Бій за історичну правду: вихід і презентація видання «Повстанчий Крим»

У серпні–вересні 2009 року Крим і Київ стали епіцентрами запеклого ідеологічного протистояння. На півострові шквал обурення проросійських сил півострова спричинив вихід у світ документальної повісті «Повстанчий Крим». Її автором під псевдонімом «Володимир Чорномор» став письменник і громадський діяч Володимир Проценко, який тоді очолював севастопольські осередки Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка та Конгресу українських націоналістів. Його твір став черговим дороговказом відновлення української історичної пам’яті на чорноморському узбережжі.

Книжка, надрукована у державному видавництві «Таврія» (Сімферополь) за сприяння тогочасних голови Конгресу українських націоналістів Олексія Івченка та голови Товариства української мови США Віри Боднарук, розкрила табуйовану совєтськими та російськими міфами тему – діяльність українського національного підпілля та спроби організації повстання проти сталінського й гітлерівького тоталітаризмів на теренах Кримського півострова в роки совєтсько-німецької війни (1941–1945). Сам Володимир Проценко стверджував, що деякі антиукраїнські ідеологи та представники російських бізнес-груп прагнули за будь-яку ціну викупити весь наклад книги задля його подальшого знищення: їх цікавило все – від коштів, на які була видана книга, до схеми її поширення.

Повість «Повстанчий Крим» становить собою поєднання авторського художнього вимислу з претензією на суттєве військово-історичне дослідження: сам автор зазначав, що вона «наполовину документальна, наполовину літературна». При цьому чимало моментів потребують редагування й виправлення, з огляду на нові деталі, які було отримано в працях українських дослідників (Сергій Громенко, Ярослав Антонюк, Сергій Губський, Антон Божук та ін.) на тему підпільного українського руху на півострові в роки ІІ світової війни. Зокрема, не вдається так чи інакше підтвердити заяви автора про те, що в низці міст і сіл буцімто діяли підрозділи (!) УПА; також у книзі було подано хибні назви деяких установ і організацій, імена людей, відверто перебільшені деякі обставини й події та їхню значущість тощо.

Створенню та виходу книги Володимира Проценка сприяло те, що Головне управління СБУ в АР Крим відповідно до рішень Президента України Віктора Ющенка розсекретило унікальні архівні матеріали совєтських каральних органів, знявши з них грифи цілковитої таємності: ці дані й опрацьовував автор, за словами якого, нерозкритими та недослідженими нібито лишалися матеріали, пов'язані з «боротьбою УПА в Криму», а також архіви партійних органів. Загалом практично всі події та дійові особи твору є реальними. Як було зазначено, до того часу справжні прізвища та імена українських підпільників у Криму тривалий час лишалися невідомими. Діячі законспірованих осередків ОУН, надалі ОУН(р), що діяли в Криму під час німецької окупації, проходили ретельну підготовку Службою безпеки, входили в ту чи іншу роль згідно з легендою, мали псевдоніми та якісно підроблені документи, використовуючи найсучасніші методи розвідки та конспірації.

Головним героєм повісті став реальний лідер крайового підпілля, один з очільників Кримського обласного проводу ОУН та його окружної референтури з пропаганди Володимир Шарафан: певною мірою твір ґрунтується спогадах його доньки Людмили Шарафан, що була присутня на презентації книжки.

Попри вказівку Проводу ОУН на південноукраїнських землях повністю перейти на нелегальне становище після зачистки совєтами німців у Криму в квітні 1944 року, Шарафан був учергове мобілізований до совєтської армії, в боях за Севастополь отримав тяжке поранення на Малаховому кургані й покинутий напризволяще. Зусиллями небайдужих людей він був переправлений до підпільного шпиталю в Алушті, де за доносом був заарештований і в лютому 1945 року страчений.

Незважаючи на всі нюанси у викладенні фактажу, поява повісті «Повстанчий Крим» спричинила справжню істерику в депутатському корпусі Верховної Ради АР Крим, практично всуціль проросійського.

За скаргами одного з його представників Олега Родівілова (нині колаборант, «представник МЗС рф у Сімферополі») спільно з прихильниками українофобських сил «на килим» на одне з засідань Верховної Ради Автономної Республіки Крим було викликано тогочасного керівника державного видавництва «Таврія», громадського діяча, активіста української громади Криму Андрія Щекуна: від нього вимагали пояснень та погрожували жорстким фінансовим аудитом видавництва. Зазначене видавництво входило до структури Державного комітету телебаченні і радіомовлення України.

Не в останню чергу рушієм цих процесів був голова Постійної комісії з питань культури, науки, освіти, справ молоді та спорту ВР АРК Григорій Іоффе (помер у листопаді 2020 року), фактичний куратор гуманітарної сфери в регіональному уряді. Очолюваний Іоффе комітет, який мав би відповідати за розвиток культури та збереження спадщини, фактично спробував застосувати цензуру та фінансовий тиск проти української книги.

Втім, Андрію Щекуну вдалося не лише впоратися з атаками кримських антиукраїнських можновладців, а й гідно представити «Повстанчий Крим» у столиці: видання було презентоване на V Київській міжнародній книжковій виставці-ярмарку, що відбулася в павільйонах Міжнародного виставкового центру.

Організований Держкомтелерадіо захід зібрав понад 110 видавництв з України, Польщі, Австрії, Румунії та інших країн, які презентували свою продукцію за собівартістю. На цьому фоні стенд кримського видавництва «Таврія» став справжнім відкриттям: книга про діяльність українських підпільників у Криму повністю розпродалася, а столична аудиторія була в захваті. Багатьох відвідувачів щиро цікавила діяльність ОУН у Криму, про яку на материку майже ніхто не знав і навіть не здогадувався: таким чином книга сприяла подоланню міфу про те, що визвольний рух часів ІІ світової війни нібито обмежувався лише Галичиною та Волинню.

11 вересня 2009 року в Севастополі відбулася офіційна презентація повісті «Повстанчий Крим», що закріпила її київський успіх у столиці. На відміну від столиці, в Криму захід відбувся в супроводі агресивних пікетів лівих сил та шовіністичних проросійських організацій сепаратистського штибу. В той же час по інший бік барикад прогресивна частина кримчан, у тому числі студентство та українська інтелігенція за активної підтримки часопису «Кримська світлиця», трактувала вихід книги як стратегічну перемогу над монополією Кремля на історію ІІ світової війни, в тому числі на українських землях.

Сьогодні, крізь призму років російської окупації півострова, події 2009 року навколо «Повстанчого Криму» виглядають як один із ранніх боїв гібридної війни, де росія та її агентура в Криму намагалися випалити будь-яку згадку про український дух спротиву на півострові. Проте зусилля небайдужих кримських українців довели, що їхня історія має глибокі традиції, стерти які буде вкрай нелегким завданням для антиукраїнських сил.

Антон БОЖУК, дослідник історії українців Криму

Разом з цим матеріалом рекомендуємо читати: «Від боротьби до окупації: як кримські українці відстоювали право на освіту рідною мовою».