«Українському народові необхідно звертатись до боротьби за національну незалежність», – Володимир Шарафан

Інформаційна агенція «Голос Криму» за сприяння медіаініціативи «Кримські українці» продовжує знайомити читачів з історіями непересічних українців Криму. Героєм сьогоднішньої історії є Володимир Шарафан – один з керівників підпільної української організації Криму, яка працювала в жорстких умовах німецької окупації. Знання того, що у ті часи практично всі, хто підозрювався у зв’язках з організацією, розстрілювалися співробітниками Гестапо/НКВС, – дає увити, яка доля чекала на Шарафана.

Пан Володимир народився 1908 року в Києві, опісля був вихованцем Ново-Стародубського дитячого будинку (нині – Кіровоградської області). Роки його навчання проходили у Кіровоградському педагогічному технікумі. Далі, рятуючись від Великого голоду, Шарафан опинився в Криму, де був студентом фізико-математичного факультету Сімферопольського педагогічного інституту. По завершенню навчання працював там викладачем фізики. Створив родину з викладачкою того ж інституту, Софією Шленкшо.

Полон та втеча

18 серпня 1941 року був мобілізований до 172 мотострілецької дивізії Червоної армії. Вже 5 листопада був полонений румунськими військовими та відправлений до табору для військовополонених у Карасубазарі (нині Білогірськ). «Я бачив, як румуни й німці грабували населення і знищували все на своєму шляху: худобу, майно, продукти. В таборі мені стало зрозуміло, що чекає на нас, військовополонених. Звідти я здійснив втечу 10 листопада 1941 року і прийшов в с. Петрівку Зуйського району, де жили та працювали вчителями мої батьки, де тимчасово жила моя жінка з дітьми. 12 листопада я поїхав до м. Сімферополь. В кінці грудня міська управа оголосила набір вчителів. Я звернувся за оголошенням і отримав роботу в міському інвентаризаційному бюро обліковцем бездомного майна», – дізнаємося з протоколу допиту обвинуваченого, опублікованого у книзі Володимира Чорномора «Повстанчий Крим».

Знайомство з ОУНівцями

Того ж року він познайомився з провідниками ОУН(мельниківська) Ярославом Савкою та Борисом Суховерським, що діяли в Сімферополі у березні-квітні для організації свого підпілля. Володимир Шарафан був членом осередку ОУН(м) у лютому-травні 1942 року. Проте одного разу він запитав себе: «Чому мельніківська націоналістична організація не збирається боротись проти окупантів, а український народ відчуває весь жах війни? Чому Мельник нічого не робить для визволення українського народу? Чому Програма мельниківців має імперіалістичне спрямування?». На всі ці запитання він не отримав відповіді. Тому у квітні вийшов із рядів мельниківців та долучився до ОУН(революціонерів). Шарафан працював під псевдонімами «Усач» і «Ша».

Життєві справи та достягнення

Володимир Шарафан заснував у Сімферополі українську початкову школу. Згодом за його ініціативи на базі цієї школи було створено середню школу, яку у 1943 році німці зробили російською.

Був заступником голови Українського комітету, створеного українськими громадськими діячами Сімферополя у вересні 1942 року. В розпорядженні організації були торговельно-промислові підприємства та Бюро допомоги українському населенню. В Українському комітеті Шарафан займався питаннями пропаганди, шкільної освіти та бібліотечної справи.

За два місяці існування Український комітет був ліквідований німецьким командуванням «за невиконання наказу про виділення 400 осіб для охорони залізниці». Надалі члени організації продовжили свою діяльність через Бюро допомоги українському населенню.

Наприкінці травня 1943 року зустрівся з «Ольгою» (Катериною Мешко-Логуш), яку Центральний Провід ОУН призначив провідником у Криму. «Вона пообіцяла, що в разі хорошого виконання доручень направить мене на керівну роботу в інші області України. За її завданням за два тижні я написав звернення «Воля народам і людині», але, на думку Ольги, воно виявилось не дуже переконливим. Потім вона запропонувала зібрати матеріал з історії та економіки Криму», – пізніше розповідав Шарафан.

Після того, як пан Володимир став політичним референтом, мав зв’язки з групою «Сокіл», членам якої передавав розвіддані про дислокацію німецьких військ, складів зброї та пального, стратегічних об’єктів та списки прислужників гестапо.

Арешт провідника регіонального українського руху та що цьому посприяло

В середині квітня 1944 року Володимир Шарафан, попри чергову радянську окупацію й досі перебував на півострові. Всупереч наказу Проводу ОУН про перехід на нелегальне становище, Шарафан був мобілізований до Червоної армії як солдат. Він брав участь у звільненні Севастополя, боях за Сапун-Гору, Сахарну Головку та Малахів курган, де в бою 1 травня 1944 року був тяжко поранений і покинутий просто неба.

Після цього випадку пан Володимир був спочатку лікувався у домашніх умовах в Сімферополі, але коли був переправлений до підпільного військового госпіталю в Алушті – його заарештував НКВС. Основним пунктом обвинувачення була добровільна здача зі зброєю в руках у полон у 1941 році. Під час слідства Шарафану інкримінували участь у кримському Українському комітеті та обласному проводі ОУН.

На допитах Володимир нікого не видав. Даючи свідчення повідомляв, що за допомогою пропагандистської роботи через поширення газет та організації українських культурних заходів, він прагнув доведення національних почуттів кримських українців до рівня населення материкової України (з метою подальшого приєднання Криму до України).

Смертельний вирок

4 грудня 1944 року Володимир Шарафан був засуджений до розстрілу за статтею 58-1 «Зрада батьківщині». На сторінках його справи були бурі плями, схожі на кров, і пропалини від цигарок, що давало привід уявити методи впливу на обвинувачуваного Після багатомісячних допитів і знущань вирок було виконано 13 лютого 1945 року.

Після відновлення незалежності України Шарафан був виправданий військовою прокуратурою Одеського військового округу згідно з законом «Про реабілітацію жертв політичних репресій».

Тоді ж депутати Севастопольської міської ради надали дозвіл міському об’єднанню ВУТ «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка на спорудження пам’ятника Володимиру Шарафану на Малаховому кургані. Коштом громади спочатку було встановлено меморіальну дошку, проте згодом її зірвали місцеві комуністи та прогресивні соціалісти. Пізніше на місці, де Володимир Шарафан отримав поранення, лежав закладний камінь під запланований пам’ятник.

Наразі чимало про пана Шарафана можна дізнатися зі сторінок повісті «Повстанчий Крим», яку під псевдонімом «Володимир Чорномор» у 2009 році видав Володимир Проценко – голова севастопольського об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка. Повість ґрунтується на достовірних фактах цілком таємної архівної справи, спогадах доньки героя, Людмили Шарафан, розповідей місцевих комбатантів ОУН-УПА”. Про це зазначається на сайті відомого українського інформаційного ресурсу “Майдан”.

Під час презентації книги в Севастополі Володимир Проценко зазначив, що вихід книги є «дуже важливим для Криму, щоб місцеві жителі знали, що тут існували ОУН і УПА, зокрема, три УПІвських загони бійців, одним з яких керував наш севастопольський провідник, сотник Василь Чмига, а також Кримський український революційний комітет з підготовки повстання».

«У Криму знають один бік історії, а інший бік – цілком таємний», – зазначив автор книги “Повстанчий Крим”.

Книгу було видано в Криму, в державному підприємстві “Таврія”, директором якого на той час був відомий український громадський діяч Андрій Щекун. Після видання цієї книги місцеві проросійські депутати Верховної Ради Криму організовували акції протесту та депутатські запити щодо притягнення керівника видавництва до відповідальності за видання “бандерівської” літератури…

Про ці події також зазначається на сайті українського інформаційного ресурсу “Майдан”.

Проросійські медіа підтримували проросійські організації в Криму. Декілька цитат з видання російського інтернет-видання того часу “Новий Регіон – Крим” публікуємо:

• Симферополь, Июль 03 (Новый Регион – Крым, Анна Ахметова) – В Симферополе государственное издательство “Таврия” выпустило книгу “Повстанческий Крым” о деятельности УПА на территории полуострова в годы Великой Отечественной войны. Так называемая “повесть об украинском освободительном движении в Крыму” вызвала протест русских организаций автономии.
• По их мнению, причиной выхода подобных “книжонок” в уважаемом некогда издательстве “Таврия” является националистическая политика украинской власти, которая последние годы назначает руководителями “Таврии” не профессионалов книгоиздательского дела, а представителей украинских националистических организаций (главу Всекрымского общества “Просвита” Сергея Савченко и одного из лидеров организации “Украинский дом” Андрея Щекуна).

Книга “Повстанчий Крим” попри шквал критики і протестів проросійський організацій та ЗМІ, політичного тиску на директора державного видавництва успішо була розповсюджена в Криму. Більш того, презентована на всеукраїнській книжковій ярмарці в місті Києві, де успішно розпродано був весь наклад. Книгу також презентували в Головному управлінні СБУ в Криму, так як матеріали, що були використані для написання цієї книги були з архівів СБУ.

За публікаціями україномовної газети «Кримська світлиця», вихід у світ книги «Повстанчий Крим» спричинив ажіотаж антиукраїнських сил, що були зацікавлені за будь-яку ціну скупити весь наклад книги аби не допустити її розповсюдження в Криму, тобто фактично, щоб інформація про діяльність кримської УПА не дійшла до кримчан, до українського читача.

Найціннішим є те в книзі, що у вперше було опубліковано про діяльність ОУН в Криму, а також подано схему дійових структур формування УПА в 1941-1944 рр. на Кримському півострові, що складена за спогадами кримських повстанців УПА та матеріалами цілком таємної кримінальної справи радянських спецслужб того часу, які стали доступними для українських дослідників.

Анастасія ХОМЕНКО