбачає в тому, щоб якимось чином позбавити Україну та її союзників «ідеї реваншу». Не менш серйозним він вважає «випробування миром» – коли з війни в Україні до російських регіонів повертатимуться їхні мешканці, які за участь у бойових діях отримували велетенські за російськими мірками гроші.

Наостанок Затулін заявив, що Росія мала б «переманювати з України якщо не території, то людей, а не перегороджувати їм тепер шлях з України до Росії на КПП». Справді, чому з цього не можна було почати ще в 1990-х, які він згадував, – забрати з України до себе з під опіку якщо не всіх, то принаймні якомога більшу кількість любителів «руського міра», замість того щоб заради їхнього «порятунку» від міфічного «українського нацизму» окуповувати українські території, стирати з лиця землі населені пункти і масово знищувати мирне населення?..

Чого не сказав наприкінці своєї промови Затулін, те озвучила очільниця кафедри порівняльної політології МДІМО МЗС РФ Оксана Ґаман-Ґолутвіна, яка заявила, що Росія перед тим як лізти у глобальні стратегічні завдання мала б для початку вирішити безліч своїх локальних завдань меншої значущості. Ніде правди діти, зауваження слушне. Шкода тільки, що не було кому довести його до відома російської влади ще кілька десятиліть тому. Нині ж ефект від таких заяв втрачається на тлі декорацій у вигляді виставки рідкісних архівних документів «Російська миролюбність від Священного союзу до ООН» на окупованій території України.

Серед іншого, підконтрольні окупантам ЗМІ заявили, що за підсумками «конгресу» було прийнято резолюцію, яку поки що ніде не було оприлюднено. Втім, її планується відправити до ООН та інші міжнародні організації. Завдяки «очільниці української громади Криму» Анастасії Ґрідчіній, яка не відрізняється особливою кмітливістю, в мережі опинився фотознімок першої сторінки проекту цієї «резолюції», датованого ще 25 лютого 2025 року – майже в третю річницю повномасштабного вторгнення РФ до України і за місяць до проведення лівадійського збіговиська. Ця, на перший погляд незначна, деталь свідчить про те, що цей захід мав своїх режисерів, які наперед визначили всі ролі та ходи.  І до визволення Криму ми, ймовірно, побачимо на своїй окупованій території ще не один такий «міжнародний конгрес», покликаний створити враження, що російська агресія проти України буцімто має якщо не легітимність, то хоча б якусь підтримку на міжнародному рівні. Хочеться сподіватися, що та ж ООН, на яку цинічно посилаються окупанти, й надалі не визнаватиме російської окупації Криму та підтримуватиме суверенітет нашої держави.