Голод в Криму наприкінці 1921 року. Як це було?

У більшості селянських господарств після проведених раніше заготівель хліба майже не залишилось, і тому виконати план здачі продподатку вони були не в змозі. Це призвело до того, що для виконання плану на півострів знов були надіслані численні продзагони, і хліб вилучався за допомогою старих, офіційно заборонених методів. Заборона на вільне пересування та товарообмін продовжували існувати в Криму щонайменше до осені 1921 р.

Вилучення продовольства, при загальному тяжкому стані економіки (за умови, що 1920-й рік в Криму був не дуже врожайним, зима 1920 – 1921 років – малосніжною, а весняна сівба проходила у несприятливих умовах), призвело до того, що у селян не вистачало хліба не тільки на споживання, а й для сівби. Весняний недосів в кількох районах півострова досяг половини всієї ріллі[1]. Площа, яку займали засіяні поля, значно скоротилася. У 1917 р. зернові займали площу у 690 тис. дес., у 1921 р. вона складала 533 тис. дес., а в 1922 р. скоротилася до 320 тис. дес. Озимі та ярі за ці роки зменшилися на 55 %, площа зайнята під городні культури, зменшилася на 30 %, а під виноградники – на 50 %[2].

Становище ускладнювалося небаченою посухою. Із засіяних десятин повністю загинуло 420 тис. З посівів, що збереглися, в середньому було зібрано по 4,5 пуда, а в деяких районах Джанкойського та Євпаторійського округів – взагалі по 1,2 - 1,3 пуда з десятини[3].

Збирання продподатку відбувалося з широким використанням каральних засобів. У Севастопольському повіті з 19 вересня по 10 жовтня 1921 р., коли проводився «бойовий продовольчий тритижневик», 17 осіб були «піддані суду революційного трибуналу» (розстріляні), 28 – владою повітового продкомісара заарештовані[4].

У Кримському архіві зберігаються документи про судові засідання виїзної продподаткової сесії революційного трибуналу Криму. Так, в селі Ново-Царицино Карасубазарського району під суд були віддані 11 осіб, яких звинуватили у невиплаті продовольчого податку. У постанові суду зазначалося, що всі вони були попереджені про заборону витрачати зерно нового врожаю до виплати податку, проте не виконали цю вимогу. Підсумком їхньої «провини» став вирок трибуналу: одна людина була засуджена до розстрілу, четверо – до тюремного ув’язнення на строк від одного до трьох років, іншим було запропоновано протягом двох тижнів внести ту частину податку, яку вони заборгували. В разі, якщо продподаток не буде внесений, майно підсудного мало бути конфісковане[5].

Ознаки катастрофи, що невідворотно наближалася, окреслилися в другій половині 1921 р. Але газетні повідомлення про посуху в деяких районах Криму не привертали уваги з боку влади. Від серпня населення Криму почало голодувати.

13 серпня 1921 р. на засіданні Кримського обкому РКП(б) був створений Комітет допомоги голодуючим (КримДопгол), якому надані надзвичайні повноваження. Голод стрімко накочувався на півострів. 

«Один день страхітливіший за інший, і зараз жменя пшениці дорожче життя людини», - писав очевидець цих подій[6].

Першою відчула на собі голод ромська біднота, яка перебивалася випадковими заробітками. Потім настала черга татарських селян, які мали мінімальні земельні ділянки, проживали в гірському Криму і майже не вели зернового господарства. У листопаді були зафіксовані перші смертні випадки. В цілому за листопад – грудень 1921 р. голодною смертю загинуло близько 1,5 тис. осіб[7].

Деякі мешканці півострова намагалися врятуватися поїздками за продовольством на територію України. В грудні голова Кримського раднаркому С.Саїд-Галієв у телеграмі, надісланій до харківського уряду, розповідав, що досить часто можна спостерігати наступну картину. Селяни (переважно Джанкойського району) через гостру потребу у продовольстві їдуть до Олександрівської губернії, що входить до складу Української республіки, де у місцевих селян обмінюють весь власний живий та мертвий реманент на хліб. Коли вони повертаються, то їх чекають комнезамівці та прикордонники, які відбирають обмінений хліб. Виходячи з того, що Крим мав статус голодуючої республіки, голова Раднаркому вимагав як у харківського уряду, так і у керівництва Олександрівського губвиконкому негайного припинення впровадженої цими установами заборони закуповувати хліб[8].

Перші ознаки голоду восени 1921 р. були практично проігноровані органами влади. Більш того, на зборах громадськості лунали заклики до надання допомоги голодуючим Поволжя й опрацьовувалися плани прийому до Криму дітей з сіл Поволжя. Ці плани знайшли підтримку в центрі й незабаром з Москви до Криму стали надходити телеграми про необхідність прийняти на півострів голодуючих з території Поволжя, в тому числі татарських дітей[9]. Протягом жовтня – листопада до Криму з Росії та України прибуло 210 осіб[10].

6 листопада С.Саїд-Галієв надіслав до ВУЦВК листа, в якому благав:

 «Кримраднарком просить надати категоричне розпорядження не надсилати у межі Криму біженців Донбасу. Крим голодуюча область, яка безумовно не може прогодувати навіть себе. Біженці, які приїхали, відправлятимуться назад до України»[11]. 

Протягом листопада 1921 р. голова Кримського обкому А.Ізраїлович проїхав по п’яти кримськім повітам і оглянув стан справ у кожному з них. Підсумком цієї поїздки став звіт, надісланий у січні 1922 р. до ЦК РКП(б)[13]. Оскільки лист повинен був проінформувати центральне керівництво щодо дійсного стану справ в Криму, він був цілком відвертим. 

«Неврожай, що охопив Поволжя, Східну Росію, частину України, вразив також й Крим. Причина неврожаю – посуха, якої не було раніше, яка спопелила кримські лани. 

Два пуди з десятини – таким є дійсний середній врожай. Однак попередня статистика, зібрана за кореспондентськими свідоцтвами, давала цифри значно перебільшені, й попередні дані щодо врожайності Криму у статбюро були такі:

Сімферопольський – 9,75; Джанкойський – 2,02; Феодосійський – 10,1; Керченський – 5,17; Євпаторійський – 7,07; Севастопольський – 11,75; Ялтинський – 15,2. В середньому – 8,7.

Якщо виключити Ялтинський повіт, який не відігравав ролі в польовому господарстві, бо заорював із загальної площі 552 141 дес. всього 2 404 дес., то середній відсоток врожайності за даними статбюро виразиться в 7,6 %.

Наведені цифри середньої врожайності зумовлюють валовий збір врожаю хлібів у такій сумі:

Що собою являє середнє селянське господарство?

Місячна потреба господарства тільки на одне продовольство складає 8,2 пуд., таким чином весь валовий збір забезпечує господарство в середньому 2 – 4 місяці. Відраховуючи початок продовольчого року з 1 серпня, кримське село вже до 15 жовтня повністю вичерпало власні ресурси, залишаючи себе без будь-яких насіннєвих фондів. На жаль, дійсна картина результатів врожаю виявилася дещо пізно, після того як кампанія проведення продподатку виявила, що продподаток не може бути зібраний. 

Незважаючи на те, що Кримревком знизив розверстку з 4 млн. пуд. до 400 тис. пуд., тобто в 10 разів, фактично вдалося зібрати дещо більше 50 %, причому й ці 50 % селянство здавало з величезними труднощами, після того як продорганами застосовувалися засоби впливу. Якщо додати до вищевикладеного, що неврожай хліба сусідить з ще більшим неврожаєм трав та овочів, картина стану сільського господарства в Криму буде досить ясною. За податком вдалося зібрати дрібну кількість грубого фуражу – всього 24 080 пуд., овочів зібрано 50 715 пуд. – 16 % розверстки. Підрахунки наші, однак, не співпадають з дійсністю. Сільське господарство знаходиться в значно гіршому становищу, адже населення не має насіння й приречене на голодування в майбутньому. Яровий клин на 1922-й рік розрахований у розмірі 525 тис. дес., на засів якого потрібно пшениці 30 тис. пуд., ячменя – 1 600 тис. пуд., вівса – 880 тис. пуд., кукурудзи – 225 тис. пуд., проса – 90 тис. пуд., картоплі – 1 млн. пуд., льону – 40 тис. пуд., різних культурних трав – 30 тис. пудів. Державою відпущено різних культур 600 тис. пуд., тобто близько 20 % того, що потрібно. Чи зможе селянство засіяти 20 % ярової площі? Треба вважати, що з цим завданням можна було б впоратися, адже за підрахунками агрономічного відділу Наркомзему можна розраховувати, що залишиться 20 % робочої худоби. Важкість становища, однак, полягає в тому, що й ці 20 % робочої худоби знесилені голодуванням й потребують підгодування, на що піде деяка частина наданого насіння. Таким чином фактична площа ярового клину може значно понизитися.

Якщо допустити, що врожай 1922 р. досягне середніх для Криму норм, а площа посіву складатиме 20 % від площі 1921 р., то картина сільського господарства виглядатиме таким чином:

Таким чином, сільськогосподарський 1922–23 рік за найбільш сприятливих обставин прирікає сільського господаря на голодування. В дійсності стан значно гірший. Голод поточного року прирече й вже прирік сільського господаря розпродати всі власні ресурси (худобу, сировину, майно). Довге голодування знесилило працівника та худобу, заздалегідь створює умови, несприятливі для врожаю й тому погіршує перспективи. Звідси висновок: держава повинна прийти на допомогу кримському сільському господарству, й ця допомога повинна бути надана в достатньому розмірі.

Можна було розраховувати, що частково сільський господар протримається за рахунок надлишків від врожаю попередніх років. Проте на це розраховувати не варто було від самого початку нового продовольчого року. За рахунок населення жила армія Врангеля й населення Криму; за рахунок тих же продовольчих ресурсів утримувалася й наша армія, що зайняла Крим. На врожай 1920 року продоргани наклали розверстку й вилучили наступну кількість.

Розверстка 1920 року:

Розверстка через різні причини затягнулася й фактично закінчилася 1 липня 1921 р. З 1 вересня 1921 р. почали вилучати продподаток. Неуспіх кампанії показав, що населення надлишків старого врожаю не має.

Дійсність викладеної цифрової картини сільського господарства в Криму повною мірою підтвердилася осінньою посівною кампанією 1921 р. Населення, попереджаючи себе від голоду на 1922 р. виявило велику енергію й підготувало значну площу чорного пару.

Площа озимого клину (в десятинах):

Всього отримано сільським населенням від держави озимого насіння 350 – 400 вагонів. Рахуючи по 1 тис. пуд. на вагон й по 6 пуд. насіння в середньому на десятину, відпущеного фонду вистачило на 65 тис. десятин, тобто 20 % підготовленої площі. Дрібну площу населення змогло засіяти за власний рахунок (шляхом закупівлі з Мелітопольського повіту).

До цього часу ми говорили виключно щодо стану сільського господарства й продовольчого становища селянства. Проте неврожаї ставлять в тяжкий стан й міське населення кримських міст, яке з загальної кількості мешканців 720 441 складає 327 086, тобто 49 %. На 337 086 міського населення 113 501 дітей у віці від 1 до 16 років. Державних їдоків (зарахованих на держпостачання) всього 33 418, тобто 10 %. 90 відсотків міського населення й всі діти з державного постачання зняті. Припустимо, що деякий відсоток міського населення належить до класу буржуазії, частина мешкає на кошти батьків або знаходять собі заробіток, можна все ж сказати, що з 113 501 дітей міста 80 – 90 тис. потребують державного постачання, і що такого постачання потребують 100 тис. дорослих міського населення – безробітних, інвалідів, родини червоноармійців й ін.). Далі й сільське населення розподілене по області в сільськогосподарчому відношенні нерівномірно, деякі райони знаходяться в різних продовольчих умовах. 

У найбільш тяжкому становищі знаходиться сільське населення Південнобережного району, що налічує 67 955 мешканців, яке засіяло в 1921 р. всього 2 404 дес., адже південнобережні селяни займаються виключно виноградарством, садівництвом й вирощуванням тютюну. Відсутність внутрішнього ринку для збуту, непристосованість до збуту за межами Криму, встановлення низьких цін, обов’язкова здача продуктів за примусовими цінами й цілий ряд інших обов’язків, що характеризують місцеву непідготовленість, призвели, з одного боку, до того, що південнобережні хазяї поспішають кинути власні високоцінні культури й перейти на польову культуру, а, з іншого боку, відсутність хліба примушує й буде примушувати південнобережних хазяїв розпродавати за безцінь виноград, вино, фрукти й тютюн. Район, який фактично від неврожаю не постраждав (врожай фруктів та винограду був задовільний) опинився в найтяжчому стані. На Південному березі голодує 10 % сільського населення. В однаковому з Південнобережним районом знаходиться й Гірський район, який налічує 81 559 населення. За найбільш скромним підрахунком в Гірському районі на повне голодування приречене 90 % населення. Нарешті, Степовий район, котрий нараховує 243 841 мешканців, з половини листопада голодує на 50 %, а з 1 січня – не менше 70 %. 

Загальна цифра тих, хто голодує – 500 тис осіб повною мірою підтверджується даними обстеження, проведеними окружними допгол (допомога голодуючим).

1. За даними Феодосійського окрдопголу по Феодосійському повіту голодує всього 49 594, з них дітей 21 015 осіб.

2. За даними Севастопольського окрдопголу вже в листопаді голодувало: по Бахчисараю: з 2 595 дітей – 818. По Бахчисарайському району: з 2 507 дітей голодувало 1 969.

3. Дані Керченського допголу на 9 грудня 1921 р.

4. За даними Євпаторійського допголу на 1-е січня:

Нема свідчень по Ак-Мечетському й Степовому районам.

Додаткове зведення Євпаторійського райдопгола від 18 січня 1922 р. дає наступні цифри:

Окрім отриманих цифрових даних безпосередні спостереження й кореспондентські повідомлення підтверджують цифрові висновки. Міста наповнюються голодуючими з сіл. Кількість померлих від голоду сільських мешканців зростає безперервно. Дитячі осередки, що відкриваються, не можуть вмістити величезної кількості безпритульних дітей. Голод зростає, охоплюючи найбільш міцні селянські господарства – німецькі колонії.

Обласна безпартійна конференція німців-колоністів показала, що голод вже призвів до величезного руйнування в особливо надійному господарстві німецьких колоністів. Факти багаточисленні й очевидні, ми вважаємо, що було б своєчасним визнати Крим за таку область, що голодує й поставити питання щодо систематичної планомірної тривалої державної допомоги, адже в іншому випадку не тільки вимре усе сільське населення Криму, але загине єдине в республіці кримське інтенсивне висококультурне Південнобережне виноробство, садівництво та тютюнове господарства. Жалкувати коштів не треба, адже врятований Крим сторицею поверне РСФРР те, що вона йому дасть для відтворення сільського господарства».