Яскравий представник наукової інтелігенції Хрисанф Ящуржинський, що доклався до дослідження історії Неаполя Скіфського

Інформаційна агенція «Голос Криму» за сприяння медіаініціативи   «Кримські українці» продовжує знайомити читачів з історіями непересічних людей Криму. Сьогодні ми розповідаємо про людину, яка по-справжньому відчувала сутність українського народу: дослідника-патріота, історика та етнографа Хрисанфа Петровича Ящуржинського.

Він писав теоретичні статті з мовознавства, розтлумачував написи у ханській усипальниці в Криму. Як археолог, разом зі студентами Сімферопольської чоловічої гімназії пройшов майже усією територією Криму, а також брав участь у розкопках на некрополі Неаполя Скіфського на південно-східній околиці Сімферополя.

Зростав та навчався

Хрисанф Ящуржинський народився 31 березня 1852 року у селі Молодецькому Уманського повіту Київської губернії у родині місцевого священника.

Навчався у Київському та Варшавському університетах, на слов’яно-російському відділенні історико-філологічних факультетів. У цей період вийшли перші публікації-рецензії на працю студента Ящуржинського «Ліричні малоросійські народні пісні, переважно весільні, порівняно з великоросійськими». Праця відрізнялася неоднозначністю й дискусійністю суджень, оскільки викликала обговорення в науковій спільноті.

Як Хрисанф вчив інших

Власну педагогічну діяльність Хрисанф розпочав у 1884 році, викладаючи спочатку у Кушниковському жіночому інституті (Керч), а потім у чоловічій та жіночій гімназіях Сімферополя.

Тоді існувала традиція проводити навчальні екскурсії для кращого вивчення предметів. Учні створювали гербарії, формували колекції мінералів, вивчали побут первісної людини у Червоних печерах та середньовічну історію на розкопках столиці пізньоскіфської держави Неаполя Скіфського.

У жовтні 1886 році Ящуржинський із метою поглиблення знань своїх вихованців організував археологічний гурток. Протягом 1889-1890 навчального року відбулись екскурсії гімназистів майже по всій території Кримського півострова.

Низка професійних досягнень Ящуржинського

У той період з-під пера героя нашої оповіді вийшли публікації про язичницькі храми, відвідини стародавнього Херсонеса Кирилом і Мефодієм та прийнятті християнства князем Володимиром. Писав він й про сімейне життя, весільні й поховальні обряди татар, тлумачення написів у ханській усипальниці, про відому скелю Вай-Анам.

В Одесі у 1893 році Ящуржинський продовжив свою педагогічну діяльність, працюючи викладачем російської мови в місцевому інституті шляхетних дівчат та у жіночій гімназії.

Одеський період його життя характеризувався активною науково-громадською роботою, він став членом кількох наукових інституцій, у тому числі Таврійської вченої архівної комісії, Історико-філологічного товариства при Новоросійському університеті, Одеського товариства шанувальників слов’янознавства та Одеського товариства історії й старожитностей. Налагодив контакти з «Просвітою».

Наприкінці ХІХ століття Історико-філологічне товариство при Новоросійському університеті ініціювало серед одеської громадськості обговорення питання про необхідність проведення етнографічних досліджень у Бессарабії, на Чорноморському узбережжі та Кримському півострові. Тоді Ящуржинський з колегами склали опитувальник «Програма етнографічних досліджень у районі Новоросії, Бессарабії та Криму».

Ім’я «Хрисанф Ящуржинський» є у списку тих, хто зробив свій внесок у справу збирання та збереження археологічних та етнографічних матеріалів для музею Таврійської вченої архівної комісії. Його археологічні пошуки стали важливою складовою дослідження історії Неаполя Скіфського.

Повернення на Уманщину

З поверненням на рідні землі розпочався новий період життя Хрисанфа Петровича. Дбаючи про збереження історичних пам’яток, він став одним із засновників та співробітником Уманського краєзнавчого музею. Наприкінці свого життя вчений заповів цьому закладові власну книгозбірню.

У 1913 році Хрисанф пошанував рідну землю, надрукувавши короткий історичний нарис про Умань. Тоді повернення до рідного села сучасники етнографа сприймали по-різному: хто вважав його диваком, співчував: як можна жити серед простого люду. Але Хрисанф пишався тим, що живе серед свого народу, на землі, яка його народила.

Він мав неабиякий авторитет серед односельців, для яких був і учителем, і суддею, і добрим порадником. Жителі села, що особисто знали Ящуржинського, стверджували, що розмовляв він в селі лише українською мовою і ніколи не приховував любові до всього національного. Любив слухати колядки, щедрівки, деякі просив заспівати двічі.

В останні роки життя, за свідченнями людей, Хрисанф блукав по селі уражений склерозом.

18 листопада 1923 року на черговому засіданні Таврійської вченої архівної комісії промова Арсенія Маркевича дала дослідникам підстави стверджувати про 1923-й як про рік смерті Ящуржинського.

Педагога, етнографа, історика, археолога, фольклориста Ящуржинського й досі називають яскравим прикладом представника наукової інтелігенції кінця ХІХ – початку XX століття.

Анастасія ХОМЕНКО